§ 29. КІНЕЦЬ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ». ПЕРЕХІД ВІД КОНФРОНТАЦІЇ ДО СПІВРОБІТНИЦТВА

1. ЗАВЕРШЕННЯ ЕПОХИ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ» (ДРУГА ПОЛОВИНА 1980-х - ПОЧАТОК 1990-х рр.)

1.1. Перехід від конфронтації до ідеї співробітництва в міжнародних відносинах. Поступово у свідомості світової громадськості сформувалося негативне ставлення до ідеї насильницького вирішення протистояння між Заходом і Сходом. Рішучий крок до діалогу зробили новий лідер Радянського Союзу М. Горбачов і його однодумці — ідеолог «перебудови» О. Яковлєв і міністр закордонних справ СРСР Е. Шеварднадзе. Розпочата в СРСР «перебудова» дозволила прийти до вироблення «нового політичного мислення». У його основу був покладений принцип переходу від ідеологічних пріоритетів у радянській зовнішній політиці до загальнолюдських цінностей.

Основними принципами «нового політичного мислення» були:

• ідея взаємозалежності двох політичних і суспільних систем;

• загальна загроза знищення життя на Землі;

• принципи мирного співіснування як умова збереження цивілізації;

• всеосяжний характер проблем міжнародної безпеки;

• усвідомлення необхідності спільних зусиль для вирішення глобальних проблем людства.

М. Горбачов оголосив про припинення з квітня 1985 р. розгортання ракет середньої дальності (СС-20) в країнах Східної Європи і в Європейській частині СРСР та про введення із серпня 1985 р. одностороннього мораторію на ядерні випробування, що діяв півтора року. У листопаді 1985 р. у Женеві (Швейцарія) відбулася перша за роки радянської «перебудови» американсько-радянська зустріч на вищому рівні між президентом США Р. Рейганом і радянським лідером М. Горбачовим. За результатами переговорів було досягнуто принципової згоди про значне скорочення стратегічних наступальних озброєнь. У жовтні 1986 р. відбулася нова радянсько-американська зустріч у Рейк'явіку (Ісландія). Укладанню угод, що могли б мати історичне значення, перешкодили розбіжності з питань про розгортання програми СОІ. Проте крок на шляху зміцнення взаємної довіри між двома «наддержавами» був зроблений. У 1987 р. у Вашингтоні М. Горбачов і Р. Рейган підписали Договір про ліквідацію ракет середньої та меншої дальності. Він став першою угодою, що передбачала значне скорочення ядерних арсеналів при суворому взаємному контролі.

1.2. Завершення епохи «холодної війни» відбулось наприкінці 1980-х - на початку 1990-х рр. Цьому сприяли остаточний вивід радянських військ з Афганістану; руйнування Берлінської стіни - символу «залізної завіси»; антитоталітарні революції в країнах Східної Європи; об’єднання Німеччини; ряд найважливіших американсько-радянських угод.

М. Горбачов і Р. Рейган: Карикатура. Прокоментуйте зміст карикатури

У січні 1989 р. новообраний президент США Дж. Буш оголосив про свій намір скоротити чисельність американських військ у Європі до 195 тис. чоловік. У лютому 1989 р. відбулися радянсько-американські переговори про контроль над ядерним і звичайним озброєнням, а також про перспективи об’єднання Східної та Західної Німеччини.

Під час зустрічі М. Горбачова з Дж. Бушем на Мальті в грудні 1989 р. було заявлено, що СРСР і США перестали розглядати один одного як потенційних супротивників. Ця заява означала закінчення епохи «холодної війни».

1 липня 1991 р. учасники Організації Варшавського договору підписали протокол про припинення діяльності цієї організації.

У 1991 р. М. Горбачов і Дж. Буш підписали в Москві Договір про обмеження й скорочення стратегічних наступальних озброєнь (СНО-1), відповідно до якого передбачалося взаємне (на 30-40%) зменшення ядерних арсеналів. Уперше роззброювання найбільших держав світу досягло таких масштабів.

2. РОЗПАД ДВОПОЛЮСНОЇ (БІПОЛЯРНОЇ) СИСТЕМИ

Разом із закінченням «холодної війни» на рубежі 1990-х рр. надбанням історії стала і біполярна структура світового порядку, коли довгі роки США і СРСР вели боротьбу за лідерство буквально в усіх сферах. Після розпаду в 1991 р. Радянського Союзу єдиною на той час наддержавою у світі залишились США.

Проте у сучасному світі поряд із США велику роль відіграють Європейський Союз, а також Японія, Китай та деякі інші країни. Частка США у світовій економіці скорочується. На сучасному етапі вона наближається до 20%, тоді як після Другої світової війни становила понад 33%, а наприкінці 1950-х рр. - 27%. На початку XXI ст. частка ЄС у світовій економіці зрівнялася з часткою США. І абсолютно нове явище - сукупна частка Китаю, Індії та Росії також наближається до 20%, хоча мова не йде про країни, що утворюють якийсь союз.

3. ВІЙНИ, КРИЗИ, КОНФЛІКТИ НАПРИКІНЦІ XX - НА ПОЧАТКУ XXI СТОЛІТТЯ

3.1. Війна між Іраком і Іраном (1980—1988 рр.). У вересні 1980 р. різко загострилися стосунки між Іраком і Іраном. Іракська армія почала наступ на півдні Ірану. Причинами іракського вторгнення стали невдоволення впливом режиму Хомейні на іракських шиїтів, підтримка Іраном боротьби іракських курдів проти багдадського режиму, багаторічні територіальні суперечки.

Сподівання іракського лідера С. Хусейна на швидку перемогу над ослабленим ісламською революцією Іраном не виправдалися. Війна набула затяжного і запеклого характеру. У серпні 1988 р. завдяки зусиллям ООН було досягнуто домовленості про початок мирних переговорів між Іраном і Іраком. Невдовзі Ірак вивів свої війська з іранської території, у 1990 р. були відновлені дипломатичні відносини між країнами.

Шиїзм - другий за значенням і числом послідовників (після сунізму) напрямок в ісламі. Із XVI століття шиїзм став державної релігією Персії (Ірану). В Іраку більшість віруючих сповідають іслам сунітського толку.

3.2. Війна в Перській затоці 1991 р. На початку серпня 1990 р. іракські війська вторглися на територію Кувейту. Приводом для цього послужили територіальні домагання іракського режиму на чолі із С. Хусейном до сусідньої держави, що має найбагатші родовища нафти. Незабаром Багдад оголосив про «об’єднання повністю і назавжди» Кувейту з Іраком і перетворення його в 19-ту провінцію цієї країни.

15 січня 1991 р. скінчилася «пауза доброї волі», надана Іраку Радою Безпеки ООН для евакуації військ із Кувейту. У ніч проти 17 січня війська багатонаціональних сил, що складалися з контингенту головним чином США, Великої Британії, Франції, ряду арабських держав, на підставі винесеного РБ ООН рішення про використання «всіх необхідних засобів для відновлення миру і безпеки в цьому регіоні», почали воєнні дії проти Іраку. Операція отримала назву «Буря в пустелі». Наприкінці лютого 1991 р. Ірак капітулював і відповідно до ультиматуму РБ ООН вивів свої війська з Кувейту.

3.3. Небезпека виникнення нової війни між Індією і Пакистаном. Нова ескалація конфлікту на індо-пакистанському кордоні почалась у 1999 р., коли пакистанські найманці та регулярні війська вторглися в індійський штат Джамму і Кашмір, у результаті чого в прикордонних районах розгорнулися бойові дії між індійцями і пакистанцями. Потім відбулися захоплення ісламськими повітряними піратами індійського пасажирського літака, серія терористичних актів. 13 грудня 2001 р. терористи влаштували криваву бійню в індійському парламенті, у результаті якої загинуло 13 чоловік, у тому числі 5 нападників. Індійська влада обвинуватила в теракті Пакистан.

3.4. Війна між Ефіопією й Еритреєю. У грудні 1994 р. була прийнята Конституція Ефіопії. Усім суб’єктам федерації надавалися автономні права аж до відокремлення. На референдумі, що відбувся в Еритреї у квітні 1998 р., 99,8% його учасників проголосували за створення незалежної держави. Суверенітет Еритреї був визнаний Ефіопією, однак кордон між двома країнами не був визначений досить чітко. У травні 1998 р. еритрейські війська вторглися у спірні райони і завоювали їх. Незважаючи на зусилля ООН і Організації африканської єдності, у 2000 р. бойові дії відновилися. Війська Ефіопії розгромили супротивника і наблизилися до столиці Еритреї. Лише під тиском провідних держав у червні 2000 р. між Ефіопією й Еритреєю була укладена угода про припинення воєнних дій. У результаті кровопролитної війни загинули і були поранені понад 370 тис. еритрейців і близько 350 тис. жителів Ефіопії.

3.5. Антитерористична війна в Афганістані. Терористичні акти 11 вересня 2001 р. у США, головними організаторами яких американці вважають У. бен Ладена і «Аль-Каїду», поклали початок антитерористичній операції (а власне кажучи - повномасштабній війні) на території Афганістану. Ця операція проти руху «Талібан», що контролював до 90% території цієї країни, розпочалась 7 жовтня 2001 р. Перевага антитерористичної коаліції, у якій провідна роль належала збройним силам США, була більш ніж очевидною. У листопаді 2001 р. війська талібів були вибиті з Кабула і розсіялися по країні.

Однак «Талібан» провів перегрупування своїх військ, що розсередилися у важкодоступних місцях на південному сході країни. У 2003-2005 рр. загони талібів, базуючись біля афгано-пакистанського кордону, не тільки вели партизанську війну, організовували теракти в містах, а й розширили свій контроль на півдні. У 2006-2008 рр. війська НАТО за участі нової афганської армії провели успішні наступальні операції на півдні країни. Але таліби, спираючись на допомогу місцевих племен, знов перегрупували свої сили. Використовуючи партизанську тактику, нападали на патрулі та конвої, мінували дороги, атакували блокпости альянсу. Серед місцевого населення зростало невдоволення присутністю НАТО. У 2009 р. американські та афганські військові вибили талібів з їх головних центрів опору в провінції Гільменд, завдали ударів у Кандагарі. Проте дрібні сутички, мінування доріг, теракти продовжуються.

Британські та американські військові підрозділи в Афганістані, 2006 р.

На початку 2011 р. таліби оголосили про захоплення чергового, сьомого повіту в північній провінції Балх. Керівництво Афганістану на чолі з X. Карзаєм не в змозі контролювати ситуацію в країні. Стає все більш очевидним, що силове вирішення афганської проблеми заходить у глухий кут.

3.6. Війна в Іраку в 2003 р. На початку 1998 р. конфлікт між США й Іраком спалахнув з новою силою. За звітами інспекторів ООН, Ірак не виконував вимоги ООН стосовно знищення хімічної та біологічної зброї. Після закінчення терміну ультиматуму, пред’явленого С. Хусейну президентом Бушем, 20 березня 2003 р. збройні сили США та їхні союзники почали бойові дії. Після ракетно-бомбових ударів стартувала сухопутна операція військ антиіракської коаліції. На початку травня 2003 р. столиця Іраку вже знаходилася під повним контролем американських військ. Іракська армія була розгромлена.

Однак останнім часом обстановка в Іраку ускладнюється. Систематично приходять повідомлення про дії груп іракського опору, терористичні акти. Зростає число жертв серед мирного населення й окупаційних військ. Президент США Б. Обама повідомив про рішення вивести американські війська з Іраку до кінця 2011 р.; до цього терміну американці сподіваються укріпити іракські збройні сили та цивільну владу в країні.

3.7. Революції в арабських країнах у 2010-2011 рр. називають іще «Великою арабською революцією». Основними причинами масових заворушень стали корупція та зловживання владою авторитарних режимів у країнах регіону, а також масове безробіття, зростання цін і зубожіння більшості населення.

Події 17 грудня 2010 р., коли туніський торговець овочами Мохамед Буазізі здійснив самоспалення на знак протесту проти конфіскації його майна владою, стали поштовхом до всенародних акцій протесту в Тунісі. Масові заворушення зрештою призвели до відставки президента Зіна аль-Абідіна бен Алі, що правив країною 23 роки поспіль.

Успіх туніської революції став поштовхом до масових протестів у інших арабських країнах. У Єгипті в січні - лютому 2011 р. народна хвиля протестів призвела до відставки президента країни X. Мубарака, що займав найвищу державну посаду упродовж 30 років. Після заворушень в Алжирі президент країни А. Бутефліка в лютому 2011 р. оголосив про скасування надзвичайного стану, що діяв з 1992 р., та початок політичних реформ. Король Йорданії Абдалла II після вимог опозиції відправив у відставку уряд.

У Йемені громадянська війна, що фактично не припинялась останні десятиріччя, навесні - влітку 2011 р. спалахнула з новою силою. Посилюються жорстокі бої між урядовими військами та загонами місцевих племен, які вимагають відставки президента Алі Абдалли Салеха.

Конфлікт у Лівії, де багаторічний керівник країни (з 1969 р.) Муамар Каддафі застосував масові репресії та зброю проти цивільного населення, перетворився на громадянську війну. Міжнародна спільнота засудила дії лівійського диктатора. За рішенням Ради Безпеки ООН об’єкти, що контролюються силами Каддафі, піддаються ударам авіації, але їх жертвами стає і цивільне населення. Фактично західна коаліція підтримує повстанців.

У Сирії жертвами застосування зброї проти демонстрантів, які виступають за реформи та повалення режиму Башара Асада, стали сотні людей.

Заворушення охопили також Бахрейн, Мавританію, Саудівську Аравію, Оман, Судан, Ірак, Кувейт, Ліван, Сомалі, Марокко, Західну Сахару, Джибуті. Революції 2010-2011 рр. засвідчили наявність деяких важливих тенденцій:

• у сучасному світі суспільні рухи в одній країні здатні поширюватись на цілі регіони, що підтверджує глобальний характер історичних процесів;

• диктаторські режими не можуть сподіватись на стабільність, народи не згодні миритись із зловживаннями влади та порушенням своїх прав;

• усе більшу роль в суспільних процесах відіграють інтернет та ЗМІ, які сприяли організації протестувальників та координації їх дій.

ПИТАННЯ Й ЗАВДАННЯ

I. Для перевірки знань

1. Назвіть основні передумови завершення «холодної війни».

2. Як розвивалась криза навколо Іраку?

3. Що Ви знаєте про події в Афганістані, конфлікти наприкінці XX - на початку XXI ст.?

II. Для систематизації навчального матеріалу

1. Назвіть основні радянсько-американські угоди, що сприяли закінченню «холодної війни».

2. Визначте основні причини воєн, міждержавних конфліктів, криз на етнічному і релігійному ґрунті в сучасному світі.

III. Для обговорення в групі

1. У чому проявилася криза однополюсної моделі міжнародних відносин у світі?

2. Які причини та наслідки революцій у арабських країнах у 2010 - 2011 рр.?

IV. Робота з історичними термінами, географічними картами

1. Поясніть терміни і поняття: «нове політичне мислення», «розрядка», «шиїзм».

2. Покажіть на політичній карті світу регіони, де відбувались локальні конфлікти наприкінці XX - на початку XXI ст.; арабські країни, охоплені заворушеннями у 2011 р.

ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ ДАТИ

1985-1989 рр. - американсько-радянські угоди про обмеження гонки озброєнь

жовтень 2001 р. - початок антитерористичної операції в Афганістані

грудень 2010-2011 рр. - революції в арабських країнах

скачать dle 11.0фильмы бесплатно