В економіці Італії в 1973—1975 рр. спостерігалася економічна криза. Саме нездатність урядів її подолати спричиняла активізацію тероризму ультралівих та ультраправих угруповань.

5. ІТАЛІЯ в 1976 — 1990-х рр. У 1976—1979 рр. уряди Італії очолював християнський демократ Джуліо Андреотті. Його діяльність розпочалася у складній ситуації початку спаду в економіці й активізації терористичних організацій. У березні 1978 р. «Червоні бригади» захопили лідера лівих християнських демократів Альдо Моро. Вони вимагали обміняти його на 13 своїх заарештованих соратників. У травні А. Моро знайшли мертвим у центрі Рима. У таких умовах уряду Дж. Андреотті довелося розпочати реформи, які наприкінці 1978 р. помітно покращили економічну ситуацію в країні. Також він здійснив перетворення, спрямовані на демократизацію армії, поліції, таємних служб і боротьбу з тероризмом. Велике значення мала реорганізація системи університетської освіти.

У 1980—1983 рр. Італію охопила економічна криза. Активізували свою діяльність праві терористичні організації. Здійснені ними теракти зі значною кількістю загиблих викликали в Італії масові акції протесту. Для політичних сил стало зрозумілим, що ліберально-реформістський курс є неефективним. Це обумовило перехід на початку 1980-х рр. до неоконсервативної політики. Уряди Італії, які в 1981—1983 рр. виводили економіку країни з кризи, діяли з урахуванням вимог неоконсервативних підприємницьких груп.

Найбільш послідовним провідником неоконсервативної політики став соціаліст Беттіно Краксі, який очолював уряд у 1983—1987 рр. Він розпочав часткову приватизацію або ліквідацію збиткових державних підприємств. Одночасно стимулювався розвиток дрібного підприємництва. Уряд запровадив режим жорсткої економії та обмежив зростання заробітної плати відповідно до інфляції, зменшив витрати з бюджету на соціальні потреби. Водночас до кримінальної відповідальності було притягнуто членів мафії. У 1986 р. в країні відбувся найбільший за її історію судовий процес над мафією.

Альдо Моро в полоні в «Червоних бригад». Рим. 1978 р.

Прокурори — виконавці операції «Чисті руки» в коридорах Палацу правосуддя в Мілані. 1992 р.

Із другої половини 1980-х рр. розпочалося піднесення економіки. У центрі та на Півночі Італії розгорнулися процеси модернізації промислового виробництва. Збільшилася кількість зайнятих у сфері послуг. У 1986 р. вони становили понад 56 % працюючого населення. На Півдні Італії оновлювалася база сільського господарства, споруджувалися нові промислові підприємства й будувалися дороги. У зовнішньополітичній діяльності уряд Б. Краксі активно розвивав атлантичну солідарність і приєднав Італію до американської програми СОІ.

Пробувши на чолі уряду рекордні для Італії чотири роки, Б. Краксі внаслідок чергового загострення суперечностей подав у відставку.

Період кінця 1980-х — 1990-ті рр. в Італії характеризувався політичною нестабільністю. У 1990 р. Італія була розвиненою індустріальною країною та посідала п’яте місце у світі за обсягом ВВП. Провідною галуззю промисловості стало машинобудування. Країна також утримувала лідерство в харчовій, хімічній, будівельній, легкій промисловості та виробництві побутової електротехніки. У сільському господарстві розвивалися виробництво й переробка рослинної продукції «середземноморського» типу. Унаслідок цього досить багато видів продукції сільського господарства країні доводилося імпортувати.

Провідне місце в зовнішній торгівлі Італії посідали готові промислові товари. На світовому ринку одягу та взуття італійська продукція здобула велику популярність. Із 2002 р. грошовою одиницею в Італії став євро.

За результатами референдуму 1993 р. виборчу систему Італії з прямої пропорційної було перетворено на майже мажоритарну. Ці зміни в Італії називають «Великою реформою», або початком переходу від Першої до Другої Республіки.

У 1992 р. значного суспільного резонансу набула операція «Чисті руки» — так у пресі назвали наймасштабнішу в історії країни кампанію боротьби з корупцією. Кримінальні справи було відкрито проти 3 тис. осіб: проти кожного четвертого депутата, кожного шостого міністра, мерів великих міст тощо. Понад 20 політичних діячів наклали на себе руки. Б. Краксі, засуджений судом на 13 років, утік з Італії. Загальні збитки, завдані країні італійськими політиками-корупціонерами, оцінювалися у 150—180 млрд доларів.

Політичний вакуум в Італії заповнювали нові політичні сили. Найпопулярнішими в цей час стали партії «Вперед, Італіє!» Сільвіо Берлусконі, «Ліга Півночі — федеративна Італія» та реформована неофашистська партія «Національний альянс». Ці три сили здобули перемогу на парламентських виборах 1994 р. До утвореного за їхніми результатами уряду С. Берлусконі вперше за післявоєнну історію увійшли п’ять представників неофашистів. Ці вибори унаочнили крах старої партійної системи з майже півстолітнім домінуванням християнських демократів та остаточно завершили період Першої Республіки в історії Італії.

Сільвіо Берлусконі — прем'єр-міністр Італії (1994—1995 рр., 2001—2006 рр., 2008—2011 рр.)

ЦІКАВІ ФАКТИ