Перетягування каната влади

До середини XI ст. німецькі імператори мали пап за своїх слуг — призначали їх і валили. Але католицька церква таки вирвалася з їхньої мертвої хватки.

У 1056 р. німецький трон посів шестирічний Генріх IV. Поки він підростав, влада в державі належала герцогам. Пізніше Генріху IV довелося приборкувати свавільну знать і водночас сваритися з папами.

Енергійний і рішучий папа Григорій VII заборонив світській владі втручатися в призначення єпископів. Генріху IV це не сподобалося. Але цього разу найшла коса на камінь. Григорій VII відлучив німецького імператора від церкви й звільнив його підданих від васальної присяги. Князі натомість заявили Генріху IV, що коли з нього не знімуть відлучення, йому доведеться розпрощатися з короною.

Імператор мусив податися в Північну Італію з повинною до папи. Біля воріт фортеці Каносса імператор три дні стояв босий, у лахмітті грішника, що кається, перш ніж його допустили до папи. Вдосталь натішившись приниженням свого ворога, Григорій VII зняв із нього відлучення. Відтоді фраза «піти в Каноссу» означає «здатися на милість переможця».

Генріх IV благає в Каноссі графиню Матільду й абата Клюнійського монастиря заступитися за нього перед папою. З мініатюри XII ст.

Існує думка, що в Каноссі переміг не папа, а імператор. Генріх IV вміло використав проти папи його ж зброю — каяття. Він покаявся так, як цього вимагала церква, тому папа мусив простити його, хоч і розумів, що цього робити не варто.

Повернувшись до Німеччини, Генріх IV допоміг слухняним єпископам відлучити Григорія VII від церкви й обрати нового папу. Григорій VII став вигнанцем і невдовзі помер. Отже, Генріх IV приниження в Каноссі обернув на свою користь. Він і трон свій зберіг, і свого ворога доконав. Але після смерті Генріха IV імператори, під тиском з боку феодальної знаті, пішли на поступки папам. У 1122 р. в м. Вормс було підписано угоду, за якою держава поступилася папі частиною своєї влади над церквою. Надалі папа й монарх спільно призначали єпископів. Відтоді єпископи вже більше слухалися папу, ніж імператора. Втративши підтримку церкви, імператори потрапили в ще більшу залежність від князів, влада їхня підупала.

Джерело

1077 р. Із повідомлення папи Григорія VII єпископам і світським князям Німеччини про Каноссу

Він (імператор Генріх IV) прибув, нарешті, добровільно, не виявляючи ні ворожості, ні зухвальства, з невеликою кількістю людей до стін Каносси, де ми перебували. І тут упродовж цілих трьох днів, біля воріт замка, відкинувши все царствене, у жалюгідному вигляді, босий і в сорочці, обливаючись безупинно сльозами, благав про допомогу і втіху апостольського нашого милосердя, так що в усіх, хто тут був і до кого дійшли чутки про це, він викликав почуття жалю. Заступаючись за нього і проханнями, і сльозами, всі дивувалися незвичній жорстокості нашого характеру, а окремі навіть волали, що ми засвідчуємо не суворість грізного Апостола, а лютість тирана.

Нарешті, переможені силою його каяття і великим молінням усіх присутніх, ми, знявши з нього відлучення повернули його в лоно святої матері нашої церкви...

Чи все в повідомленні папи Григорія VII про Каноссу викликає цілковиту довіру? Що в ньому сумнівного? Відповідь обґрунтуй.

Німецькі імператори не мали підтримки від міст, які дуже залежали від князів. Тому вони не змогли зміцнити державу. У XIII ст., коли інші західноєвропейські держави об’єдналися і стали могутніми, Німеччина, навпаки, розпалася на ряд незалежних князівств і занепала.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно