Процеси демократизації в повоєнному світі
- 4-02-2022, 09:16
- 1 749
11 Клас , Всесвітня історія 11 клас Полянський (рівень стандарту)
§ 4. Процеси демократизації в повоєнному світі
1. Зміцнення демократії на Заході після Другої світової війни: розширення прав людини
Після закінчення Другої світової війни важливу роль у поглибленні й розширенні демократії в Західній Європі відіграло те, що за роки війни в окупованих нацистами країнах на базі руху Опору сформувалися соціально активні групи громадян. Вони й після війни впливали на суспільно-політичне життя. Активним «демократизатором» були також Сполучені Штати Америки. З одного боку, американці заохочували європейську інтеграцію, що мало сприяти стабілізації демократичних країн; з іншого боку — НАТО демократизувалися країни з недемократичним минулим (Італія, Західна Німеччина) і диктаторськими режимами при владі (Португалія, Іспанія).
• Проаналізуйте чинники, які впливали на демократичні процеси, сприяли розширенню прав людини в післявоєнному світі. Чому, на Вашу думку, вони проявилися після завершення Другої світової війни? Чому цього не відбулося після Першої світової війни?
Після закінчення війни права людини почали відігравати дуже важливу роль. Це було зумовлено декількома причинами. По-перше, у 1920-1930-х роках більше уваги приділялося захисту прав меншості, а не всіх людей загалом. По-друге, історично поняття «права людини» пов'язане з лівими поглядами. По-третє, права людини не пропагувала жодна впливова політична партія. По-четверте, проблема прав людини вважалася «західною» темою, яку не порушували в СРСР, країнах Азії та Африки. До того ж обидві наддержави та європейські колоніальні держави, зважаючи на власні інтереси, намагалися не наголошувати на цій проблемі.
Шлях, пройдений від Атлантичної хартії та Статуту ООН до Загальної Декларації прав людини (1948), міжнародних пактів про права людини (1966), був складним. У Європі, розділеній «залізною завісою», права людини системно порушували не тільки в країнах під владою комуністів, а й в Іспанії, Португалії та Греції.
Свідчення
• Як Ви думаєте, чому в умовах «холодної війни» майже ніхто не виступав проти порушення прав людини як таких, а лише зважаючи на те, де відбулося порушення та хто його здійснив?
«Людство поділилося на два класи: на тих, хто виступає проти порушень громадянських свобод у Росії, але не в США; і тих, хто засуджує їх у США, але не в Росії. Навряд чи хтось виступає просто проти порушень громадянських свобод».
Бертран Рассел, британський філософ (1956) (Cited in Hugh Wilford, The CIA, the British Left and the Cold War: Calling the tune? — Frank Cass: London, 2003. — P. 216)
З часом почали створювати міжнародні правозахисні організації, які фіксували випадки порушення прав людини та зверталися до світової громадської думки з метою засудження таких явищ. Однією з найвпливовіших правозахисних організацій світу є «Amnesty International» («Міжнародна амністія»), утворена на початку 60-х років ХХ ст. Ця організація виникла в рамках кампанії на захист політичних в'язнів («в'язнів сумління») у Радянському Союзі. Однак її активісти виявляли також порушення прав людини в інших країнах світу. Зокрема, «Amnesty International» жорстко критикувала військову диктатуру в Греції. Надалі захист прав людини зосереджувався переважно на СРСР, недемократичних країнах Латинської Америки та Південної Африки.
Пригадайте
- Що таке авторитаризм?
- У яких країнах у 1920-1930-х роках установилися авторитарні режими?
- Як вирішувала проблеми в міжвоєнний період Європа, яка опинилася між демократією та авторитаризмом?
2. Падіння авторитарних режимів у Південно-Західній Європі в 1970-х роках
З-поміж країн післявоєнної Європи, які не потрапили під контроль Радянського Союзу, вирізнялися держави з авторитарними режимами — Португалія, Греція та Іспанія. У Португалії існувала диктатура А. Салазара, у Греції — «чорних полковників», в Іспанії — генерала Ф. Франко. Ці країни навіть у 70-і роки ХХ ст. були біднішими за інші країни Європи. Оскільки вони не стали повноправними членами Європейського економічного співтовариства, яке згодом перетворилося на Європейський Союз, їхні громадяни не могли скористатися перевагами загальноєвропейської інтеграції. Коли ж авторитарні режими зіткнулись із серйозними кризовими явищами, заможніші сусіди пообіцяли їм фінансову допомогу тільки за умови проведення демократичних перетворень. Гроші в обмін на демократію — перед таким вибором постали південноєвропейські диктатури.
Першою країною, де було повалено диктатуру, стала Португалія. Після краху монархії на початку ХХ ст. у країні розпочався період політичної та економічної нестабільності. Уся реальна влада була зосереджена в руках міністра фінансів, а потім прем'єр-міністра Антоніу де Олівейра Салазара. Він проголосив «нову державу», у якій президент і парламент відігравали формальну роль. У диктатурі А. Салазара поєдналися націоналізм та ізоляціонізм.
Наприкінці 1960-х років за станом здоров'я А. Салазар уже не міг керувати країною. Прибічники диктатора відправили його у відставку, однак після смерті А. Салазара режим протримався ще чотири роки. За майже сорок років диктатури жертвами політичних репресій стали орієнтовно 30 тис. осіб.
Після смерті А. Салазара до влади прийшов його послідовник Марселу Каетану. Він послабив обмеження свободи слова й тиск на політичну опозицію, збільшив видатки на освіту. Проте через декілька років лібералізація припинилася, рівень життя населення знизився. Португалія була найбіднішою країною Європи. Майже половину її бюджету поглинала африканська колоніальна політика.
25 квітня 1974 р. в країні відбувся безкровний військовий державний переворот, здійснений «Рухом капітанів». Переворот переріс у «Революцію гвоздик». За легендою, мешканка Лісабона в день перевороту встромила гвоздику в дуло рушниці зустрічного солдата. Події відбувалися в сезон гвоздик, і за її прикладом португальці почали роздавати червоні гвоздики солдатам.
Відеосюжет про португальську «Революцію гвоздик»: https://youtu.be/36K79SUiRFI
• Як Ви вважаєте, у чому символізм сцени, зафіксованої фотокореспондентом? Що могла означати квітка, устромлена в дуло рушниці?
У дні перевороту. 1974 р.
Після прийняття в 1976 р. нової конституції в Португалії розпочався процес демократизації, армійські підрозділи виводили з колоній в Африці; і вони оголошували про свою незалежність.
Після краху салазарівського режиму Португалія певний час балансувала на межі громадянської війни, пережила невдалу спробу правого перевороту та зрештою вступила на шлях європейської інтеграції.
Свідчення
• Яким було, на думку експерта міжнародної правозахисної організації, внутрішнє й міжнародне значення «Революції гвоздик»?
«"Революція гвоздик” — перша з багатьох наступних "квіткових”, або "кольорових”, революцій. ..."Революція гвоздик” привела до повалення закріпленої законом диктатури. Вона раз і назавжди покінчила з європейським колоніалізмом в Африці. ...Вона стала стимулом для мирних демократичних змін у сусідній Іспанії. ...Зрештою, це була подія, що спричинила "третю хвилю” демократизації — явище, покликане змінити політику в усьому світі».
Арк Паддінгтон, експерт міжнародної правозахисної НУО «Freedom House» («Дім свободи») (Arch Puddington. Remembering Portugal's Carnation Revolution. — https://freedomhouse.org/blog/remembering-portugals-carnation-revolution)
У Греції після завершення Другої світової війни відбувалася громадянська війна. Було відновлено монархію, а в 1952 р. країна вступила до НАТО. Проте в результаті військового перевороту 1967 р., який очолили молодші офіцери сухопутних військ (моряки й льотчики не тільки не підтримали заколот, а й здійснили невдалу спробу контрперевороту), було встановлено диктатуру «чорних полковників». Король емігрував з країни, а військових правителів не підтримувала жодна партія чи верства населення.
Свідчення
• Як описує представників режиму «чорних полковників» Б. Єлавич? Пригадайте відомі Вам з історії приклади, коли вихідці із соціальних «низів» захоплювали владу й установлювали диктатуру.
«Нові військові лідери мали багато спільного. Усі вони народилися в селі й поза Грецією майже нічого не знали. Походили з бідних родин, для яких єдиною можливістю підвищення суспільного статусу був вступ до лав армії. ...Пізніше, під час громадянської війни, усі вони боролися проти комуністів. Дехто з них належав до ультраправих організацій... Вони наголошували на традиційних чеснотах: відданості, релігійній та національній самосвідомості; стверджували, що переворот запобіг комуністичному заколоту».
Барбара Єлавич, дослідниця історії Балкан (Історія Балкан. ХХ століття / пер. з англ. — К.: Свенас, 2004. — Т. II. — С. 534-535)
Протягом семи років існування авторитарного режиму більшість населення ставилася до нього негативно. Після придушення в 1973 р. виступу студентів Афінського політехнічного університету «чорні полковники» зіткнулися з опозицією. Поштовхом до повалення режиму став Кіпрський територіальний конфлікт 1974 р. між грецькою й турецькою етнічними громадами. З метою повалення демократично обраного уряду правлячий режим Греції організував на острові державний переворот. У відповідь Туреччина відправила на Кіпр контингент збройних сил нібито для відновлення конституційного порядку (до речі, північна частина Кіпру донині залишається окупованою Туреччиною).
У Греції була оголошена загальна мобілізація для підготовки до війни з Туреччиною. Проте грецькі офіцери, які усвідомлювали неминучість військової поразки в разі повномасштабної війни з Туреччиною, здійснили в 1974 р. переворот і повалили режим «чорних полковників».
• Як Ви вважаєте, на фотографії зображені прибічники чи противники правління «чорних полковників»? Чому Ви дійшли такого висновку?
Переворот у Греції. 1974 р.
На роль лідера країни організатори перевороту запросили колишнього прем'єр-міністра Константіноса Караманліса. Він не обмежився частковими реформами, а радикально змінив політичну систему Греції на засадах демократії. Лідерів режиму «чорних полковників» віддали під суд. Завдяки демократизації в 1979 р. Греція стала членом Європейського Союзу.
Відеосюжет про повалення режиму «чорних полковників» (англ.): https://youtu.be/GZw0wcgHgfc
Пригадайте
- Якими були причини й наслідки громадянської війни в Іспанії в 1936-1939 рр.?
В Іспанії після перемоги націоналістів у громадянській війні 1936-1939 рр. установився авторитарний режим генерала Ф. Франко. Під час Другої світової війни Іспанія офіційно була нейтральною країною, що не завадило їй відправити на Східний фронт «блакитну дивізію» на допомогу німцям. Коли ж західні союзники почали перемагати, Ф. Франко повернув залишки дивізії на батьківщину. Після війни режим Франко ще більше зміцнів, зокрема завдяки тому, що диктатор активно просував ідею національного примирення щодо подій громадянської війни. Післявоєнна Іспанія була оголошена монархією з «тимчасово відсутнім» монархом.
«Холодна війна» об'єднала Іспанію та країни Заходу. Через десять років після створення ООН Іспанія стала членом цієї організації. Однак ні економічне піднесення 1950-х років завдяки американській допомозі, ні лібералізація суспільно-політичного життя наприкінці 1960-х років (дозвіл на економічні страйки, відновлення місцевого самоврядування, послаблення цензури в ЗМІ тощо) не могли приховати репресій проти політичних опонентів режиму Франко: анархістів, соціалістів, комуністів, сепаратистів. Наприкінці життя внаслідок хвороби диктатор самоусунувся від управління країною. У 1975 р. Ф. Франко помер, управління країною перейшло до короля Хуана Карлоса I, який забезпечив перехід країни від тоталітарного режиму до демократії.
Свідчення
• На які особливості переходу від авторитаризму до демократії в Іспанії звертає увагу Ч. Павелл? Чи можна безкровний досвід Іспанії використати в інших країнах, де існують авторитарні режими?
«Для процесу демократизації Іспанії... характерні такі особливості: (парадоксальне) використання інститутів і конституційних процедур колишнього режиму в процесі демократизації, що забезпечило наступність (зокрема, монархії); переговори між... представниками авторитарного режиму й опозиціонерами; залучення представників усіх основних політичних сил до процесу ухвалення рішень; а також обговорення віч-на-віч вирішальних етапів, у яких брало участь обмежене коло учасників».
Чарльз Павелл, директор Королівського інституту Елькано (Іспанія) (Charles Powell. Revisiting Spain's Transition to Democracy, р. 44. — http://www.iemed.org/publicacions/historic-de-publicacions/monografies/sumaris-fotos-monografies/revisiting-spains-transition-powell-charles.pdf)
• Порівняйте маніфестацію 1977 р. в Мадриді та маніфестацію 1974 р. в Греції (див. фотографію на с. 41). Що споріднює ці фотографії?
Цей перехід відбувся доволі швидко (від смерті Ф. Франко до ухвалення через три роки конституції Іспанії) і мирно завдяки своєрідному пакту еліт — співпраці між колишніми політичними противниками — від анархістів і комуністів до франкістів і монархістів. Жодна інша країна Південної Європи не спромоглася на подібний «пакт еліт».
Відеосюжет про перехід Іспанії від диктатури Ф. Франко до демократії (англ.): https://youtu.be/Njcr5JJqnYQ
3. Утвердження принципів громадянського суспільства
У політичному житті країн Європи після закінчення Другої світової війни відбувалися значні зміни, утверджувалися принципи громадянського суспільства.
Утвердженню принципів громадянського суспільства сприяло розширення мережі та впливу неурядових організацій, найавторитетніші з них отримували «дорадчий статус» від поважних міжнародних організацій, зокрема ООН. Ще одним важливим напрямом розвитку була деколонізація, яка сприяла становленню громадянського суспільства в раніше пригноблених країнах світу.
Значним досягненням було подальше розширення прав жінок, які вони вибороли в роки війни завдяки значному внеску в перемогу над нацизмом. Після 1945 р. жінкам стали доступні певні «чоловічі» професії, вони отримали право голосу (у Франції — у 1945 р., в Італії — у 1946 р.).
Внутрішній та міжнародний туризм стимулював культурний обмін між людьми, під впливом побаченого в інших країнах руйнувалися стереотипи. Змінилися кордони, Європа поділилася на два ідеологічні табори, проте соціальні, економічні та культурні зміни відбувалися по обидва боки «залізної завіси».
• Ознайомтеся зі схемою. Принципи громадянського суспільства, на Вашу думку, захищають інтереси держави та правлячих еліт чи інтереси громадян?
Пригадайте
- Що означають поняття «консерватизм», «лібералізм», «неолібералізм», «соціал-демократія», «соціалізм», «комунізм»?
4. Тенденції післявоєнного розвитку партійних систем
У західноєвропейських країнах не тільки відновлювали свою діяльність партії, які існували до війни, а й виникали нові, що віддзеркалювали настрої покоління, яке пережило Другу світову війну. Партії й політики, які розв'язали війну, втратили вплив і відійшли в політичне небуття. Гострота протиборства між політичними партіями в післявоєнній Європі згладжувалася, бо всі ще пам'ятали про пережите в роки війни.
Європейські консервативні партії (за винятком Великої Британії) не брали участі в русі Опору й навіть частково співпрацювали з окупантами, через що втратили підтримку населення. Канадські й північно-європейські консерватори також задовольнялися статусом опозиціонерів до правлячих, переважно центристських, партій. Консерватори виступали за зменшення податків на бізнес, за обмеження втручання держави в економіку, у відносини між роботодавцями й працівниками.
Плакат із закликом голосувати за британську консервативну партію на виборах 1950 р.
Французьким різновидом післявоєнного консерватизму був голлізм. Прихильники Шарля де Голля аж до середини 1970-х років залишалися однією з найвпливовіших політичних течій у країні.
Хоча традиційні ліберальні партії втратили вплив ще на початку ХХ ст., у післявоєнній Європі лібералізм як політична течія залишався життєздатним. Ліберальні гасла активно використовували популярні завдяки вдалим соціальним реформам християнські та соціал-демократичні партії й рухи. Однак у Британії ліберальна партія не спромоглася ввійти до складу уряду, а італійські ліберали розпалися на дрібні групи.
У післявоєнні десятиліття неабияк зросла популярність християнських демократів. У Західній Німеччині Християнсько-демократичний союз (ХДС) вважався творцем німецького «економічного дива» 1950-1960-х років. Впливовою політичною силою була також Християнсько-демократична партія Італії.
Важливу роль у політичному житті в післявоєнні роки відігравали соціалістичні та соціал-демократичні партії, які в деяких країнах утворювали урядові коаліції. Загалом у країнах Західної Європи, за винятком Італії та Франції, вони були численнішими за комуністичні партії. З метою узгодження дій партій соціалістичного спрямування на початку 1950-х років був створений Соціалістичний інтернаціонал. Більшість соціалістичних партій зберігала тісні зв'язки з профспілками й відмовлялася від революційних методів поліпшення життя населення. Тому цілком логічним був розрив з марксизмом з його застарілими уявленнями про диктатуру пролетаріату, а також заперечення радянського тоталітаризму. Чимало європейських соціалістів узагалі не визнавали Радянський Союз соціалістичною державою.
• Розгляньте карикатуру. Як Ви думаєте, чому художник іронізує над складеним Ш. де Голлем списком французьких вимог до Британії?
Британська карикатура на Ш. де Голля, який зачитує перелік вимог до Великої Британії для вступу в ЄС. 1970-і роки
Соціалістичні й соціал-демократичні партії виступали за правову державу, демократію, демократичний соціалізм. У післявоєнні роки соціалістичні партії були представлені в уряді 12 європейських країн. Успішно діяли соціалістичні партії у Швеції, Норвегії, Данії, Західній Німеччині.
Традиційно строкатою була й залишається партійна система Італії. На кожних виборах за місця в парламенті змагаються десятки партій. Не здобувши більшості, вони утворюють тимчасові коаліції.
Вплив комуністичних партій на політичне життя країн світу в післявоєнний період пояснювався тим, що в роки Другої світової війни чимало комуністів брало активну участь у русі Опору, завдяки чому вони здобули багато прихильників. Особливо значними були їхні успіхи у Франції та Італії. Певну роль зіграло й те, що праві ліберальні й консервативні партії не тільки не брали участі в русі Опору, а ще й співпрацювали з окупантами й тому були знеславлені. Через те, що в країнах Центрально-Східної Європи Радянський Союз привів до влади комуністів, а також через початок «холодної війни» західноєвропейські компартії опинились у складному становищі. Населення вважало їх маріонетками СРСР, які певною мірою також відповідають за радянський експансіонізм у міжнародних справах. Західноєвропейським комуністичним партіям дедалі важче було поєднувати роботу в коаліційних урядах з виправданням тоталітарної сутності комунізму й агресивної зовнішньої політики СРСР. Як наслідок, упродовж 1947-1948 рр. у країнах Західної Європи їхні представники були змушені вийти зі складу коаліційних урядів і згодом перейшли в опозицію до демократичних партій.
Основні події
1974 р. — падіння авторитарних режимів у Португалії та Греції.
1975 р. — падіння авторитарного режиму в Іспанії.
Запитання та завдання
- 1. Охарактеризуйте напрями розширення прав людини на Заході після Другої світової війни.
- 2. У чому виявлялось утвердження принципів громадянського суспільства в післявоєнному світі?
- 3. Якою була природа авторитарних режимів у країнах Південно-Західної Європи та які події й обставини зумовили їхнє падіння?
- 4. Які наслідки для Португалії, Греції та Іспанії мало падіння авторитарних режимів у цих країнах?
- 5. Охарактеризуйте тенденції розвитку партійних систем у західноєвропейських країнах після Другої світової війни.
- 6. Які партії посилили свої позиції в політичних системах своїх країн, а які, навпаки, втратили значну частину впливу? Поясніть, чому.
Коментарі (0)