Своє завдання як глави уряду Ф. Кастро бачив у зміцненні незалежності Куби від США. Він націоналізував усю американську власність у країні. У 1961 р. керівництво Сполучених Штатів фінансувало спробу збройних кубинських емігрантів скинути режим Кастро, але вона закінчилася невдачею. Після Карибської кризи (1962 р.) США ввели заборону на торгівлю з Кубою.

Лідер кубинської революції проголосив Кубу державою, що стала на шлях побудови соціалізму. Він пішов на зближення із СРСР, що сприяло швидкому перетворенню Кастро в прибічника комуністичних ідей, а Куби - у типову тоталітарну соціалістичну державу. СРСР став основним торгово-економічним партнером «острова Свободи» і його головним кредитором. У країні почалися «соціалістичні перетворення». На селі ліквідувалися приватні господарства, націоналізувалися всі підприємства кустарної промисловості, торгівлі та сфери обслуговування. Уся економіка підпорядковувалася державному плануванню та регламентації. Упроваджувалася зрівнялівка в оплаті праці.

Проте індустріалізація не принесла очікуваних результатів. Збереглася традиційна залежність кубинської економіки від експорту цукру, але тепер не в США, а в СРСР і країни Східної Європи. Уже наприкінці 1960-х рр. довелося ввести карткову систему для забезпечення населення продуктами харчування і товарами першої необхідності.

З 1975 р. на Кубі затвердилася однопартійна система. Уся влада в країні була зосереджена в руках Комуністичної партії Куби (КПК) на чолі з Ф. Кастро. Опозиція жорстко придушується, порушуються права людини.

Після розпаду СРСР комуністичний режим опинився у важкому стані. У середині 1990-х рр. у країні почали здійснюватися ринково орієнтовані реформи.

Через старість та хвороби Ф. Кастро уступив владу в країні своєму брату Раулю, який із квітня 2011 р. очолює партію та державу. Кубинці на острові та ті, хто живе в США, пов’язують з цим сподівання на лібералізацію режиму.

2.2. Прихід до влади в Чилі блоку «Народна єдність». У 1964 р. президентом цієї країни був обраний християнський демократ Е. Фрей. Він почав обачливо впроваджувати соціальні реформи, однак його уряд не зміг приборкати інфляцію. Ліві партії та рухи — соціалісти, комуністи, радикали та їхні союзники - об’єдналися в передвиборчий блок «Народна єдність», який очолив лідер Соціалістичної партії Чилі С. Альєнде. У 1970 р. він став першим у світі демократично обраним президентом-соціалістом. У країні був сформований уряд блоку «Народна єдність» на чолі з президентом Альєнде. Його програма передбачала націоналізацію, вирішення аграрного питання, підтримку середніх і дрібних національних підприємців, демократизацію державного апарату. Перехід у перспективі до соціалізму планувалося здійснити в рамках багатопартійності, збереження демократичних свобод і різних форм власності.

Проте націоналізація підприємств, проведення радикальної аграрної реформи, непослідовність перетворень призвели до кризи. Украй ворожу позицію стосовно перетворень уряду Альєнде зайняли США, іноземні компанії, праві сили. Наростали розбіжності всередині самого лівого блоку.

У ході військового перевороту, що відбувся в країні 11 вересня 1973 р., уряд Альєнде було скинуто, і до влади прийшов генерал А. Піночет.

3. КРАЇНИ ЛАТИНСЬКОЇ АМЕРИКИ НА РУБЕЖІ СТОЛІТЬ

Відмінна риса розвитку регіону в цей період - зростаючий тягар зовнішньої заборгованості. Зовнішні кредитори (МВФ, МБРР та інші), котрі бажали мати гарантії повернення боргів, вимагали глибоких реформ у неоліберальному дусі. Паралельно із завданням реформування економіки в Латинській Америці гостро постала проблема здійснення політичних реформ, демократизації всього суспільного життя. Перехід від диктатури до демократії в більшості випадків відбувався мирним шляхом. У 1980-ті рр. військові диктатури припинили своє існування в Аргентині, Бразилії, Чилі, Перу, Болівії, Уругваї, Гватемалі, Суринамі, Парагваї, ряді інших країн.

Бразилія. У березні 1985 р. закінчився період військової диктатури, що тривав 20 років. Влада перейшла до цивільного президента Т. Невіса. У 1990 р. главою держави був обраний Ф. Коллор. Головні напрямки його курсу полягали в тому, щоб скасувати державне регулювання економіки, зменшити частку державного сектору, заморозити ціни і зарплату, відкрити двері для іноземного капіталу, однак після обвинувачень у корупції Коллор був змушений залишити свою посаду. У 1994 р. президентом країни був обраний лідер Партії бразильської соціал-демократії Ф.Е. Кардозу. За роки свого президентства (1994-2002 рр.) Кардозу багато зробив для ліквідації наслідків диктаторських режимів, утвердження принципів демократії в бразильському суспільстві, лібералізації економічної діяльності.

На початку XXI ст. в Бразилії особлива увага приділяється розвитку сучасних галузей промисловості на базі нових технологій. В останні роки країна наполегливо прагне активізувати свої зусилля по освоєнню космосу та вийти на світовий ринок космічних послуг, активно ведуться роботи з розвитку ядерного потенціалу. Бразилія почала відігравати провідну роль в інтеграційних процесах у Латинській Америці. Країна - не без підстав - претендує на постійне представництво в Раді Безпеки ООН.

У жовтні 2002 р. президентом Бразилії був обраний Л.І. Лула да Сілва - перший за всю історію країни представник лівих сил. З лютого 2003 р. почала втілюватися в життя одна з його передвиборних обіцянок - програма «Немає голоду!». Ціль програми полягала не стільки в одномоментній роздачі продовольства, скільки в тому, щоб сприяти впровадженню нової економічної моделі, орієнтованої на економічне зростання, створення нових робочих місць, підвищення заробітної плати й збільшення купівельної спроможності населення.

Важливим кроком на шляху реалізації соціальних програм стало створення міністерства у справах міст, міністерства у справах жінок, міністерства соціальної допомоги, спеціального закладу із забезпечення расової рівності.

У 2004-2005 рр. уряду вдалося вивести країну на шлях поліпшення макроекономічних показників.

У 2010 р. на президентських виборах перемогла Ділма Руссефф, представниця правлячої партії трудящих і глава апарату лідера Бразилії Л.І. Лула да Сілви. Руссефф заявила про намір продовжувати економічний курс свого попередника. У зовнішній політиці Ділма назвала серед пріоритетів інтеграцію в блок БРІК - Бразилія, Росія, Індія і Китай.

Хунта (з ісп. Junta) - назва об’єднань, державних органів, військових урядів в іспаномовних країнах. Нині поняття здебільшого використовується для позначення військової диктатури, що приходила до влади внаслідок військового державного перевороту.

Чилі. Військова хунта на чолі з А. Піночетом (1973-1989 рр.) зуміла стабілізувати економічне становище в країні. За темпами зростання ВВП Чилі стала лідером у Латинській Америці, значно скоротилося безробіття, зросла відкритість економіки країни. Крім того, вдалося реально підвищити рівень життя населення, скоротити розрив у соціальному становищі громадян країни, але позитивні результати досягалися політикою «сильної руки» при зневажанні основних демократичних принципів.

У 1980 р. президент Піночет ініціював прийняття конституції, що відновила інститути демократії. Проте на референдумі в жовтні 1988 р. більшість громадян проголосувала проти продовження президентських повноважень генерала Піночета. На президентських виборах у 1989 р. перемогу здобув лідер Християнсько-демократичної партії П. Ейлвін. У березні 1990 р. Піночет передав йому владу. На президентських виборах у січні 2000 р. перемогу здобув кандидат від лівоцентристської коаліції «Згода» Р. Лагос. Саме при ньому, завдяки успішним реформам у політичній і економічній сферах, Чилі стала стабільною й процвітаючою країною.

У січні 2006 р. президентом Чилі була обрана М. Бачелет. Уперше в історії країни пост глави держави здобула жінка. Курс її коаліції, спрямований на зміцнення демократичних принципів керування державою після військової диктатури Піночета, мав широку підтримку серед населення країни.

У 2010 р. президентом був обраний С. Піньєра. який пообіцяв не руйнувати політичної спадщини попереднього лівоцентристського уряду.

4. УКРАЇНЦІ В КРАЇНАХ РЕГІОНУ

Українці в Аргентині. Перша невелика група українських іммігрантів прибула в Аргентину в 1897 р. На сьогодні 300 тис. українців проживають у 43 районах майже всіх провінцій країни. Більшість із них зайняті в сільському господарстві. Багато з аргентинських українців - процвітаючі фермери. Другою за чисельністю групою серед українців є індустріальні робітники. Деякі є власниками невеликих промислових підприємств. Частина аргентинців українського походження зайнята в сфері обслуговування, у торгівлі. Українці працюють учителями шкіл, викладачами у вишах, служать у поліції й армії.

В Аргентині існує багато українських громадських організацій: «Просвіта», «Відродження», «Український національний клуб» та інші. У 1947 р. уперше був скликаний Конгрес українців в Аргентині, на якому утворена Українська центральна репрезентація (УЦР).

Українці в Бразилії. На рубежі століть у Бразилії проживає близько 350 тис. етнічних українців, більшість із них (310 тис.) - у штаті Парана. Значна частина українського населення Бразилії займається сільським господарством. Близько 30% українців поживають у містах, де працюють робітниками, інженерами, службовцями на приватних, муніципальних, державних підприємствах. Багато українців обіймають важливі посади в міському і сільському самоврядуванні. Українське походження мають ряд відомих учених, професорів і викладачів університетів.

Українська мова широко використовується в побуті, виробничому і громадському житті громадян Бразилії українського походження. У новій конституції штату Парана (1988 р.) з’явилася стаття, що гарантує вільний вибір вивчення мови. У 1989 р. почалося викладання української мови і літератури, історії України в університеті штату Парана. На сьогодні активно функціонують просвітницькі товариства, найбільшим з яких є «Хліборобсько-просвітницький союз». Наукову і видавничу діяльність здійснює Українсько-бразильський центр українознавства. Українська діаспора в Бразилії активно сприяє розвитку відносин між країнами.

Українсько-бразильські відносини особливо успішно розвиваються в аерокосмічній галузі (українські ракети-носії вже використовуються на бразильському космодромі Алкантара), енергетичному машинобудуванні, паливно-енергетичному секторі, металургії. Українсько-бразильський бізнес-форум (2 грудня 2009 р.), який відбувся в рамках Державного візиту Президента Бразилії Л.І. Лули да Сильва в Україну, став найбільшим за всю історію двосторонньої ділової співпраці, що вселяє оптимізм щодо перспектив співробітництва.

ПИТАННЯ Й ЗАВДАННЯ

I. Для перевірки знань

1. Чим було викликане посилення економічного впливу США в регіоні у 1945-1960 рр.?

2. Назвіть керівника Кубинської революції.

3. Охарактеризуйте особливості розвитку Бразилії, Чилі на рубежі століть.

II. Для систематизації навчального матеріалу

1. Охарактеризуйте особливості соціально-економічного розвитку країн Латинської Америки в 1945-1960 рр.

2. Назвіть особливості внутрішньополітичних процесів у країнах Латинської Америки.

3. Дайте характеристику Кубинській революції.

4. Визначте особливості революційних процесів у Чилі.

III. Для обговорення в групі

Які були головні передумови ліквідації військово-диктаторських режимів у країнах Латинської Америки? У чому виражалося відновлення конституційного ладу в них?

IV. Робота з історичними термінами, географічними картами

1. Поясніть терміни і поняття: «Латинська Америка», «хунта».

2. Покажіть на карті економічно найбільш розвинуті країни Латинської Америки.

V. Творче завдання

Розкажіть про життя української діаспори Аргентини та Бразилії. Яка її роль у зміцненні відносин України з цими країнами? Як розвиваються на сучасному етапі відносини України з Аргентиною та Бразилією?

ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ ДАТИ

січень 1959 р. - прихід до влади на Кубі Ф. Кастро

вересень 1973 р. - скинення президента С. Альєнде в Чилі

1980-ті рр. - падіння диктаторських режимів у ряді країн Латинської Америки