§ 27. ПОЛЬСЬКЕ КОРОЛІВСТВО. ВЕЛИКЕ КНЯЗІВСТВО ЛИТОВСЬКЕ

Пригадайте, кого стародавні римляни називали варварами. Що означає Велике переселення народів? На яких територіях Римської імперії та поза її межами жили варварські племена? Коли перестала існувати Західна Римська імперія? Користуючись знаннями з історії України, поясніть поняття: «князь», «дружина». Пригадайте, що таке станова монархія. У яких країнах за часів Середньовіччя вона була встановлена?

СЛОВ’ЯНИ В ДАВНИНУ. Слов’яни мають давню і багато в чому таємничу історію. Одні вчені вважають, що слов’яни прийшли в Європу разом із гунами. На думку інших істориків, прабатьківщиною слов’ян є землі від правобережжя Дніпра до північного Прикарпаття (тобто територія сучасної України). Населення слов’яно-сарматського племінного союзу антів було прямим предком українців.

Збереглися письмові відомості щодо слов’янських племен доби Середньовіччя. Про одного з вождів Антського союзу розповідає в «Історії готів» готський історик Йордан. У римських джерелах можна знайти перші відомості про слов’ян, що належать до IV ст. Історики Римської імперії вперше згадують їхню назву — склавіни (sclavini). За Раннього Середньовіччя слов’ян називали також венетами.

Кам’яний ідол чотириликого бога був знайдений у річці Збруч на Поділлі (сучасна Україна). Подібні ідоли були і в інших слов’янських племен

Спільно з іншими варварськими племенами слов’яни рухались Європою під час Великого переселення народів, воювали з Римською імперією, що врешті закінчила своє існування. Близько 550 р. слов’яни здійснювали напади на Візантію.

У VI ст. слов’яни займали величезну територію від Лаби (Ельби) на заході до середнього Подніпров’я на сході, від Балтійського моря на півночі до Дунаю і Чорного моря на півдні.

Історики виділяють три групи слов’ян, які сформувалися в VІ—IX ст.

До західних слов'ян, які жили між Віслою і Лабою, належать такі племена: лютичі, поморяни, слензани, лужичани, поляни, мазовшани, дуліби, чехи, хорвати, морави, словаки та ін. Це були предки сучасних народів: поляків, чехів, словаків.

Південні слов'яни жили на Балканському півострові. Племена словенців, хорватів, сербів, союз семи племен та інші були предками таких сучасних народів, як словенці, хорвати, серби, чорногорці, македонці, боснійці, болгари.

Племена східних слов'ян жили на величезному просторі від річки Прут на заході й до Волги на сході, від Чорного моря на півдні й до Ладозького озера на півночі. До них належали такі племена: білі хорвати, волиняни (дуліби), тиверці, дреговичі, древляни, поляни, уличі, сіверяни, радимичі, кривичі, ільменські словени, в’ятичі. Тут бере початок складна історія формування українців, білорусів, росіян.

У середині І тисячоліття зарождується більшість європейських народів, чиї землі лежали уздовж північного кордону Римської імперії. Відтоді ж простежується історія праукраїнців — предків української національної спільноти.

Якщо слов’янам загрожували небезпечні вороги, вони об’єднувалися в союзи племен. Пізніше такі союзи виникали, коли сильніше слов’янське плем’я підкоряло інші. На чолі їх стояли князі — військові вожді. Князі та їх дружинники (княже військо) під час воєн здобували великий авторитет серед сородичів. Проте всі важливі питання у слов’янських племенах вирішували на віче.

Віче (від старослов’янського «вет» — рада, і «віщати» — говорити) — загальні збори слов’ян, на яких вирішувалися найважливіші питання.

Деякі із союзів племен стали основою для утворення слов’янських держав, зокрема — Само (VII ст.). Як ідеться в середньовічних джерелах, ця держава постала в ході боротьби слов’ян проти аварів, а пізніше — франків. До її складу входили племена словаків, чехів, моравів, сербів та ін. Після смерті правителя Само в 658 р. це державне утворення розпалося.

Пам'ятник Само в м. Дубняни, Чехія

УТВОРЕННЯ ПОЛЬСЬКОЇ ДЕРЖАВИ. МЕШКО І ТА БОЛЕСЛАВ І ХОРОБРИЙ. Польські племена жили на землях між річками Одра на заході й Західний Буг на сході, що на півночі омивалися Балтійським морем, а на півдні межували з Карпатськими горами. Понад 80 % цих земель покривали густі ліси, які називали пущами.

Уздовж річки Вісла жило плем’я мазов’ян, а на захід від них — полян (його назва така сама, як у східнослов’янського племені полян, що мешкало на території сучасної Київщини). Поляни заснували місто Гнєзно, яке вважається першою історичною столицею Польщі.

Першим князем полян, про якого відомо історикам, був Мешко І (960—992 рр.) з династії П’ястів. Підкоривши інші племена, що жили між Західним Бугом і Одрою, він поступово усвідомив, що для налагодження зв’язків із провідними середньовічними державами Європи треба відмовитися від язичництва. Мешко І одружився з чеською княжною Добравою, яка була християнкою, і сам у 966 р. прийняв християнство.

Мешко І та Болеслав І Хоробрий. Портрети роботи Яна Матейка, створені за творчою уявою художника, XIX ст.

Після смерті Мешка на княжий трон сів його 25-річний син Болеслав І (992—1025 рр.), якого пізніше назвали Хоробрим. Він був енергійним і рішучим правителем, що завершив об’єднання польських земель.

Свідченням посилення авторитету Болеслава І був дозвіл папи римського на створення архієпископства з центром у Гнєзно, а також візит до польської столиці імператора Священної Римської імперії Оттона III. Ці події значно зміцнили міжнародний авторитет Польської держави.

Після смерті Оттона III (1002 р.) Болеславу І довелося вести тривалі війни зі Священною Римською імперією, в яких Польща перемогла. У 1013 р. Болеслав І Хоробрий невдало ходив війною на Русь. Польський володар прагнув захистити інтереси свого зятя князя Святополка, ув’язненого його батьком Володимиром Святославичем.

У 1018 р., за підтримки німецьких, угорських і печенізьких загонів, польському князю вдалося з другої спроби посадити Святополка на київський великокняжий престол.

ЖИВА ІСТОРІЯ:

документи, особистості, цікаві подробиці

Напевно, немає в сучасній Польщі людини, яка не знала б легенди про заснування польської держави. А звучить вона так: мандрували троє братів — Лех, Чех і Рус. Лех заснував столицю своєї держави на місці, де стояло дерево з гніздом білого орла. На його честь він назвав град Гнєзном (Gniezno). Чех подався на південь, а Рус — на схід. Від імен братів, за цією легендою, отримали свої назви ляхи (поляки), чехи і руси. А білий орел став гербом Польської держави.

Які ще легенди про походження народів, заснування міст вам відомі?

Сучасний герб Польщі

Лех, Чех і Рус (сучасна скульптура з дерева)

У 1025 р. Болеслав І проголосив себе королем. Це сприяло зростанню авторитету правителя на міжнародній арені та серед підданих. Утім невдовзі Болеслав І Хоробрий помер.

За наступника Болеслава І Польська держава потерпала від внутрішніх конфліктів та воєн із сусідами, яким вдалося загарбати чимало польських земель. Воєнний похід до Польщі в 1031 р. здійснили й київські князі Ярослав Мудрий і Мстислав.

Реконструкція Гнєзна часів Болеслава І Хороброго. Місто займало площу 6 га, а висота його дерев’яно-земляних захисних валів сягала 10—12 м

Польську державу об’єднав та укріпив Казимир І Відновитель (1034—1058 рр.) з допомогою Ярослава Мудрого. Союз руського і польського князів, за традиціями тих часів, був підкріплений родинними зв’язками: Казимир І одружився із сестрою Ярослава Добронегою, а свою сестру Гертруду видав заміж за Ярославового сина Ізяслава.

Казимир Відновитель повертається до Польщі. Картина художника Войцеха Герсона

ЗМІЦНЕННЯ ПОЛЬСЬКОЇ ДЕРЖАВИ Й КОРОЛІВСЬКОЇ ВЛАДИ. ВЛАДИСЛАВ І ЛОКЕТЕК. У 1138 р. Польща була поділена між онуками Казимира Відновителя. Згодом конфлікти між його нащадками посилилися, що ослабило державу. Цим скористалися монгольські хани, які після розорення східнослов’янських князівств спустошили південні польські землі.

Наприкінці XIII ст. польські землі були об’єднані з чеськими під владою чеського короля. З півночі над Польщею нависла загроза Тевтонського ордену.

Постійні зовнішні загрози, безлад у Польщі, розбої на дорогах спонукали до об’єднання країни. У цьому були зацікавлені польські городяни і селяни, представники верхівки польського суспільства та духівництво. Перепонами для об’єднання були великі польські пани, які відстоювали незалежність своїх земель, та міста, які мали торговельні зв’язки з іншими державами і не хотіли втрачати своєї автономії.

Об’єднання польських земель очолив князь маленького Брест-Куявського князівства Владислав І Локетек (правив у Польщі у 1305, 1306—1311, 1312—1333 рр.). Він був так прозваний за невеликий зріст: за деякими свідченнями — до 140 см. «Малий зростом, незламний духом», — так казали про вольового й енергійного князя.

Владислав І Локетек. Так у XVIII ст. уявляв собі польського князя італійський художник Марчелло Бачіареллі

Владиславу І вдалося підпорядкувати польські землі Малопольщі, Куявії, Ґданського Помор’я та Великопольщі. Проти цих дій виступило німецьке населення великих польських міст. Воно було зацікавлене у збереженні вільної торгівлі, якій не могли завадити слабкі володарі дрібних князівств. Противниками об’єднання Польщі були також сусідній Бранденбург, а також правителі Чехії, які зазіхали на польську корону. Проте Владислав І зумів об’єднати велику частину польських земель.

У 1320 р. в місті Краків гнєзнінський архієпископ урочисто коронував Владислава І Локетека польською короною. Однак йому не вдалося встановити владу над усією країною. Сілезія визнавала владу чеських королів, а Мазовія залишилася незалежним князівством.

ЗМІЦНЕННЯ ПОЛЬСЬКОЇ ДЕРЖАВИ ЗА КАЗИМИРА III ВЕЛИКОГО. Наступником на троні Владислава І Локетека був його 23-річний син Казимир III (1333—1370 рр.), останній з династії П’ястів. Він був єдиним польським монархом, який отримав прізвисько Великий.

Казимир III Великий. Портрет роботи Яна Матейка, XIX ст.

На відміну від батька, Казимир у зовнішній політиці надавав перевагу дипломатичним методам. Для нормального існування Польської держави потрібно було насамперед вирішити спірні питання з сусідами. У 1343 р. Польща уклала мир з хрестоносцями, закінчивши війну, розпочату ще за часів Владислава Локетека. Тевтонський орден повернув частину своїх захоплень (Куявію та Добжинську землю), але зберігав Ґданське помор’я, захоплене в 1308—1309 рр. У 1348 р. Казимир III відмовився від прав на Сілезію, завдяки чому Польща здобула мир з Чехією. У 1355 р. Мазовія визнала васальну залежність від Польщі.

Проте на сході король застосовував силу, намагаючись утвердити свою владу над руськими землями. У 1340 р. військо Казимира III Великого вступило до Галичини (території сучасної України). Він захопив Галич і Львів, пограбував державну казну, забрав символи влади галицько-волинських князів. Галицькі бояри чинили опір польському королю, і згодом він відступив до Кракова.

Печатка Казимира III Великого

У 1349 р. Казимир III удруге напав на Галичину. Розпочалася тривала війна за Галицько-Волинську землю між Польщею та Литвою. У результаті Галичина відійшла до Польщі, а Волинь — до Литви. Внаслідок цього територія Польської держави збільшилася майже вдвічі.

Важливою подією польської та української історії було надання Казимиром III галицькому Львову магдебурзького права (1356 р.), що сприяло розвитку міста.

Краківський (Ягелонський) університет — перший вищий навчальний заклад у Польщі, заснований Казимиром III (сучасне фото)

Казимир III розумів важливість внутрішнього об'єднання і розвитку держави. У польських воєводствах і землях, що постали на місці колишніх князівств, він упорядкував систему управління. Зокрема, збільшив повноваження старост, яких сам призначав. Старости були відповідальними тільки перед королем. Натомість значно зменшилася влада воєвод, які пишалися своїм рицарським походженням і спиралися на підтримку місцевої знатті. Були створені загальнопольські органи влади.

У 1337—1346 рр. Казимир III здійснив грошову реформу. Карбований королем срібний «краківський гріш» сприяв пожвавленню торгівлі й посилював економічну єдність країни.

Краківський гріш, лицьовий бік (копія, латунь)

У 1346—1347 рр. Казимир III видав Віслицький статут, який законодавчо закріпив існування станової монархії в Польщі.

Прийняття Віслицького статуту. Робота художника Карола Маркані

Казимир III активно будував міста та поширював на них передове на той час магдебурзьке право. Для сприяння економічному й суспільному розвитку король надав рівні права вірменам, євреям, українцям та представникам інших народів, а також захищав селянство від надмірних утисків панів. У 1364 р. Казимир III заснував Краківський університет — найдавніший і один з найбільших у Польщі та з найстаріших у Європі.

Таким чином, Казимир III Великий був легендарною постаттю, одним з найвидатніших діячів в історії Польщі.

ЛИТОВСЬКЕ КНЯЗІВСТВО ЗА МІНДОВГА, ГЕДИМІНА І ОЛЬГЕРДА. Литовські племена (литва, жмудь, ятвяги, летьгола, земигола та ін.) жили за течією річок Західна Двіна, Німан і на Балтійському узбережжі. Вони займалися землеробством, а також скотарством і рибальством, мисливством і бортництвом.

У гострій боротьбі за владу серед литовських племен у 1237 р. великим князем проголосив себе Міндовг. Він об’єднав литовські і слов’янські племена, що було необхідним для захисту від тевтонських рицарів. Проте створене ним державне об’єднання не було міцним та із загибеллю Міндовга (1263 р.) розпалося.

Лише пізніше, за великого литовського князя Гедиміна (1316—1341 рр.) держава зміцніла. Талановитий і успішний політик, Гедимін силою, інтригами, союзами і династичними шлюбами розширив територію Литви. До складу нової держави увійшли Туровське, Пінське та Вітебське князівства. Князь підтримував тісні зв’язки з князями Північно-Східної Русі.

Гедимін (гравюра XVII ст.)

Намагаючись відвоювати захоплені руські землі, Гедимін розпочав боротьбу з ординцями. Населення давньоруських земель побачило в союзі з Литвою можливість звільнитися від ординського володарювання. Поступово Гедимін поширив свій вплив на Київську, Галицьку й Волинську землі. До кінця його князювання руські землі становили вже більш як дві третини усієї території Литовської держави.

Політику Гедиміна продовжив князь Ольгерд (1345—1377 рр.), який діяв у союзі з братом Кейстутом. До князівства було приєднано Чернігово-Сіверські землі. У 1363 р. Ольгерду в битві біля Синіх Вод (недалеко від Бугу) вдалося розгромити ординців. Перемога прискорила звільнення Південної Русі від ординського панування. За Литвою остаточно закріпилися Київська, Волинська землі та Східне Поділля. Велике князівство Литовське стало головним центром об'єднання давньоруських земель. У боротьбі за першість у цьому процесі Ольгерд завдав воєнних ударів по Московському князівству, де правив тоді князь Дмитро Іванович.

Ольгерд (гравюра XVI ст.)

За Гедиміна та його нащадків Литва підпорядкувала собі майже всі українські землі (за винятком західних територій, підпорядкованих польському та угорському королям), а також землі білоруські. Литовський князь не обмежував прав руських князів і бояр. У державі діяли норми «Руської правди», руська мова стала головною, під захистом князя перебувала православна церква.

З 1350-х рр. Ольгерд і Кейстут вели часті війни з Тевтонським орденом. Зовнішня загроза з боку німецьких рицарів зблизила Литву з Польщею, яка запропонувала об’єднатися в боротьбі проти спільного ворога, утворивши унію (союз).

ПОЛЬСЬКО-ЛИТОВСЬКА УНІЯ. Спадкоємець Ольгерда, литовський князь Ягайло у 1385 р. взяв шлюб із польською королівною Ядвігою. Ця династична унія поклала початок об’єднанню двох держав.

Але зближення Литви і Польщі відбувалося складно. Син Кейстута Вітовт, захищаючи інтереси литовської знаті, не допустив активного проникнення поляків на землі Великого князівства. Ягайло змушений був поступитися йому престолом великого князя.

У 1409 р. розпочалася «Велика війна» Королівства Польського і Великого князівства Литовського проти Тевтонського ордену. У 1410 р. біля містечка Грюнвальд війська ордену зазнали поразки. Німецький наступ на схід було зупинено.

Грюнвальдська битва. Картина художника Яна Матейка

Грюнвальдська битва. Рицар Іванко Сушик. Марка України 2005 р.

У 1413 р. Ягайло і Вітовт підписали Городельську унію, яка відкривала шлях для проникнення в Литву католицької релігії і польської культури.

Вітовт продовжив східну політику Ольгерда. Користуючись ослабленням Орди й усобицями, він посилив тиск на князівства Центральної та Північно-Східної Русі. Литва захопила Смоленськ, а згодом у залежності від Вітовта опинилися Твер і Рязань. За Вітовта Литва була однією з найсильніших держав Східної Європи.

У 1447 р. Литовсько-польська унія перетворилася на династичну — через обрання великих литовських князів одночасно і польськими королями (до 1572 р. — Ягеллони, нащадки Ягайла).

Проте Вітовт не мав прямого спадкоємця, і його смерть у 1430 р. призвела до смути.

За часів князювання в Литві Олександра Казимировича були здійснені чергові воєнні походи проти московського князя Івана III, але вони не були вдалими. Невдачі спонукали литовських магнатів знову звернутися до Польщі. Нарешті, за Сигізмунда та Сигізмунда II Августа була укладена державна угода Польщі та Литви — Люблінська унія 1569 р.

Пам’ятний знак унії в Любліні та його фрагмент (сучасне фото)

Отже, Велике князівство Литовське і Польське королівство об’єднались у Річ Посполиту зі спільним володарем, загальним сенатом і сеймом, єдиною зовнішньою політикою. Відтоді Велике князівство Литовське втратило свою політичну незалежність, хоч і зберегло елементи державної окремішності у вигляді власної адміністративної та фінансової системи, армії, урядів, законодавства.

Велике князівство Литовське відіграло велику роль у середньовічній Європі загалом та Україні зокрема. У період свого розквіту, наприкінці XV ст., ця держава займала територію близько 850 тис. км2. Ще до цього часу більшість українських земель входила до її складу. Тут мешкало до 40 млн осіб, які належали до різних етносів та релігій. До XVI ст. головною мовою в Литві була руська, панівною релігією — православ’я.

Щодо новоутвореної держави — Речі Посполитої, то історики вважають її прообразом нинішнього Європейського Союзу. Та, перша Річ Посполита, об’єднала предків сучасних європейських народів, до яких належать і українці. Тож історія Великого князівства Литовського та Речі Посполитої є складовою історії українського народу.

ЗНАЮ МИНУЛЕ — ОСМИСЛЮЮ СЬОГОДЕННЯ — РОЗУМІЮ МАЙБУТНЄ:

запитання і завдання

Знаю і систематизую нову інформацію:

1. Що вам відомо про життя слов’ян у давнину?

2. Поясніть поняття: «князь», «дружинник», «віче».

3. Розкажіть про утворення Польської держави. Яке місто було першою столицею Польщі?

4. З якими викликами зіткнулася Польща у XIII ст.?

5. Розкажіть про діяльність Влади слава І Локетека.

6. Охарактеризуйте наслідки реформ Казимира III Великого.

Мислю творчо і самостійно:

7. Якою була зовнішня політика литовських князів?

8. Коли було укладено Люблінську унію, що об’єднала Литовське князівство та Польське королівство?

9. Яку роль в історії Польщі відіграв Казимир III Великий? Охарактеризуйте особливості його правління.

10. Казимира III Великого називали «королем селян» і казали, що «він застав Польщу дерев’яною, а залишив її кам’яною». Як ви розумієте ці висловлювання?

Обговоріть у групі:

11. Доведіть, що за Казимира III Великого значно зміцніла королівська влада в Польщі.

12. Завдяки чому литовським князям вдалося досить легко об’єднати давньоруські землі в межах Великого князівства Литовського?

ЦІ ДАТИ ДОПОМОЖУТЬ ВАМ ЗРОЗУМІТИ ІСТОРІЮ:ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ ЇХ

1333—1370 рр. • правління Казимира III Великого

1569 рр. • укладення Люблінської унії

скачать dle 11.0фильмы бесплатно