Велика Британія та Франція
- 4-02-2022, 12:32
- 1 057
11 Клас , Всесвітня історія 11 клас Гісем, Мартинюк (профільний рівень)
§ 9—10. Велика Британія та Франція
ЗА ЦИМ ПАРАГРАФОМ ВИ ЗМОЖЕТЕ: визначати особливості та провідні тенденції розвитку Великої Британії і Франції в 1945—2017 рр.
ПРИГАДАЙТЕ
1. Якими були особливості соціально-економічного і політичного розвитку Великої Британії в 1918—1939 рр.? 2. Якою була роль Великої Британії у Другій світовій війні? 3. Визначте характерні риси соціально-економічного і політичного розвитку Франції в 1918—1939 рр. 4. Назвіть форми участі Франції у Другій світовій війні. 5. Якого зовнішньополітичного курсу дотримувалися Велика Британія і Франція в 1918—1945 рр.?
1. ВЕЛИКА БРИТАНІЯ в 1945—1979 рр. Друга світова війна для Великої Британії завершилася перемогою, але спричинила суттєве послаблення її економічних і політичних позицій у світі. Перші післявоєнні парламентські вибори 1945 р. виграли лейбористи. Прихильність виборців вони здобули завдяки програмі «Обличчям до майбутнього», де проголосили курс на побудову в країні «держави добробуту».
Перший післявоєнний уряд очолював лейборист Клемент Еттлі. Важливу роль у відбудові післявоєнної економіки Великої Британії відіграла допомога за «планом Маршалла».
У 1947 р. британське промислове виробництво вийшло на довоєнний рівень, а в 1951 р. перевищило його на третину. Сільське господарство на початку 1950-х рр. також досягло довоєнного рівня. У 2,5 разу зросли державні витрати на соціальне страхування. Влада запровадила безоплатну медичну допомогу населенню. Також гарантувалися пенсії за віком — жінкам із 60, чоловікам із 65 років. Виплачували допомогу через втрату роботи, хворобу, після народження дитини, було запроваджено оплачувані відпустки. Розгорнулося широке житлове будівництво. Завдяки цим та іншим заходам матеріальне становище порівняно з довоєнними роками зросло. Однак у суспільстві ширилося розчарування, обумовлене неповним виконанням передвиборчих обіцянок.
Зовнішньополітичні пріоритети Великої Британії визначалися концепцією «трьох кіл відповідальності» — атлантичне співробітництво, Британська співдружність та об’єднана Європа. У зовнішній політиці лейбористи продовжували курс на тісну співпрацю зі США. Здійснювалися ініціативи, пов’язані з розгортанням процесів європейської інтеграції. У 1949 р. Велика Британія та дев’ять інших європейських держав заснували Раду Європи — міжнародну організацію із захисту прав людини, парламентської демократії, узгодження політики держав-членів у культурній, соціальній і правовій сферах.
ПРЕМ'ЄР-МІНІСТРИ ВЕЛИКОЇ БРИТАНІЇ в 1945—2019 рр.
Лондон — фінансовий центр Великої Британії та всього світу. Сучасний вигляд
У листопаді 1947 р. Генеральна Асамблея ООН прийняла резолюцію, що передбачала припинення з 1 серпня 1948 р. британського мандата в Палестині
Складною проблемою для уряду К. Еттлі стало посилення національно-визвольного руху. У серпні 1947 р. Індійський союз і Пакистан проголосили свою незалежність, а наступного року її отримали Цейлон та Бірма. У 1947 р. уряд К. Еттлі заявив, що передає владні функції в Палестині ООН. Із цього часу назви «Британська імперія» і «британський підданий» змінили на «Британська співдружність» і «громадянин Співдружності». Негативну реакцію в суспільстві викликала участь Великої Британії у війні в Кореї.
В умовах зниження популярності лейбористи програли вибори 1951 р. До влади прийшли консерватори, чиї уряди керували країною безперервно до 1964 р. Головними проблемами у внутрішній політиці, які прагнули вирішити в цей період консерватори, були спроби стабілізувати економіку й покращити британську соціальну сферу. Уряд В. Черчилля, дотримуючись проголошеного ним курсу «терпимості й конструктивності», не намагався суттєво змінювати політику попередників. В економіці консерватори підкреслювали, що головним у визначенні форми власності є принцип ефективності виробництва. Усім підприємствам (приватним і державним) надавалися кошти на модернізацію й запровадження нових технологій. Піднесення, яке розпочалося під впливом політики консерваторів, дозволило суттєво знизити рівень безробіття. Значно зросли видатки з бюджету на охорону здоров’я та освіту. Особливо багато уваги приділялося масовим школам.
У зовнішній політиці уряд В. Черчилля перш за все завершив реформування Британської співдружності. У європейських справах пріоритетним вважалося зміцнення оборони країн Заходу та створення їхнього військово-політичного союзу.
Наступником В. Черчилля після його відставки став Ентоні Ідей. Він не змінював внутрішню й зовнішню політику свого попередника. Криза, що виникла в 1956 р. після націоналізації Єгиптом Суецького каналу, завершилася поразкою Великої Британії. Це примусило Е. їдена піти у відставку.
Новий прем’єр-міністр Гарольд Макміллан закликав консерваторів до оновлення й створення прогресивної національної моделі розвитку. На початку 1960-х рр. в економіці Великої Британії відбувся невеликий спад, й уряду доводилося докладати чимало зусиль, щоб виправити ситуацію.
До 1960 р. Велика Британія у світовому промисловому виробництві посідала друге місце після США. Однак у 1960 р. її випередила ФРН.
У зовнішній політиці уряд Г. Макміллана намагався зберегти вплив Великої Британії на колишні колонії та розвиток співробітництва країн Заходу в межах НАТО.
У 1963 р. гучний шпигунський скандал, пов’язаний із військовим міністром, примусив Г. Макміллана піти у відставку. Новий прем’єр-міністр Александр Дуглас-Гюм не змінював політичний курс уряду. Спроби консерваторів зберегти залишки Британської колоніальної імперії не мали успіху. До середини 1960-х рр. вона розпалася.
Антивоєнний мітинг на Трафальгарській площі з приводу Суецької кризи. 4 листопада 1956 р.
Гарольд Макміллан — прем'єр-міністр Великої Британії (1957—1963 рр.)
Торгівля ношеним взуттям на вулиці. Ліверпуль, 1957 р.
Ознаки кризи 1964—1979 рр. Три покоління родини живуть в одній напівпідвальній кімнаті. Ліверпуль, 1969 р.
Подвір'я багатоквартирного будинку. Глазго. 1971 р.
Зниження темпів економічного зростання на тлі піднесення в інших країнах і розпад Британської імперії суспільство сприйняло дуже гостро. Вибори 1964 р. консерватори програли.
Після приходу до влади лейбористського уряду Гарольда Вільсона розпочався період економічної і політичної нестабільності, який назвали «технократичною ерою» (1964—1979 рр.). Спроби покращити ситуацію в економіці не мали успіху. Велика Британія відійшла на п’яте місце у світі за загальними економічними показниками, пропустивши вперед США, ФРН, Японію і Францію.
Найбільший суспільний резонанс у ці роки викликав прийнятий у 1969 р. «Білль про народне представництво», за яким вік виборців знижувався до 18 років. Наприкінці 1960-х рр. загострилася проблема Ольстеру, яка спричинила політичну нестабільність у наступному десятилітті.
У 1970—1974 рр. до влади в країні повернулися консерватори. Замість лейбористського гасла «колективного раю» (розподілу благ між усіма членами суспільства) вони виступали за адресну допомогу й стимулювання приватної ініціативи, щоб «оздоровити дух нації та зробити його гарантією свободи особистості».
Засобом модернізації економіки консерватори обрали приватизацію державних підприємств. Обсяг коштів на спорудження муніципального житла вони скоротили й стимулювали приватне будівництво. Ці та інші заходи дали нетривалий позитивний ефект.
У 1973 р. Велика Британія, погоджуючись на значні поступки, вступила до Спільного ринку. Однак це негативно вплинуло на її господарство. Протягом 1973—1975 рр. британська економіка перебувала у стані кризи.
Після виборів 1974 р. до влади в країні повернулися лейбористи. Зусилля урядів, очолюваних лейбористами Г. Вільсоном та Джеймсом Каллагеном, були спрямовані на подолання економічної кризи в країні. Поступово її було зупинено, і з 1976 р. розпочалося повільне піднесення. Однак станом на 1979 р. рівень життя у Великій Британії був на 20 % нижчим, ніж у Франції та ФРН. Через невідповідність між обіцянками й результатами діяльності населення країни розчарувалося в лейбористах. Вибори 1979 р. вони програли.
Джеймс Каллаген — прем'єр-міністр Великої Британії (1976—1979 рр.)
Тетчеризм — політика консервативного уряду Великої Британії, очолюваного М. Тетчер у 1979—1990 рр. Супроводжувалася приватизацією національних підприємств, монетаризмом у фінансово-економічній сфері, зменшенням фінансування освіти й охорони здоров'я.
Монетаризм — економічна теорія, за якою кількість грошей в обігу є визначальним чинником для розвитку економіки. Започаткована економістом Мілтоном Фрідманом.
2. ВЕЛИКА БРИТАНІЯ в 1979—2007 рр. Новий консервативний уряд уперше в історії країни очолила жінка — Маргарет Тетчер. Її діяльність завершила період економічної і політичної нестабільності й започаткувала добу реформ, що увійшла в історію як тетчеризм. Очолюваний М. Тетчер уряд неоконсерваторів, дотримуючись засад монетаризму, намагався зменшити інфляцію шляхом збільшення непрямого оподаткування, відмовитися від дотації підприємств і підвищити податок на додану вартість. Водночас скорочувався державний апарат і відповідно кошти на його утримання. Відбувалася приватизація державних підприємств, які вимагали фінансової підтримки. Однак при цьому зростало безробіття. Намагаючись подолати інфляцію, уряд М. Тетчер скоротив державні витрати на комунальне і шляхове господарство, освіту і культуру. Прийняті парламентом закони про зайнятість ускладнили проведення страйків тред-юніонами.
Антиінфляційна політика уряду дала позитивні результати, і з 1983 р. розпочалося піднесення економіки Великої Британії, яке тривало до 1990 р. Зростанню авторитету М. Тетчер сприяв військовий конфлікт 1982 р. з Аргентиною за Фолклендські (Мальвінські) острови, який завдяки наполегливості голови уряду завершився перемогою для Великої Британії.
У 1983—1989 рр. уряд продовжував свою політику передачі державних підприємств у приватну власність. У результаті за період реформ М. Тетчер державний сектор економіки Великої Британії зменшився з 10 до 6,5 % у ВНП. Фінансування державних підприємств зменшилося в 10 разів. Метою своїх дій М. Тетчер проголосила створення «нації власників». Оздоровлення економіки сприяло тому, що в другій половині 1980-х рр. доходи населення щороку зростали на 5 %.
Із 1988 р. розпочалася реформа пенсійної системи. Крім державних пенсій, вона передбачала створення пенсійних фондів на підприємствах. Завдяки цьому щорічні надбавки пенсіонерам зросли на 7 %.
Негативним наслідком тетчеризму для британського суспільства стало поглиблення соціального розшарування. Понад 20 % сімей опинилися в умовах відносної бідності й не отримували державної допомоги. Погіршилося становище державних службовців, які не мали інших доходів, крім заробітної плати. Багатьом не подобався жорсткий стиль керівництва «залізної леді», як називали М. Тетчер, що не відповідав британським демократичним цінностям.
Проте слід зазначити, що жоден британський уряд у XX ст. не досягав таких успіхів за порівняно короткий період.
«Імперія завдає удару у відповідь». Обкладинка американського журналу «Ньюсвік» із приводу конфлікту за Фолклендські острови. 1982 р.
ЦІКАВІ ФАКТИ
31 грудня 1991 р., після проголошення незалежності України, уряд Великої Британії визнав її суверенітет і встановив дипломатичні відносини. Із цього часу розвивається співробітництво двох держав. У грудні 2005 р. на саміті «Україна — ЄС» під головуванням Т. Блера Україні надали статус країни з ринковою економікою.
Маргарет Тетчер — прем'єр-міністр Великої Британії (1979—1990 рр.)
Зниження рівня довіри населення до консерваторів та загроза партійного розколу змусили М. Тетчер піти у відставку. У 1990 р. головою уряду консерваторів став їх новий лідер Джон Мейджор. Він запровадив деякі зміни до соціально-економічної і зовнішньої політики, відмовляючись від крайнощів тетчеризму. Зокрема, було скасовано «подушний податок», розмір якого не залежав від матеріального становища та обурював британський народ. Замість надання переваг приватному підприємництву Дж. Мейджор дотримувався курсу на рівновагу між державним і приватним секторами економіки. Здійснені зміни вплинули на ставлення в суспільстві до консерваторів, і в 1992 р. вони виграли парламентські вибори. У 1992—1994 рр. уряд Дж. Мейджора зосереджував зусилля на здійсненні технологічної модернізації виробництва, заохоченні конкуренції та експорту. Загалом його діяльність у Великій Британії вважали успішною. У соціальній сфері увага приділялася формуванню правових основ громадянського суспільства. Була прийнята низка документів, відомих під спільною назвою «Хартія громадян», де чітко визначалися права й обов’язки різних груп населення країни. Чимало уваги приділялося модернізації регіонів, що відставали в економічному розвитку, — Шотландії та Північної Ірландії.
У 1980—1990-х рр. у британській зовнішній політиці було переглянуто пріоритети. Відмовившись від доктрини «трьох кіл», Велика Британія стала розвивати співробітництво з державами Азії та Латинської Америки, а після краху «соціалістичного табору» — із країнами Центрально-Східної Європи.
На виборах 1997 р. перемогу здобули лейбористи, які до цього суттєво оновили свою партію. Новий уряд країни очолив лейборист Тоні Блер. Він заявляв, що формуватиме соціальну ринкову економіку, де індивідуальна ініціатива поєднуватиметься з колективізмом. Ставилася мета стимулювати розвиток громадянського суспільства як партнера державної управлінської системи. При цьому Т. Блер не змінив економічної стратегії тетчеризму, продовжуючи модернізацію технологічної бази виробництва й дотримуючись політики мінімального втручання держави в економіку.
Загалом розвиток економіки Великої Британії за десятиліття правління лейбористів став досить успішним. Завдяки цьому поліпшилося соціальне становище населення. Значні кошти виділялися на розвиток медицини, освіти й створення робочих місць для молоді.
Негативно вплинуло на популярність лейбористів втягування Великої Британії у війну в Перській затоці 1990—1991 рр. Більшість населення звинувачувала в цьому Т. Блера. Із метою збереження авторитету партії прем’єр-міністр подав у відставку.
3. ВЕЛИКА БРИТАНІЯ у 2007—2017 рр. Лейборист Гордон Браун, який очолив уряд у 2007 р., на відміну від свого попередника, не поділяв його намагання реформувати державний сектор економіки. Він також не підтримував направлення британського військового контингенту до Іраку. У серпні 2007 р. Г. Браун заявив про відмову запровадити у Великій Британії єдину європейську валюту.
ЦІКАВІ ФАКТИ
Населення сучасної Великої Британії становить понад 66 млн осіб. Кількість української громади, на думку деяких дослідників, становить близько 30 тис. осіб. Офіційна статистика відсутня. За останні роки українська громада збільшилася за рахунок трудових мігрантів, значна кількість яких перебуває в країні нелегально. Найчисленнішою сучасною українською громадською організацією в країні є «Союз українців Великої Британії», що налічує близько 1700 осіб. «Союз...» має власний друкований орган — газету «Українська думка». У країні діють 14 суботніх шкіл українознавства, де навчається близько 400 осіб.
Мітинги прихильників та противників кампанії за вихід Великої Британії з ЄС. 2016 р.
«Брексіт» — процес виходу Великої Британії з ЄС, заснований на результатах референдуму 23 червня 2016 р.
Тереза Мей — прем'єр-міністр Великої Британії (2016—2019 рр.)
Через фінансову кризу 2008—2009 рр. довіра британського населення до уряду Г. Брауна значно знизилася. На парламентських виборах 2010 р. лейбористи зазнали поразки. Консерватор Девід Кемерон сформував коаліційний уряд із консерваторів і ліберальних демократів. Новий прем’єр-міністр визначив головною метою свого уряду «побудову суспільства, у якому ми не запитуємо, які маємо права, а знаємо, які маємо обов’язки». Для досягнення соціально-економічної стабілізації уряд Д. Кемерона розпочав жорстку економію бюджетних витрат.
У 2014 р. Д. Кемерон відмовився збільшувати британський внесок до бюджету ЄС. На думку прем’єр-міністра, об’єднання мало надати Великій Британії більше можливостей для контролю над своїм кордоном, щоб обмежити потік мігрантів з інших країн ЄС. Питання доцільності членства Великої Британії в ЄС він називав одним із головних у своїй програмі.
У червні 2016 р. в країні відбувся референдум щодо членства Великої Британії в ЄС, відомий як «брексіт», на якому 51,9 % учасників проголосували за вихід країни із цього об’єднання. Д. Кемерон, як і обіцяв, після референдуму пішов у відставку.
Новий уряд консерваторів очолила друга в історії країни жінка на посаді прем’єр-міністра Тереза Мей. Головним своїм завданням вона вважала реалізацію результатів «брексіту».
У зовнішній політиці британські уряди в цей період намагалися повернути Великій Британії статус великої держави й роль арбітра у глобальних і регіональних питаннях.
4. ФРАНЦІЯ в 1945—1969 рр. Період із літа 1944 р., коли почалося звільнення Франції від німецької окупації, до прийняття восени 1946 р. Конституції Четвертої республіки називають Тимчасовим режимом. Влада у Франції перебувала в руках Тимчасового уряду, який очолював Шарль де Голль. Відбудова економіки й відновлення системи державного управління відбувалися в умовах гострої політичної боротьби. Провідні праві політичні партії довоєнного часу припинили своє існування. Замість них виникли Республіканська партія свободи й окремі групи «незалежних». Послабився вплив радикалів. Завдяки діяльності в русі Опору зміцнили свої позиції комуністи й соціалісти. Погляди Ш. де Голля, або голлізм, набули широкої популярності. Сутність голлізму ґрунтувалася на чотирьох гаслах: «Ідея нації», «Сильна держава», «Соціальні реформи», «Велич Франції». Політична боротьба, за переконанням голлістів, послаблює державу й тому має підпорядковуватися загальнодержавним інтересам.
Шарль де Голль — президент Франції (1958—1969 рр.)
«Дирижизм» — політика активного втручання держави в управління економікою в середині 1940-х рр. у Франції.
Більшість французького населення сприймала Ш. де Голля як «рятівника нації». В економіці він був прибічником «дирижизму». У 1945—1947 рр. відбувалася націоналізація підприємств, у державну власність перейшло майже 20 % промисловості Франції. Шляхом випуску облігацій внутрішньої позики було стабілізовано фінансову систему й накопичено кошти для відбудови економіки.
У зовнішній політиці Франції доби Тимчасового режиму головними стали питання про долю Німеччини, французькі колонії і відносини з країнами Заходу та СРСР. Ш. де Голль був прибічником федералізації Німеччини. Французьку колоніальну імперію він сподівався зберегти шляхом поступок місцевому населенню. Ш. де Голль також прагнув перетворити Францію на міст, що з’єднуватиме СРСР і країни Заходу.
На перших післявоєнних виборах та одночасному референдумі в жовтні 1945 р. вперше виборчі права здобули жінки. Понад 96 % виборців висловилися за скасування Конституції Третьої Республіки й скликання Установчих зборів для підготовки нової конституції. Після затвердження на референдумі з грудня 1946 р. Конституція Четвертої Республіки набула чинності. Франція стала парламентською «неподільною, світською, демократичною і соціальною республікою». Її колоніальні володіння ставали складовими Французького союзу.
Після того як комуністи виступили проти «плану Маршалла», їх було виключено з уряду. У 1947 р. промисловість Франції досягла довоєнного рівня. Насичення ринку товарами дозволило в 1949 р. скасувати карткову систему. Завдяки допомозі США за «планом Маршалла» Франція швидко завершила стабілізацію економіки, розпочала її структурні перетворення й технічне переоснащення. У 1951 р. обсяг промислової продукції Франції вдвічі перевищив довоєнний. Сільське господарство розвивалося повільніше, але також перевищувало довоєнні показники.
ПРЕЗИДЕНТИ ФРАНЦІЇ (Четверта і П'ята Республіка)
Розвантаження транспорту з борошном за «планом Маршалла». Франція. 1948 р.
Післявоєнний плакат «Геть фашизм! Хай живе республіка!»
Економічне піднесення дозволило здійснити зміни в соціальній сфері. Із 1950 р. було запроваджено загальнонаціональний мінімум заробітної плати, єдину державну систему соціального страхування й підвищено пенсії. Із кінця 1940-х рр. розгорнулося широкомасштабне будівництво дешевого житла.
У зовнішній політиці в умовах початку «холодної війни» ідею Ш. де Голля про Францію як міст між Заходом і СРСР довелося забути. Франція поступово втягувалася в атлантичну солідарність. Вона стала одним зі співзасновників Західного союзу та НАТО. Із кінця 1940-х рр. Франція виступала ініціатором західноєвропейської інтеграції.
Досить складною залишалася проблема колоній. Спроба зупинити розпад колоніальної імперії шляхом проголошення Французького союзу зазнала невдачі. В’єтнам, Туніс, Марокко, Алжир охопив національно-визвольний рух. Загострення ситуації в заморських володіннях спричинило внутрішню кризу у Франції.
1 червня 1958 р. Національні збори надали Ш. де Голлю як голові уряду надзвичайні повноваження для зупинення загрози «розколу і громадянської війни в країні». Цією подією завершився період Четвертої Республіки у Франції.
Прибічники Ш. де Голля підготували нову конституцію. Вони намагалися поєднати створення сильної держави з відродженням у країні справжньої демократії. На референдумі 1958 р. понад 79 % громадян Франції схвалили Конституцію П’ятої Республіки. Це започаткувало новий період в історії країни. Відповідно до нової Конституції Франція стала президентською республікою. Президент був центральною фігурою влади. Французький союз було замінено Французьким співтовариством, яке передбачало суверенітет його суб’єктів. У грудні 1958 р. Ш. де Голля обрали першим президентом П’ятої Республіки.
Стимулювання розвитку економіки, відповідно до уявлень голлістів, відбувалося шляхом її державного регулювання. У наступні десять років (1958—1968 рр.) щорічні темпи зростання виробництва промислової продукції становили 5,5 %. Обсяги промислової і сільськогосподарської продукції за цей період збільшилися на 60—66 %.
За перше десятиліття П’ятої Республіки суттєво змінилася структура населення. У сільському господарстві було зайнято 12 % працездатного населення, майже третина — у невиробничій сфері. Поступово покращувалося матеріальне становище людей.
ДОКУМЕНТИ РОЗПОВІДАЮТЬ
Із Конституції П'ятої Республіки і Французького співтовариства (1958 р.)
Стаття 6. Президент Республіки обирається терміном на сім років виборчою колегією, до складу якої входять члени парламенту, генеральних рад та асамблеї заморських територій, а також обрані представники муніципальних рад...
Стаття 8. Президент Республіки призначає прем'єр-міністра... За пропозицією прем'єр-міністра він призначає інших членів уряду та припиняє виконання їхніх обов'язків...
Стаття 12. Президент Республіки може після консультацій із прем'єр-міністром і головами палат оголосити про розпуск Національних зборів...
Обговоріть у групах. Яку форму правління встановлювала у Франції Конституція 1958 р.?
ДОКУМЕНТИ РОЗПОВІДАЮТЬ
З інтерв'ю сучасного українського історика Я. Грицака «Революції майже ніколи не досягають своєї мети» (січень 2019 р.)
...Натомість від 1960-х рр. маємо інший тип революцій. Як і попередній, він теж відноситься до Парижа, тільки не до Парижа 1789 р., а до Парижа 1968 р. — до тих молодіжних студентських протестів, які сталися рівно 50 років тому. Це є новий тип революцій, тому що в них бунтує не бідний, а середній клас. Вони бунтують не тому, що не мають з чого жити чи що їсти, а тому, що вони хочуть жити по-іншому. Вони хочуть самовиражатися. Тому нерідко їх лозунги звучать дивно, принаймні незрозуміло для тих, проти кого вони виступають, — «Заборонено забороняти!», «Під бруківкою — пляж!». У 1968 р. де Голль не міг вступити в переговори з революціонерами, тому що вони самі не знали, чого насправді хочуть. Складалося враження, що їм просто подобається бунтувати. Це був бунт заради бунту, причому дуже винахідливий, креативний, із молодими і красивими людьми. Він набирав характеру таких собі хеппенінгів, це коли люди масово виходять на площу і святкують «карнавал революції». Як правило, вони є мирними. Насильство, якщо і стається, то не через самих революціонерів, а через жорстку відповідь влади. Однак у більшості випадків, якщо влада йде на переговори, то революції кінчаються мирно і м'яко.
Обговоріть у парах, як ви зрозуміли оцінку автором подій «червоного травня» 1968 р.
У зовнішній політиці прагнення досягти «величі Франції» призвело до загострення суперечок із НАТО. Після створення власної ядерної зброї Франція вийшла з військово-політичних структур НАТО.
На перше десятиліття П’ятої Республіки припав розпад Французької колоніальної імперії. У 1960 р. 14 колишніх французьких колоній проголосили себе суверенними державами. Найскладнішою залишалася проблема Алжиру, де налічувався 1 млн осіб французького походження. Алжир охопила колоніальна війна, що завершилася лише в 1962 р. Французький уряд офіційно визнав незалежність Алжиру.
У 1968 р. на тлі зростання невдоволення внутрішньою і зовнішньою політикою Ш. де Голля у Франції спалахнула політична криза. Поштовхом до неї стали студентські протести. Навесні 1968 р. кількість страйкарів досягла 10 млн осіб. В історію країни цей період увійшов як «червоний травень». Намагаючись подолати кризу, Ш. де Голль у 1969 р. виніс на референдум законопроект із реформування системи влади в країні, але 52 % виборців не підтримали запропонованих змін. Ш. де Голль подав у відставку, вважаючи, що не може залишатися на посаді, не маючи довіри французького населення. Наступного року він помер. Його відставка і смерть закінчили цілу епоху в історії Франції.
5. ФРАНЦІЯ в 1970—1995 рр. На дострокових президентських виборах 1969 р. переміг лідер голлістів, колишній прем’єр-міністр Жорж Помпіду. Він заявляв, що продовжуватиме політику попередника й одночасно вестиме діалог з опозиційними силами. Побудову в країні «нового суспільства» Ж. Помпіду пов’язував із розвитком законодавчої участі більшості категорій населення в управлінні державою. Активізувалися державні програми розширення повноважень місцевого самоврядування та студентського самоуправління. У 1970 р. було встановлено щорічну індексацію мінімального розміру заробітної плати відповідно до рівня інфляції.
У зовнішній політиці Ж. Помпіду, загалом дотримуючись курсу Ш. де Голля, намагався усунути суперечності у відносинах зі США та іншими країнами Заходу.
Після смерті Ж. Помпіду на позачергових президентських виборах 1974 р. перемогу здобув лідер незалежних республіканців Валері Жискар д'Естен. Він обіцяв провести соціальні реформи в дусі лібералізму, гарантувати невтручання держави в особисте життя громадян, розширити права жінок і молоді.
Свою діяльність уряд нового президента розпочав в умовах енергетичної кризи. Промислове виробництво скорочувалося, ціни зростали, а безробіття за 1974—1976 рр. зросло у 2,5 разу. Шляхом жорсткої монетарної політики до кінця 1970-х рр. кризу було подолано. Виконуючи свої обіцянки, уряд знизив вік виборців із 20 до 18 років, збільшив розміри допомоги й пенсій на 5—10 %.
Французьке населення святкує переобрання Ф. Міттерана на другий термін. Париж. 1988 р.
Едіт Крессон — прем'єр-міністр Франції (1991—1992 рр.)
ЦІКАВІ ФАКТИ
У січні 1992 р. Франція визнала незалежність України. Франція стала першою країною, із якою Україна підписала договір про взаєморозуміння і співробітництво. За висловом Ж. Ширака, «незалежна територіально цілісна Україна є невід'ємним елементом політичної рівноваги майбутньої Великої Європи».
На президентських виборах 1981 р. вперше в історії Франції перемогу здобув соціаліст Франсуа Міттеран. Призначений ним уряд розпочав реалізацію програм зі збільшення повноважень місцевого самоврядування й масштабні соціальні реформи. Вік виходу на пенсію було скорочено до 60 років, мінімальну заробітну плату збільшено на 40—50 %, запроваджено оплачувані відпустки тривалістю п’ять тижнів.
Одночасно розгорталася націоналізація. У промисловості державний сектор забезпечував третину ВНП, у фінансово-кредитній сфері становив 95 %. Націоналізація спричинила відплив капіталів за кордон і зниження темпів економічного зростання. Унаслідок цього уряд соціалістів призупинив темпи націоналізації та оголосив про рівноправність державної і приватної власності. Результатом цього стало економічне піднесення, яке розпочалося з 1984 р.
На парламентських виборах 1986 р. вперше значного успіху досяг очолюваний Жан-Марі Ле Пеном «Національний фронт» — організація, яка проголошувала екстремістські та расистські ідеї.
Соціалісти на виборах не набрали більшості. Тому керівником уряду Ф. Міттеран призначив лідера правих сил Жака Ширака. Останній розпочав широку денаціоналізацію промисловості та лібералізацію економіки. У результаті розгортання приватизації співвласниками підприємств стали понад 40 млн осіб.
Складною проблемою для Франції в 1980-х рр. були терористичні акти, які влаштовували екстремістські ісламістські організації. У відповідь уряд почав висилати із країни іммігрантів, які не мали дозволу на проживання; було ускладнено можливості в’їзду іноземців до країни.
На президентських виборах 1988 р. знову переміг Ф. Міттеран, який тепер позиціонував себе не керівником соціалістів, а лідером нації. Він призупинив приватизацію, відновив податки на великі прибутки, утримувався від будь-яких значних реформ. Ця політика забезпечувала деяке зростання економіки в наступні роки. Загалом період другого президентства Ф. Міттерана не був успішним для країни. Наприкінці 1980-х рр. 10 % працездатного населення Франції не мало роботи (ця цифра була набагато більшою, ніж в інших країнах Заходу).
У зовнішній політиці Ф. Міттеран намагався покращити відносини зі США, активізувати зв’язки з НАТО й розвивати європейську інтеграцію.
У 1991 р. Ф. Міттеран уперше в історії Франції призначив головою уряду жінку — Едіт Крессон. У деяких аспектах своєї діяльності вона наслідувала М. Тетчер і Р. Рейгана. Однак намагання Е. Крессон стати французькою «залізною леді» за умов подальшого погіршення стану економіки лише дратували суспільство, що й обумовило її відставку.
У 1991—1993 рр. Франція увійшла в період пожвавлення економіки. Інфляція зменшилася, виробництво зростало.
6. ФРАНЦІЯ в 1995—2017 рр. На президентських виборах 1995 р. перемогу здобув представник правих сил Жак Ширак. На початку президентства основні зусилля він зосередив на подоланні інфляції та об’єднанні французької нації. Останнє завдання було особливо важливим в умовах, коли острів Корсика охопив рух за здобуття широкої національно-культурної автономії. Засобом її здобуття корсиканські сепаратисти обрали терористичні акти по всій країні.
В економічній сфері діяльність уряду збіглася із циклічним піднесенням економіки. Уже в 1997 р. темпи зростання виробництва досягли рекордних для Франції показників. У 2000 р. уряд запровадив 35-годинний робочий тиждень. Франція стала країною найкоротшого робочого тижня. Одночасно із цим з’явилося майже 100 тис. нових робочих місць, що сприяло зменшенню безробіття.
У 2003 р. на Корсиці на вимогу сепаратистів було проведено референдум щодо розширення автономії острова. Більшість населення не підтримала зміну статусу острова, і сепаратистський рух поступово пішов на спад.
Після перемоги на виборах 2002 р. Ж. Ширак продовжив перебудову економіки Франції. Завдяки цьому прискорилася модернізація підприємств і зріс обсяг експорту. На 2005 р. частка Франції у світовому експорті становила 5 %. Однак темпи її економічного зростання були нижчими, ніж у Великій Британії та Італії. Значною мірою це обумовлювалося тим, що інвесторів відлякували високі відрахування до соціальних фондів і 35-годинний робочий тиждень. Восени 2005 р. Францію охопили масові виступи іммігрантської молоді, які супроводжувалися погромами й сутичками з поліцією. У відповідь на це влада масово депортувала іммігрантів.
У 2007 р. на президентських виборах переміг голліст Ніколи Саркозі. Цьому сприяли його заклики до здійснення радикальних змін у країні. У 2008 р. він ініціював проведення конституційної реформи, під час якої було змінено або доповнено 47 із 89 статей Конституції. Президента тепер обирали на п’ять років; одну особу не могли обирати більш ніж на два терміни. Заходи економічної політики Н. Саркозі допомогли подолати кризу й розпочати зростання економіки.
У 2010 р. було прийнято закон про пенсійну реформу, яка підвищила вік виходу на пенсію до 62 років. Відповіддю на це стали страйки й масові акції протесту. Рейтинг популярності Н. Саркозі впав нижче 30 %.
У 2012 р. президентом Франції було обрано соціаліста Франсуа Олланда. Виконуючи свої передвиборчі обіцянки, він запропонував запровадити податок у 75 % для громадян, що мають понад 1 млн євро прибутку. Конституційний суд Франції скасував цю ініціативу.
Заява президента про легалізацію одностатевих шлюбів і надання одностатевим партнерам права усиновлення спричинила масові протести французького населення, негативну реакцію католицької церкви та правої опозиції.
Мітинг на підтримку референдуму на Корсиці. 2003 р.
Ніколя Саркозі — президент Франції (2007—2012 рр.)
ЦІКАВІ ФАКТИ
Населення Франції становить близько 66,9 млн осіб. Загальну кількість українців у його складі оцінюють у 35 тис. осіб. Із 1985 р. існує Українська інформаційна служба, яка видає для преси та урядових кіл Франції бюлетень французькою мовою про ситуацію в Україні. Існує громадська організація Репрезентативний комітет українців у Франції, що діє у співпраці з посольством України у Франції. Загалом у Франції діє 16 українських громадських організацій.
Еммануель Макрон — президент Франції із 2017 р.
У зовнішній політиці Ф. Олланд виступав за поглиблення партнерства Франції та Німеччини. Після агресії Російської Федерації проти України 2014 р. та військової операції Росії в Сирії він виступав за запровадження проти Росії санкцій.
У листопаді 2016 р. Ф. Олланд мав 4 % популярності в країні, що зробило його найбільш непопулярним президентом П’ятої Республіки за всю її історію. Унаслідок цього він став єдиним в історії Франції президентом, який відмовився висувати свою кандидатуру на другий термін.
На президентських виборах 2017 р. перемогу здобув Еммануель Макрон, програма якого поєднувала елементи лівого й правого світогляду.
ВИСНОВКИ
- Велика Британія і Франція в другій половині XX — на початку XXI ст. уособлювали дві відмінні моделі розвитку західного суспільства.
- Різними шляхами, зберігаючи й розвиваючи свою самобутність, вони долали цивілізаційні виклики, що постали перед країнами Заходу в цей період.
ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ
1. Хто очолив британський уряд після парламентських виборів 1951 р.? 2. Що таке монетаризм? 3. Коли у Великій Британії відбувся референдум, відомий як «брексіт»? 4. Яку форму правління встановила у Франції Конституція Четвертої Республіки? 5. Назвіть першу в історії Франції жінку, яка очолювала уряд країни. 6. Де у 2003 р. французька влада провела референдум про розширення прав автономії?
7. Укажіть особливості розвитку Великої Британії в 1945—1975 рр. 8. Які риси характеризують розвиток Великої Британії в 1979—2007 рр.? 9. Порівняйте тетчеризм та рейганоміку. 10. Якими були основні тенденції розвитку Великої Британії у 2007—2017 рр.? 11. Охарактеризуйте розвиток Франції в 1945—1969 рр. 12. Що, на вашу думку, було головним у розвитку Франції в 1970—1995 рр.? Чому? 13. Які тенденції були основними в розвитку Франції в 1995—2017 рр.?
14. Складіть порівняльну таблицю «Особливості розвитку Великої Британії і Франції в другій половині XX — на початку XXI ст.».
15. Британський лейборист Тоні Блер стверджував, що «після колапсу комунізму стало очевидним, що тільки етична база соціалізму витримала випробування часом». Поясніть, як ви розумієте це твердження. 16. Підготуйте політичний портрет М. Тетчер, Т. Блера або Ф. Міттерана (за вибором). 17. За ресурсами Інтернету ознайомтеся із втіленням у діяльності тогочасних британських і французьких політиків загальнолюдських етичних цінностей (добро, справедливість тощо). Обговоріть у малих групах риси, які мають бути притаманні сучасному політику.
Коментарі (0)