§ 23. Румунія

1. Перша світова війна і Румунія

Участь Румунії у Першій світовій війні не можна назвати успішною. Країна була окупована німецькими та австро-угорськими військами. Збитки становили 31 млрд золотих лей.

Людські втрати становили 800 тис. осіб (10% населення). Проте революційні події на теренах Російської імперії, поразка країн Четверного союзу дали змогу певною мірою скористатися ситуацією для значного збільшення території Румунії. Так, у січні 1918 р. румунські війська взяли під контроль Бессарабію.

Щоб приборкати революційні настрої уряд оголосив про проведення земельної реформи.

Після поразки Центральних держав Румунія анулювала Бухарестський мир і знову оголосила війну Німеччині 10 листопада 1918 р. Ця «одноденна війна» і прихильність лідерів Антанти дали змогу Румунії претендувати на свою частку в розподілі Східної Європи.

Розпад Австро-Угорщини привів до розгортання руху за об’єднання всіх земель, заселених румунами. Цей рух правлячий режим використав для зміцнення своєї влади. У листопаді 1918 р. до Румунії приєднали Буковину, хоча населення Північної Буковини на народному віче висловилося за возз’єднання з Україною. 1 грудня 1918 р. проголошено об’єднання Трансильванії з Румунією. На Паризькій мирній конференції румунська делегація, посилаючись на таємну угоду 1916 р. з країнами Антанти, домоглася визнання приєднання цих територій.

Територіальні придбання Румунії були закріплені Сен-Жерменським, Нейїським і Тріанонським договорами. Відтак територія країни збільшилася зі 138 тис. до 295 тис. км2, а населення — з 8 до 16 млн осіб.

На приєднаних територіях проживало чимало угорців та українців, які зазнавали національного гноблення. Анексія земель не привела до зміни характеру Румунії як аграрної держави: 80% населення було зайняте в сільському господарстві. У власності іноземного капіталу перебувало 80% промислових підприємств. 50% землі належало поміщикам (боярам).

2. Румунія у міжвоєнні роки. «Причорноморська міні-імперія»

У 1919-1920 рр. становище в країні було нестабільним: робітники виступали за 8-го динний робочий день, введення мінімуму заробітної плати; селяни вимагали аграрної реформи. Під тиском виступів населення прагнення робітників задовільнили, а в 1920-1921 рр. ухвалили закон про аграрну реформу, за яким максимум землеволодіння встановлювався в розмірі 100 га для Бессарабії та 200-500 га для інших районів країни. Надлишки землі передавали селянам за викуп (20% від її вартості).

У зовнішній політиці Румунія підтримувала існування Версальсько-Вашинггонської системи, і з цією метою в 1920-1921 рр. із Чехословаччиною та Югославією було укладено військово-політичний союз — Мала Антанта, який орієнтувався на Францію.

Початок 20-х рр. став початком стабілізації становища в країні. Неабияким чинником цього були позики Англії та Франції румунському урядові. Ці країни також вкладали значні інвестиції в розвиток румунської промисловості.

До 1927 р. було завершено аграрну реформу, в результаті якої селяни отримали 3 млн га.

У період з 1922 р. до 1928 р. при владі у країні була національно-ліберальна партія (у 1922-1926 рр. прем’єр-міністр — Й. Братіану, а в 1927-1928 рр. — В. Братіану). Значним здобутком під час її правління було прийняття конституції у 1923 р., яка закріпила всі демократичні свободи, але на практиці вони не реалізовувались.

Король Кароль II

У 1924 р. в Південній Бессарабії спалахнуло кероване комуністами Татарбунарське повстання, метою якого було встановлення радянської влади і від’єднання Бессарабії. Але воно мало локальний характер і зазнало поразки.

Основними політичними противниками лібералів були партії націоналістів і цараністів (селянська партія). У середині 20-х рр. розгорілася боротьба за наступника румунського престолу (1927 р. помер король Фердинанд І). Новим монархом став шістнадцятирічний Михай, а регентську раду при ньому очолив В. Братіану.

Націоналісти й цараністи об’єдналися в партію та розпочали боротьбу з лібералами й перемогли на виборах 1928 р.

Націонал-цараністська партія прийшла до влади в несприятливий момент: у країні вибухнула економічна криза, яка охопила всі галузі виробництва, крім нафтодобувної. Налічувалось 600 тис. безробітних. За період з 1929 р. до 1933 р. змінилося 10 урядів. На початок 1934 р. національний дохід країни становив 49,4% проти 1929 р. Скориставшись нестабільністю, принц Кароль проголосив себе королем під тронним іменем Кароль II.

У роки кризи виросла популярність правоекстремістських організацій, таких як «Залізна гвардія», котрі використовували націоналістичні гасла, поєднані з соціальною демагогією.

Активізувала свою діяльність і Комуністична партія Румунії, яка стала організатором ряду страйків, що іноді виливались у криваві сутички.

У 1934 р. Румунія поступово почала виходити з кризи. Неспроможність запобігти подібним явищам у суспільстві парламентськими методами штовхала правителів до встановлення «правління твердої руки». 10 лютого 1938 р. Кароль II здійснює переворот. Було прийнято нову конституцію, за якою король отримав усю повноту влади, а парламент перетворився в дорадчий орган. Конституцією також закріплювалися привілеї для румунів. Ліквідовувалася багатопартійність, створювалась єдина офіційна партія «Фронт національного відродження» (Партія нації). Взявши за зразок Італію, Кароль II здійснив корпоратизацію промисловості. Головними опорами короля в його політиці були армія та «Залізна гвардія». У листопаді 1938 р. Кароль II розправляється з очільниками цієї профашистської організації та зосереджує в своїх руках всю повноту влади.

У зовнішній політиці Румунія дотримувалася союзу з Англією та Францією, але після Мюнхенської угоди вона почала схилятися до співробітництва з Німеччиною, зрозумівши, що саме вона є домінуючою силою в Європі.

3. Диктатура Антонеску

З кожним роком королівській диктатурі наростав спротив. Вирішальним для її падіння стали поразки Румунії на зовнішньополітичному фронті. У червні 1940 р. до СРСР відійшли Бессарабія та Північна Буковина. Згідно з II Віденським арбітражем (серпень 1940 р.) Румунія також втрачала Трансільванію на користь Угорщини, а згодом і Добруджу на користь Болгарії.

Йон Антонеску

Це остаточно підірвало віру населення в короля, відбулися масові виступи. У цих умовах Кароль дає право сформувати уряд генералу Й. Антонеску, який славився своєю жорсткістю.

6 вересня 1940 р. під тиском Й. Антонеску Кароль II був змушений зректися трону на користь Михая. Останній же майже був усунутий від влади. У Румунії встановилася диктатура Антонеску. В країні відразу розпочалася антисемітська кампанія, проводилася «румунізація» власності й бізнесу.

Встановлювався поліцейський режим. Державу проголосили легіонерською, а Антонеску став «кондукторулом» — провідником (вождем) держави. У країну ввели німецькі війська, які розмістилися в районах нафтових промислів. III рейх встановив контроль над румунською промисловістю.

6 квітня 1941 р. Румунія вступила у Другу світову війну на боці Німеччини, а 22 червня підтримала напад на СРСР і захопила Бессарабію та Одесу. У серпні 1944 р. режим Антонеску було повалено в результаті повстання.

Запитання і завдання:

1. Які територіальні зміни в Румунії сталися після Першої світової війни? 2. Яке значення Бухарестського миру для Румунії? 3. Вкажіть особливості аграрної реформи в Румунії. 4. Охарактеризуйте економічний розвиток Румунії в міжвоєнний період. 5. Дайте характеристику політичного розвитку Румунії в міжвоєнні роки. 6. Вкажіть особливості правління Кароля II. 7. Які риси були притаманні режимові Антонеску? 8. Чи скористалася Румунія сприятливим історичним шансом для модернізації? Свою думку обґрунтуйте.

Запам’ятайте дати:

1918 р. — приєднання Румунією Бессарабії та Північної Буковини.

1924 р. — Татарбунарське повстання.

10 лютого 1938 р. — встановлення королівської диктатури Кароля II.

1940 р. — приєднання до СРСР Бессарабії та Північної Буковини; до Угорщини — Північної частини Трансильванії; до Болгарії — Південної Добруджі.

1940-1944 рр. — диктатура Й. Антонеску в Румунії.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно