Цар природи і його царство

У середні віки населення цілковито залежало від природно-кліматичних умов. Особливості природи підказували, які житла і поселення слід будувати, яким транспортом — водним чи сухопутним — користуватися, які виробляти знаряддя праці. Від ландшафту і клімату залежав навіть характер самої людини (спокійні, стримані жителі північних шпрот помітно відрізнялися від запальних мешканців Півдня, гірські народи — від степовиків тощо).

Середньовічну Європу вкривали дрімучі ліси. Без них людина була б безпорадною. Ліс забезпечував її деревиною (основним тоді будівельним матеріалом), годував медом диких бджіл, дичиною, ягодами, грибами тощо. В лісі чи в очищеному від нього полі селянин знаходив корм для своєї худоби (здебільшого це були жолуді, якими відгодовували свиней). Шкури та хутра забитих лісових звірів захищали тіло людини в холодну пору року чи негоду, слугували їй постіллю. Ліс не був безлюдним. У ньому знаходили собі притулок монахи-пустельники, мандрівні рицарі, розбійники, ті, хто не поладив із правосуддям тощо. При цьому для одних ліс був надійною схованкою, для інших — небезпечним місцем, куди й озброєному краще не потикатися.

Ландшафт — місцеві особливості земної поверхні, водоймищ, ґрунтового та рослинного покриву.

Важливу роль у житті середньовічної людини відігравав ландшафт. Так, рівнинний спонукав до будівництва сіл, порізаний — невеликих хуторів. На пагорбах виростали замки і фортеці. Річки, особливо повноводні, служили кордонами між державами та між маєтками.

Виходи до морів та океанів, наявність зручних бухт, мережа повноводних річок сприяли розвитку мореплавства, рибальства, налагодженню торгівлі, зв’язків між країнами.

Населення Європи своїм господарюванням змінювало довкілля, причому не завжди на краще. Європейці були недбайливими господарями. Вони безоглядно вирубували ліси й чагарі під ріллю, осушували болота, неощадливо використовували природні багатства, не дбаючи про їх поповнення. Природа карала їх за таку байдужість обмілінням водоймищ, руйнуванням і вивітрюванням ґрунтів, збідненням рослинного і тваринного світу.

Полювання в лісі на оленів. Малюнок кінця XIX — початку XX cт.

Частку вини за середньовічну європейську безгосподарність історики покладають на християнську релігію, яка привчала людей байдуже ставитися до природи. Християнство проголосило людину царем природи, царю ж, як уявлялося людині, не варто церемонитися із довкіллям.

На Сході ж середньовічний люд обережніше ставився до природної скарбниці, і тому завдавав природі меншої шкоди, жив у гармонії з нею. Цьому посприяла та обставина, що східні релігії (передусім буддизм) проголошували людину не царем природи, а її частинкою. Вони забороняли завдавати шкоди будь-яким живим істотам.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно