Індія
- 10-02-2022, 17:51
- 688
11 Клас , Всесвітня історія 11 клас Гісем, Мартинюк (рівень стандарту)
§ 15. Індія
1. Чому Індію називали «перлиною Британської корони»? 2. Якими були особливості національно-визвольного руху напередодні Другої світової війни?
1. Здобуття Індією незалежності. Після завершення Другої світової війни знову постало питання про ліквідацію колоніальних порядків в Індії. Проте лідери провідних політичних сил Індії по-різному бачили майбутнє країни. Індійський національний конгрес (ІНК) виступав за єдність незалежної Індії. У той самий час Мусульманська ліга виступала не тільки за незалежність, але й за утворення окремої мусульманської держави, у якій мусульмани мали б більш надійні гарантії свого розвитку. У цьому вони знайшли підтримку з боку метрополії.
У серпні 1947 р. колоніальна адміністрація заявила про надання Індії незалежності, але в той самий час країна була поділена на дві держави — Індійський союз і Пакистан, які отримали статус домініонів. Штати (провінції) і князівства колишньої Британської Індії мали визначитися, до складу якої держави вони належать. Більшість провінцій і князівств приєдналися до Індійського союзу. До Пакистану відійшли провінції на захід і схід від Індії.
Розпочався обмін населенням між двома державами. Переселення супроводжувалося масовими вбивствами з обох сторін. У сутичках загинуло близько 100 тис. осіб. Тільки жорстка позиція Магатми Ганді, який оголосив голодування до того часу, поки не припиниться різанина, а потім його вбивство одним з індуїстських фанатиків на деякий час припинило кровопролиття.
Восени 1947 р. спалахнув конфлікт між новоутвореними державами через князівство Джамму і Кашмір, де правили індуїсти, а більшість населення становили мусульмани. На допомогу мусульманам із Пакистану вторглися загони войовничих пуштунів, яких підтримувала пакистанська армія. Проти них виступили підрозділи індійської армії. Спалахнула індо-пакистанська війна (1947—1948 рр.), яка розколола князівство навпіл. Конфлікт не вдалося вирішити до сьогодні.
Святкування першого Дня незалежності Індії. Бомбей. 15 серпня 1947 р.
2. Розвиток Індії в 1950—1980-ті рр. Перші кроки свого існування Республіка Індія почала з аграрної реформи. У поміщиків було вилучено ту частину земель, яку вони здавали в оренду (приблизно 60 % володінь). Цю землю було передано самим орендарям. Із нових господарств за надану землю держава отримувала податки й із цих коштів розраховувалася з поміщиками. У країні виник новий клас дрібних селян-землевласників.
Джавахарлал Неру, який очолював перший уряд Індії, перебував під значним впливом соціалістичних ідей. Він домагався розширення державного сектору в промисловості, планового розвитку економіки. Державний сектор створювався в тих галузях, які потребували величезних капіталовкладень, що були не в змозі зробити окремі приватні власники (у чорній і кольоровій металургії, машинобудуванні, нафтопереробці, хімічній промисловості, енергетиці). Одночасно не чинилося перешкод для розвитку приватного підприємництва.
Демаркаційна лінія через штат Джамму і Кашмір, що розділяє Індію та Пакистан із 1971 р.
Із труднощами розв'язували національне питання. На території Індії проживає багато народів, що різняться культурою, мовою, релігією. Після проголошення незалежності у країні почалося створення адміністративних одиниць. У 1956 р. з'явилося 14 нових штатів і шість територій, керованих із центру. Однак і після цього тривала боротьба окремих національних груп за можливість мати власний штат.
Крім того, в Індії не було досягнуто загальної згоди щодо питання про державну мову. Такою пропонувалася мова гінді. Проти виступили деякі штати, які вбачали в цьому дискримінацію інших народів. А залишити державною мовою англійську не погоджувалися національно-патріотичні сили. Поглибилися суперечності й між окремими кастами. У вищих кастах точилася боротьба за владу, нижчі касти домагалися для себе розширення прав.
Курс Дж. Неру викликав опір із боку тих сил, які обстоювали вільний ринок, приватну власність і позапланову економіку, а також виступали проти політики нейтралітету і за союз із Заходом. Дж. Неру прихильно ставився до СРСР. Становище голови уряду Індії ускладнилося в 1962 р., коли Китай висунув претензії на деякі індійські території та захопив їх. Опозиційні партії звинуватили Дж. Неру в неспроможності дати рішучу відсіч агресору через ідейну близькість із ним. Одночасно відбувся розкол в ІНК. Одна частина вимагала ще більшого запровадження соціалістичних методів в економіку. Інша, навпаки, критикувала Дж. Неру за соціалістичні експерименти. Криза в партії затягнулася. У розпал дискусій 27 травня 1964 р. Дж. Неру помер.
У країні розпочалася тривала економічна криза. Уряд не міг утримувати за рахунок бюджету такий великий державний сектор, як його запланував Дж. Неру. Проведення аграрної реформи не підвищило продуктивності праці нових господарів. Натомість на землях, що залишилися в поміщиків і заможного селянства, вона зростала.
Іти на радикальну аграрну реформу з ліквідацією традиційного общинного життя уряд не бажав. Це могло призвести до неконтрольованого зростання дешевої робочої сили в містах, соціальної напруженості, зниження життєвого рівня, загострення політичних і національних проблем.
Криза змусила ІНК переглянути свою політику. Більше уваги почали приділяти приватному сектору в промисловості. Замість п'ятирічних планів розробляли річні. У сільському господарстві ресурси виділяли вибірково — найбільш розвиненим аграрним регіонам і переважно міцним господарствам.
Новим прем'єр-міністром став Лал Бахадур Шастрі. Серед гострих проблем, із якими він одразу зіткнувся, була національна. У кожному штаті проживали представники декількох національностей. Найчисленніші користувалися своєю перевагою. Національні меншини не бажали миритися з дискримінацією. Почалися сутички на національному ґрунті. Не вдавалося вирішити питання єдиної державної мови. Англійська залишалася другою, крім гінді, офіційною мовою в республіці. У тих штатах, де не розмовляли гінді, третьою офіційною мовою проголошували ще й місцеву. Тривало протистояння між індуїстами й мусульманами, особливо у штаті Джамму і Кашмір. У 1961, 1963, 1964 і 1967 рр. воно виливалося в сутички з погромами та вбивствами.
Кашмір став причиною війни 1965 р. між Індією та Пакистаном. Приборкати сторони вдалося СРСР і США. На переговорах у Ташкенті (Узбекистан) на початку січня 1966 р. країни домовилися про припинення воєнних дій. Так конфлікт в Індостані став складовою «холодної війни».
Після смерті прем'єр-міністра Л. Б. Шастрі розкол в ІНК посилився. На чергових загальних виборах 1967 р. кожна частина партії висунула свого кандидата. Ті, що продовжували курс Дж. Неру, підтримували кандидатуру його дочки Індіри Ганді.
Індіра Ганді
На виборах ІНК хоч і з великими труднощами, але здобув більшість місць у парламенті. Однак порівняно з попередніми виборами він здав позиції. Зросла вага інших партій. Індія перестала бути країною з однопартійним правлінням. І. Ганді наполегливо провадила курс свого батька. Улітку 1969 р. вона націоналізувала 14 найбільших приватних банків, наприкінці того ж року затвердила закон, за яким монополії можна було створювати лише з дозволу уряду. І. Ганді також збільшила державне забезпечення промисловості. Було націоналізовано експорт бавовни.
У зовнішній політиці І. Ганді продовжила лінію Дж. Неру: нейтралітет і неприєднання до військово-політичних блоків, підтримка національно-визвольних рухів, зміцнення відносин із СРСР.
Завдяки такій політиці та перемозі у війні з Пакистаном партія ІНК перемогла на дострокових парламентських виборах 1971 р.
Запровадження соціалістичних принципів в економіці хоча й сприяло популяризації ІНК серед біднішого населення, але загалом призвело до погіршення економічної ситуації в країні через невисоку ефективність державного сектору. Крім того, загальмувалася земельна реформа, припинили застосовувати ефективні сільськогосподарські технології. Країна потерпала від нестачі продуктів харчування.
У 1974 р. опозиція розпочала масову антиурядову кампанію. Екстремістські елементи з опозиції вчиняли замахи на урядовців. І. Ганді переконала президента Фахрутдіна Алі Ахмеда ввести з 26 червня 1975 р. у країні надзвичайний стан. Дію Конституції було припинено, опозиційні організації заборонено, а 30 тис. їхніх активістів заарештовано.
У 1975 р. в країні був найвищий урожай зернових, і ціни на продовольство не зростали. Відновилася роздача землі селянству. І. Ганді вирішила скористатися ситуацією і в 1977 р. оголосила парламентські вибори. Однак населення віддало голоси за новоутворену Бхаратія джаната парті (БДП, «народна партія»), до якої увійшли опозиційні Конгресу угруповання.
Оскільки БДП утворювали організації з протилежними платформами, то в 1979 р. вона розкололася, і наступного року І. Ганді знову стала прем'єр-міністром.
У 1984 р. виникла криза в штаті Пенджаб, де проживала велика община мусульман-сикхів. Вони вже тривалий час домагалися приєднання Пенджабу до Пакистану. Головна святиня сикхів — Золотий храм в Амрітсарі — перетворилася на збройний арсенал і штаб сепаратистського руху. І. Ганді наказала захопити храм і заарештувати заколотників. У відповідь група сикхських екстремістів 31 жовтня 1984 р. вчинила на неї замах, унаслідок якого І. Ганді загинула.
Після смерті І. Ганді прем'єр-міністром став її син Раджив Ганді. На той час він здобув прихильність більшості членів ІНК. Новий уряд також постав перед проблемою національного та релігійного екстремізму. У 1987 р. Р. Ганді направив війська в сусідню Шри-Ланку, де екстремістська організація народу тамілів — «Тигри визволення Таміл Іламу» — вела боротьбу із центральним урядом, намагаючись розділити країну. Індійські війська допомогли придушити сепаратистський рух, що налаштувало проти Р. Ганді тамілів, які жили в Індії. У 1988 р. знову спалахнула криза в Пенджабі. Як і його мати, Р. Ганді дав наказ захопити Золотий храм, де отаборилися сикхські сепаратисти.
Очевидною ставала неефективність соціалістичного експерименту Р. Ганді. До того ж і сам він своїм способом життя давав підстави для невдоволення: рідко спілкувався з населенням, значно збільшив особисту охорону, надто багато уваги приділяв власному комфорту. На тлі економічних труднощів це дратувало індійський народ. Щоб дати новий імпульс економіці, Р. Ганді розпочав реформи з лібералізації економічного життя, які продовжили його наступники.
Етапи економічного розвитку Індії
3. Індія в 1990-ті рр. — на початку XXI ст. Непопулярність прем'єр-міністра Р. Ганді особливо проявилася під час виборів 1989 р. ІНК не зумів завоювати абсолютну більшість місць у парламенті. Уряд був сформований Національним фронтом, у який об'єдналися опозиційні Конгресу партії. Прем'єр-міністром став Вишванат Пратап Сінгх.
У 1990 р. він домігся рішення, за яким 27 % робочих місць у державному секторі мусили віддавати представникам нижчих каст і племен. Рішення В. П. Сінгха викликало урядову кризу, оскільки він зазіхнув на одну з найсвященніших традицій Індії — кастову систему. Представники вищих каст вважали для себе ганебною навіть думку, що нижчим кастам можуть надаватися рівні з ними права. Під тиском захисників кастової системи В. П. Сінгх змушений був піти у відставку. Посада прем'єр-міністра перейшла до соціаліста Чандри Шекхара Сінгха.
У 1991 р. розпочалася передвиборча кампанія. Найкращі шанси мав ІНК. Р. Ганді сподівався отримати посаду прем'єр-міністра, але у травні 1991 р. його вбили тамільські екстремісти. Новим лідером ІНК, а пізніше й прем'єр-міністром став Нарасімха Рао. Економічний курс Н. Рао передбачав приватизацію державного сектору економіки, акціонування частини підприємств державного сектору з метою збільшення надходжень до бюджету. Основною метою уряду був відхід від командно-адміністративних методів управління, які виявилися неефективними, і розвиток конкурентоспроможної економіки, інтегрованої у світову.
ІНК прагнув створити єдину індійську націю з рівними правами й можливостями для всіх племен і народів. Йому протистояли ультраправі «патріоти», які домагалися надання індуїстам центрального місця в суспільстві. Провідною партією цього спектра була БДП. Вона спиралася на підтримку найбіднішої та найнеосвіченішої частини населення, яка в Індії налічувала сотні мільйонів осіб. На виборах 1996 р. на хвилі звинувачень у корупції ІНК й особисто Н. Рао БДП перемогла. Проте створити стабільний уряд вона не змогла. Коаліційність стала провідною рисою політичного життя Індії. На позачергових виборах 1998 р. БДП знову здобула перемогу. Прем'єр-міністром став Атал Біхарі Ваджпаї. У внутрішній політиці його уряд продовжив політику попередників. У 1999 р. розпочалася масова приватизація державного сектору.
Бангалор — місто ІТ-спеціалістів, яке називають «Індійською Кремнієвою долиною». Сучасний вигляд
У зовнішній політиці Індія посіла жорстку позицію, особливо у відносинах із Пакистаном. Гонка озброєнь із Пакистаном, яка стала ядерною і ракетною, перетворила індо-пакистанський конфлікт на найбільш небезпечний у світі.
У 1999 р. БДП знову перемогла на позачергових виборах. У 2000—2001 рр. виникла нова політична криза, пов'язана з корупцією у вищих колах влади. Тепер у неї було втягнуто лідерів БДП.
Незважаючи на комплекс проблем, зараз в Індії триває стабільне економічне зростання, вдалося перевести індо-пакистанський конфлікт у переговорну площину. Падіння популярності БДП було пов'язано із втратою в індійському суспільстві прихильності до націоналістичних індуїстських гасел, особливо після кривавого релігійного конфлікту 2002 р. у штаті Гуджарат. На чергових виборах 2004 р. гучну перемогу здобув ІНК на чолі із Сонею Ганді. Проте вона відмовилася обійняти посаду прем'єр-міністра. Ним став Манмоган Сінгх. Після десятиліття перебування при владі на виборах 2014 р. ІНК поступився владою БДП. Таким чином, в Індії сформувалася типова двопартійна система.
Висновки
• Індія реалізувала самобутню модель модернізації, яка виявилася досить ефективною. Ще в колоніальні часи були закладені основи системи місцевого самоврядування, федералізму. Усе це дозволило Індії після здобуття незалежності утвердитися як демократична держава. Тривалий час індійська демократія мала свої особливості: панування в політичному житті ІНК та родини Ганді.
• В економічній сфері Індії вдалося уникнути широкомасштабних експериментів, пов'язаних із радикальною зміною традиційних устоїв. Індія зберегла звичайний хід життя, проте це не зупинило її розвиток у бік прогресу.
• Розвиток країни має і свої проблеми: відносини з Пакистаном, які переросли в ядерне протистояння; стрімке зростання кількості населення, що тягне за собою низку соціально-економічних проблем; сепаратистські й екстремістські рухи.
Запитання та завдання
1. На які дві держави було розділено Британську Індію? 2. Хто був першим прем'єр-міністром незалежної Індії? 3. Яка родина найдовше перебувала при владі в Індії? 4. Які прем'єр-міністри Індії загинули в результаті терористичних актів? 5. Яка партія тепер перебуває при владі в Індії?
6. Чому Британська Індія була розділена на дві держави? За яким принципом було здійснено цей поділ? Чому розподіл території Британської Індії призвів до кровопролиття? 7. Визначте етапи економічного розвитку Індії та дайте їм характеристику. 8. Що передбачав курс Дж. Неру? Які наслідки мала його реалізація для розвитку країни? 9. Чим можна пояснити тривале перебування при владі в країні родини Ганді та ІНК? 10. Як розвивався індо-пакистанський конфлікт? На якій основі можливе примирення двох сусідів?
11. Проведіть дискусію за проблемним питанням: «Кількість населення Індії менша, ніж Китаю, приблизно на 250 млн осіб. Чому кількість населення не стримує економічного розвитку Китаю, а Індії — стримує?».
12. Визначте та охарактеризуйте основні проблеми Індії на сучасному етапі.
Коментарі (0)