Войти
Закрыть

Африка у другій половині ХХ — на початку ХХІ ст.

11 Клас

Деколонізація — позбавлення колоніальної залежності; історичний процес надання незалежності та повного суверенітету домініонам, підмандатним територіям, колоніям, що відбувалося, передусім, в Азії та Африці, за допомогою як мирних, так і військових засобів. Пригадайте визначення понять: «колонія», «метрополія», «національно-визвольний рух», «суверенітет». Процес деколонізації мав кілька етапів. 1. Середина 1940-х — середина 1950-х років. У цей період деколонізація відбувалася на Близькому Сході, у Південній Азії, Індокитаї. У 1956 р. цей процес захопив країни Магрибу (незалежність від Франції отримали Туніс і Марокко), Судан (від Великої Британії). 2. Кінець 1950-х — 1960-ті роки. Цей період відзначається найбурхливішим характером деколонізації. 1960-й — «Рік Африки», коли незалежність отримали відразу 17 африканських країн. 3. 1970-ті роки. Припинила своє існування остання найдавніша колоніальна імперія — португальська. 4. 1980—1990-ті роки. Незалежність здобули останні уламки колоніальних імперій у Африці й Азії. 2. ДЕКОЛОНІЗАЦІЯ АФРИКИ 2.1. Здобуття незалежності країнами Магрибу. Алжир У 1954 р. в Алжирі розпочалося повстання проти колонізаторів. Французькі колонізатори відповідали терором, арештами і стратами. Однак Франція була не спроможна протистояти ескалації війни. У результаті переговорів вдалося укласти угоду, що передбачала проведення референдумів у Франції та в Алжирі, у ході яких більшість висловилася за незалежність колонії. У 1962 р. було проголошено Алжирську Народну Демократичну Республіку (АНДР). У 1956 р. у Парижі відбулися франко-марокканські переговори, що підтвердили визнання незалежності Марокко під владою султана Мухаммеда V. Іноземні війська залишили країну....
0 Переглянути

Латинська Америка у другій половині ХХ — на початку ХХІ ст.

11 Клас

У ході Другої світової війни великі постачання продовольчо-сировинної продукції до Європи забезпечили латиноамериканським країнам накопичення валютних запасів. У цих умовах почала здійснюватися ідея імпортозамінної індустріалізації, тобто створення машинобудування та інших галузей промисловості для задоволення власних потреб економічного розвитку. Найвищі темпи розвитку були в Аргентині, Бразилії, Мексиці, Чилі, Венесуелі, Колумбії. На початку 1950-х років США домінували за розмірами капіталу, вкладеного в економіку країн Латинської Америки. 1.2. Політичний розвиток країн регіону У 1944—1945 рр. у країнах регіону намітилася тенденція до демократизації. У цей період перестали існувати диктаторські режими в Еквадорі, Гватемалі, Сальвадорі. У Бразилії й Аргентині влада амністувала політичних в'язнів і відновила громадянські свободи. Уряди Болівії, Венесуели, Гватемали, Аргентини здійснювали економічні заходи, взялися за розв'язання соціальних проблем. У 1948 р. на черговій Міжамериканській конференції в Колумбії була створена Організація американських держав (ОАД), що діяла під впливом США. Цілями ОАД декларувалися військове і політичне співробітництво її учасників. Для запобігання «комуністичній загрозі» передбачалися заходи, включаючи колективну інтервенцію в країну, що опиниться під впливом міжнародного комунізму. Наприкінці 1940-х — у першій половині 1950-х років суспільно-політична обстановка у країнах Латинської Америки ускладнилася. Переслідували діячів профспілок і лівого демократичного руху, прокотилася нова хвиля державних переворотів. Військові перевороти відбулися в Аргентині, Бразилії, Гватемалі, Гондурасі, Панамі, Парагваї....
0 Переглянути

Ісламська революція в Ірані. «Арабська весна». Терористична діяльність

11 Клас

Унаслідок реформ сотні тисяч іранців переселилися у міста. Піднесення промислового виробництва не встигало за зростанням міського населення, що зумовило масове безробіття і невдоволення, яке посилювалось відвертою розкішшю шахського палацу і збагаченням міністрів за рахунок прибутків від експорту нафти. Така політика шаха викликала масові невдоволення населення, виразником якого було мусульманське духовенство. Лідером релігійної опозиції став аятола Хомейні. Терміни і поняття Аятола (з перс. — Знак Аллаха) — вищий духовний титул шиїтських богословів, які мають право виносити рішення з питань ісламського права. Авторитет аятоли є незаперечним серед шиїтів, а його фетви (приписи) обов'язкові для виконання у всіх шиїтських громадах і обговоренню не підлягають. Хомейні ділив суспільство на три групи: знедолені, благочестиві, слуги сатани. Слугами сатани вважались шах, його оточення, інтелігенція, імперіалісти, комуністи. Кінцевою метою боротьби Хомейні проголошував створення Всесвітньої ісламської держави. Хомейні негативно ставився як до західної цивілізації, так і до ідей соціалізму: «Не Захід, не Схід, а іслам». Через репресії шахського режиму лідер релігійної опозиції змушений був перебувати в еміграції. 1.2. Ісламська революція в Ірані Криза шахського режиму наростала. Остаточно авторитет шаха був підірваний розстрілом солдатами мітингу в мечеті восени 1978 р. У відповідь опозиція оголосила в країні траур. Демонстрації в містах супроводжувались зіткненнями з військовими й поліцією....
0 Переглянути

Утворення Ізраїлю. Близькосхідна проблема та шляхи її врегулювання

11 Клас

Питання про створення єврейської держави обговорювалось на тлі боротьби, що розгорнулася між британською колоніальною адміністрацією в Палестині, арабським і єврейським національними рухами. Терміни і поняття Палестина (назва походить від слова «філістімляни», місця їхнього розселення; після Юдейської війни, у 73 р. н. е. римський імператор Тит наказав усю територію між Середземним морем і річкою Йордан називати Палестиною) — історична область на Близькому Сході. З початку ХХ ст. від слова «Палестина» було утворено назву «палестинці», так англійці називали усіх жителів регіону — євреїв та арабів. Після Шестиденної війни 1967 р. палестинцями почали називати арабів, що жили на захоплених Ізраїлем територіях. У 1946 р. це питання було винесене на обговорення ООН. Ідею створити Державу Ізраїль ситуативно підтримав СРСР. Йосип Сталін розраховував на соціалістичні перетворення в новоствореній єврейській державі, а також прагнув послабити позиції Великої Британії. У керівництві США не було єдності в питанні створення єврейської держави. Майже весь істеблішмент США противився цьому. Проте президент Гаррі Трумен надавав підтримку сіоністам ще тоді, коли був сенатором. Був у нього й практичний інтерес: єврейських виборців тоді в Штатах було більше, ніж мусульманських. Зрештою, Трумен віддав вказівку голосувати в ООН за розділ Палестини. 29 листопада 1947 р. Генеральна Асамблея ООН ухвалила резолюцію № 181, згідно з якою було ліквідовано британський мандат на управління Палестиною, та схвалила рішення про утворення на її території двох держав — єврейської (57 % території) й арабської (43 %). Місто Єрусалим, що стало самостійною адміністративною одиницею під контролем ООН, було відкрите для обох народів....
0 Переглянути

Індія і Пакистан у другій половині ХХ — на початку ХХІ ст.

11 Клас

За цих умов парламент Великої Британії ухвалив «Акт про незалежність Індії» (набув чинності 15 серпня 1947 р.), що передбачав розділ колишньої колонії на два домініони — Індійський Союз і Пакистан. Проте кордони між двома новими державами були проведені без урахування національних та історичних особливостей, що призвело до тривалого індо-пакистанського конфлікту. Крім цього, Пакистан складався з двох частин — західної та східної, між якими було 1600 км території Індії. 1.2. Проблеми Пенджабу і Кашміру На цьому ґрунті посилилися релігійні розбіжності, що спричинили збройні зіткнення в Пенджабі, дорогами якого в протилежних напрямках рухалися одночасно сотні тисяч біженців. Це була безпрецедентна в історії Індії міграція людей, що охопила 16 млн осіб. Водночас розпочалися воєнні дії між індуїстами й мусульманами через князівство Кашмір. У 1947 р. між Індією і Пакистаном виник збройний конфлікт (Перша індо-пакистанська війна, 1947—1949 рр.). Лише 1 січня 1949 р. за посередництва ООН Індія і Пакистан уклали угоду про припинення вогню. Подробиці У серпні 1949 р. під егідою ООН була встановлена лінія припинення вогню. Під індійський контроль відійшло близько 60 % території Кашміру, решта дісталася Пакистану. СРСР заявив, що солідарний з Індією. США у цілому підтримували дії Пакистану. 1.3. Становлення індійської держави 26 січня 1950 р. набула чинності конституція, за якою Індія проголошувалася «суверенною демократичною республікою» й одночасно залишалася членом Співдружності націй. У конституції закріплювалися демократичні свободи....
0 Переглянути

Китай у другій половині ХХ — на початку ХХІ ст.

11 Клас

У 1945 р. завершилося звільнення Китаю від японської окупації. У країні діяв законний уряд на чолі з лідером Гоміндана (Національної партії) Чаном Кайші. Компартія Китаю (КПК) на чолі з Мао Цзеду ном рвалася до влади; СРСР надавав їй усебічну підтримку. Навесні 1946 р. війська Гоміндана рушили в наступ на північ. До 1947 р. вони володіли ініціативою, але потім у контрнаступ перейшла Народно-визвольна армія Китаю (НВАК). Успіхам комуністів сприяли: розпочата аграрна реформа, у ході якої землю перерозподіляли на користь селян; військові реквізиції гомінданівців; корупція. У 1949 р. війська НВАК захопили Пекін, а навесні завершили розгромлення військ Гоміндана. У вересні 1949 р. у Пекіні була створена Центральна народна урядова рада (ЦНУР) на чолі з Мао Цзедуном. ЦНУР офіційно перейняла владу в країні. Мао Цзедун (1893-1976 рр.) — комуністичний лідер Китаю в 19491976 рр. Народився в родині заможного селянина. У 13 років Мао покинув навчання в школі через суворі методи виховання вчителя, який часто бив учнів. Після школи Мао служив в армії, звідки дезертирував після революції 1911-1913 рр. У 1913-1918 рр. навчався в педагогічному училищі, потім працював у бібліотеці Пекінського університету. У ці роки його захопили ідеї соціалізму й анархізму. У 1921 р. Мао став одним із засновників КПК. З 1923 р. — на партійній роботі. Один з лідерів визвольної боротьби проти японських загарбників. У 1943 р. Мао обійняв посаду голови ЦК КПК. З 1949-го — керівник КНР. Культ особи Мао Цзедуна досяг особливо великого масштабу в 1960-х роках. Після смерті «Великого керманича» китайські комуністи виробили офіційну точку зору, відповідно до якої Мао «на чотири п'ятих був правий і на одну п'яту помилявся»....
0 Переглянути

Японія у другій половині ХХ — на початку ХХІ ст.

11 Клас

Японія після закінчення Другої світової війни була зруйнована, а виробництво становило лише 14 % довоєнного рівня. Роботи бракувало для 10 млн осіб. У м. Токіо майже не залишилося вцілілих будівель. Транспорт не ходив. Електрику відключали. Імпорт ресурсів, від якого залежала країна, майже призупинили. Люди почувались пригніченими через атомні бомбардування Хіросіми й Нагасакі. Верховна влада в країні перейшла до рук американської окупаційної адміністрації, яка здійснила демократичні перетворення. Збройні сили Японії підлягали демобілізації, військові установи і таємну поліцію ліквідували. Звільняли політв'язнів, було ухвалено закон про профспілки. У країні вводилося загальне виборче право. Над головними військовими злочинцями відбувся судовий процес у м. Токіо. Розпускалися промислово-фінансові концерни, що несли відповідальність за розв'язання японської агресії. У ході аграрної реформи було ліквідовано поміщицьке землеволодіння. В умовах демократизації пожвавилася політична діяльність у країні. У листопаді 1946 р. парламент Японії утвердив нову конституцію країни, що набула чинності 3 травня 1947 р. (діє і сьогодні). Імператор (з 1926 р. — Хірохіто) перетворився на «символ єдності нації» і позбавлявся реальної політичної влади. Відтоді за формою державного правління Японія є парламентською монархією. Важливими особливостями конституції є закріплення в ній відмови «від воєн як суверенного права нації» і заборона на створення сухопутних, військово-морських і військово-повітряних сил....
0 Переглянути

Узагальнення до розділу 3. Держави Центрально-Східної Європи: трансформаційні процеси

11 Клас

Прочитайте текст (автор — Олекса Підлуцький). Визначте, про яку історичну особу йдеться. Використовуючи матеріали підручника та додаткову інформацію, висловте аргументовані судження щодо діяльності цієї особи. «...Одна з найпарадоксальніших постатей ХХ століття. ...народжений у Богом забутому словацькому селі, він уперше пішов до школи в Киргизстані. 1938 року, у розпал сталінських репресій, 17-річним вирушив з берегів Волги разом із батьками до Західної Європи. Словак,який став на чолі Чехословаччини, де панівні позиції завжди займали чехи. Спадковий робітник та комуніст, людина, третина життя якої минула в Радянському Союзі, яку Брежнєв ніжно називав «наш Саша», і лідер демократичної мирної революції, спрямованої проти радянського панування. Керівник, який мав найвищу владу у своїй державі фактично менше року і який, проте, назавжди вписав своє ім'я в історію не лише Чехословаччини, а й усього світу. Людина, яка після двадцятирічного забуття та ізоляції знову повернулася на політичний олімп і загинула за кілька місяців після цього». 3. ПРАКТИЧНА РОБОТА Напишіть історичний есей на тему: «Європа від "Празької весни” до "Солідарності”». 4. ПРАКТИЧНА РОБОТА Спробуйте дати назву карті. Стисло схарактеризуйте регіони, позначені на ній....
0 Переглянути

Росія наприкінці ХХ — на початку ХХІ ст. Політична, економічна й ідеологічна експансія Росії в регіоні

11 Клас

12 червня 1990 р. на I з'їзді народних депутатів РРФСР було прийнято Декларацію про державний суверенітет Росії. Через рік, 12 червня 1991 р. більшістю голосів (близько 60 %) Бориса Єльцина обрали президентом РРФСР. 28 жовтня 1991 р. на V з'їзді народних депутатів Росії Головою Верховної Ради Росії обрано Руслана Хасбулатова. Повноваження глави уряду Росії Б. Єльцин поклав на себе. 31 березня 1992 р. підписано Федеративний договір, що регулював відносини між федеральною владою і органами влади суб'єктів Федерації. В умовах соціально-економічної кризи в країні посилювалося протиборство виконавчої та законодавчої влади. Президента і його адміністрацію підтримували прихильники реформ, представники бізнесу, демократичні сили. На бік парламенту стали прокомуністичні сили, національно-патріотичні організації антидемократичного напряму. Після розпуску Б. Єльциним у жовтні 1993 р. Верховної Ради РФ, а згодом і всієї системи рад, на референдумі 12 грудня 1993 р. було ухвалено нову конституцію Росії, відповідно до якої Російська Федерація ставала президентсько-парламентською респуб лікою....
0 Переглянути

«Оксамитові революції» в країнах Східної Європи. Розпад Радянського Союзу, Югославії та Чехословаччини

11 Клас

Розпад СРСР й утворення на його уламках незалежних держав прискорили демократичні зміни в країнах Центрально-Східної Європи, які вже не перебували під загрозою радянського силового втручання, як це було в Угорщині в 1956 р. або в Чехословаччині в 1968 р. За своїм характером революції кінця 1980-х — початку 1990-х років у країнах Центрально-Східної Європи були народними, демократичними, антитоталітарними. Їхніми спільними рисами були: прагнення ліквідувати монопольну владу правлячих компартій і на основі широкої демократії повністю оновити життя суспільства; масовий характер, широка участь у них інтелігенції, молоді, особливо студентської, робітників і службовців; антисоціалістична спрямованість; нездатність лідерів комуністичних режимів до проведення реформ, неспроможність протистояти революційним змінам. 2. ТРАНСФОРМАЦІЇ ПОСТКОМУНІСТИЧНИХ СУСПІЛЬСТВ наприкінці ХХ — на початку ХХІ ст. 2.1. Польща У липні 1989 р. парламент країни обрав главою держави В. Ярузельського. Уряд очолив головний редактор журналу «Солідарність» Т. Мазовецький. Уперше з 1948 р. керівником уряду був некомуніст. У грудні 1989 р. з конституції були виключені статті про Польську об'єднану робітничу партію (ПОРП) як про керівну політичну силу і соціалістичний характер Польщі. У січні 1990 р. ПОРП припинила своє існування. У країні діяло майже 60 політичних партій. Після перемоги Л. Валенси у грудні 1990 р. на президентських виборах остаточного удару по комуністичній системі було завдано у жовтні 1991 р., коли на виборах до парламенту перемогли також правоцентристські сили....
0 Переглянути
Вперед
1 ... 8 9 10 11 12 13 14 15 16 ... 24
Назад

Навігація