§ 10. ДЕРЖАВА В СЕРЕДНЬОВІЧНІЙ ЄВРОПІ

• Назвіть причини виникнення держави в епоху стародавнього світу (Єгипет, Межиріччя та ін.).

1. Середньовічне королівство

Процес зародження й становлення середньовічних держав був тривалим і непростим. Його коріння сягає періоду розкладу родового ладу в германських племенах. У ті часи атрибутів влади — корони й скіпетра — ще не було, а тому вибрані особи серед інших воїнів виокремлювались унікальним списом. їхня влада була тимчасовою, рідко — пожиттєвою. У міру того як основна частина германських племен осідала на відвойованих територіях Західної Римської імперії, влада конунга посилювалася та набувала нових ознак. З часом вона стала спадковою, а сам конунг став королем.

Найкраще процес становлення держави в період раннього Середньовіччя можна простежити на прикладі історії франків. Державі франків був притаманний германський колорит, але водночас вона зазнала виливу римських звичаїв. Королівська влада у франків закріпилася за родом Меровінгів, які стали засновниками спадкової династії. Влада короля поступово посилювалася. Допомагала цьому й церква, яка була носієм ідеї про божественне походження королівської влади.

Система управління у Франкській державі була недосконалою. Посадові особи не мали чітко визначених функцій і виконували будь-які доручення правителя. Франкське королівство за Меровінгів не мало столиці, а відтак і офіційної резиденції. Такого поняття, як «постійний податок», тоді ще не було. Король існував за рахунок прибутків із власного володіння — домену1.

Для підтримання зв’язків із підданими, збирання з них необхідних платежів король із свитою постійно роз’їжджав своїми неосяжними володіннями. Під час бенкетів із місцевою знаттю він і вирішував найважливіші державні справи.

У короля були й грошові надходження, бо романське населення традиційно продовжувало сплачувати податки. Крім того, на користь короля надходила більша частина прибутків від штрафів різних видів. Усі ці кошти роками лежали в королівській скарбниці й не залучалися в обіг, разом із королем мандрували й скрині з грошима та коштовностями.

Середньовічні королівства зазнавали значних збитків через неврегульованість кордонів. Адже король дивився на свою державу як на приватне володіння, що підлягає звичним законам успадкування: ділиться на стільки частин, скількох прямих спадкоємців чоловічої статі залишив правитель після смерті. Ця практика заходила так далеко, що іноді королівство Меровінгів складалося з наділів, розкиданих по всій Галлії.

1 Домен (від латин. володіння) — сукупність спадкових земельних володінь феодала в країнах Західної Європи, на яких безпосередньо здійснюється його влада.

ІСТОРИЧНА ЦІКАВИНКА

Часто франкські королі вдавалися до свавільних учинків. Єдине, що могло їх стримати від таких дій, був страх перед Божою карою.

У 579 р. король Хільперік наказав увести в усьому своєму королівстві нові обтяжливі податки. Це викликало хвилю невдоволення. У Ліможі натовп спалив нові податкові списки. Король розправився з бунтівниками дуже жорстоко. Якраз у цей час захворіли діти короля й один з його синів помер. Королеву Фредегонду дуже вразило таке непоправне горе, вона побачила в цьому перст Божий — покарання за королівську ненаситність. «От ми вже втрачаємо синів! От їх уже вбивають сльози бідних, скарги вдів, стогони сиріт. І невідомо, для кого ми накопичуємо багатства... — сказала вона королеві. — Ми спалимо всі несправедливі податкові списки...» І королева наказала принести списки податків, якими обкладали її міста, і кинула їх у вогонь. «Чому ти зволікаєш? Бачиш, що я роблю? Роби й ти те ж саме, — говорила вона Хільперікові. — Якщо вже судилося дітей утратити, то хоч самі пекельних мук уникнемо».

2. Феодальна роздробленість

За правління Каролінгів державна система стала більш складною й розгалуженою, проте залишалася недосконалою. Карл Великий намагався запобігти надмірній самостійності своїх посадових осіб. Він ліквідував посаду герцогів, які очолювали підкорені ним великі племена. Усю територію держави було поділено майже на 200 графств. їх очолювали графи, яких призначав сам король. Графи й були головними представниками центральної влади на місцях і виконували судові, адміністративні та військові функції. Прикордонні області (марки) перебували у віданні маркграфів. До речі, від цієї назви походить слово «маркіз». За Карла Великого з’явились особливі королівські посланці, які виконували його найрізноманітніші доручення. Вони, зокрема, були покликані боротися зі зловживаннями місцевої влади. Нерідко посланцями призначалися духовні особи, навіть єпископи.

Велика територія країни змушувала Карла Великого перебувати в постійному русі. Тому в його державі не було столиці. Натомість Карл любив подовгу перебувати в Аахені, багатому на природні гарячі джерела.

Труднощі в управлінні віддаленими територіями призводили до того, що іноді королі передавали свої владні функції наближеним особам. Це спричинило посилення влади феодалів на місцях і неконтрольованість їхніх дій. Деякі феодали закріпили за собою посади й привілеї як спадкові. Таке самоуправство зумовило відокремлення певних областей і послаблення королівської влади. Тому вже наступники Карла Великого не могли домогтися від своїх васалів покірності.

Наприкінці IX — на початку X ст. було відроджено титул герцога, який на цей період уже став великим землевласником і за значущістю носів другу сходинку після короля. Графи не бажали коритися й намагалися перетворити графства на свої сеньйорії. До того ж звичай дозволяв вступати у васальну залежність до кількох сеньйорів, навіть у різних країнах. Це призводило до постійних конфліктів і військових зіткнень. Король не мав ні сил, ні засобів впливу на ці процеси. Його становище характеризувалося формулою «перший серед рівних». Настав період феодальної роздробленості.

3. Станова монархія

В умовах феодальної роздробленості в суспільстві поступово визрівала необхідність у зміцненні королівської влади. Особливо цей процес став очевидним у XII ст. Передусім потребу в сильній королівській владі відчували дрібні й середні феодали, які шукали захисту від можновладних сеньйорів. Неабияку роль при цьому відіграли економічні інтереси феодалів, їхнє прагнення збільшити прибутки. Однак прямий тиск на селян міг призвести до повстань. Тому якраз сильна держава й була покликана гарантувати безпеку землевласникам. Королівську владу зміцнювали й міста. Проте їхній торгово-економічній діяльності перешкоджали митні пости на кордонах численних феодальних володінь, відсутність єдиної грошової одиниці тощо. Водночас міста й королі були надійними союзниками в боротьбі проти великих сеньйорів. За підтримку городяни щедро збагачували скарбницю короля грошима. Об’єднання населення міст навколо трону прискорила також загроза зовнішніх війн.

Водночас із зміцненням королівської влади йшов процес становлення нових форм державної влади. Довкола короля формується королівська рада. До її складу, зокрема, входять канцлер (перший міністр королівства), скарбник (людина, яка відповідала за фінанси), маршал (головнокомандуючий королівським військом). Одночасно створюється чітка система судочинства, що постійно вдосконалювалася, також упорядковуваніися королівські податки, зростала кількість чиновників на місцях.

Стани стають усе активнішими у відстоюванні власних інтересів, що сприяє я кісно новим взаєминам між королем і підданими. У XIII-ХV ст. виникають органи станового представництва. Членство в них належало представникам дворянства, духовенства та городян. У кожній країні вони мали різні назви: кортеси в Іспанії, парламент в Англії, Генеральні штати у Франції, рейхстаги й ландтаги в Німеччині, сейм у Польщі, Чехії та Литві, державні збори в Угорщині тощо. Як результат, у середньовічній Європі утвердилися станові монархії — форма феодальної держави, у якій разом із королівською владою існує станове представництво.

Відомі випадки, коли дії органів станового представництва були спрямовані на обмеження королівської влади. Однак здебільшого їхні інтереси збігалися. Так утверджувався принцип: що стосується всіх, має бути схвалено всіма. Політику королів тепер підтримували представники провідних станів суспільства. Оподаткування, що проводилося з їхньої згоди, відкривало перед королівством нові фінансові можливості. Отже, для свого часу станова монархія була досить ефективною системою управління.

Домен, маркграф, станова монархія, органи станового представництва, кортеси, парламент, Генеральні штати, рейхстаг.

1. Що таке станова монархія?

2. Які представницькі органи в різних країнах мали стани?

3. Назвіть причини феодальної роздробленості.

4. Чому становище франкського короля наприкінці раннього Середньовіччя характеризувалося формулою «перший серед рівних»?

5. Що зумовлює тенденцію до зміцнення королівської влади?

6. Чому середньовічні міста були зацікавлені в сильній королівській владі?

7. Чи впливало зміцнення королівської влади на появу нових органів управління та вдосконалення системи державного апарату?

8. Як ви розумієте вислів: «Що стосується всіх, має бути схвалене всіма»?

9. Поміркуйте, чи могла діяльність станово-представницьких органів впливати на обмеження королівської влади.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно