§ 13. Встановлення більшовицької диктатури. Національно-визвольні рухи і громадянська війна в Росії

1. Встановлення більшовицької диктатури

У своїй партійній програмі більшовики передбачали після приходу до влади встановити диктатуру пролетаріату. Тому з перших днів вони розпочали одночасно процес зламу старого державного апарату та створення нового. До літа 1918 р. старі органи припинили діяльність, а їхні функції передали радам.

Вищим законодавчим органом влади став Всеросійський з’їзд рад робітничих і солдатських депутатів, а між з’їздами — Всеросійський центральний виконавчий комітет (ВЦВК). Він призначав Раднарком (головний орган виконавчої влади, який до березня 1918 р. був коаліційним) та окремих народних комісарів, мав право скасувати чи змінити декрети, видані Раднаркомом. До складу першого ВЦВК входили 62 більшовики, 29 лівих есерів і 6 меншовиків-інтернаціоналістів. Нова система влади не передбачала розподілу на законодавчу і виконавчу.

Розпочався і процес формування органів захисту нового режиму. 28 жовтня 1917 р. було створено робітничо-селянську міліцію, 22 листопада — Всеросійську надзвичайну комісію (ВНК (рос. ВЧК), народні суди та революційний трибунал. 15 січня 1918 р. проголошено декрет про створення Червоної армії, яка до червня 1918 р. комплектувалася на добровільних засадах.

Склад першого Раднаркому. В. Ленін в центрі, 1917 р.

У листопаді 1917 р. відбулися вибори до Установчих зборів. Із 715 депутатів 412 були есери, 17 — меншовики, 16 — кадети, 183 — більшовики, 87 — інші.

На день відкриття Установчих зборів більшовики підготували «Декларацію прав трудящого та експлуатованого народу», в якій ставилася вимога визнати перші декрети Раднаркому, а також те, що основним завданням зборів має бути встановлення засад для перебудови суспільства за соціалістичним зразком. Делегати проголосували проти документа. Більшовики наступного дня розпустили Установчі збори, звинувативши більшість їх членів у контрреволюції.

Одночасно в Петрограді відкрилися 3-й всеросійський з’їзд робітничих і солдатських депутатів та 3-й всеросійський з’їзд селянських депутатів. Було ухвалено резолюцію, згідно з якою Російська Соціалістична Федеративна Радянська Республіка (РСФРР, згодом — РРФСР) утворювалася на основі добровільного союзу народів Росії як федерація радянських республік цих народів.

2. Національно-визвольні рухи народів колишньої імперії та утворення незалежних держав

Більшовицький переворот не сприйняли лідери національно-визвольних рухів пригноблених Росією народів. Це дало поштовх до боротьби за національно-державну самостійність. III Універсалом Центральної Ради було проголошено Українську Народну Республіку, а IV Універсалом (січень 1918 р.) — незалежність України. На Закавказзі утворили Закавказьку Федерацію. Державність вибороли Польща, Фінляндія, народи Балтії.

Опинившись перед загрозою повного розпаду колишньої Російської імперії, більшовики вдалися до рішучих дій щодо придушення національно-визвольних рухів, хоча на словах вони облудно виступали за право кожної нації на самовизначення.

У боротьбі проти національно-визвольних рухів застосовувалися різноманітні засоби: від прямої агресії до підриву таких рухів зсередини.

Однією з перших жертв агресії стала Україна. Після невдалої спроби здійснити внутрішній переворот більшовики вдалися до прямого вторгнення та зуміли оволодіти більшою частиною її території.

3. Брест-Литовський договір

Першочерговим завданням нового режиму було виконання обіцянки щодо виходу Росії з війни. Із всіх учасників Першої світової війни тільки країни Четверного союзу погодилися на переговори про мир.

На першому етапі перемовин (3-22 грудня 1917 р.) йшлося про долю територій і народів, окупованих Німеччиною та її союзниками. Зрештою, німецька делегація дала зрозуміти, що, на її думку, на територіях, де перебувають німецькі війська (Литва, Латвія, Естонія, Польща, частина українських і білоруських земель), народи висловили свою волю на користь Німеччини та її союзників. Така позиція спричинила перерву в переговорах.

9 січня 1918 р. участь у перемовинах узяли представники Центральної Ради, уряду Української Народної Республіки. Л. Троцький (голова радянської делегації на переговорах) змушений був визнати делегацію Центральної Ради повноправним представником та виразником інтересів України.

Після довгої дискусії у середовищі партійного керівництва більшовиків була підтримана позиція Леніна про підписання миру на будь-яких, навіть найважчих, умовах. 11 січня 1918 р. ЦК РСДРП (б) ухвалив рішення, що зобов’язувало радянську делегацію в Бресті продовжувати переговори, доки Німеччина не буде в ультимативній формі вимагати підписання миру.

Однак вони припинилися через демарш Троцького. Під тиском німецького наступу 18 лютого ЦК більшовиків за вимогою Леніна погодився прийняти умови миру, запропоновані Німеччиною, переговори поновилися. До Бреста відбула делегація на чолі з Сокольниковим. 3 березня 1918 р. мирний договір було підписано.

За умовами договору радянська Росія:

• визнавала за Німеччиною Балтію, Польщу, частину Білорусі

• зобов’язувалася відмовитись від претензій на Фінляндію, передати Туреччині Карс, Батум, Ардаган, укласти мир з Українською Центральною Радою і визнати незалежність УНР, провести демобілізацію своєї армії, роззброїти флот, відновити стару, вигідну для Німеччини торгову угоду.

Отже, за умовами договору радянська Росія втрачала територію у 800 тис. км2, що колись належала Російській імперії, на якій жило 26% населення, вироблялося 32% сільськогосподарської та 23% промислової продукції, видобувалося 75% вугілля та залізної руди.

Брест-Литовський договір діяв до листопада 1918 р. Після Листопадової революції в Німеччині ВЦВК анулював його та оголосив таким, що втратив чинність.

4. Причини, періодизація і початок громадянської війни

На відміну від звичайних воєн, громадянська війна не має виразних меж — ні часових, ні просторових. Важко встановити визначену дату її початку, чітко провести лінію фронту.

Громадянська війна в радянській Росії була значно складнішою, ніж збройна форма суперечності між робітниками й капіталістами, селянами й поміщиками, як її намагалась представити пропаганда.

Громадянська війна — збройна боротьба між різними суспільними групами всередині країни.

Учасники громадянської війни в Росії

Поняття «громадянська війна» в Росії охоплює власне громадянську війну між групами населення, які обстоювали різні класові інтереси, національно-визвольну боротьбу і збройну інтервенцію 14 держав, селянську війну проти більшовицької політики «воєнного комунізму», а також проти політики білогвардійських урядів.

Громадянська війна несла з собою взаємну жорстокість, терор, непримиренну злобу. Заперечення минулого світу нерідко перетворювалось у заперечення всього минулого, виливаючись у трагедію тих людей, які обстоювали його ідеали.

У першій половині 1918 р. збройна боротьба мала порівняно обмежений характер. З другої половини 1918 р. по 1920 р. війна стала основним сенсом життя країни. Противники більшовиків мали найрізноманітніші цілі — від «єдиної та неділимої» монархічної Росії до Росії радянської, але без комуністів.

Основні етапи громадянської війни

Перший спалах громадянської війни був зумовлений прагненням окремих сил відновити владу Тимчасового уряду або перешкодити поширенню влади більшовиків. Цей опір мав локальний характер і був швидко придушений. Він не становив серйозної загрози владі більшовиків. Навесні 1918 р. громадянська війна спалахує з новою силою. Цьому сприяло:

• Укладення більшовиками Брестського миру, який викликав обурення патріотичних сил і особливо офіцерства;

• Почалась збройна інтервенція країн Антанти (Англія, Франція, США, Японія та ін.), які надали підтримку антибільшовицьким силам;

• Виступ проти більшовиків Чехословацького корпусу.

Найбільш небезпечним для більшовиків був виступ Чехословацького корпусу. Його сформували влітку 1917 р. з військовополонених чехів і словаків австро-угорської армії, що мав вступити у Першу світову війну на боці країн Антанти. Після укладення Брестського миру корпус, за домовленістю з країнами Антанти, повинен був через Владивосток переправитися до Франції, щоб продовжити боротьбу проти Німеччини. Спроба місцевих більшовицьких керівників навесні 1918 р. роззброїти окремі частини корпусу спровокувала загальне антибільшовицьке повстання. У результаті всюди, де стояли загони цієї формації, було повалено радянську владу (Поволжя, Урал, Сибір, Далекий Схід).

Водночас Фінляндія, Балтія, Білорусь, Україна, Закавказзя та деякі західні області Росії опинились під контролем Німеччини та її союзників. Північні порти (Мурманськ, Архангельськ) були під контролем десантів країн Антанти.

На Дону, Кубані розгортався антибільшовицький рух козацтва. Формувалась Добровольча армія, яка об’єднала російське офіцерство.

У результаті вже на кінець літа 1918 р. становище більшовиків стало критичним. Вони контролювали лише четверту частину Росії (переважно центральні райони).

5. Політика «воєнного комунізму»

Термін «воєнний комунізм» першим використав Ленін як сукупність, за його твердженням, вимушених соціальних та економічних заходів періоду громадянської війни. Але насправді здійснення такої політики було зумовлене спробою більшовиків негайно розпочати будівництво комунізму, а також втратою основних зернових і промислових районів.

У травні 1918 р. ВЦВК ухвалив ряд декретів, які встановлювали продовольчу диктатуру на селі. Вводилася державна монополія на продаж хліба та його заготівлю. Вона передбачала дозвіл Наркоматові продовольства примусово вилучати збіжжя у селянських господарств. Для цього створювалися спеціальні продовольчі загони.

У січні 1919 р. було введено продрозкладку, за допомогою котрої мали реквізувати увесь запас зерна, а згодом і всіх сільськогосподарських продуктів.

Поряд із цими заходами, в червні 1918 р. було створено комітети бідноти — комбіди, що складалися в основному з сільського люмпен-пролетаріату, які стали провідниками політики «воєнного комунізму» на селі.

Одночасно на селі розпочався процес побудови комунізму. На базі поміщицьких господарств створювалися зразкові сільськогосподарські комуни та радянські господарства.

Така політика викликала масові виступи селянства проти радянської влади. Відповіддю останньої було придушення невдоволення за допомогою військ.

Проведення політики «воєнного комунізму» в промисловості розпочалося з червня 1918 р., коли було прийнято декрет про націоналізацію не тільки великої, а й всієї — середньої та малої промисловості. Також встановлювався повний державний контроль над промисловістю, створювалася вертикальна централізована система органів управління на чолі з главками та Вищою радою народного господарства (ВРНГ).

Характерною рисою політики «воєнного комунізму» було введення безгрошових розрахунків, скасування торгівлі, запровадження прямого продуктообміну, зрівняльного розподілу продуктів серед працюючого населення, введення карткової системи.

Одним із екстремальних проявів цієї політики було здійснення «мілітаризації праці». Вводилася загальна трудова повинність, створювалися трудові армії.

У політичній сфері «воєнний комунізм» проявлявся у безкомпромісній боротьбі проти опозиції. Основним методом боротьби проти неї став терор та організація концентраційних таборів для ізоляції класових ворогів радянської республіки.

Унаслідок політики «воєнного комунізму» сталося катастрофічне падіння виробництва, нестримно зростали ціни, процвітали «чорний ринок» і спекуляція.

Вилучення хліба

Одержавлення економіки обернулося небаченою бюрократизацією державного апарату й домінуванням адміністративно-командних методів управління.

Установлення політичної диктатури — ще один найсуттєвіший наслідок періоду «воєнного комунізму», який означав знищення або підпорядкування більшовиками державних структур та органів, що виникли в роки революції (рад, профспілок, заводських комітетів) і ліквідацію небільшовицьких партій.

6. Терор у роки громадянської війни

Терор — це політика залякування й примусу, розправа з політичними противниками.

Головна мета терору — зламати волю до опору в супротивника. Насильство стало універсальним методом протиборчих сторін у війні. Ні антибільшовицькі сили, ні партія більшовиків не заперечували його, а терор — не що інше, як насильство. Заклики до громадянської війни лунали з обох сторін.

У липні 1918 р. в Єкатеринбурзі більшовики розстріляли Миколу II та членів царської сім’ї, в тому числі дітей.

Влітку 1918 р. есери та народні соціалісти вбили В. Володарського, М. Урицького, вчинили напад на М. Подвойського. 30 серпня було вчинено замах на В. Леніна. Ці події стали приводом до того, що 5 вересня 1918 р. Раднарком ухвалив постанову про червоний терор. У вересні було розстріляно 500 заручників.

Голова ВЧК Східного фронту Лацис давав такі накази: «Не шукайте у справі звинувачувальних доказів: чи повстав він проти Рад зі зброєю, чи на словах. Першим обов’язком ви повинні його запитати, до якого класу він належить, якого він походження, яка у нього освіта і яка його професія». Це була повсякденна практика. У країні створювалися концтабори. У газетах друкували списки заручників.

Противники більшовиків теж не церемонилися, фізично знищуючи всіх, хто підозрювався у прихильності до більшовизму. На червоний терор вони відповіли білим.

7. Білий рух

Всіх противників більшовиків («червоних») прийнято об’єднувати узагальнюючим поняттям «білі». Хоча власне білий був однією зі складових широкого антибільшовицького руху.

Білий табір відзначався строкатістю.

Там були монархісти й ліберали-республіканці, прибічники пронімецької та проанглійської орієнтації, прихильники Установчих зборів та відкритої військової диктатури, особи без певних політичних поглядів, люди, які прагнули не допустити розколу Росії. У лавах білого руху опинилася значна частина інтелігенції.

Білогвардійці

Більшість білих генералів віддавали перевагу конституційній монархії. Через відчутну різницю в політичних поглядах білі не мали загальновизнаного лідера. За всієї різнорідності білого руху його прибічників об’єднувала ненависть до комуністів, які хотіли, на їхню думку, зруйнувати Росію, її державність і культуру.

Програму білого руху було складено в штабі Добровольчої армії Денікіна. Вона містила такі положення:

• знищення більшовицької анархії та наведення в країні правового порядку;

• встановлення могутньої та неподільної Росії;

• скликання Народних зборів на основі загального виборчого права;

• проведення децентралізації влади через установлення обласної автономії та широкого місцевого самоврядування;

• здійснення земельної реформи.

8. Бойові дії на фронтах громадянської війни

Першого серйозного удару більшовики зазнали зі сходу, де згуртувалися антибільшовицькі сили (Омський уряд, Директорія, КОМУЧ, Сибірський уряд) після повстання Чехословацького корпусу. Проте Червона армія, завдавши контрудару, відкинула антибільшовицькі сили за Урал, де їх зумів згуртувати адмірал Колчак.

Колчак створив 130-тисячну армію і влітку 1919 р. перейшов у наступ. Лідери білого руху та країни Антанти визнали його верховним правителем Росії. Однак восени військо Колчака зазнало поразки, тоді як у тилу розгорнувся масовий партизанський рух. У жовтні Червона армія стрімким наступом рушила на схід. У січні 1920 р. вона досягла Іркутська. Колчака заарештували й розстріляли.

Тим часом як на сході розгорталися зазначені події, на півдні Росії формувався новий антибільшовицький фронт. Навесні 1918 р. з Кубані розпочала наступ Добровольча армія, котру очолив Денікін. Вона оволоділа всім Північним Кавказом. Улітку того ж року проти більшовиків повстали донські козаки (отаман Краснов), які розпочали наступ на Царицин (теперішній Волгоград), але невдало.

Навесні 1919 р. бої на Південному фронті розгорілися з новою силою. Денікін, який спромігся об’єднати під своєю владою Північний Кавказ, Кубань, Дон, розпочав потужний наступ на Україну і Москву (одночасно відбувався наступ Колчака на сході). На початку осені 1919 р. Добровольча армія оволоділа значною частиною України. У жовтні 1919 р. більшовики перейшли в контрнаступ і завдали поразки Добровольчій армії. На початку 1920 р. її рештки відступили до Криму, де їх очолив барон Врангель.

Коли Червона армія вела тяжкі бої проти Денікіна (травень 1919 р.), з Естонії на Петроград розпочали наступ війська генерала Юденича. Запеклі бої на підступах до міста точились аж до жовтня 1919 р. Армію Юденича було розбито, а її залишки опинилися інтернованими в Естонії.

Олександр Колчак

У січні 1919 р., після вигнання німецьких військ, радянську владу було встановлено майже на всій території Латвії, де вона проіснувала до початку 1920 р.

29 листопада 1918 р. проголосили радянську республіку Естонію під назвою Естляндська трудова комуна. Влада більшовиків проіснувала тут не більше двох місяців. Естонія, як і Латвія, теж стала незалежною державою.

1 січня 1919 р. було проголошено Білоруську радянську соціалістичну республіку. 27 лютого 1919 р. дві незалежні республіки — Білоруська та Литовська — сформували єдину соціалістичну радянську республіку Литви та Білорусі. Це утворення проіснувало недовго. На території Литви встановилася влада національного уряду, а в Білорусі залишилася радянська.

Незалежність України проголосили 9 січня 1918 р. IV Універсалом Центральної Ради. Більшовицький Раднарком Росії визнавав лише радянський уряд України і зробив усе для ліквідації самостійної Української держави. Цим задумам відповідало проголошення Української Соціалістичної Радянської Республіки, влада якої остаточно утвердилася в 1920 р.

1 червня 1919 р. ВЦВК ухвалив декрет «Про об’єднання Радянських республік Росії, України, Латвії, Литви, Білорусі для боротьби зі світовим імперіалізмом». Республіки об’єднували свої збройні сили, ресурси, транспорт, фінанси, органи господарського управління.

Після розгрому основних сил білогвардійців проти більшовиків виступила Польща. Конфлікт із радянською Росією був неминучим: Польща прагнула до відновлення кордонів Речі Посполитої 1772 р., а Москва дивилася на цю країну, як на плацдарм світової революції.

У квітні 1920 р., після укладення Варшавської угоди між Українською Народною Республікою І Польщею, почався наступ польських та українських військ на РСФРР і УСРР. Поляки захопили Київ і відтіснили радянські війська на лівий берег Дніпра.

Але вже у травні 1920 р. більшовицькі частини перейшли в контрнаступ. Вони відкинули польські війська аж до Варшави. «Диво на Віслі» врятувало Європу від світової революції. Червона армія зазнала поразки і була змушена з великими втратами відступити з території не тільки Польщі, а й Західної України та Західної Білорусі.

Бої з Польщею збіглися у часі з активізацією армії Врангеля, яка у червні 1920 р. вирвалась із Криму у Північне Причорномор’я. Проти нього негайно утворили Південний фронт (командувач М. Фрунзе). Червона армія перейшла в контрнаступ. У листопаді 1920 р. її війська увірвались у Крим.

Польський антирадянський плакат, 1920р. Переклад: «Бий більшовика»

9. Завершення громадянської війни

До весни 1920 р. з інтервенціоністських військ на Далекому Сході залишилися тільки японці. З метою віддалити війну з Японією ухвалили рішення про створення Далекосхідної республіки (ДСР).

Тим часом у тилу японських військ палала партизанська війна. Нею керував комуніст Сергій Лазо. У травні 1921 р. у Примор’ї за підтримки японських військ до влади прийшов новий уряд. Натомість комуністи створили Військову раду ДСР. Головнокомандувачем військ призначили Блюхера. Розпочалися запеклі бої. Наприкінці 1921 р. білогвардійці та японці захопили Хабаровськ. Тоді ДСР спільно з РРФСР почали боротьбу проти японських інтервентів та білогвардійців. У лютому 1922 р. Червона армія заволоділа Хабаровськом і перегодом увійшла до Владивостока. Японія змушена була вивести свої війська з ДСР. Білогвардійці відступили до Маньчжурії. У жовтні 1922 р. ДСР об’єдналася з РСФРР. Громадянська війна закінчилася.

Причини перемоги більшовиків у громадянській війні:

• політичні прорахунки їхніх противників щодо селянства, розкол сил опозиції, терор проти населення;

• прорахунки опозиції в національному питанні, відмова підтримати національні рухи;

• неузгодженість дій сил опозиції, вузькість її соціальної бази;

• стратегічно вигідне розміщення частин Червоної армії в центрі Росії;

• використання більшовиками надзвичайних заходів (політика «воєнного комунізму»), які дали змогу мобілізувати всі ресурси країни;

• Інтенсивна більшовицька пропаганда серед населення радикальної програми перетворень у суспільстві (побудова соціалізму (комунізму).

Документи розповідають

Зі звернення штабу Білої армії

Червоні офіцери!

За що ви боретесь і за що ми підняли зброю?

Ви боретеся за комісародержавіє, за брехливу владу Апфельбаумів (Зинов’єв), Бронштейнів (Троцький), Розенфельдів (Каменев), Нахамкесів (Стеклов), Калініних, Петерсонів, яким не дорога наша Батьківщина і потрібна лише одна її ганьба.

Ми боремося за Установчі збори, за всенародний вільний вибір...

Ви боретеся за Інтернаціонал, за те, щоб російськими природними багатствами могли розпоряджатися не росіяни, а всілякі пройдисвіти...

Ми відновлюємо національну єдність і національне господарство...

Ви насаджуєте комуни, які дають можливість ледацюгам і неробам користуватися результатами робочих рук.

Ми обстоюємо право власності...

Ви руйнуєте церкви і нищите православну релігію...

Ми відновлюємо сплюндровану релігію і зруйновані храми...

Ви обстоюєте нахабне свавілля та огидне насилля більшовиків, комісарів та їхніх найманців — китайців, латишів, комуністів...

Ви втягнуті в безконечну війну з усім світом...

Ми несемо мир землі російській...

З нами хліб, з нами мир і господар землі російської — Установчі збори.

1. Як аргументували лідери білого руху необхідність боротьби проти більшовизму? Розкрийте мету учасників боротьби. 2. Спробуйте з’ясувати ставлення різних прошарків суспільства до цього звернення.

Запитання і завдання:

1. Які органи виконавчої та законодавчої влади були створені після Жовтневого перевороту? Що сприяло встановленню більшовицької диктатури? 2. Дайте характеристику органам, що ставили за мету охорону та захист радянської влади. 3. Коли й чому було розпущено Установчі збори? 4. Чому було розпочато переговори з Німеччиною? 5. Яких поглядів дотримувалися більшовики на можливість та умови підписання миру з Німеччиною? 6. На яких умовах радянська Росія підписала Брест-Литовський договір? 7. Що таке політика «воєнного комунізму»? 8. Які заходи більшовиків означали здійснення політики «воєнного комунізму» в промисловості? 9. Охарактеризуйте політику «воєнного комунізму». З якою метою її було впроваджено? 10. Порівняйте програми та практичні дії білого й червоного рухів у Росії. 11. Назвіть причини громадянської війни в Росії. 12. Які причини перемоги більшовиків у громадянській війні? 13. Поміркуйте, чи була громадянська війна неминучою.

Запам’ятайте дати:

3 березня 1918 р. — укладення в Брест-Литовську мирного договору.

Травень 1918 р. — збройний антибільшовицький виступ Чехословацького корпусу.

Березень 1919 р. — січень 1920 р. — боротьба проти Денікіна.

Квітень-жовтень 1920 р. — радянсько-польська війна.

Листопад 1920 р. — поразка армії Врангеля у Криму. Закінчення громадянської війни в європейській частині.

Березень 1921 р. — укладення Ризького миру між Польщею та радянськими республіками.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно