§ 18. «ВЕЛИКА ХАРТІЯ ВОЛЬНОСТЕЙ»

Генріх ІІ залишив своїм спадкоємцям сильну королівську владу. Але відразу після його смерті її спіткали серйозні випробування. Війну з Францією Англія зрештою програла. Цапом-відбувайлом за цю та інші невдачі барони зробили короля Іоанна (Джона) Безземельного (1199—1216 рр.) — молодшого сина Генріха ІІ. Цей король, як на гріх, посварився з папою Інокентієм ІІІ. Папа відлучив його від церкви й заборонив по всій Англії богослужіння. Королю довелося слухатися папу й платити йому щорічно купу грошей. Барони цього не стерпіли і в 1215 р. повстали. Лондонці, які завжди підтримували короля проти баронів, цього разу відкрили їм ворота столиці. Іоанн Безземельний мусив підписати «Велику хартію вольностей» — складений баронами документ, який обмежував королівську владу. Виконувати його він, звичайно, не збирався.

«Велика хартія вольностей» обмежувала королівське свавілля, захищала права й майно підданих, причому не лише верхів, а й низів. Вона забороняла королю чинити розправу над підданими чи позбавляти їх майна без вироку суду, вперше в середньовічній Європі сформулювала принцип недоторканості особи. Цей принцип і нині, майже вісім століть по тому, є стрижньовим у царині захисту прав людини.

У «Великій хартії вольностей» король брав на себе зобов’язання не переобтяжувати феодалів податками, не позбавляти церкву її привілеїв. оберігати законність і правопорядок, боротися з чиновницькими зловживаннями, опікуватися торгівлею. «Велика хартія вольностей» захищала навіть кріпаків (забороняла забирати в них за вироком суду знаряддя праці та худобу). Таким чином, хоч вона найбільше опікувалася великими баронами, проте захищала від чиновницького свавілля й інші верстви населення.

Джерело

1215 р. Із «Великої хартії вольностей»

39. Жодна вільна людина не буде заарештована й ув'язнена, чи позбавлена майна, чи оголошена поза законом, чи вигнана, чи якимось (іншим) способом знедолена, і ми (король) не підемо на неї й не направимо на неї інакше, як за законним вироком рівних їй...

61. Хай барони виберуть двадцять п’ять баронів із королівства, кого забажають, а ті всіма силами охоронятимуть і примушуватимусь охороняти мир і вольності, які, ми (король) їм надали... І якщо ми не виправимо порушень (цих вольностей) упродовж сорока днів... ті двадцять п'ять баронів спільно з іншими громадянами примушуватимуть нас і чинитимуть на нас тиск... захопленням (наших) замків, земель, володінь і всіма іншими способами, їм доступними, допоки не буде виправлено (порушень) відповідно до їхньої ухвали...

1. Поміркуй, про яких «вільних людей» ідеться в статті 39 «Великої хартії вольностей»?

2. Чи не узаконювала стаття 61 феодальні війни, дозволивши підданим зі зброєю в руках захищати свої права і привілеї?

Іоанн Безземельний мало зважав на «Велику хартію вольностей», тим паче, що папа закликав баронів до покори королю. Проте він незабаром помер, а опікуни малолітнього короля Генріха ІІІ підтвердили чинність хартії.

Коли Генріх ІІІ підріс, він швидко настроїв проти себе баронів. Король взяв собі за дружину француженку, з якою до Англії прибуло чимало французів. Цим зайдам він роздавав посади і маєтки, що дратувало англійських вельмож. Виявляли своє невдоволення також рицарі й городяни, з яких стягували податок на щорічні виплати папі. Коли ж Генріх ІІІ зажадав від підданих грошей на сицилійську корону для малолітнього принца, терпець урвався навіть у найтерплячіших. Барони зі зброєю прибули в королівський палац і зажадали, щоб король прогнав французів і припинив свавілля чиновників.

У 1258 р. барони зібралися в Оксфорді на свій з’їзд (його назвали «шаленим»). Вони утворили комісію для боротьби проти хабарництва чиновників. Але рицарі швидко переконалися, що комісія баронів відстоює інтереси лише великих сеньйорів. Вони зажадали, щоб подбали й про них. Цю вимогу рицарів підтримали городяни та частина баронів під керівництвом графа Симона де Монфора. Знать розкололася на дві частини: тих, хто підтримував короля, і прибічників Симона де Монфора.

Король Річард ІІ Святий у молитовній позі на колінах в оточенні святих заступників. Картина XIV ст.

На твою думку, які відносини склалися в Англії між королівською владою і церквою, якщо судити про них з цього зображення?

Англійська «говорильня»

Генріх ІІІ не виконував узяті зобов’язання, тому в 1263 р. в Англії спалахнула громадянська війна. Військо Симона де Монфора розбило королівську армію й захопило в полон Генріха ІІІ та наслідного принца. На початку 1265 р. Симон де Монфор фактично став диктатором Англії. Щоб зміцнити свою владу, він скликав Вищу раду з представників основних верств населення. Цю раду згодом назвали парламентом («говорильнею»).

Посилення рицарства, городян і вільних селян занепокоїло баронів. Вони перейшли на бік короля. Полишений усіма Симон де Монфор загинув у сутичці з королівськими військами. З його смертю стихла громадянська війна, з якої переможцями вийшли прибічники короля.

Новий король Едуард І (1272—1307 рр.) не ліквідував парламент, а використовував його собі на користь. Він скликав його, щоб полегшити стягування податків. Отже, наприкінці ХІІІ ст. парламент остаточно утвердився в політичному житті Англії.

Парламент складався з двох палат — верхньої (палати лордів) і нижньої (палати общин, або громад). У верхній палаті засідали великі феодали та вище духовенство. До нижньої палати входили рицарі від графств і депутати від міст. У парламенті, на відміну, від французьких Генеральних штатів, рицарі й заможні городяни порозумілися й виступали спільно, тому з ними рахувалися. Міські ж низи й селяни не мали своїх представників у парламенті.

Поміркуй, чи був парламент органом справжнього народовладдя?

Поступово парламент зміцнив свої позиції. Без його ухвали жоден податок у країні не стягувався. В XIV ст. він почав видавати закони (біллі), став вищим органом судової влади. Парламент відіграв важливу роль у політичному житті Англії ХIV—ХV ст. Він посприяв централізації держави, перетворив її у станову монархію.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно