§ 26. Нові напрями в мистецтві

1. Основні ідеї та напрями розвитку мистецтва в першій половині XX ст.

Між двома світовими війнами в мистецтві відбувався активний пошук нових стилів, співзвучних епосі. Митці комбінували геометричні фігури або об’ємні тіла, підпорядковували їхні архітектурні форми практичному призначенню, уникали надмірностей, віддаючи перевагу чітким лініям і комфортності приміщень.

Модерну естетику в архітектурі розробляла заснована німецьким архітектором Вальтером Гропіусом вища школа будівництва та художнього конструювання «Баугауз» (перекладається з німецької як «будуй дім»). У 1925 р. за його проектом для школи було зведено будівлю, яка стала символом довершеності нового стилю — функціоналізму. За розробленими функціоналістами принципами будують донині. Споруди зі скла та бетону, прості й водночас зручні меблі й інші предмети побуту — це те, на що завжди є попит. З приходом до влади в Німеччині А. Гітлера школу «Баугауз» було закрито, а більшість архітекторів емігрувала до США.

Видатними представниками функціоналізму були французький архітектор Шарль Ле Корбузьє — майстер проектування сучасних міст; засновник «органічної архітектури» американець Френк Ллойд Райт; Людвіг Міс ван дер Рое — яскравий представник «інтернаціонального стилю» в архітектурі.

Баугауз. м. Дессау (Німеччина). Сучасне фото

2. Живопис

В образотворчому мистецтві творчість художника Василя Кандинського, який багато років прожив в Україні, започаткувала новий напрям — абстрактний живопис, француз Поль Сезан з його експериментами на полотнах картин із простором і часом став одним із засновників постмодернізму, з ім’ям Пабло Пікассо пов’язана поява модерністичної течії кубізму.

Написана вихідцем з України Казимиром Малевичем картина «Чорний квадрат» стала символом нового напряму — супрематизму. Модерністський живопис француза Анрі Матісса був спробою продемонструвати нове бачення людини й природи завдяки поєднанню різних кольорів.

Мексиканські художники Давид Сікейрос, Дієш Рівера, Хосе Ороско стали творцями нової школи монументального мистецтва.

С. Далі. Сон. 1937 р.

Одним із найоригінальніших митців світового рівня був іспанський художник-сюрреаліст Сальвадор Далі. Ознайомлення з працями італійських футуристів сформувало в С. Далі кубістичне сприйняття й осмислення світу, проявом якого стала написана в 1923 р. картина «Кубістський автопортрет».

Через рік у Барселоні відбулася перша персональна виставка художника. С. Далі зізнавався, що він тільки фіксував свої найхимерніші видіння.

Сальвадор Далі (1904-1989) — іспанський художник-сюрреаліст. Народився в м. Фігерасі на півночі Каталонії. У 1940-1948 рр. С. Далі жив у США, а потім знову повернувся до Іспанії. У 1979 р. обраний іноземним членом Академії мистецтв Інституту Франції. Останні виставки-шоу відбулися в 1983 р. Помер художник у рідному м. Фігерасі.

Славу С. Далі в 1930-х роках принесли картини антивоєнного й антитоталітарного спрямування «Передчуття громадянської війни», «Осінній канібалізм», «Загадка Гітлера».

3. Театр

Незважаючи на появу кіно, театр залишався важливим елементом світової культури. Справжній бум театрального будівництва спостерігався в першій половині XX ст. в Сполучених Штатах Америки. Будівлі театрів у Лос-Анджелесі, Детройті, Іллінойсі вражали своєю величчю.

Однак світовим центром театрального мистецтва все ж залишалася Європа. Реформатором драми міжвоєнного періоду вважають німецького драматурга Бертольта Брехта (1898-1956). Його авангардистський «епічний театр» кидав виклик традиційному театру й базувався не на розповіді про події, а на їхньому втіленні на сцені, не на перевтіленні актора в сценічний образ, а на демонстрації образу. Якщо для класичного театру головним було змусити глядача співпереживати подіям на сцені, то для «епічного театру» — змусити осмислювати побачене; глядач ставав відстороненим спостерігачем дійства.

«Легким» жанром театрального мистецтва вважали мюзикл, який у 1920-1930-і роки став улюбленим театральним жанром американців.

Бертольт Брехт

• Мюзикл, або музична комедія — сценічний твір, у якому поєднуються пісні та діалоги, музика й танці. Уважають, що мюзикли зародилися з оперети, водевілю та бурлеску.

У 1930-х роках великої популярності набув джаз, повні зали збирали американські джазові оркестри. Найвідоміші джазові музиканти — Дюк Еллінгтон, Бенні Гудмен, Гленн Міллер, Елла Фіцджеральд.

4. Кіно

«Німе» кіно з’явилося наприкінці XIX ст. і демонструвалося переважно в ярмаркових балаганах. Воно стало важливою подією у світовому мистецтві та швидко отримало прихильність людей.

На початку XX ст. створювалися художні фільми з пишними декораціями й великою кількістю учасників. Першість належала італійцям, однак невдовзі американський режисер Девід Ворк Гріффіт, застосувавши паралельну зйомку однієї сцени кількома камерами з різних точок, створив два по-справжньому видатні фільми — «Народження нації» і «Нетерпимість». І хоча перший з них через пропаганду расизму невдовзі був заборонений у більшості штатів, він засвідчив, що кіно — не просто розвага, а потужний засіб політичного й морального впливу. Культовою постаттю «німого» кіно впродовж багатьох років залишався американський актор Чарлі Чаплій — комік, трагік і філософ в одній особі. Неперевершеним зразком «німого» кіно є пригодницька комедія «Золота лихоманка».

Чарлі Чаплій (1880-1977) — англійський та американський актор, кінорежисер, сценарист. У 1913-1952 рр. працював переважно в США. Автор численних кінокомедій («Великий диктатор», «Малюк», «Вогні рампи» та ін.), у яких створив трагікомічний образ маленької людини.

Безсумнівним лідером у кіноіндустрії стали США. Кінобізнес був захопливим і романтичним, але водночас дуже ризикованим, адже ніхто не міг наперед гарантувати успіх фільму. Та ще й «продукт» одразу «застарівав» — уже на другий день після відвідання кінотеатру глядачі вимагали нових фільмів.

Популярність кіно та прибутки його виробників постійно зростали. Щоб знімати фільми цілий рік, американська кіноіндустрія створила в Каліфорнії осередок кіновиробництва — Голлівуд. Проте справжній кінобум розпочався після виходу на кіноекрани в 1927 р. першого «звукового» фільму «Співак джазу». «Звукове» кіно поступово витіснило свого «німого» попередника. Багато акторів залишилося без роботи, адже тепер були важливі не міміка й жестикуляція, а голос і мова актора. Тільки неперевершений Чарлі Чаплій продовжував знімати «німі» фільми («Вогні великого міста», «Нові часи»). Однак навіть його геній уже не міг заманити тисячі людей до кінотеатрів на «німе» кіно.

У період «Великої депресії» кіномитці намагались оминати теми безробіття, страждань людей, а фільми завжди мали щасливе закінчення. Велику популярність також завоювали кінокомедії, вестерни та фільми жахів, особливо після виходу на екрани стрічки про графа Дракулу.

• Джаз — вид музичного мистецтва, що виник на межі ХІХ-ХХ ст. на півдні США завдяки поєднанню елементів африканської та європейської музики.

Проте для глядачів вирішальним було те, що у фільмі знімалися улюблені актори. Кіновиробники чудово це розуміли, і тому вихід на екрани нового фільма супроводжувався широкою рекламною кампанією. Стрімко розвивалися й удосконалювалися технічні засоби кіно. Наприклад, для фільму «Утрачений світ» (1925) інженери виготовили півсотні рухомих металевих фігур динозаврів.

Із самого початку в Голлівуді існувала доволі жорстка самоцензура, за допомогою засобів кіно пропагували американські цінності й «добропорядний» американський світогляд.

5. Олімпійський рух

Наприкінці XIX ст. відродився олімпійський рух як продовження традицій стародавніх олімпійських ігор. Ці планетарні спортивні змагання не тільки виявляли кращих атлетів світу, а й сприяли налагодженню відносин між країнами й народами, були вагомим миротворчим чинником.

До середини XX ст. СРСР не брав участі в Олімпійських іграх. Українські атлети, насамперед із Галичини, Буковини й Закарпаття, виступали в складі команд Польщі, Румунії, Чехословаччини, Латвії, США та Канади. Першим українцем — призером Олімпійських ігор став львів’янин кіннотник Адам Крулікевич, який на VIII Олімпіаді в Парижі в 1924 р. виборов бронзову медаль у подоланні перешкод. У 1928 р. в Амстердамі та через чотири роки в Лос-Анджелесі його успіх повторив львівський шабліст Тадей Фрідріх.

6. Масова культура

Поняттям «масова культура» спочатку американські, а потім й інші соціологи та фахівці в царині культури називали твори, з якими люди могли ознайомитися завдяки сучасним технологіям. Ці твори (кінофільми, радіопередачі, реклама тощо) формували (і донині формують) у людей постійне прагнення до споживання. На відміну від «високої» культури, яка «підтягує» людину до високого рівня осмислення мистецтва, масова культура, навпаки, підлаштовується під те, що певні групи людей хочуть отримати.

Масова культура, використовуючи стандартний набір художніх прийомів, наголошує на розважальності, легкості сприйняття, чутливості. Зміст творів зазвичай спрощений, складні стосунки між людьми — це відтворення боротьби «хороших» з «поганими». Однак масова культура — це також частина культури. Вона несе позитивний емоційний заряд, допомагає людині відволіктися від повсякденних турбот і проблем.

У першій третині XX ст. масова культура символізувала нові цінності в житті європейців та американців. Турбота про власне здоров’я та родину, активне споживання матеріальних благ, прагнення до розваг і відпочинку, захоплення новими технологіями (кіно, автомобіль, авіація тощо) — це те, чого прагнули люди, які пережили страхіття війни й тяжкі випробування післявоєнної відбудови.

• Олімпійський рух — громадський рух на засадах добровільного об’єднання громадян та організацій для пропагування здорового способу життя, розвитку фізичної культури та спорту.

Кожна родина намагалася створити домашній затишок і досягти матеріального достатку. Батьки прагнули дати дітям те, чого самі були позбавлені в роки випробувань: ошатний одяг, яскраві іграшки, відвідування розважальних заходів тощо. При цьому освіченість залишалася одним з найважливіших показників успішності молоді.

7. Відмінності в розвитку культури в демократичних і тоталітарних державах

У демократичних державах культура розвивалася як вияв індивідуальної свободи людини у творчості. Жодна країна, у якій були конституційно закріплені демократичні права та свободи людини, не вказувала діячам культури, що і як вони мають творити. Цим пояснюється розмаїття художніх стилів, напрямів, течій, шкіл, творчі дискусії й, відповідно, яскраві, часто суперечливі, особистості та твори.

Натомість у тоталітарних державах культура була частиною партійно-пропагандистської машини. На основі вигадок і міфів вона мала формувати в людей потрібні тоталітарним режимам стереотипи й смаки, готовність пожертвувати життям за комунізм, нацизм чи фашизм. Кожна творча особистість перебувала під пильним наглядом правлячої партії. З дозволу режиму створювалися «творчі спілки», які об’єднували письменників, художників, архітекторів, музикантів. «Справжніми» митцями вважали лише тих, хто мав членський квиток однієї з таких спілок.

«Від чого залежить... оборона нашої країни? Від культурності населення, від того, яким буде наш солдат, чи розбиратиметься він в елементарних поняттях культури, чи зможе він користуватися, наприклад, компасом, розібратися в картах, чи є в нього хоча б примітивна грамотність, культура, щоб він міг зрозуміти накази».

Йосиф Сталін (Беседа тов. Сталина с украинскими писателями от 29 февраля 1929 г. // Шаповал Ю. Україна XX століття: особи та події в контексті важкої історії. — К.: Генеза, 2001. — С. 105)

Митців щедро винагороджували, твори письменників друкували великими накладами, художникам улаштовували персональні виставки тощо. Водночас у СРСР твори, у яких автори не прославляли В. Леніна, Й. Сталіна, комуністичну партію, відправляли на «спецзберігання».

У Німеччині А. Гітлер наказав знищити спадщину «дегенеративного мистецтва», під яким він розумів усе найкраще, створене за ліберальних часів. «Неправильні» книжки та твори мистецтва нацисти спалювали. Імперські палати культури, літератури, образотворчих мистецтв, кінопалата й інші нацистські спілки перебували під контролем міністра пропаганди та народної освіти Й. Геббельса й мали сприяти нацистському спрямуванню культури.

В Італії Б. Муссоліні, який трохи грав на скрипці й тому вважав себе неперевершеним знавцем наук і мистецтва, особисто давав указівки діячам культури, визначав, хто з них заслуговує на підтримку, а хто має бути покараний за небажання чи недостатню активність у прославлянні «великого дуче» і «величі фашизму».

Будь-яку «нейтральність» у творчості тоталітарні режими розцінювали як підривну діяльність з метою повалення існуючої влади. Гасло «хто не з нами, той проти нас» утілювалося в життя і в СРСР, і в Німеччині, і в Італії. Відмінність між нацизмом, фашизмом і комунізмом у сфері культури полягала в тому, що нацисти та фашисти орієнтувалися на минуле, де «все було краще», а комуністи дивилися в майбутнє, де «все буде краще». Фашизм і нацизм намагалися засобами культури створити нове середньовіччя, утверджували культ героїзму та войовничості. Не випадково кумиром А. Гітлера був Фрідріх Барбаросса, а Б. Муссоліні — Наполеон Бонапарт. Миролюбність і прагнення до спокійного заможного життя, позбавленого переживань, героїзму й жертовності, відкидалися. Натомість насаджувалося свідоме прагнення героїчної смерті.

Диктатори приділяли багато уваги кіно як ефективному засобу пропаганди. Майстри кіно, які вірою й правдою служили режиму, почувалися захищеними й успішними. Проте їхня доля після повалення диктатури часто була трагічною.

В архітектурі в Італії, Німеччині та СРСР віддавали перевагу помпезним будівлям, які мали підкреслювати могутність і вічність режиму. Б. Муссоліні наказав споруджувати «палаци фашизму», а також збудувати монумент Голіафу з обличчям дуче. У запровадженому А. Гітлером «стилі фюрера» було відновлено палац Барлов у Мюнхені, «Народний дім», рейхсканцелярію в Берліні.

У СРСР на місці давніх храмів за типовими проектами споруджували зазвичай партійні й державні будівлі.

1920-і роки — суперництво між різними мистецькими напрямами й течіями; поява звукового кіно.

1920-1930-і роки — панування «офіційного» мистецтва в тоталітарних країнах.

1. Розкрийте зміст понять «мюзикл», «джаз», «олімпійський рух».

2. Що, на Вашу думку, нового з’явилось у мистецтві в міжвоєнний період?

3. Чи вважаєте Ви, що відсутність єдиного, загальновизнаного напряму в мистецтві свідчила про естетичну кризу культури міжвоєнного періоду?

4. Що нового з’явилось у кіномистецтві XX ст.? Чим, на Вашу думку, був зумовлений стрімкий злет саме американського кіно?

5. Олімпійські ігри в 1916 р. не відбулися, хоча порядковий номер за ними й був зарезервований. Висловте припущення, чому не відбулася Олімпіада.

6. Як Ви розумієте поняття «масова культура»? Як особисто Ви ставитеся до цього явища? Наведіть приклади творів масової культури в сучасному світі.

7. Якщо Ви поділяєте думку про те, що розвиток культури в тоталітарних і демократичних країнах принципово відрізнявся, наведіть докази на користь такого твердження.

ПОЛІТИЧНА КАРТА СВІТУ ПІСЛЯ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

скачать dle 11.0фильмы бесплатно