§ 31-32. Утворення вогнищ війни. Створення блоку Берлін-Рим-Токіо

1. Вплив світової економічної кризи на міжнародні відносини

Світова економічна криза загострила міжнародні відносини і призвела до появи вогнищ нової війни. На відміну від передодня Першої світової, у 30-ті роки лише незначна кількість держав прагнула знову війни. Таке становище робило реальною можливість усунути загрозу масштабного конфлікту за умов спільних дій усього співтовариства. Звичайно, розвиток міжнародних відносин 30-х років не слід розглядати як єдину тенденцію, спрямовану на підготовку нової війни, проте загальний напрям розвитку Версальсько-Вашинггонської системи міжнародних відносин був саме таким. В міру посилення та поглиблення конфліктів, які щоразу спалахували у 30-ті роки, зростало прагнення учасників вирішувати їх не способом компромісів, а нав’язуванням силою своєї волі.

Першим випробуванням здатності світового співтовариства діяти спільно стала економічна криза. Вона була глобальною і поставила перед всіма країнами завдання скоординувати свої зусилля для її подолання.

Реальними кроками на цьому шляху тогочасні провідні політики вбачали зменшення воєнних витрат (це планувалося через скорочення озброєнь і армій або створення такої системи міжнародної безпеки, яка б зробила непотрібними значні воєнні витрати) і полегшення фінансового тягаря репарацій та боргів.

У січні 1930 р. в Лондоні відкрилась міжнародна конференція з обмеження морських озброєнь. На ній була здійснена спроба поширити умови «Договору п’яти» на інші класи бойових кораблів: крейсери, есмінці, підводні човни. У повному обсязі це питання розв’язати не вдалося: Франція та Італія відмовилися підписати угоду. США, Англія, Японія — домовилися щодо крейсерів та есмінців дотримувати співвідношення 5:5:3. Стосовно підводних човнів, то запроваджувався принцип рівності флотів.

Німецький плакат, який мав довести беззахисність Німеччини

У лютому 1932 р. після тривалої підготовчої роботи у Женеві нарешті відкрилась конференція із роззброєння. З самого початку з’ясувалося, що між провідними державами існували серйозні розбіжності у підходах до цієї проблеми. Так, Франція вважала, що вирішенню питання про роззброєння повинно передувати створення міжнародної армії під зверхністю Ліги Націй. Її основний опонент Німеччина вимагала ліквідації всіх обмежень Версальського договору. Англію насамперед цікавили проблеми знищення підводних човнів і хімічної зброї. США виступали за скорочення сухопутних сил. СРСР вимагав поставити на порядок денний конференції питання про загальне роззброєння або пропорційно поступове. Італія пропонувала, для початку, на рік ввести мораторій на нарощування озброєння. Японія ставила попередню умову — визнання її особливої ролі на Далекому Сході та в басейні Тихого океану. Таким чином, конференція закінчилась нічим.

Здійснювались і спроби впорядкувати справи у сфері міжнародних фінансів.

Окрім того, великі держави прагнули вирішувати економічні проблеми не спільно, а поодинці, коли кожна країна намагалася перекласти тягар кризи на сусіда. Як наслідок, зросло економічне суперництво та зменшилась можливість чинити спільний опір перед загрозою війни.

Тим часом як ішли жваві дискусії на різноманітних міжнародних форумах, з’явилися держави, котрі були готові йти на злам існуючої системи міжнародних відносин і встановлення своєї гегемони у світі.

2. Вогнище війни на Далекому Сході

Перше вогнище війни виникло на Далекому Сході. У 1927 р. прем’єр-міністр Японії Танака у меморандумі імператору виклав програму територіальних завоювань на Далекому Сході і знищення могутності США у Тихому океані.

Восени 1931 р. японські війська окупували територію Маньчжурії — важливу в стратегічному й економічному аспектах частину Китаю.

Японські війська в Маньчжурії, 1931 р.

Напад на Маньчжурію стався після провокаційного вибуху на залізниці неподалік Мукдена, влаштованого японцями 18 вересня 1931 р.

На загарбаній території Північно-Східного Китаю японці у 1932 р. створили маріонеткову державу Маньчжоу-Го.

Виправдовуючи агресію, Японія заявляла про загрозу проникнення СРСР в цей регіон і як приклад наводила китайсько-радянський конфлікт 1929 р. і підтримку Радянським Союзом китайських комуністів.

Такі дії Японії спонукали світове співтовариство вжити відповідних заходів. Ліга Націй, на прохання Китаю, створила спеціальну комісію для вивчення проблеми. Та рекомендувала вивести японські війська і передати Маньчжурію під міжнародний контроль. Але Японія не була засуджена як агресор. Ліга Націй заявила, що Маньчжурія є невід’ємною частиною Китаю і не визнала Маньчжоу-Го. У відповідь Японія в 1933 р. демонстративно вийшла з Ліги Націй. Передбачені на цей випадок санкції проти Японії так і не були запроваджені. З’явився перший прецедент безкарності агресії.

3. Агресія Італії проти Ефіопії

У 1935 р. цим прецедентом скористалась Італія. Вона вважала себе обділеною внаслідок післявоєнних домовленостей після Першої світової і не приховувала загарбницьких планів, до яких входили й наміри завоювання Ефіопії.

3 жовтня 1935 р. 250-тисячна італійська армія, озброєна авіацією і танками, вдерлася на територію Ефіопії. Ефіопське військо чинило впертий опір. Але сили були нерівними. Рада Ліги Націй оголосила Італію агресором і зобов’язала всіх членів організації застосувати проти неї економічні санкції. Ці заходи виявилися малоефективними. США і Велика Британія оголосили нейтралітет і відмовилися постачати Ефіопії сучасну військову техніку. Тим самим жертва й агресор були поставлені на один щабель.

У травні 1936 р. Італія оголосила про завоювання всієї Ефіопії. Вона була об’єднана з Еритреєю та Італійським Сомалі в Італійську Східну Африку. Ефіопський народ розгорнув партизанську боротьбу проти агресорів, яка завершилася звільненням країни з допомогою англійців у 1941 р.

Італійські війська перетинають ефіопський кордон, 1935 р.

4. Агресивність Німеччини. Ліквідація Версальської системи

Після приходу до влади Гітлера Німеччина приєдналася до групи агресивних держав. До 1933 р. становище Німеччини у межах Версальської системи було значно полегшено. Вона перестала сплачувати репарації.

Для Гітлера перегляд умов Версальського договору був лише першим кроком на шляху світового панування. Другим кроком повинно було стати об’єднання всіх німців в одній державі, а це передбачало приєднання Австрії, населених німцями районів Франції, Бельгії, Чехословаччини, Польщі й Литви. Третім кроком мало бути завоювання «життєвого простору» на Сході. Заволодівши сировинними й аграрними ресурсами Східної Європи, Німеччина, на думку Гітлера, зможе перемогти у боротьбі за світове панування.

Таким чином, кожний з визначених Гітлером кроків означав вже не просто перегляд Версальської системи, а шлях до її повної ліквідації та докорінної зміни міжнародних відносин, що склалися. Це була пряма дорога до війни.

Свідченням рішучих намірів Гітлера став вихід Німеччини з Ліги Націй у жовтні 1933 р.

1935 рік став переломним. Після виплати Франції компенсації за вугільні шахти земля Саар внаслідок плебісциту відійшла до Німеччини. Країна відмовилась від статей Версальського договору, які забороняли їй мати військову авіацію, оголосила про запровадження загальної військової повинності й формування армії з 36 дивізій.

Між Великою Британією і Німеччиною у 1935 р. уклали військово-морську угоду.

За нею Німеччині дозволялося збільшити тоннаж свого флоту у 5,5 разів і будувати підводні човни. Угода була вже двостороннім порушенням Версальської системи.

Такий поворот подій став турбувати найближчих сусідів III рейху. Європейська дипломатія почала активно обговорювати ідею створення системи колективної безпеки. У 1934 р. СРСР прийняли до Ліги Націй. У травні 1935 р. Радянський Союз і Франція уклали угоду про взаємодопомогу. Аналогічний договір був підписаний між СРСР та ЧСР. За договорами сторони зобов’язані надавати взаємну допомогу. На Заході ще були досить стійкі антирадянські настрої. Зрозумівши це, Гітлер відважився на рішучіші дії: у березні 1936 р. німецькі війська зайшли у Рейнську демілітаризовану зону. Ні Англія, ні Франція не застосували передбачені в цьому випадку заходи.

Населення Саару радіє з приводу приєднання до Німеччини, 1935 р.

Німецькі війська переходять річку Рейн, 1936 р.

У Німеччині тривало нарощування виробництва озброєнь, здійснювались програми створення синтетичного бензину й каучуку, що зменшило б залежність країни від імпорту. Почалася відкрита підготовка до війни.

Таким чином, створена після Першої світової війни недосконала система європейської безпеки була ліквідована.

Шлях Гітлера до світового панування

5. Створення «осі» Берлін-Рим-Токю

Спільні інтереси Японії, Італії, Німеччини швидко привели їх до зближення. 25 листопада 1936 р. Німеччина і Японія підписали Антикомінтернівський пакт, а 6 листопада 1937 р. до нього приєдналась Італія. Утворилась «вісь» Берлін-Рим-Токіо. Сторони зобов’язувались інформувати одна одну про діяльність Комінтерну й вести проти нього спільну боротьбу. На додаток до договору дали обіцянку в разі війни однієї зі сторін з СРСР не робити нічого, що могло б полегшити становище останнього.

Цей блок агресорів не був монолітним.

Німеччина та Італія суперничали в Австрії й обидві претендували на гегемонію на Балканах, перш ніж їм вдалося домовитись про розмежування сфер впливу в цьому регіоні. Тоді ж Німеччина визнала завоювання Італією Ефіопії. Після цього два агресори активно координували свою політику і спільно провели ряд міжнародних акцій.

Непросто склалися відносини Німеччини та Японії. Вони ускладнювались тим, що Японія захопила німецькі колонії у Тихому океані та Китаї і не збиралась їх повертати.

Німеччина та Італія під час японської агресії 1937 р. проти Китаю продавали зброю китайському уряду. Обидві країни були далеко одна від одної і прагнули зберегти свободу дій у своїй сфері інтересів.

Підписання Антикомінтернівського пакту, 1936 р.

До середини 30-х років Німеччина, Італія та Японія стали на шлях прямого порушення умов повоєнного врегулювання. Над всією Версальсько-Вашинггонською системою нависла загроза Альтернативою їй був запропонований Німеччиною, Італією та Японією, заснований на пануванні сили «новий порядок», який зводився до розподілу світу між цими державами. Шлях до такого «порядку» йшов через війну.

6. Ліга Націй в умовах наростання воєнної небезпеки

Тон у діяльності Ліги Націй задавали Англія і Франція, тому її діяльність була в руслі зовнішньополітичних пріоритетів цих держав.

За час свого існування організація не скористалася широкими повноваженнями, наданими їй Статутом. У ньому передбачались обмеження озброєнь, взаємні гарантії територіальної цілісності й незалежності, заходи з боротьби проти агресора, у тому числі й колективні санкції. На практиці Ліга Націй не стала інструментом захисту миру й приборкання агресорів. Так, коли Китай звернувся зі скаргою на агресію Японії в Маньчжурії, то Рада Ліги Націй лише висловила надію на нормалізацію японсько-китайських відносин. Спершу Японія, а потім Німеччина вийшли з Ліги Націй, щоби продовжити здійснення їхніх зовнішньополітичних планів. Проти Італії застосували економічні санкції, але не в повному обсязі, і вона не припинила агресії проти Ефіопії. Не порахувався з Лігою Націй і Радянський Союз, здійснивши у 1939 р. напад на Фінляндію.

Документи розповідають

Додатковий протокол Антикомінтернівського пакту

(Витяг)

Підписуючи Угоду проти комуністичного «Інтернаціоналу», повноважні представники стосовно цієї угоди домовилися про таке:

1) відповідні влади обох Високих Сторін, що домовляються, підтримуватимуть тісне співробітництво у справі обміну інформацією про діяльність комуністичного «Інтернаціоналу», а також з приводу прийняття роз’яснювальних та оборонних заходів у зв’язку з діяльністю комуністичного «Інтернаціоналу»;

2) відповідні влади Високих Сторін, що домовляються, вживатимуть у межах чинного законодавства суворі заходи проти осіб, які прямо чи опосередковано, всередині країни або за кордоном перебувають на службі комуністичного «Інтернаціоналу» чи служб його підривної діяльності;

3) з метою полегшення означеного в пункті 1 співробітництва між відповідними владами обох Високих Сторін, що домовляються, буде засновано постійну комісію, в якій вивчатимуться та обговорюватимуться подальші оборонні заходи, необхідні для запобігання підривній діяльності комуністичного «Інтернаціоналу».

1. Чим було зумовлено підписання цього пакту?

2. Що стало основою створення блоку агресивних держав?

Запитання і завдання:

1. Як вплинула економічна криза 1929-1932 рр. на розвиток міжнародних відносин? 2. Які головні відмінності між передоднем Першої та Другої світових війн? 3. Яку позицію займали США в умовах наростаючої загрози війни? 4. Доведіть суперечливість зовнішньополітичних інтересів європейських країн і США. 5. Де виникло перше вогнище війни і чому саме там? 6. Що дало змогу Німеччині відмовитися від дотримання статей Версальського договору? 7. Який план розробив Гітлер для досягнення світового панування? 8. Чому СРСР був прийнятий до Ліги Націй? 9. Що зближувало Німеччину, Італію, Японію? 10. Охарактеризуйте роль Ліги Націй у міжнародних відносинах 30-х років.

Запам’ятайте дати:

1931-1932 рр. — окупація Японією Маньчжурії.

1933 р. — вихід Японії та Німеччини з Ліги Націй.

1933 р. — встановлення дипломатичних відносин між США та СРСР.

1934 р. — прийняття СРСР до Ліги Націй.

1935 р. — англо-німецька морська угода.

1935 р. — укладення французько-радянського і радянсько-чехословацького договорів.

1935-1936 рр. — агресія Італії проти Ефіопії.

Березень 1936 р. — введення німецьких військ у Рейнську демілітаризовану зону

1936-1939 рр. — громадянська війна в Іспанії.

25 листопада 1936 р. — укладення Німеччиною та Японією Антикомінтернівського пакту

6 листопада 1937 р. — приєднання Італії до Антикомінтернівського пакту. Створення «осі» «Берлін-Рим-Токіо»

скачать dle 11.0фильмы бесплатно