§ 38. Утворення осередків Другої світової війни. Створення блоку Берлін—Рим—Токіо

ЗА ЦИМ ПАРАГРАФОМ ВИ ЗМОЖЕТЕ:

характеризувати вплив світової економічної кризи 1929—1933 рр. на міжнародні відносини; розповідати про зародження осередків Другої світової війни; пояснювати причини ліквідації Версальської системи.

ПРИГАДАЙТЕ

1. Коли була створена Версальська система міжнародних відносин? 2. Які зміни були до неї внесені в 1920-ті рр.?

1. ВПЛИВ СВІТОВОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ КРИЗИ НА МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ. Світова економічна криза загострила міжнародні відносини й призвела до появи осередків нової війни. Порівняно з Першою світовою війною, у 1930-ті рр. лише незначна кількість держав прагнула війни. Тому можна було усунути загрозу війни в разі спільних дій усього співтовариства. Звичайно, розвиток міжнародних відносин у 1930-х рр. не слід розглядати як єдину тенденцію, спрямовану на підготовку нової війни. Із поглибленням конфліктів наростало прагнення учасників вирішувати їх не шляхом компромісів, а нав’язуванням своєї волі силою.

Незважаючи на всю гостроту кризи, на початку 1930-х рр. навряд чи хто з тогочасних політиків наважився б стверджувати, що до кінця десятиліття може спалахнути нова, більш масштабна світова війна. На той час політиків непокоїли питання, якими зовнішньополітичними кроками можливо хоча б пом’якшити наслідки кризи.

Першим випробуванням здатності світового співтовариства діяти спільно стала економічна криза. Вона була світовою і поставила перед усіма країнами завдання скоординувати свої зусилля на її подолання. Дієвими кроками на цьому шляху вважали зменшення військових витрат (шляхом скорочення озброєнь та армій або створення такої системи міжнародної безпеки, яка б усунула необхідність у значних витратах на війну) і полегшення фінансового тягаря репарацій та боргів.

У січні 1930 р. у Лондоні відкрилася міжнародна конференція з обмеження морських озброєнь. На ній було здійснено спробу поширити умови «Договору п’яти» на інші класи бойових кораблів: крейсери, есмінці, підводні човни. У повному обсязі це питання вирішити не вдалося: Франція та Італія відмовилися підписати угоду. США, Англія, Японія домовилися щодо крейсерів та есмінців дотримуватися співвідношення 5:5:3. Щодо підводних човнів запроваджувався принцип рівності флотів.

У лютому 1932 р. після тривалої підготовчої роботи в Женеві нарешті відкрилася конференція, присвячена проблемі роззброєння. Із самого початку з’ясувалося, що між провідними державами існували серйозні розбіжності в підходах до її вирішення. Так, Франція вважала, що передусім треба створити міжнародну армію під зверхністю Ліги Націй. Її основна суперниця Німеччина вимагала скасування всіх обмежень Версальського договору. Англію цікавили проблеми ліквідації підводних човнів і хімічної зброї. США виступали за скорочення сухопутних сил. СРСР вимагав поставити на порядок денний конференції питання про загальне роззброєння або пропорційно поступове. Італія пропонувала для початку на рік увести мораторій на нарощування озброєння. Японія як попередню умову вимагала визнання її особливої ролі на Далекому Сході та в басейні Тихого океану.

Учасники Лондонської конференції. 1930 р.

Женевський нотаріус із Ліги Націй: «Де війна? Яка війна? У мене ніякої війни не зареєстровано!». Карикатура 1932 р.

Солдати імператорської армії Маньчжоу-Го. 1933 р.

Таким чином, кожна з великих держав думала не стільки про вирішення завдань конференції, а насамперед прагнула отримати власні вигоди. Конференція закінчилася безрезультатно.

Також здійснювалися спроби впорядкувати справи у сфері міжнародних фінансів. У 1931 р. США запропонували оголосити мораторій на один рік щодо виплати боргів та репарацій. Пропозиція була прийнята. У 1932 р. взагалі ліквідували репараційні зобов’язання Німеччини. Країни-боржники, зі свого боку, припинили сплачувати борги США. Здавалося, що розпочалися колективні дії перед обличчям спільної загрози.

Проте майже одночасно США ввели високі митні податки, а Велика Британія відмовилася від «золотого стандарту», вільного обміну фунтів стерлінгів на золото за фіксованим курсом і спробувала встановити такий обмінний курс фунта, який би сприяв експорту англійських товарів. Такими діями США та Велика Британія спровокували митні й валютні «війни», що дезорганізувало світову торгівлю і ще більше поглибило кризу.

У 1933 р. в Лондоні була скликана світова економічна конференція. На ній обговорювалися проблеми стабілізації валют і розроблення шляхів пожвавлення світової торгівлі. Вона закінчилася безрезультатно. Перемогло прагнення вирішувати економічні проблеми не спільно, а поодинці, коли кожна країна намагалася перекласти тягар кризи на сусіда. У результаті зросло економічне суперництво і зменшилася можливість чинити спільний опір перед загрозою війни.

Проте деякі держави були готові йти на злам існуючої системи міжнародних відносин і встановлення своєї гегемонії у світі.

2. ОСЕРЕДОК ВІЙНИ НА ДАЛЕКОМУ СХОДІ. Перший осередок війни виник на Далекому Сході. У 1927 р. прем’єр-міністр Японії Танака в меморандумі імператору виклав програму територіальних завоювань на Далекому Сході й знищення могутності США в Тихому океані.

Восени 1931 р. японські війська окупували територію Маньчжурії — важливу в стратегічному й економічному відношенні частину Китаю. Напад на Маньчжурію стався після провокаційного вибуху на залізниці неподалік Мукдена, влаштованого японцями 18 вересня 1931 р. Протягом кількох місяців було окуповано всю територію Маньчжурії, хоча кількісний склад японської армії становив 14 тис. осіб, у той час як китайська налічувала 100 тис. осіб. Китай обмежився поданням скарги до Ліги Націй. На загарбаній території Північно-Східного Китаю японський уряд у 1932 р. створив маріонеткову державу Маньчжоу-Го, призначивши її правителем останнього китайського імператора Пу І.

Виправдовуючи агресію, Японія заявляла про загрозу проникнення СРСР у цей регіон і як приклад наводила китайсько-радянський конфлікт 1929 р. та підтримку Радянським Союзом китайських комуністів. Такі дії Японії спонукали світове товариство вжити відповідних заходів. Ліга Націй на прохання Китаю створила спеціальну комісію для вивчення цієї проблеми. Вона рекомендувала вивести японські війська й передати Маньчжурію під міжнародний контроль. Проте Японія не була засуджена як агресор. Ліга Націй заявила, що Маньчжурія є невід’ємною частиною Китаю, і не визнала Маньчжоу-Го. У відповідь Японія в 1933 р. демонстративно вийшла з Ліги Націй. Передбачені на цей випадок санкції проти Японії так і не були запроваджені. США та Англія домоглися укладення між Японією й Китаєм компромісного миру: Японія виводить свої війська із Шанхаю, а Китай визнає Маньчжоу-Го. Уперше в історії агресія залишилася безкарною.

Японські солдати з елітного підрозділу «Череп» у Маньчжурії. 1933 р.

Заява японського представника про вихід із Ліги Націй. 1933 р.

Італійська армія вступає в Ефіопію. 1930-ті рр.

3. АГРЕСІЯ ІТАЛІЇ ПРОТИ ЕФІОПІЇ. Італія вважала себе обділеною результатами Першої світової війни й не приховувала загарбницьких планів, зокрема щодо Ефіопії.

3 жовтня 1935 р. 250-тисячна італійська армія, озброєна авіацією і танками, вдерлася на територію Ефіопії. Ефіопська армія чинила завзятий опір. Проте сили були нерівними. Рада Ліги Націй оголосила Італію агресором і зобов’язала всіх членів організації застосувати до неї економічні санкції. Ці заходи виявилися малоефективними. США та Велика Британія заявили про нейтралітет і відмовилися постачати Ефіопії сучасну військову техніку. Тим самим жертва й агресор були поставлені на один рівень.

У травні 1936 р. Італія оголосила про завоювання всієї Ефіопії. Вона була об’єднана з Еритреєю та Італійським Сомалі в Італійську Східну Африку. Народ Ефіопії розгорнув партизанську боротьбу проти агресорів, яка завершилася звільненням країни за підтримки Англії в 1941 р.

4. АГРЕСІЯ НІМЕЧЧИНИ. ЛІКВІДАЦІЯ ВЕРСАЛЬСЬКОЇ СИСТЕМИ. Після приходу до влади А. Гітлера Німеччина приєдналася до групи держав-агресорів. До 1933 р. становище Німеччини в межах Версальської системи було значно полегшено. Вона перестала сплачувати репарації. На переговорах щодо роззброєння в 1932 р. їй обіцяли рівні права з іншими державами в озброєнні. Навіть обговорювалося питання про повернення Німеччині колоній. Важливим кроком на шляху до подальшої ліквідації Версальської системи стало підписання в липні 1933 р. за пропозицією Б. Муссоліні «Пакту чотирьох» між Англією, Францією, Італією та Німеччиною. Цей документ передбачав широке співробітництво держав у питаннях перегляду Версальської системи та юридично закріплював рівність Німеччини в озброєнні. Однак ратифікацію цього договору було зірвано.

Перегляд умов Версальського договору був для А. Гітлера лише першим кроком на шляху до світового панування. Другим кроком мало стати об’єднання всього німецького народу в одну державу, а це передбачало приєднання Австрії, населених німцями районів Франції, Бельгії, Чехословаччини, Польщі та Литви. Третім кроком він бачив завоювання «життєвого простору» на Сході. Заволодівши сировинними й аграрними ресурсами Східної Європи, Німеччина, на думку А. Гітлера, зможе перемогти в боротьбі за світове панування.

Таким чином, визначений А. Гітлером шлях передбачав не просто перегляд Версальської системи, а й повну ліквідацію та докорінні зміни міжнародних відносин, що склалися. Це був шлях до війни.

ШЛЯХ А. ГІТЛЕРА ДО СВІТОВОГО ПАНУВАННЯ

Підписання радянсько-чехословацької угоди. 1935 р.

Вступ німецької армії в Рейнську демілітаризовану зону. 1936 р.

ЦІКАВІ ФАКТИ

У роботі Ліги Націй провідна роль належала Англії та Франції, тому діяльність організації була спрямована на зовнішньополітичні пріоритети цих держав. За час свого існування Ліга Націй не скористалася широкими повноваженнями, наданими їй Статутом. У ньому були передбачені обмеження озброєнь, взаємні гарантії територіальної цілісності й незалежності, заходи боротьби проти агресора, у тому числі й колективні санкції. На практиці Ліга Націй не стала інструментом захисту миру й приборкання агресорів. Жодне питання тут не вирішувалося конструктивно. Провідні держави були зацікавлені в нарощуванні своїх збройних сил, а тому нерідко займали вичікувальну позицію. Так, коли Китай звернувся зі скаргою на агресію Японії в Маньчжурії, то Рада Ліги Націй лише висловила надію на нормалізацію японо-китайських відносин. Спочатку Японія, а потім Німеччина вийшли з Ліги Націй, щоб продовжити здійснення своїх зовнішньополітичних планів. Проти Італії було застосовано економічні санкції, але не в повному обсязі, і вона не припинила загарбання Ефіопії. Не знайшли осуду й інші акти агресії, що підштовхувало світ до катастрофи. Не зважав на Лігу Націй і Радянський Союз, здійснивши в 1939 р. напад на Фінляндію.

Свідченням рішучих намірів А. Гітлера став вихід Німеччини з Ліги Націй у жовтні 1933 р. У 1934 р. була здійснена спроба приєднати Австрію. Цьому завадила Італія, яка загрожувала прямим воєнним втручанням. А. Гітлер тимчасово відступив.

У 1935 р. стався перелом. Після виплати Франції компенсації за вугільні шахти земля Саар за результатами плебісциту відійшла до Німеччини. Остання відмовилася від статей Версальського договору, які забороняли їй мати військову авіацію, оголосила про запровадження загальної військової повинності й формування армії із 36 дивізій.

Між Великою Британією й Німеччиною в 1935 р. було укладено військово-морську угоду. За цією угодою Німеччині дозволялося збільшити тоннаж німецького флоту в 5,5 разу та будувати підводні човни. Тим самим Німеччина могла мати флот більший, ніж французький. Угода була вже двостороннім порушенням Версальської системи.

Така ситуація занепокоїла найближчих сусідів Німеччини. Європейська дипломатія почала активно обговорювати ідею створення системи колективної безпеки. У 1934 р. СРСР було прийнято до Ліги Націй. У травні 1935 р. СРСР і Франція уклали угоду про взаємодопомогу. Аналогічний договір був підписаний між СРСР і ЧСР. Проте ратифікацію цього договору Франція відкладала, використовуючи сам факт його підписання як засіб тиску на Німеччину. На Заході ще були досить стійкими антирадянські настрої. Зрозумівши це, А. Гітлер наважився на більш рішучі дії: у березні 1936 р. німецькі війська були введені в Рейнську демілітаризовану зону. Ні Англія, ні Франція не застосували передбачені в цьому випадку заходи.

У Німеччині нарощувалося виробництво озброєнь, здійснювалися програми створення синтетичного бензину й каучуку, що зменшило б залежність країни від імпорту. Йшла відкрита підготовка до війни. Таким чином, створена після Першої світової війни недосконала система колективної безпеки була ліквідована.

5. СТВОРЕННЯ БЛОКУ БЕРЛІН—РИМ—ТОКІО. Спільні інтереси Японії, Італії та Німеччини швидко зблизили країни. 25 листопада 1936 р. Німеччина та Японія підписали Антикомінтернівський пакт, а 6 листопада 1937 р. до нього приєдналася Італія. Утворилась «вісь» Берлін—Рим—Токіо. Сторони зобов’язалися інформувати одна одну про діяльність Комінтерну й вести проти нього спільну боротьбу. На додаток до договору вони дали обіцянку у випадку війни однієї з країн із СРСР не робити нічого, що могло б полегшити становище СРСР.

Цей блок агресорів не був міцним. Між Німеччиною та Італією тривало суперництво в Австрії. Крім того, обидві держави претендували на гегемонію на Балканах, перш ніж їм вдалося домовитися про розмежування сфер впливу в цьому регіоні. Тоді ж Німеччина визнала завоювання Італією Ефіопії. Після цього Німеччина й Італія активно координували свою політику та спільно провели ряд міжнародних акцій. У 1936 р. вони підтримали заколот націоналістів в Іспанії, який у 1939 р. привів до влади Ф. Франко.

Загадка Гітлера. Художник Сальвадор Далі. 1938 р.

Відносини Німеччини та Японії ускладнювалися тим, що Японія захопила німецькі колонії в Тихому океані та Китаї і не збиралася їх повертати. Німеччина й Італія під час агресії Японії 1937 р. проти Китаю продавали зброю китайському уряду. Обидві країни розташовувалися далеко одна від одної та прагнули зберегти свободу дій у своїй сфері інтересів.

До середини 1930-х рр. Німеччина, Італія та Японія стали на шлях прямого порушення умов післявоєнного врегулювання. Над усією Версальсько-Вашингтонською системою виникла загроза. Альтернативою їй був запропонований Німеччиною, Італією та Японією «новий порядок», заснований на пануванні сили. Він зводився до розподілу світу між цими державами. Шлях до «нового порядку» йшов через війну.

ВИСНОВКИ

• Виникнення перших осередків війни наблизило світ до небезпечної межі нового глобального збройного конфлікту.

• Однак лідери провідних країн світу не змогли знайти дієвих засобів, щоб зупинити його ініціаторів.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1. Що стало приводом до перегляду Версальсько-Вашингтонської системи міжнародних відносин? 2. Де виник перший осередок Другої світової війни? 3. Які акти агресії були здійснені в другій половині 1930-х рр.? 4. Коли було укладено Антикомінтернівський пакт? 5. Коли було скасовано репараційні платежі Німеччини? 6. Які держави уклали між собою «Пакт чотирьох»? 7. Коли Японія й Німеччина вийшли з Ліги Націй? 8. Якою була реакція європейських держав на зростання могутності Німеччини?

9. Як вплинула економічна криза 1929—1933 рр. на розвиток міжнародних відносин? 10. Що дало змогу Німеччині відмовитися від дотримання статей Версальського договору? 11. Який план розробив А. Гітлер для досягнення світового панування? 12. Чому СРСР був прийнятий до Ліги Націй? 13. Доведіть суперечливість зовнішньополітичних інтересів європейських країн та США. 14. Охарактеризуйте роль Ліги Націй у міжнародних відносинах 1930-х рр.

15. Об'єднайтеся в групи та обговоріть, що зближувало Німеччину, Італію, Японію. 16. Якими є головні відмінності між передумовами Першої та Другої світових війн? Складіть таблицю.

17. Чи можна дії Німеччини на міжнародній арені в 1933—1936 рр. характеризувати як акти агресії? Дайте розгорнуту відповідь.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно