|
По-справжньому «неокласичними» є дух і філософія творчості М. Рильського 1920-х років. Рівновага, спокій, тиша, простота — ось її прикмети. Революції, війни, перевороти — лише прикре марнування днів людського життя. Здається, звичайний мисливський відпочинок та рибальські будні поет цінує вище за бурхливі громадські дискусії. Простота в поезії М. Рильського виступає своєрідним еквівалентом правди, перевіреної часом. Йому близький ідеал приватного життя людини, що відверто дисонує з панівними громадськими настроями. 1920 року він пише «Рибальське посланіє...», ніби свідомо дистанціюючись від актуальних тем. Поет пояснював: «Коли звернемось до моїх речей, то справді дивно читати в 1922—23 рр. про рибальство, спокій і т. д. Це не значить, проте, що я в час революції лиш спокійно ловив рибу, а тільки вказує на одну особливість моєї психології: я можу одгукуватись ліричним віршем тільки на минуле, на те, що "одстоялось” у душі і може мати прозору форму, питому моїй манірі. Інакше писати не можу». М. Рильський лише наполягає на своєму праві самостійно вибудовувати стосунки з життям. Він то перейнятий радісним переживанням цього «веселого світу», то виступає палким адептом мистецтва — малої картини, «що більша над увесь безмежний світ», то, нарешті, утомлений «велемудрими книгами», знаходить розраду в простоті елементарних насолод, обравши «мисливський переливний ріг». У цій розмаїтості проявів образ поета постає як безсумнівна цілість у радісному та щирому прийнятті життя. Поетова реальність — позачасова. Вона сповнена вічних цінностей, які виявляються в простих, але одвіку повторювальних речах, без яких неможливе життя людини....
|