Міжнародні відносини періоду «холодної війни»
- 4-02-2022, 11:29
- 613
11 Клас , Всесвітня історія 11 клас Полянський (рівень стандарту)
§ 19. Міжнародні відносини періоду «холодної війни»
1. Динаміка «холодної війни». Протистояння НАТО й ОВД
Промова В. Черчілля у Фултоні, «план Маршалла», поділ Німеччини на дві держави, події в Західному Берліні в 1948-1949 рр. — ці й інші прояви «холодної війни» свідчили про затятість кожної з двох супердержав, їхнє небажання поступитися одна одній. Як СРСР, так і США втручалися у внутрішні справи країн, що перебували в орбіті їхнього впливу. Після 1953 р., коли не стало Й. Сталіна й розпочалася «хрущовська відлига», «холодна війна», здавалося, пішла на спад.
З 1953 р. обидві держави володіли водневими бомбами й мусили шукати шляхи покращення відносин, щоб не допустити фатального зіткнення.
Крім того, з 1954 р. зв'язок між наддержавами та їхніми союзниками почав слабнути. Як у Західній (наприклад, Франція), так і в Східній (наприклад, Румунія, Югославія, Албанія, Угорщина) Європі деякі країни вже не підтримували беззастережно США та СРСР. Ця обставина також підштовхувала наддержави до пошуку компромісів. «Холодна війна» перестала бути справою двох держав або тільки НАТО й Організації Варшавського договору, протистояння щомиті загрожувало перерости в «гарячу» світову війну.
Короткочасне «потепління» відносин закінчувалося гострими міжнародними кризами: арабо-ізраїльське протистояння 1956 р., придушення радянськими військами повстання в Угорщині та ін. Підтримку Радянським Союзом антиколоніальних рухів в Азії та Африці США та їхні партнери по НАТО вважали радянською експансією в цих регіонах, спробою взяти під контроль місцеві сировинні ресурси, позбавивши США доступу до них.
Починаючи з 1958 р. загострилося питання статусу Західного Берліна. Для врегулювання проблеми було заплановано провести в травні 1960 р. в Парижі міжнародну конференцію з питань безпеки за участю керівників США, СРСР, Великої Британії та Франції. Проте напередодні її відкриття над СРСР був збитий американський розвідувальний літак. Пілота затримали, він дав свідчення про те, що із середини 1950-х років американські літаки з авіабаз у Туреччині неодноразово літали над радянською територією, фотографували військові об'єкти. Вибухнув міжнародний скандал, у результаті якого було зірвано не лише Паризьку конференцію, а й державний візит президента США Л. Джонсона до СРСР.
Оскільки сподівання М. Хрущова щодо обговорення питання про зміну статусу Берліна на конференції в Парижі не справдилися, радянський лідер порушив це питання в жорсткій формі перед новообраним президентом США Джоном Кеннеді. Ситуація загострилася настільки, що США навіть розробили план «обмеженого» ядерного удару по радянських військах у Східній Німеччині (НДР). Зіткнення не сталося, але впродовж десятиліть міжнародна напруженість зберігалася.
Свідчення
• Чому, на Вашу думку, усвідомлюючи загрозу ядерної війни, США та СРСР продовжували гонку озброєнь?
«Тотальна війна не має жодного сенсу в той час, коли великі держави вважають себе невразливими для ядерної зброї та відмовляються поступатися одна одній, не застосовуючи цю зброю. Усе в цьому столітті позбавлене сенсу, бо накопичена кількість ядерної зброї вдесятеро перевищує вибухову силу бомб, скинутих усіма повітряними силами Заходу під час Другої світової війни. ...Дехто стверджує, що немає сенсу говорити про мир чи світове роззброєння, поки лідери Радянського Союзу залишаються непоступливими. Сподіваюся, що вони змінять свою позицію. Я вважаю, що ми можемо допомогти їм зробити це. Також ми повинні переглянути наше ставлення, як особисте, так і на рівні нації, до важливості збереження миру».
З виступу президента США Джона Кеннеді перед випускниками американських університетів 10 червня 1963 р. (Safeguarding the Republic. Essays and Documents in American Foreign Relations. 1990-1991. — Edited by Howard Jones, McGraw-Hill inc. — 1992. — P. 234)
США та СРСР час від часу мусили домовлятися хоча б про часткове роззброєння. Першою серйозною пропозицією щодо контролю над ядерною зброєю був план представника США в комісії ООН з атомної енергетики Б. Баруха. Цей план, поданий на розгляд комісії ООН у 1946 р., передбачав заборону для всіх держав розробляти нову ядерну зброю. У разі його прийняття практично заморожувалася ядерна програма США й ставало неможливим посилення ядерного потенціалу СРСР. Радянський Союз відхилив «план Баруха», але поява цього документа зумовила нову міжнародну дискусію щодо ядерної зброї.
Наступна спроба укласти угоду про роззброєння була зроблена через дев'ять років у Швейцарії. У першій після Потсдамської конференції зустрічі світових лідерів узяли участь президент США Д. Ейзенхауер, британський прем'єр-міністр, голова уряду Франції та радянські керівники М. Булганін і М. Хрущов (на той момент не було вирішено, хто керуватиме Радянським Союзом).
Американський президент запропонував план «Відкрите небо», згідно з яким США та СРСР дозволяли одне одному відкрито спостерігати з повітря за своєю територією. Вільні польоти літаків, а згодом і супутників мали забезпечити прозорість, прояснити наміри потенційного противника, що сприяло б стабілізації міжнародних відносин. Не бажаючи знижувати рівень секретності, радянські керівники відхилили план «Відкрите небо».
2. Прояви міжнародної напруженості
Наступним проявом міжнародної напруженості після радянської блокади Західного Берліна в 1948-1949 рр. і поділу Німеччини на дві держави стала Корейська війна 1950-1953 рр. Після поразки Японії в Другій світовій війні Корея була розділена по 38-й паралелі навпіл: південну частину Корейського півострова окупували США, а північну — СРСР. У 1948 р. в обох зонах окупації були проголошені держави: Республіка Корея — в американській зоні, Корейська Народно-Демократична Республіка (КНДР) — у радянській.
Улітку 1950 р. північні корейці, озброєні й оснащені Радянським Союзом, несподівано атакували Південну Корею. США вирішили допомогти Південній Кореї протистояти комунізму. Південна Корея попросила Організацію Об'єднаних Націй також утрутитись. Коли в Раді Безпеки ООН відбувалося голосування за резолюцію щодо Кореї, делегації СРСР та його союзників із соціалістичного табору були відсутні. Вони бойкотували участь у засіданнях, протестуючи проти прийняття до ООН «націоналістичного» Китаю (Тайваню), а не комуністичної Китайської Народної Республіки. Отже, Радянський Союз не міг накласти вето на план ООН відправити міжнародні сили до Кореї, щоб зупинити вторгнення північнокорейських військ. Загалом в об'єднаних силах ООН під керівництвом американського генерала Д. Макартура погодилися взяти участь 15 країн, уключаючи США та Велику Британію. Більшість становили вояки США.
Відеосюжет «Початок Корейської війни» (укр.): https://youtu.be/dqnqBKlhafY
До вересня 1950 р. Північна Корея взяла під контроль увесь Корейський півострів, крім крихітної території навколо м. Пусана на південному сході. У цьому місці Д. Макартур зумів оточити їх, змусивши частину північнокорейських вояків здатися, а решту відступити. Об'єднані сили ООН переслідували їх майже до китайського кордону.
Китай заявив, що американські війська в Кореї та американський флот біля китайського узбережжя становлять загрозу для КНР, і в жовтні 1950 р. направив до Кореї 300 тис. військовослужбовців. Китайці та північні корейці, які значно переважали сили під прапором ООН, суттєво заглибилися на територію Південної Кореї, захопивши навіть її столицю Сеул. Радянська військова авіація, хоча СРСР офіційно це заперечував, надавала підтримку китайським і північнокорейським військам з повітря. Д. Макартур закликав до ядерної атаки проти Китаю, проте президент Г. Трумен відхилив цю ідею.
Протягом наступних двох років об'єднані сили ООН установили контроль над Південною Кореєю, у липні 1953 р. сторони підписали угоду про припинення вогню. Кордон між Південною та Північною Кореєю пройшов по 38-й паралелі, майже там, де пролягав до початку війни. Після війни, жертвами якої стали 4 млн осіб, Корея залишилася розділеною демілітаризованою зоною.
Пригадайте
- Які домовленості існували між СРСР і союзниками по антигітлерівській коаліції щодо статусу Берліна?
Наприкінці 1950-х років СРСР усупереч міжнародним угодам висунув вимогу, щоб США, Велика Британія та Франція відмовилися від своїх зон у Берліні. Країни Заходу не погодилися на це, і впродовж декількох наступних років напруженість між Заходом і СРСР зросла настільки, що спричинила Берлінську кризу.
У червні 1961 р. в Женеві М. Хрущов зустрівся з Дж. Кеннеді й укотре висунув вимогу, щоб західні держави залишили Західний Берлін. Оскільки нещодавні союзники не мали наміру відмовлятися від свого права на доступ до Берліна, на початку серпня влада Німецької Демократичної Республіки за вказівкою з Москви розпочала перекривати шляхи втечі «східних» берлінців до Західного Берліна, яка набула масового характеру.
• Розгляньте фотографії, зроблені 15 серпня 1961 р. біля будинку, розташованого на межі між східним і західним секторами Берліна. Опишіть дії різних людей, зафіксовані об'єктивом фотокамери. Свідком чого став, на Вашу думку, фотограф? Які настрої берлінців відображають ці фото?
Словник
• Берлінська криза — загострення напруженості між Сходом і Заходом довкола питання про статус Західного Берліна, кульмінація якого припала на серпень 1961 р. Символом кризи став Берлінський мур.
У середині серпня за одну ніч, мобілізувавши 25 тис. осіб, НДР звела Берлінський мур, який розділив центр міста. У відповідь США призвали на службу майже 115 тис. національних гвардійців і резервістів. На спеціально облаштованих пунктах пропуску постійно виникали конфлікти між військовими НДР і громадянами, які хотіли потрапити до Західного Берліна.
Відеосюжет «Чому з'явився Берлінський мур?» (укр.): https://youtu.be/Wu_lEyx0MvQ
Напруженими були відносини між військовослужбовцями СРСР і НДР, з одного боку, і США та їхніх союзників — з іншого. Наприкінці жовтня 1961 р. СРСР розмістив на східній стороні американського контрольно-пропускного пункту «Чарлі» 10 танків. Американські й радянські танки були розміщені всього на відстані 100 метрів. Зрештою, здоровий глузд переміг — і воєнного конфлікту між Сполученими Штатами Америки та Радянським Союзом вдалося уникнути.
Скупчення військової техніки на пропускному пункті «Чарлі». 1961 р.
Відеосюжет «Берлінська криза» (англ.): https://youtu.be/gcBO5OOmP0I
Ще одним жорстким протистоянням часів «холодної війни» і тестом на можливість застосування ядерної зброї стала Карибська криза в жовтні 1962 р. Після невдалої спроби США знищити на Кубі комуністичний режим Ф. Кастро М. Хрущов розмістив на острові понад 20 тис. радянських військовослужбовців та ядерні ракети середнього радіусу дії. Незважаючи на високу технічну оснащеність розвідувальних служб, США проґавили замасковану доставку ракет із СРСР на Кубу. Виявивши в середині жовтня 1962 р. радянські ракети за 90 миль від свого узбережжя, американці були шоковані.
Радянські ракети на Кубі. Американська аерофотозйомка. 1962 р.
Деякі радники рекомендували Дж. Кеннеді негайно завдати авіаудару по радянських ракетних установках на Кубі, але президент обрав інший варіант: 22 жовтня США оголосили Кубі «карантин», тобто морську блокаду острова. Дж. Кеннеді та М. Хрущов обмінялися різкими листами.
Словник
• Карибська криза — протистояння між США та СРСР у другій половині жовтня 1962 р., що виникло внаслідок розміщення Радянським Союзом на Кубі ядерних ракет.
Свідчення
• Який висновок Ви можете зробити з тональності листів керівників США та СРСР про гостроту Карибської кризи?
«Першим кроком, що став початком нинішніх подій, була таємна доставка на Кубу наступальної зброї. Сподіваюся, що Ви негайно дасте вказівку Вашим суднам дотримуватись умов карантину, що розпочнеться о 14-й годині за Гринвічем 24 жовтня. ...Ракета, запущена з території Куби проти будь-якої країни Західної півкулі, вважатиметься нападом Радянського Союзу на Сполучені Штати Америки, який вимагатиме адекватного удару у відповідь по Радянському Союзу».
З листа Джона Кеннеді до Микити Хрущова від 22 жовтня 1962 р. (http://microsites.jfklibrary.org/cmc/oct22/doc4.html)
«Ви, пане Президенте, кинули нам виклик. ...Ви ...оголошуєте не карантин, а висуваєте ультиматум і погрожуєте, якщо ми не підкоримося Вашим вимогам, застосувати силу. ...Радянський уряд вважає, що порушення свободи користування міжнародними водами та міжнародним повітряним простором — це акт агресії, який штовхає людство до безодні світової ракетно-ядерної війни».
З листа Микити Хрущова до Джона Кеннеді від 24 жовтня 1962 р. (https://history.state.gov/historicaldocuments/frus1961-63v06/d63)
Президент США виступив з телевізійним зверненням, у якому дав зрозуміти, що США готові застосувати військову силу, якщо Радянський Союз не забере з Куби ракети. Коли напруженість досягла найвищої точки, катастрофи вдалось уникнути: США пристали на пропозицію М. Хрущова, яку він зробив 28 жовтня, що СРСР забере ракети з Куби в обмін на гарантії США не направляти на острів війська. Дж. Кеннеді також погодився прибрати з Туреччини американські ракети, націлені на СРСР.
Для того щоб у майбутньому лідери двох держав могли контактувати один з одним (особливо в кризові моменти), було налагоджено прямий телефонний зв'язок між ними, названий «гарячою лінією». Опинившись на межі ядерного конфлікту, обидві наддержави розпочали підготовку до підписання договору про заборону ядерних випробувань.
Відеосюжет «Чим закінчилася Карибська криза» (укр.): https://youtu.be/fvIrnmfDd_0
У 1963 р. представники Сполучених Штатів Америки, Великої Британії та Радянського Союзу підписали Договір про заборону випробувань ядерної зброї в атмосфері, космічному просторі й під водою.
Підписання договору стало завершенням непростих шестирічних переговорів між цими державами. Сторони не дійшли згоди щодо заборони випробувань ядерної зброї під землею та спостереження за територіями одна одної, бо СРСР розцінював таку відкритість не як прояв взаємної довіри, а як форму шпигунства.
Наземні й надводні ядерні випробування продовжували здійснювати Франція та Китай, які не підписали договір. Однак завдяки міжнародним протестам вони значно обмежили кількість таких випробувань.
Цей договір безстроковий, до нього може приєднатися будь-яка держава. Нині учасниками договору є 131 держава, зокрема й Україна.
Свідчення
• Порівняйте думки, висловлені лідерами США та СРСР. Які тотожні чи близькі за змістом ідеї Ви вбачаєте в словах американського президента Р. Ніксона та керівника Радянського Союзу Л. Брежнєва? Чи виявили Ви суттєві розбіжності в заявах лідерів двох держав щодо проблеми збереження миру?
«Ми повинні бути певні, що США мають достатньо військової сили для захисту наших інтересів та інтересів Сполучених Штатів по всьому світу. Я вважаю, що "достатність” — кращий термін, ніж будь-яка "перевага” або "паритет”. ...Важливо, щоб сторони визнавали інтереси безпеки одна одної на основі принципу рівності та відмови від застосування сили або загрози силою. ...СРСР і США несуть особливу відповідальність, як і інші країни — постійні члени Ради Безпеки Організації Об'єднаних Націй, і зроблять усе від них залежне, щоб конфлікти або гострі ситуації не виникали й не спричиняли зростання міжнародної напруженості».
З виступу президента США Річарда Ніксона на прес-конференції 27 січня 1969 р. (Safeguarding the Republic: Essays and Documents in American Foreign Relations. 1990-1991. — Edited by Howard Jones. McGraw-Hill, Inc.,1992. — P. 283)
«Агресивній політиці імперіалізму Радянський Союз протиставляє політику активного захисту миру й зміцнення міжнародної безпеки... Відмова від застосування сили чи загрози її застосування для вирішення проблемних міжнародних питань повинна стати законом міжнародного життя... Потрібно укласти угоди, що забороняють ядерну, хімічну та бактеріологічну зброю. Домагатися припинення скрізь і всіма випробувань, зокрема підземних, ядерної зброї. ...Активізувати боротьбу за припинення гонки озброєнь усіх видів».
Зі звітної доповіді генерального секретаря ЦК КПРС Леоніда Брежнєва на XXIV з'їзді КПРС(1971) (Материалы XXIV съезда Коммунистической партии Советского Союза. — М., 1971. — С. 20-30)
Знову інтереси США та СРСР пересіклися в Південно-Східній Азії під час війни у В'єтнамі. Як і участь у Корейській війні, втручання США в події у В'єтнамі пояснювалося необхідністю запобігати поширенню комунізму. В'єтнам був частиною французької колоніальної імперії, але після завершення Другої світової війни розпочав боротьбу за незалежність. У відповідь Франція в 1945 р. відправила до В'єтнаму експедиційний корпус, який відновив контроль за південною частиною країни. В'єтнамські націоналісти та комуністи під проводом Хо Ші Міна об'єдналися для боротьби з французькими колоніальними військами. Французи утримували більшість великих міст, але створена Хо Ші Міном у роки війни організація «В'єтмінь» («Ліга боротьби за незалежність В'єтнаму») мала широку підтримку в сільській місцевості й успішно застосовувала методи партизанської боротьби проти окупантів. У вересні 1945 р. було проголошено створення на півночі країни Демократичної Республіки В'єтнам (ДРВ) на чолі з комуністами.
Франція за підтримки США розпочала бойові дії в джунглях В'єтнаму. У 1954 р. французи зазнали великої військової поразки під Дьєнб'єнфу й здалися військам Хо Ші Міна. США розглядали війну у В'єтнамі з погляду «теорії доміно». За словами президента Д. Ейзенхауера, потрапляння однієї з країн Південно-Східної Азії в тенета комунізму могло викликати ланцюгову реакцію, що призвело б до захоплення комуністами влади в сусідніх державах. США були стурбовані тим, що комунізм може поширитися в Америці.
Після поразки Франції в Женеві відбулася Міжнародна мирна конференція (1954), на якій обговорювалося майбутнє Індокитаю. Як наслідок, В'єтнам був розділений по 17-й паралелі на дві держави: на півночі існувала ДРВ, а в Південному В'єтнамі США та Франція привели до влади антикомуністичний уряд. Оскільки цей уряд не був популярним серед населення, то в Південному В'єтнамі набирали сили комуністичні партизани — В'єтконг. Поступово В'єтконг установив контроль над великими територіями в сільській місцевості.
Щоб не допустити перемоги комуністів, у 1964 р. в події активно втрутилися США. Американці брали участь у наземних операціях і в бомбардуванні Північного В'єтнаму. У В'єтнамі на полі бою протистояли американські та радянські вояки. На стороні Півночі проти американців воювали майже 12 тис. радянських військових, СРСР відправив до В'єтнаму тисячі мінометів, гармат і танків, сотні літаків і вертольотів, багато іншого озброєння. Майже вся система протиповітряної оборони Північного В'єтнаму була радянською.
Великі втрати, яких зазнали американці у В'єтнамі, призвели до протестів у Сполучених Штатах Америки проти участі США в цій війні. Потрапивши під сильний суспільний тиск, президент Р. Ніксон у 1969 р. віддав наказ розпочати виведення американських військ з В'єтнаму. Однак бомбардування північно-в'єтнамських баз і маршрутів постачання зброї, а також таємних баз В'єтконгу в сусідніх Лаосі та Камбоджі продовжувалися.
Останній американський солдат залишив В'єтнам у 1973 р. Через два роки після цього північні в'єтнамці вторглись у Південний В'єтнам, швидко перемогли й об'єднали країну під владою комуністів. Війна закінчилася, забравши життя понад 1,5 млн в'єтнамців і понад 58 тис. американців, серед яких були й українці за походженням.
Відеосюжет «Війни ХХ століття. В'єтнамська війна» (укр.): https://youtu.be/ED2oQoakzCo
Наприкінці 70-х років ХХ ст. у відповідь на «червону загрозу», під якою США мали на увазі прихід до влади прорадянських режимів в Ефіопії, Анголі, Мозамбіку, Лаосі, Камбоджі, Афганістані, Нікарагуа й деяких інших країнах, а також розміщення радянських ракет середньої дальності в Східній Європі, країни-члени НАТО домовилися про щорічне збільшення фінансування витрат на озброєння та про розміщення понад півтисячі ракет, спрямованих проти СРСР, у Великій Британії, Бельгії, ФРН, Італії. Уведення в 1979 р. Радянським Союзом військ до Афганістану стало додатковим аргументом для американських та європейських платників податків, чому потрібно збільшити фінансування військових програм.
Війну в Афганістані (1979-1989) СРСР розпочав, щоб закріпити в країні приведений до влади прорадянський режим. Стотисячне радянське угруповання взяло під контроль великі міста й шосе, але в гірській місцевості афганські повстанці — моджахеди — за підтримки Ірану, Пакистану, Китаю та Сполучених Штатів Америки успішно воювали проти радянських та урядових військ. Не маючи навичок ведення війни в умовах гірської країни та відповідного озброєння, радянські військові зазнавали тяжких втрат від моджахедів, які воювали на своїй землі, захищали свою батьківщину й релігію. Вони були вмілими воїнами, користувалися підтримкою населення, мали вдосталь схованок у горах. Поворотним моментом у війні стала поява на озброєнні в моджахедів американських переносних зенітно-ракетних комплексів «Stinger», якими вони збивали радянські літаки й вертольоти. Радянська армія вже не була непереможною, до того ж СРСР зазнавав міжнародного тиску, який тільки посилювався.
Дії Радянського Союзу засудила Організація Об'єднаних Націй, Захід запровадив санкції, США припинили переговори із СРСР про укладення договору про скорочення стратегічних наступальних озброєнь. Чимало країн, зокрема США, бойкотували Олімпійські ігри 1980 р. в Москві.
Свідчення
• У чому, на Вашу думку, відмінність в оцінці афганської війни Л. Брежнєвим і А. Сахаровим? Які аргументи наводить кожен з них на захист своєї позиції?
«Настав момент, коли ми не могли не відгукнутися на прохання уряду дружнього нам Афганістану. Діяти інакше — означало б віддати Афганістан на поталу імперіалізму... означало б пасивно споглядати, як на нашому південному кордоні виникає вогнище серйозної загрози безпеці Радянської держави».
Леонід Брежнєв 13 січня 1980 р. (Правда. — 1980. — 14 января)
«Воєнні дії в Афганістані тривають уже сім місяців. Загинули й скалічені тисячі радянських людей і десятки тисяч афганців... На Генеральній Асамблеї ООН радянські дії в Афганістані засудили 104 держави світу. Чимало з них раніше беззастережно підтримували будь-які дії СРСР».
З відкритого листа академіка Андрія Сахарова, одного з творців радянської ядерної зброї, правозахисника, Леоніду Брежнєву (Сахаров А. Д. Тревога и надежда. — М., 1990. — С. 199-201)
Радянська економіка наприкінці 1980-х років була неспроможна фінансувати війну в Афганістані. Це змусило радянського лідера Михайла Горбачова підписати Женевські угоди про її закінчення. У середині лютого 1989 р. останні радянські військові залишили нескорений Афганістан. У жорстокій дев'ятирічній війні загинув майже мільйон цивільних афганців, а також 90 тис. моджахедів, 18 тис. військовослужбовців афганських урядових військ і майже 15 тис. радянських солдатів (2,4 тис. були вихідцями з України). Приблизно 5 млн афганців утекли з країни до Пакистану чи Іраку. Після закінчення війни більша частина інфраструктури країни була знищена, Афганістан став однією з найбідніших країн світу.
Відеохроніка виведення радянських військ з Афганістану: https://youtu.be/czKTz8DcsuU
3. Період розрядки в міжнародній політиці. Гельсинська конференція 1975 р.
Головним питанням у відносинах між Заходом і Сходом було обмеження ядерної зброї. Тривалий час його не вдавалося вирішити, оскільки сторони не могли домовитися про те, як країни контролюватимуть одна одну. Через те, що сторони не довіряли одна одній, гонка озброєнь не припинялася, а тільки посилювалася: з'явилися міжконтинентальні балістичні ракети й бомбардувальники, атомні підводні човни. Після того як у 1963 р. США, Велика Британія та СРСР підписали Договір про заборону ядерних випробувань у трьох середовищах, крига недовіри поступово почала танути й виникли передумови для процесу, який назвали розрядкою.
Свідчення
• Розгляньте обкладинку американського журналу «Time», присвячену третій зустрічі президента США Р. Ніксона та радянського керівника Л. Брежнєва влітку 1974 р. (Поряд з Р. Ніксоном зображений впливовий американський державний діяч і політолог З. Бжезінський).
Як, на Вашу думку, художник оцінює рівень довіри між лідерами двох країн? Який висновок Ви можете зробити щодо поглядів Р. Ніксона та З. Бжезінського на відносини з Радянським Союзом?
Розрядка досягла найвищої точки в травні 1972 р., коли Р. Ніксон першим з американських президентів відвідав СРСР. Переговори Р. Ніксона з радянським лідером Л. Брежнєвим і підписання семи договорів (про запобігання випадковим військовим зіткненням; контроль над озброєннями; спільні дослідження в різних сферах, зокрема вивчення космосу; розширення торгівлі) зменшили загрозу ядерної війни між Сходом і Заходом. У 1973 р. радянський керівник у відповідь відвідав США. У результаті двосторонніх візитів були підписані важливі договори про обмеження систем протиракетної оборони, про обмеження стратегічних наступальних озброєнь (ОСО-1), про відвернення ядерної війни та ін.
Після тривалих консультацій та переговорів у столиці Фінляндії м. Гельсинкі 30 липня — 1 серпня 1975 р. відбувся завершальний етап Наради з безпеки та співробітництва в Європі (НБСЄ) на рівні вищих політичних і державних керівників 33 європейських держав, а також США й Канади. Доброзичлива атмосфера на нараді та підписані в її ході документи стали символом періоду розрядки.
Результати Гельсинської наради створили передумови для розширення й активізації міждержавного співробітництва. Основу Заключного акта — підсумкового документа наради — становить Декларація принципів, яка містить десять принципів («Гельсинський декалог»).
Гельсинський декалог
- Суверенна рівність, поважання прав, притаманних суверенітету.
- Незастосування сили або погрози силою.
- Непорушність кордонів.
- Територіальна цілісність держав.
- Мирне врегулювання суперечок.
- Невтручання у внутрішні справи держав.
- Повага до прав людини й основних свобод, зокрема свободи совісті, релігії та переконань.
- Рівноправність і право народів вирішувати свою долю.
- Співробітництво між державами.
- Сумлінне виконання міжнародних зобов'язань.
Словник
• Розрядка — період покращення відносин між Сполученими Штатами Америки та Радянським Союзом, Заходом і Сходом, який розпочався приблизно в 1971 р. й тривав до радянського вторгнення в Афганістан у 1979 р.
Опозиційно налаштовані до комуністичного режиму інтелектуали, яких називали дисидентами (від латин. dissidens — незгодний), серйозно поставилися до запевнень керівників СРСР та інших держав радянського блоку про те, що вони виконуватимуть зобов'язання щодо дотримання політичних прав людини. Наступного після підписання Заключного акту року виникла Група сприяння виконанню Гельсинських угод у СРСР, а згодом українська, литовська, грузинська та вірменська Гельсинські групи, правозахисні організації в Польщі та Чехословаччині.
Утиски в СРСР громадянських прав і свобод, прояви антисемітизму погіршили відносини між Сполученими Штатами Америки та Радянським Союзом, а вторгнення СРСР до Афганістану завершило період розрядки, повернувши відносини між Заходом і Сходом до часів «холодної війни».
Гельсинські групи діяли винятково мирно й вимагали від комуністичної влади тільки одного: виконання положень Заключного акта. Вони відстежували й фіксували порушення прав людини, зверталися до світових лідерів і міжнародних організацій, закликаючи їх змусити уряди соціалістичних країн поважати права та свободи своїх громадян.
Основні події
1947-1991 рр. — «холодна війна».
1950-1953 рр. — війна в Кореї.
1954-1975 рр. — війна у В'єтнамі.
1961 р. — Берлінська криза.
1962 р. — Карибська криза.
1975 р. — Нарада з питань безпеки та співробітництва в Європі; Гельсинська конференція.
1979-1989 рр. — війна в Афганістані.
Запитання та завдання
- 1. Поясніть історичні поняття «Берлінська криза», «Карибська криза», «розрядка».
- 2. Покажіть на карті атласу регіони, пов'язані з проявами міжнародної напруженості в період «холодної війни» і з воєнними конфліктами, які відбувались у 1940-1980-х роках.
- 3. Охарактеризуйте міжнародні кризи й конфлікти, що відбувалися в роки «холодної війни»: Берлінську та Карибську кризи, війни в Кореї, В'єтнамі й Афганістані.
- 4. Які дії, зроблені США й СРСР та їхніми союзниками щодо роззброєння, дали підстави назвати цей період розрядкою?
- 5. Охарактеризуйте основні рішення та значення Гельсинської наради з безпеки та співробітництва в Європі.
- 6. Під час одного з виступів президент США Дж. Кеннеді сказав:
«Якого світу ми прагнемо? Хіба насильницького світу Pax Americana [панування Америки], що тримається на силі американської зброї та війні? Хіба світу, оповитого небезпекою? Ні, я кажу про справжній світ... який допомагає людині та народам зростати й будувати краще життя для своїх дітей, а не просто світ для американців, світ для всіх сучасних чоловіків і жінок, але мирний світ на всі часи».
Як Ви вважаєте, це риторика в стилі «холодної війни» чи розрядки? Поясніть Вашу точку зору.
Коментарі (0)