§ 8-9. Сполучені Штати Америки

1. Зміна політичного курсу США. Правління республіканців

Перша світова війна дала змогу США закріпити статус економічно наймогутнішої країни світу. Проте рішення Паризької мирної конференції виявилися не такими, як сподівалась адміністрація президента В. Вільсона.

У березні 1920 р. сенат не ратифікував Версальського договору. Це означало, що зовнішньополітичний курс, узятий урядом Вільсона в роки Першої світової війни, зазнав поразки.

Фіаско Вільсона, який репрезентував реформаторське крило правлячих кіл, і водночас демократів, на виборах 1920 р. мало далекосяжні наслідки у внутрішній політиці. У США надовго було заблоковано проведення соціальних реформ, а в зовнішній політиці запанував ізоляціонізм.

На поразку демократів вплинули і наслідки повоєнної економічної кризи 1920-1921 рр.

На президентських виборах 1920 р. перемогу здобув кандидат від республіканської партії Воррен Ґардінґ. Він узяв курс на повернення до довоєнних порядків («нормальності», як він казав).

Було створено всі умови для збільшення прибутків великих промисловців, банкірів, підприємців. У 1921 р. скасували запроваджений у період війни податок на надприбутки корпорацій.

Для збільшення зисків представники великого капіталу не зупинялися перед прямим порушенням закону. Корупція державного апарату стала всеохоплюючою. На шлях шахрайських угод із монополіями стали урядовці республіканської адміністрації.

Найяскравішим проявом консервативних тенденцій у внутрішньому житті стала поправка до конституції, що набирала чинності у січні 1920 р., за якою вводився «сухий закон», котрим заборонялося виготовлення і продаж горілчаних напоїв на всій території США. Як наслідок, у країні з’явились банди організованих злочинців (ґанґстери), котрі взяли під контроль весь нелегальний бізнес алкоголю, наркотиків, проституцію. Поширилась корупція серед правоохоронних органів. Війни між бандами Гангстерів, що боролись за контроль над нелегальним бізнесом, сколихнули великі міста США. Одним з найвідоміших тодішніх «королів» злочинного світу став Аль Капоне.

Вудро Вільсон

Перехоплена поліцією партія горілчаних напоїв, що нелегально доставлялись у США

Знову почав процвітати Ку-Клукс-Клан, який на Півдні США контролював цілі райони. Поширення набула расова сегрегація.

У зовнішній політиці республіканські лідери висунули такі принципи, як відмова від військово-політичних союзів з європейськими країнами та активізація економічної експансії Сполучених Штатів.

Різко посилилась економічна експансія США на Далекому Сході, особливо в Китаї. Тому загострилися суперечності між США та Японією. США, які вважали себе «обділеними» у Версалі, прагнули взяти реванш. Уже через два роки після Паризької конференції 1919 р. американська дипломатія змогла записати до свого активу першу велику перемогу. На Вашингтонській конференції 1921-1922 рр. делегація США, спираючись на економічну могутність Америки, використовуючи такий важливий засіб впливу на інші країни, як воєнні борги, домоглася значних поступок із боку європейських держав. Були прийняті доктрина «відкритих дверей» щодо Китаю, договори про обмеження морських озброєнь і про недоторканність острівних володінь держав-учасниць у Тихому океані, що свідчило про підвищення політичної ваги США в системі міжнародних відносин.

2. Робітничий та демократичний рухи

Економічна криза 1920-1921 рр. дала могутній поштовх до активізації робітничого руху. Значною спонукою до його розгортання стала ліквідація мінімальних соціальних програм, впроваджених демократами у попередні роки («справедливий курс»).

Найбільшої сили страйковий рух досяг улітку 1922 р. Загалом він на початку 20-х рр. був менш успішним, ніж одразу після війни.

Поразка великих страйків потягла за собою остаточну втрату завоювань перших повоєнних літ, унаслідок чого США у 20-ті рр. були країною з найвідсталішим соціальним законодавством серед країн Заходу. Тільки бурхливе піднесення економіки — зростання зайнятості та заробітної плати — вгамувало боротьбу робітників за свої права.

В афроамериканській школі

Крім робітничого активізувався і демократичний рух. Одним із найважливіших його напрямків став афроамериканський рух. Тяжке економічне становище афроамериканського населення, жорстока расова дискримінація, терор куклукскланівців — усе це спровокувало опір афроамериканців, очолюваних найбільшою їхньою організацією — «Національною асоціацією сприяння прогресу кольорового населення», створеною ще у 1909 р. Одним із її керівників був визначний чорношкірий вчений, письменник, громадський і політичний діяч Вільям Дюбуа.

Одночасно розгорнувся афроамериканський рух під гаслом «Назад в Африку», що його очолив Маркус Гарві. На початку 20-х рр. рух Гарві залучив мільйони людей.

3. Особливості стабілізації у США. «Процвітання»

Сполучені Штати раніше від інших високорозвинених країн вступили в період стабілізації. У 1922-1929 рр. відбувався бурхливий розвиток промислового виробництва, який отримав назву «процвітання» («проспериті )). Наприкінці цього періоду США виробляли 44% промислової продукції капіталістичного світу, тобто більше, ніж Велика Британія, Франція, Німеччина, Італія та Японія разом узяті.

Важливим поштовхом до зростання виробництва стало поширення конвеєрного методу масового продукування.

Уперше з найбільшою ефективністю ці методи використали на автомобільних заводах Генрі Форда в Детройті. Упровадження нових технологій зумовило збільшення виробництва. Дедалі вагомішу роль почали відігравати акціонерні товариства й корпорації — своєрідні форми колективного бізнесу. Масова поява акцій сприяла розвитку фондового ринку.

Найбільш інтенсивно розвивалися автомобільна, машинобудівна, електротехнічна, хімічна, авіаційна та деякі інші галузі. У кожній з них домінували 3-4 найбільші компанії. До 1929 р. корпорації об’єднували майже половину фабрик і заводів країни. Кількість банків у США зменшилася за 1920-1929 рр. з 30 до 24 тис., а їхні капітали збільшилися на 21 млрд доларів.

США значно збільшили експорт товарів, активно наступаючи на позиції своїх суперників. Високі митні тарифи захищали американську промисловість від іноземної конкуренції. Американські капіталовкладення за кордоном з 1920 р. по 1931 р. становили 11,6 млрд доларів.

Економічне піднесення 1920-х рр. мало ряд особливостей. Суднобудування, виробництво залізничного обладнання, текстильна і вугільна галузі занепадали. Виробничі потужності в машинобудуванні та металургії не були повністю завантажені. Сільське господарство переживало затяжну кризу. У країні було 2-3 млн безробітних.

Заробітна плата ледь-ледь збільшилася, тоді як прибутки великих підприємців зросли утричі. Багаті стали багатшими. Вони купували дорогі машини, будинки, яхти, але їх було мало і вони не могли замінити масового споживача в умовах бурхливого розвитку масового виробництва.

Несталою була й фінансова система. У 20-ті рр. на Нью-Йоркській фондовій біржі — найбільшій у світі — відбувався справжній бум, спричинений небувалим підвищенням курсу акцій. Це залучило на ринок цінних паперів значні фінансові ресурси. Всі прагнули купити акції лише для того, щоб потім їх продати. Коли ж цей спекулятивний бум досяг найвищої точки, почалось обвальне падіння акцій, а згодом і криза.

Сталися зрушення і в політичному житті країни. На виборах 1924 р. у боротьбу вступила нова сила. Окрім Демократичної та Республіканської партій, у виборах брав участь Прогресивний блок, який підтримував сенатора-республіканця від штату Вісконсин Р. Лафоллета. Він балотувався як незалежний кандидату президенти. На його боці були Американська федерація праці — АФП, соціалістична партія та кілька громадських організацій. Рух на підтримку Лафоллета став найбільшим в історії США масовим народним політичним виступом, що вийшов за межі двопартійної системи.

Проте президентом США було обрано Куліджа. Новий уряд проголосив свій девіз: «Справа Америки — бізнес». Він сприяв зростанню прибутків монополій, знижуючи з року в рік податки на корпорації та надаючи великим компаніям державні субсидії. Економічне та політичне життя країни перебувало під контролем сімейств фінансової олігархії — Моргана, Рокфеллера, Дюпона, Меллона, а також чиказької, бостонської та клівлендської фінансових груп. Найважливіші посади в кабінеті Куліджа обіймали представники фінансового капіталу.

Фондова біржа — організаційно оформлений та регулярно діючий ринок з купівлі-продажу цінних паперів: акцій, облігацій тощо.

Чергова перемога республіканців на виборах 1928 р. привела Г. Гувера в Білий дім. Значну роль при цьому відіграли обіцянки знищити злидні та забезпечити заможне життя кожному. Була популярна книга Гувера про «твердий індивідуалізм».

На міжнародній арені США проводили політику експансії, прикриваючи її «ізоляціоністським» прапором. Сполучені Штати виступали головним арбітром у вирішенні проблеми репарацій. Запропонований ними у 1924 р. план Дауеса створив умови для відтворення німецького військово-промислового потенціалу. У 1929 р. замість нього було розроблено план Юнга, який сприяв проникненню американського капіталу в Європу.

США були єдиною з великих держав, яка відмовлялася визнати СРСР. Одначе республіканська адміністрація не перешкоджала діловим колам США в розвитку економічних і торговельних відносин з Радянським Союзом.

У 1933 р. США і СРСР установили дипломатичні відносини. Це відбулося саме в той момент, коли сталінський режим показав своє справжнє хижацьке обличчя (мільйони людей в Україні, Північному Кавказі, Казахстані вмирали від штучно влаштованого голоду).

Герберт Гувер

4. «Велика депресія»

Крах на Нью-Йоркській біржі 29 жовтня 1929 р. («чорний вівторок») сповістив про початок небувалої за глибиною і руйнівною силою економічної кризи. За один день загальна сума падіння ціни акцій становила 10 млрд дол. До літа 1932 р. промислове виробництво у США скоротилося майже вдвічі проти 1929 р. Тисячі банків, промислових і торгових компаній збанкрутували. Але великі корпорації, які поглинули багато дрібних і середніх фірм, утрималися завдяки допомозі уряду.

Криза призвела до небаченого зростання безробіття. На околицях міст виросли «гувервіллі» — селища з халуп, у яких жили безробітні та їхні сім’ї, позбавлені житла.

Розгорнувся масовий рух безробітних, які організували два «голодні походи» на Вашингтон. Вони вимагали забезпечення роботою, введення системи соціального страхування і видачі допомоги безробітним, припинення звільнень, збереження заробітків працюючим, визнання права на організацію профспілок.

Безробіття вперше в історії сягнуло астрономічної цифри —17 млн осіб. Недарма криза залишилася в історичній пам’яті американців символом національної трагедії. Початок і швидке розростання її дошкуляли американцям ще й тим, що, повіривши в нескінченне «процвітання» 20-х рр., вони виявилися морально не підготовленими до біди. Криза економіки стала й кризою американського індивідуалізму. Погляди американського населення звернулися до держави, втручання якої здавалося єдиним засобом виживання.

Характерно, що найбільші масові рухи, які з’явилися в роки кризи, вимагали державного регулювання. Криза припала майже повністю на час президентства республіканця Гувера. Він обійняв посаду 4 березня 1929 р., за півроку до початку кризи, і залишив Білий дім рівно через 4 роки, коли криза вже проминула свій пік.

Створене президентом федеральне фермерське управління почало закупівлю надлишків сільськогосподарської продукції. Було прийнято федеральну програму будівельних робіт.

Подальше поглиблення кризи показало, що цих заходів не досить, однак адміністрація Гувера пішла навіть на згортання її скромних програм. Коли ж у бюджеті Федерального уряду виник дефіцит і становище стало безвихідним, Гувер погодився видавати державні позички штатам і приватним корпораціям для допомоги громадянам.

Паніка на Нью-Йоркській фондовій біржі (Волл-стрит) 29 жовтня 1929 р.

Що символізує карикатура?

Криза і неспроможність політики президента її здолати призвели до падіння впливу республіканської партії. На чергових президентських виборах 1932 р. перемогу здобув представник Демократичної партії Ф. Рузвельт.

6. «Новий курс» Рузвельта

Рузвельт, будучи з 1928 р. губернатором штату Нью-Йорк, здійснив безпрецедентну програму державної допомоги бідним. Ставши кандидатом демократів на вищу державну посаду країни, він підкреслював необхідність допомоги «забутій людині », маючи на увазі мільйони знедолених, обіцяв американському народові «новий курс», пов’язаний з використанням нетрадиційних методів боротьби з кризою.

Обраний президентом, Рузвельт обійняв посаду тільки 4 березня 1933 р. На час «міжцарювання», випав найдраматичніший етап розвитку кризи. Почалася хвиля банкрутств американських банків. Держава опинилася під загрозою повного паралічу. Банківський колапс не дав Рузвельтові часу на адаптацію до нової ролі, він спонукав президента одразу ж виявити видатні якості політика: динамізм, рішучість і новаторський підхід. Щоб мати час на підготовку своїх пропозицій і вгамувати пристрасті, Рузвельт закрив усі банки держави, а потім, отримавши від конгресу необхідні повноваження, здійснив екстренну програму порятунку банківської системи, допомагаючи одним банкам і ліквідовуючи інші. Після цього було проведено перший етап банківської реформи, складовою якої стало страхування дрібних і середніх депозитів до 5 тис. доларів.

Трохи згодом, у 1934 р., була проведена девальвація долара і створена комісія з торгівлі акціями, котра здійснювала нагляд за діяльністю фондової біржі з метою припинення спекуляцій із завищеною вартістю.

Другою групою заходів, що проводилися на першому етапі «нового курсу», була спроба вийти з аграрної кризи. Центральне місце серед них займав закон про регулювання сільського господарства 1933 р. (ААА), який був спрямований на підвищення фермерських прибутків за рахунок збільшення цін на продукцію, що вони виробляли. За ним скорочувалося виробництво основних видів сільськогосподарської продукції. Як компенсацію фермери отримували субсидії.

Центральним серед законів 100 днів став закон про відновлення промисловості (NIRA), що його ухвалили влітку 1933 р. Передбачалося створення державного регулювання умов промислового виробництва, регулювання трудових відносин, допомога безробітним.

Перші заходи «нового курсу» сприяли певній стабілізації економіки.

Франклін Делано Рузвельт

«Новий курс» означав державне регулювання економіки. Було закрито дрібні банки, заборонено вивіз за кордон золота. Держава регулювала розвиток промисловості, яка ділилася на кілька груп. Між ними повинен був діяти «кодекс чесної конкуренції», який визначав обсяг виробництва, розподіл ринків, рівень заробітної плати. У галузі сільського господарства уряд США стимулював експорт пшениці й бавовни, сприяв підвищенню цін на сільськогосподарську продукцію.

«Новий курс» передбачав також проведення соціальних реформ. У країні впроваджувалася державна система надання допомоги вдовам, сиротам та людям з інвалідністю, страхування безробітних і пенсійного забезпечення. У 1935 р. було прийнято національний акт про трудові відносини (закон Вагнера). Він остаточно закріпив право робітників на організацію профспілок, проведення страйків, створив також систему державного регулювання трудових відносин. Установленням державного контролю над Федеральною резервною системою І перетворенням її на своєрідний центральний банк США завершили банківську реформу.

Для забезпечення справедливішого розподілу національного прибутку реформувалася система оподаткування — було підвищено ставки податків на надприбуток, спадщину і дарчі. Значно розширено систему громадських робіт. Нею опікувалася Адміністрація розвитку громадських робіт (WPA).

Зрушення вліво у політиці «нового курсу» зробило більш жорсткою політичну боротьбу. Консервативні сили перейшли до відкритої конфронтації з урядом. їхнє прославляння Рузвельта як рятівника нації змінилося нападками та звинуваченнями його у зраді. Тому передвиборча кампанія 1936 р. виявила майже діаметрально протилежні позиції двох основних партій у питанні про реформи, а вибори перетворилися на своєрідний референдум про долю «нового курсу». Рузвельт здобув на цих виборах переконливу більшість, зібравши 27,8 млн голосів проти 16,7 млн, поданих за його головного суперника Альфреда Лендона.

Отримавши такий переконливий мандат довіри, Рузвельт у 1937 р. сконцентрував зусилля адміністрації на реформі Верховного суду. Його члени, призначувані на все життя президентом, стали головною опорою консервативних сил. Використовуючи право Верховного суду трактувати конституцію, вони оголосили 11 законів «нового курсу» невідповідними їй. Побоюючись, що така ж доля може спіткати й закони, ухвалені 1935 р., Рузвельт запропонував оновити склад Верховного суду за рахунок призначення додаткових членів після досягнення суддями 70-річного віку. Але ця пропозиція була відхилена конгресом.

Восени 1937 р. в країні почалася нова економічна криза, яка поставила під сумнів економічну політику «нового курсу».

Після довгих роздумів Рузвельт у 1938 р. запропонував конгресові нові реформи. Серед них — закон про справедливі умови праці, що дав федеральному урядові право встановлювати мінімальну погодинну ставку заробітної плати і максимальну тривалість робочого тижня. Закон остаточно заборонив дитячу працю. Згідно з новим законом про сільське господарство, метою державного регулювання в цій сфері тепер стала боротьба за збереження родючості ґрунту. Для цього фермерству виплачувалися премії за скорочення посівних площ або за введення сівозмін, які бережуть землю. Одночасно здійснювався контроль за рівнем виробництва фермерської продукції.

Розгін поліцією робітничого протесту, 1937 р.

«Новий курс» був своєрідним зламом в історії США XX ст. Розпочаті президентом Рузвельтом перетворення спрямовувалися на вихід із кризи і на піднесення економіки. Повністю цієї мети так і не було досягнуто. Економіка країни, власне, перебувала у стані застою впродовж 30-х рр. Збереглися значне недовантаження виробничих потужностей та масове безробіття. Адміністрації Рузвельта не поталанило оволодіти мистецтвом регулювання ринкової економіки. Але основні важелі такого регулювання держава отримала саме в ті роки. Значно вагомішими були соціальні реформи. Вперше в історії США держава взяла на себе роль гаранта соціальної захищеності американців. Було зроблено вирішальний крок до держави «процвітання». Функції держави надзвичайно розширилися.

З 1939 р. Рузвельт відмовився від подальших перетворень. Аж до вступу СШАу Другу світову війну його адміністрація прагнула закріпити вже здійснені реформи «нового курсу». З початком Другої світової війни США заявили про свій нейтралітет (5 вересня 1939 р.). Після нападу Японії на американську військово-морську базу Перл-Гарбор 7 грудня 1941 р. США вступили у війну на боці антигітлерівської коаліції.

Запитання та завдання

1. Як змінилося становище США після Першої світової війни? 2. Які особливості політичного та економічного розвитку США у 20-ті рр.? 3. Чим було зумовлене домінування Республіканської партії у політичному житті США в 20-ті роки? 4. Дайте характеристику розвиткові робітничого руху і руху за демократичні права у 20-ті рр. Чому вони зазнали поразки? 5. З’ясуйте причини і наслідки економічної кризи у США в 1929-1933 рр. 6. Які реформи провів Рузвельт щодо виведення економіки США з кризи? 7. Які наслідки реформ «нового курсу»? 8. Дайте оцінку діяльності Ф. Рузвельта.

Запам’ятайте дати:

1921-1929 рр. — період «процвітання» (проспериті) в США.

29 жовтня 1929 р. — «чорний вівторок», крах Нью-Йоркської фондової біржі, початок «великої депресії» в США (1929-1933 рр.).

4 березня 1933 р. — вступ Ф. Рузвельта на посаду президента США. Початок «нового курсу».

1933 р. — встановлення дипломатичних відносин між СРСР і США

1935 р. — закон Вагнера.

5 вересня 1939 р. — заява уряду США про нейтралітет

скачать dle 11.0фильмы бесплатно