§ 7. ВЕЛИКА БРИТАНІЯ

АКТУАЛІЗАЦІЯ ПРЕДМЕТНИХ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ

Яким було економічне становище Великої Британії після закінчення Другої світової війни?

1. Внутрішня і зовнішня політика лейбористських і консервативних урядів у 1940—1970-х рр. Друга світова війна значно послабила позиції Великої Британії на міжнародній арені. Вона втратила багато зовнішніх ринків і майже 25 % закордонних капіталовкладень. Державний борг країни зріс у 4 рази. Під тиском національно-визвольного руху почався розпад Британської імперії.

Характерною рисою економіки Великої Британії було поступове відставання в найважливіших і найпрестижніших галузях промисловості. Якщо в перші півтора повоєнні десятиліття вона посідала за обсягом промислового виробництва друге місце після США у західному світі, то на початку 1960-х рр. - третє, наприкінці 1960-х - четверте.

Економічні труднощі посилювало й те, що підприємцям вигідніше було вивозити капітали за кордон, аніж вкладати їх у національну промисловість. Застаріле устаткування оновлювалося поволі, великі кошти йшли на гонку озброєнь. Велика Британія брала активну участь у збройних акціях на Сході, у створенні воєнно-політичних блоків у Європі та Азії, тримала свої війська в країнах, що входили до складу Співдружності націй (колишніх британських колоніях); за витратами на озброєння вона поступалася тільки США.

Лейбористський уряд К. Еттлі (1945-1951 рр.) провів націоналізацію і реконструкцію низки галузей економіки. До рук держави перейшли Англійський банк, підприємства вугільної та газової галузей промисловості, електростанції, залізниці, річковий і вантажний автомобільний транспорт. Колишні власники отримали 2,5 млрд фунтів стерлінгів, хоча це були найвідсталіші та найзбитковіші підприємства, їх утримання й реконструкція лягли на плечі платників податків. Це викликало невдоволення широких верств населення, яке посилилося разом із неефективністю соціальних реформ і привело до поразки лейбористів на виборах 1951 р. Після цього 13 років країною правили консерватори. Вони:

• скоротили асигнування на освіту та соціальне страхування;
• підвищили ціни на побутові послуги;
• спричинили подорожчання на 20 %;
• проводили активний курс на «стримування комунізму», зміцнювали англо-американський союз.

ПРЕМ’ЄР-МІНІСТРИ ВЕЛИКОЇ БРИТАНІЇ

К. Еттлі (лейбористи), 1945-1951

У. Черчілль (консерватори), 1951-1955

А. Іден (консерватори), 1951-1957

Г. Макміллан (консерватори), 1957-1963

А. Дуглас-Хьюм (консерватори), 1963-1964

Г. Вільсон (лейбористи), 1964-1970, 1974-1976

Е. Хіт (консерватори), 1970-1974

Д. Каллаген (консерватори), 1976-1979

З 1964 по 1979 р. (за винятком періоду з червня 1970 р. по лютий 1974 р., коли при владі перебував консервативний кабінет Е. Хіта), на політичному олімпі Великої Британії панували лейбористи. Кабінети Г. Вільсона та Дж. Каллагена, попри всі їхні зусилля, здійснивши обіцяну тред-юніонам націоналізацію, збільшивши видатки на соціальні програми і змінивши податкову систему, все ж не домоглися економічної стабілізації. Країна втратила свої позиції на світовій арені.

2. Ліквідація Британської імперії. Опір колоніальній політиці Великої Британії почав наростати після Другої світової війни. Англійці вже не могли утримати свої позиції в Індії. Уряд Великої Британії в 1947 р. розділив свою колишню колонію на дві незалежні держави - Індію й Пакистан. У 1948 р. здобув незалежність о. Цейлон (нині Шрі-Ланка). Того ж року суверенітет отримала Бірма.

Головний етап деколонізації Британської імперії розпочався наприкінці 1950-х рр. У 1957 р. здобула незалежність перша держава Чорної Африки - британська колонія Гана, у 1960 р. - Нігерія. За ними були Уганда (1962 р.), Кенія (1963 р.), Танзанія, Замбія, Малаві (усі - 1964 р.), Ботсвана і Лесото (обидві - 1966 р.), Свазіленд (1968 р.) та ін.

В Азії незалежність здобула Малайзія (1963 р.), згодом - Бруней (1983 р.). На Близькому Сході суверенітет отримала Трансіорданія (нині Йорданія). Велика Британія змушена була відмовитися від управління Палестиною.

Більшість колишніх британських колоній входять до Британської співдружності націй, яка була створена на основі Вестмінстерського статуту 1931 р. і сучасних форм набула після Другої світової війни. Членами Співдружності є 49 держав. Різного часу із неї вийшли Бірма (1948 р.), Ірландія (1949 р.), Судан (1956 р.), ПАР (1961 р.), Пакистан (1972 р.).

Співдружність проводить на регулярній основі консультації прем’єр-міністрів і міністрів фінансів, а також має постійно діючі комітети з економіки, науки, освіти. Усі країни й території, що утворюють Співдружність (окрім Канади), входять до стерлінгової зони й підтримують тісні зовнішньоекономічні відносини з Великою Британією. У рамках Співдружності здійснюється тісне співробітництво у військових питаннях - підготуванні кадрів, постачанні зброї, розвитку військових галузей промисловості.

На території ряду колишніх колоній зберігаються англійські військові бази. Проте сучасні тенденції світового розвитку неминуче ведуть до повного суверенітету і незалежності колишніх англійських колоній, а Британська імперія вже давно стала надбанням історії.

3. Консерватори при владі: «Тетчеризм» і Дж. Мейджор. У травні 1979 р. на парламентських виборах перемогу здобула консервативна партія на чолі з М. Тетчер. Лідер консерваторів стала першою в британській історії жінкою-прем’єром.

М. Тетчер.

ІСТОРИЧНИЙ ПОРТРЕТ

Маргарет Тетчер (1925) - прем’єр-міністр Великої Британії у 1979-1990 рр. Перша жінка на цій посаді, відома в політичних колах як «залізна леді». Її адміністрацією було зменшено бюджет та скорочено видатки на соціальні програми, зокрема на охорону здоров’я, освіту та будівництво житла. Вона також запровадила обмеження на друк грошей та прагнула зменшити вплив профспілок.

Консерватори прийшли до влади з чітко опрацьованою програмою дій. Її метою було вивести Велику Британію з соціально-економічного застою. Для цього, на думку М. Тетчер, було необхідно:

• зупинити інфляцію, посилення якої розладнало господарське життя країни;
• зменшити податки на прибутки корпорацій та особисті доходи, що дало б змогу збільшити інвестиції в економіку;
• докорінно звузити державне втручання в господарські та соціальні справи, що доти негативно впливало на зростання економіки;
• «приборкати» свавілля профспілок, які, за переконанням консерваторів, зосереджували у своїх руках «надмірну владу», що підривало розвиток бізнесу.

Висунута програма, яка отримала назву «тетчеризм», передбачала докорінні зміни в соціально-економічній політиці уряду.

У соціальній сфері Тетчер застосувала принцип: хто достатньо заробляє, тому нема чого безплатно вчитись і лікуватись. Політичною філософією прем’єр-міністра став вислів: «Безплатний сир буває тільки в мишоловці», а наслідком - різке скорочення соціальних програм, зокрема витрат на житлове будівництво. Помітно зменшився й штат держслужбовців. Проте одночасно було збільшено рівень допомоги по безробіттю.

Загалом, політика М. Тетчер була спрямована насамперед на задоволення інтересів великих власників. Про це свідчить передача в приватну власність прибуткових державних підприємств у стратегічно важливих галузях промисловості:

• нафтової;
• авіакосмічної;
• вугільної;
• суднобудівної.

Зверніть увагу!

М. Тетчер будувала свою політику на засадах неоконсерватизму (від. грец. neos - новий і лат. conservo - зберігаю, охороняю). Представники цього напряму визнають закономірною соціальну нерівність, яку зумовлює, на їхню думку, тільки ступінь особистої зацікавленості, особистих можливостей і особистої відповідальності. Тому, крім осіб похилого віку, дітей та інвалідів, усі повинні заробляти самі на себе. Також вони вважають, що здійснювати владу є справою лише вузького кола професіоналів і що демократія - єдино можлива форма устрою, через що поширювати її у світі правомірно навіть шляхом воєнного вторгнення, як це було у В’єтнамі, Іраку чи Югославії.

• Висловте своє особисте ставлення до концепції неоконсерватизму. Що у ній видається вам позитивним, а що - ні? Чому? Аргументуйте.

М. Тетчер виходила з того, що Велика Британія повинна мати сильну армію та флот і вдосконалювати ядерну зброю. Вона була однією з головних захисників доктрини «ядерного стримування».

Проте із часом занадто догматична політика «тетчеризму» поступово похитнула економіку країни. Майже 9,5 млн британців потрапили до категорії бідняків. Спроба М. Тетчер запровадити новий подушний податок (його в однаковому розмірі мали сплачувати всі британці, незалежно від отримуваних прибутків) наразилася на опозицію не лише з боку її противників, а й навіть у середовищі консервативної партії. Непомірними стали державні витрати на озброєння. З цих причин у листопаді 1990 р. М. Тетчер змушена була подати у відставку.

Місце Маргарет Тетчер у керівництві консервативної партії посів один з її критиків - Джон Мейджор, якого й призначили прем’єр-міністром.

4. Велика Британія у 1997—2010 рр. 1 травня 1997 р. на чергових парламентських виборах перемогу здобули лейбористи на чолі з Тоні Блером.

ІСТОРИЧНИМ ПОРТРЕТ

Тоні Блер (1953) - прем’єр-міністр Великої Британії в 1997-2007 рр. Прихильник зовнішньої політики, що здійснювали США. Підтримав вторгнення в Афганістан та Ірак, унаслідок чого зіткнувся з різкою критикою більшості ліберально налаштованих британців, у тому числі прихильників власної партії. Блеру приписують заслугу повернення лейбористської партії до центру британської політики.

Основним чинником перемоги лейбористів було те, що після 18-річного правління консерваторів британці прагнули змін, свіжих ідей та нових людей. Перемогу лейбористам принесли Шотландія, Уельс, великі та середні міста, населені значною мірою «кольоровими». Шотландцям та уельсьцям Т. Блер обіцяв більшу незалежність, кольоровим іммігрантам - те, що боротиметься проти расизму. Лідер нових лейбористів прагнув догодити і жителям островів, і континентальній Європі, з якою він сподівався значно розширити інтеграцію. Багато голосів Т. Блеру принесли плани на зміцнення позицій вільного підприємництва та приватної ініціативи, але із сильною соціальною політикою та зростанням впливу профспілок.

За час перебування при владі уряд лейбористів і справді здійснив певні кроки з виконання передвиборчих зобов’язань. Зокрема з 1997 р. британські робітники отримали право на оплачувану тритижневу відпустку, а з 1999 р. - чотиритижневу.

Також Т. Блер наважився розпочати конституційну реформу. Одним з основних напрямів цієї реформи було надання більшої автономії Шотландії та Уельсу. Питання про шотландський парламент і Асамблею Уельсу було вирішено у вересні 1997 р. на референдумах.

ПРЕМ’ЄР-МІНІСТРИ ВЕЛИКОЇ БРИТАНІЇ

М. Тетчер (консерватори), 1979-1990

Дж. Мейджор (консерватори), 1990-1997

Е. Блер (лейбористи), 1997-2007

Г. Браун (лейбористи), 2007-2010

Д. Кемерон (консерватори), 2010-2016

Т. Мей (консерватори), з 2016

У цілому Т. Блер твердив, що дотримується стратегії «третього шляху», тобто поєднання ринкової економіки і соціальної справедливості, а також обмеження неконтрольованої свободи підприємництва, яку запровадили консерватори.

Авторитет Блера було підірвано участю Великої Британії в американському нападі на Ірак. Прем’єр-міністр мотивував цей крок наявністю в Саддама Хусейна зброї масового знищення, але швидко з’ясувалося, що нічого подібного там не було, і Блера звинуватили в обмані співгромадян. Коли ж у Лондоні пролунали вибухи у поїздах метро і в автобусах з пасажирами (так мстилися за Ірак представники екстремістських ісламістських організацій), стало зрозуміло, що політична кар’єра Тоні Блера наближається до завершення.

27 червня 2007 р. Т. Блера змінив його колега по партії Гордон Браун, який виступив з ініціативами будівництва нового дешевого і екологічного житла у британських провінціях і на колишніх військових полігонах. Крім того, він продовжив конституційну реформу, спрямовану на забезпечення прозорості і відповідальності влади перед народом.

Під тиском опозиції Г. Браун у червні 2009 р. змушений був оголосити про початок розслідування у зв’язку з участю Британії у війні в Іраці, але зробив усе можливе, щоб виправдати позицію Т. Блера.

Рішучі дії уряду після початку світової економічної кризи дозволили пом’якшити її наслідки для економіки Великої Британії, але часткова націоналізація банківської системи, скорочення податків і стимулювання попиту стало причиною рекордного дефіциту бюджету і призвело до згортання ряду важливих соціальних програм.

5. Проблема Ольстеру. Протягом усієї другої половини XX ст. Велику Британію лихоманила проблема Ольстеру, точніше, релігійно-етнічний конфлікт у Північній Ірландії, яку після утворення Ірландської Республіки було примусово залишено у складі Великої Британії на правах автономії. Третину населення цієї автономії складають католики-ірландці, а решту - протестанти, нащадки колишніх колонізаторів. Утиски прав католицької меншості спричинили виникнення цілого ряду антипротестантських і сепаратистських організацій, на зразок ІРА (Ірландської революційної армії, діяла з 2016 р.), Асоціації оборони Ольстеру, Ольстерських добровольчих сил тощо.

Заворушення в Ірландії.

Період різкого загострення протистояння припадає на 1969 р., коли демонстрації католиків почали переростати в безпосередні криваві зіткнення з протестантами. У відповідь британська влада вирішила вдатися до застосування зброї та військової сили.

30 січня 1972 р. британські війська розстріляли демонстрацію на захист прав католиків у м. Лондондеррі, вбивши 13 її учасників. Обурені борці за права католиків негайно знищили англійське посольство в Дубліні. З 1973 р. радикальні угруповання, зокрема ІРА, перейшли до терористичних дій, жертвами яких до 2005 р. стало 3637 осіб, у тому числі двоюрідний брат королеви Єлизавети II.

АНАЛІЗУЄМО

Спираючись на наведені факти, інші історичні джерела, спробуйте запропонувати можливі способи залагодження конфлікту, які від самого початку дозволили б уникнути крайніх заходів і непотрібних жертв. Свою точку зору аргументуйте.

Значних успіхів у напрямку залагодження конфлікту вдалося досягти лише Тоні Блеру. Після тривалих і складних семимісячних переговорів, 10 квітня 1998 р., між урядом Великої Британії та лідерами основних політичних сил Північної Ірландії було підписано Угоду між протестантами і католиками, згідно з якою Британія зобов’язувалася:

• відновити автономію провінції;
• допустити всі партії, зокрема й радикальну «Шінн фейн», до участі у виборах в законодавче зібрання.

У свою чергу ІРА проголошувала припинення бойових дій та складання зброї. 22 травня 1998 р. населення Північної Ірландії переважною більшістю голосів підтримало це рішення на загальнонаціональному референдумі. Ця угода викликала розкол в ІРА - від неї відкололася СІРА (Справжня ірландська республіканська армія). Невдовзі нею було вчинено свій перший (і поки що єдиний) теракт, під час якого загинули 29 осіб, а декілька сотень було поранено в м. Ома.

На сьогодні більшість структур ІРА розпущена. Проте вона не відмовилася від наміру в майбутньому приєднати Ольстер до Ірландії. Також інші радикальні угруповання (зокрема СІРА) здаватись поки що не збираються.

6. Брексіт. На початку 1990-х рр. у Великій Британії з’явилася партія Незалежності Об’єднаного Королівства - партія євроскептиків, що ставила під сумнів доцільність перебування Великої Британії у складі Євросоюзу. їхні аргументи зводилися до такого:

• Брюссель своїми нормами гальмує економічний розвиток економіки;
• постійний потік мігрантів сприяє зниженню рівня життя британців;
• щорічний внесок в Євросоюз (15 млрд євро) доцільніше використати, на зниження податків;
• вихід з Євросоюзу сприятиме зміцненню суверенітету країни.

Відносно швидко авторитет нової партії почав зростати. На виборах 2004 р. до Європарламенту вона посіла третє місце, 2009 р. - друге й, нарешті, у 2014 р. вийшла на перше місце, отримавши 27,5 % голосів виборців.

За таких обставин лідер коаліційного уряду, сформованого консерваторами з ліберал-демократами, Девід Кемерон, який у 2010 р. змінив Г. Брауна, оголосив проведення референдуму, відомого під назвою «брексіт» (неологізм від англ. «Британія» та «exit», тобто «вихід»), що мав дати відповідь щодо майбутнього Великої Британії у Євросоюзі.

Д. Кемерон.

Референдум відбувся 23 червня 2016 р. З перевагою в 1,23 млн голосів (51,9 %) британці висловилися на підтримку виходу з Євросоюзу. Проте «брексіт» не дістав підтримки в Шотландії та Північній Ірландії, що обіцяє посилення там етнічного і політичного протистояння.

АНАЛІЗУЄМО

Чим можна пояснити, на вашу думку, саме такий результат «брексіту»? Аргументуйте свою точку зору.

НАСЛІДКИ РЕФЕРЕНДУМУ ВИКЛИКАЛИ ЗАНЕПОКОЄННЯ В БРЮССЕЛІ. АДЖЕ:

• завдяки Великій Британії у Євросоюзу було два (разом із Францією) представники в Раді Безпеки ООН;
• Велика Британія була однією з двох найпотужніших військових сил Європи;
• Велика Британія значною мірою забезпечувала конкурентоспроможність європейського ринку;
• приклад Великої Британії сприятиме посиленню євроскептиків у інших країнах Євросоюзу.

Одразу ж після референдуму Д. Кемерон заявив, що тепер країна потребує іншого керівництва, і був замінений на посаді колегою по партії Терезою Мей - другою в історії Великої Британії жінкою-прем’єром. Саме на Мей ліг тягар переговорів про умови виходу країни з Євросоюзу.

Т. Мей.

ІСТОРИЧНИЙ ПОРТРЕТ

Тереза Мей має ступінь бакалавра з географії. Працювала в Банку Англії, а також консультантом з міжнародних справ в Асоціації з оплати клірингових послуг. У 2002 р. стала першою жінкою, яка посіла посаду голови консервативної партії. Перед референдумом виступала проти «брексіту», проте на посаді прем’єра категорично відкинула ідею повторного референдуму. Після парламентських виборів у червні 2017 р., втративши більшість, вона очолювала коаліційний уряд. Після невдалих переговорів з Євросоюзом про умови та дату виходу Великої Британії у липні 2019 р. подала у відставку.

7. Українсько-британські відносини. Дипломатичні відносини між Україною та Великою Британією було встановлено 1992 р. Сприятливою обставиною для поглиблення українсько-британського діалогу є наявність на «туманному Альбіоні» 35-тисячної української громади. Перші українці у Великій Британії з’явилися наприкінці XIX ст. Нова еміграційна хвиля припала на час після Другої світової війни, коли сюди прибули 25 тис. українців.

99 % українців Великої Британії живуть в Англії, більшість з них - в індустріальних містах Центральної Англії та близько 2 тис. - у Лондоні.

Незважаючи на цей важливий політичний фактор, життєвий рівень українців такий самий або навіть дещо вищий, ніж у середньому в країні серед працюючих. Більшість українських родин має власні будинки. Близько 80 % українців зайняті фізичною і некваліфікованою працею майже в усіх галузях економіки. Інші - службовці - працюють у різноманітних комерційних бюро, на підприємствах. Серед українців зростає кількість інженерів, техніків, архітекторів.

Культурне життя діаспори досить різноманітне. Значну популярність у Великій Британії мають хори «Діброва», «Гомін», танцювальний ансамбль «Орлик». У Лондоні діють бібліотека і невеликий музей ім. Т. Г. Шевченка. «Союзом українців у Великій Британії» відкрито вечірні українські школи та молодіжні організації. Більшість британських українців - католики.

Одним із найбільших україномовних видань є заснована 1947 р. газета «Українська думка» та журнал «Український огляд». Хоча українська мова зазвичай вживається в сімейному побуті та при виконанні церковних богослужінь, англомовне середовище та велика кількість змішаних шлюбів сприяють поступовій асиміляції вихідців з України з населенням Великої Британії.

ЗАПАМ'ЯТАЙМО ДАТИ

Листопад 1990 р. - відставка М. Тетчер

1992 р. - встановлення дипломатичних відносин між Україною та Великою Британією

23 червня 2016 р. - брексіт

НАБУВАЄМО КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ

Хронологічну. Розташуйте імена політичних діячів у хронологічній послідовності: Т. Мей, Г. Браун, М. Тетчер, Т. Блер.

Просторову. Покажіть на карті, які колоніальні території відійшли від Великої Британії в 1950-1960-х рр.

Інформаційну. 1. Напишіть есе про роль М. Тетчер в історії Великої Британії. 2. Ідентифікуйте портрети прем'єр-міністрів, вміщені у підручнику на с. 59.

Логічну. Чи вважаєте ви вихід Великої Британії з Євросоюзу закономірним? Чому?

Аксіологічну. Висловте своє ставлення до прагнення частини української молоді навчатися і залишитися у Великій Британії.

Мовленнєву. Обговоріть проблему Ольстеру. Чи можна вважати її вирішеною?

скачать dle 11.0фильмы бесплатно

 

Даний матеріал відноситься до підручника "Всесвітня історія 11 клас Ладиченко, Заблоцький (профільний рівень)", створено завдяки МІНІСТЕРСТУ ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ (МОН)