§ 8. Християнська церква в V—XI ст.

1. Середньовічна людина і Бог

Релігія і церква в середні віки відігравала величезну роль. Усе життя людини, її свідомість були пройняті вірою. Уява людини середньовічної Європи про Бога, світ і людину впродовж багатьох віків формувалася на основі християнства. Згідно з християнськими уявленнями, людину створив Бог, наділивши її особливими якостями: душею, розумом, мовою, почуттями, красою, силою. Сама природа, живі істоти були створені Богом заради людини. Але перші люди — Адам і Єва — ослухалися Бога, учинивши гріх — перший, або первородний. За це вони були вигнані з Раю. Людина стала смертною, слабкою, нещасною. Душа будь-якої людини страждає, бо ув’язнена в гріховному тілі.

Хороші якості, почуття, учинки людей називали чеснотами, погані — гріхами.

Ворогами людини були сім її «смертних гріхів»: гординя, заздрість, гнів, лінощі, жадібність, марнотратство, ненажерливість. Ці гріхи штовхали людину на брехню та всілякі злочини.

Усі віруючі повинні були приходити до священика на сповідь. Ідеалом середньовічної людини був аскет. Так називали людей, які заради любові до Бога відмовлялися від рідних, усіх задоволень і багатств.

Люди вірили, що після смерті душа може потрапити або в пекло, або в рай. Усі дуже боялися Пекла. У Західній Європі поступово склалося уявлення про чистилище — місце, де душа може очиститися від дрібних гріхів і потрапити в Рай.

Середньовічна людина вважала, що час створений Богом, і тому все життя проходило за дзвоном церкви. Сам відлік часу вівся від народження Христа.

Чим зумовлений великий вплив релігії на життя середньовічної людини?

Фрагмент з картини Мазаччо «Вигнання з Раю»

2. Християнська церква в IV—VI ст.

Відтоді, як 313 р. імператор Константин І Великий дозволив християнам відкрито сповідувати свою віру, і до того моменту, коли припинила своє існування Римська імперія, християнська церква перетворилася на могутню організацію, яку не змогла знищити навіть варварська навала. Авторитет римського єпископа поступово зростав. Це пояснювалося тим, що для тогочасних людей Рим був одним з центрів світу. Римського єпископа стали називати, як і верховного жерця Давнього Риму, великим понтифіком або «батьком церкви» (папою).

Константин Великий

На першому церковному соборі 325 р. в місті Нікеї римського єпископа було визнано єдиним патріархом (головою) церкви на Заході. На Сході християнську церкву очолювали чотири патріархи: константинопольський, александрійський, антіохійський і єрусалимський.

На Нікейському соборі розпочали, а на Константинопольському (381 р.) закінчили складати основні положення (догмати) християнства — Символ віри. Серед різних описів життя Ісуса Христа правильними (канонічними) були визнані лише чотири — Євангелія від Матвія, Марка, Луки та Іоанна. Ці Євангелія разом із Діяннями святих апостолів, Посланнями святих апостолів та Об’явленням святого апостола Іоанна Богослова склали Новий Заповіт. Він став продовженням Старого Заповіту — зібрання стародавніх священних текстів, спільних для християн та іудеїв. Старий і Новий Заповіт разом склали християнську Біблію, або Святе Письмо.

Нікейський собор

Першим римським єпископом вважали одного з найближчих учнів Ісуса Христа — апостола Петра, тому всі папи римські називали себе наступниками цього апостола. Перехрещені золотий і срібний ключі апостола Петра стали першим символом папської влади. Другим символом є тіара — головний убір, який папа одягає під час урочистостей. Основою папської тіари є митра — особлива висока шапка. Символами влади єпископів також є перстень й особливий посох.

Фрагмент з Біблії

Тіара — папська корона

Значення і вплив християнської церкви на державні справи та суспільне життя Заходу і Сходу були різними. На Заході християнська церква намагалася заступити зруйновані варварами державні структури, а на Сході вона була частиною єдиного механізму державного управління. Різнилося й саме духовенство: західне значно поступалося освіченістю східному.

Християнське духовенство поділялося на дві великі групи: біле і чорне. До білого духовенства, яке мало нести службу серед людей, належали диякони, священики, єпископи і патріархи. Диякони допомагали здійснювати церковні служби священикам. Священики несли християнську віру членам парафії, до якої входило кілька сіл або кварталів міста. Парафіяни сплачували особливий податок на утримання церкви — десятину. Кілька церковних парафій об’єднувалися в єпископство, очолюване єпископом. Єпископства об’єднувалися в архієпископства. На Сході архієпископства називали митрополіями, а їхніх голів — митрополитами. На Заході єпископи підпорядковувалися Папі Римському — єпископу Рима.

Чорне духовенство (чернецтво) зародилося на Сході, у Єгипті. Його засновник, святий Антоній, 21 рік провів самітником у єгипетській пустелі. Під час однієї зі своїх мандрівок пустелею він побачив янгола божого, який працював, потім молився і знову працював. «Роби так, як я, — сказав він Антонію, — і ти врятуєшся». Антоній став робити так, як наказав янгол. До нього приходили люди, які чули про його святість, і селилися поряд. Так виникла одна з перших чернецьких громад.

Засновником західного чернецтва вважають святого Бенедикта, який жив у першій половині VI ст. Він, за прикладом східних ченців, склав для західних ченців устав — правила життя, основою якого також були праця і молитва.

Ченці відмовлялися від мирського життя, яке заважало зосереджуватися на молитвах, і жили окремо від інших людей — у горах, пустелях або лісах. Якщо ченці селилися поряд із людськими оселями, наприклад, у містах, то вони відокремлювалися від інших людей високими мурами й утворювали свою громаду — монастир. На Заході великі монастирі стали називати абатствами (а їхніх керівників — абатами); на Сході — лаврами. За раннього Середньовіччя монастирі стали центрами християнської культури й освіти. У IV—VI ст., коли руйнувався і зникав старий світ, християнська церква поступово перетворювалася на впливову силу, що заклала підвалини для формування нової європейської цивілізації.

Коли і де були затверджені догмати (Символ віри) християнської церкви?

Як було створено Новий Заповіт? Назвіть чотирьох євангелістів.

Бенедиктинці

Святий Антоній

Архієпископ

3. Християнізація Європи

На момент падіння Західної Римської імперії більшість її населення були християнами. Проповідь християнства мала успіх і серед варварських племен. Так, християнство прийняли вестготи, остготи, вандали та інші, але у формі аріанства.

На Нікейському соборі за наполяганням римського єпископа аріанство було визнано єрессю — «помилковими поглядами», відступом від християнського вчення, а тих, хто підтримував єретичні погляди, називали єретиками.

Аріанство виникло як релігійний напрям у християнській церкві в IV—V ст. Воно набуло великого поширення переважно у східних провінціях Римської імперії, а також серед варварів — остготів, вестготів, вандалів, бурґундів та ін. Заснував аріанство александрійський священик Арій. Він твердив, що Христос, Син Божий, не існував одвіку, а є лише першою зі створених Богом істот. Це заперечувало одну з найголовніших догм християнства. Також Арій захищав права священиків, виступав за рівність усіх церковнослужителів, проти влади єпископів над ними. У IV ст. аріанство було заборонене імператором Феодосієм.

Лише франки хрестилися за західно-римським зразком. Завдяки підтримці франкських королів саме римська церква зміцніла й остаточно утвердилася на Заході. Карл Великий узаконив збирання на користь церкви десятини.

Християнізація — процес поширення і утвердження християнської віри на певній території.

Велику роль у християнізації Європи також відіграли мандрівні ірландські ченці. Своє призначення ченці вбачали в тому, щоб не лише зберігати, а й поширювати знання. Вони створювали дивовижні за красою рукописні книги релігійного і світського змісту. На невеликих човнах із дорогоцінними книжками вони пливли до далеких берегів Європи, несли Слово Боже до варварів, засновували монастирі.

Ірландські монахи

Після завоювання Британії ірландські ченці стали навертати в християнство англосаксів. Саме вони охрестили північну частину країни і прагнули поширити свою діяльність на інші території, але їм бракувало сил, щоб охопити всю Британію. Зрештою Папа Римський узяв на себе всю місіонерську діяльність серед варварських племен.

Із новою силою християнізація Європи почалася у VIII ст. і тривала наступні два століття. До християнізації долучився і Константинополь. Так, завдяки діяльності проповідників Кирила і Мефодія, у IX ст. християнство поширилося серед болгар, сербів у Великоморавській державі, а згодом і на Русі. Своєю чергою, Рим поширив свій вплив на поляків, чехів, угорців, скандинавські народи.

Назвіть основні центри християнізації Європи.

4. Клюнійський рух. Схизма 1054 р.

Церква залежала від світських володарів. Оскільки церковні посади забезпечували чималі прибутки, герцоги і графи надавали їх своїм родичам і друзям. Духовенство, за свідченнями сучасників, набагато більше уваги приділяло примноженню свого багатства, ніж порятунку душ вірян. У середовищі церкви було чимало невдоволених таким станом речей. Найсвідомішими серед них були ченці абатства Клюні, що розташовувалося на сході Франції. Вони здобули повагу своїм аскетизмом і прагненням змінити церковне життя. Клюнійці, зокрема, вимагали звільнити церкву від підпорядкування світській владі, установити сувору дисципліну для всього духовенства — від ченців до Папи Римського.

Клюнійський собор (гравюра)

Абат

Абат — настоятель католицького монастиря.

Аскетизм — форма поведінки, яка передбачає придушення бажань, відмову від розкоші й навіть більшості зручностей, обмеження в їжі та сні, завдання собі фізичних страждань із метою спокутування гріхів.

Клюнійський рух, як його назвали, поступово поширювався. Деякі з клюнійських монахів ставали єпископами, абатами і почали наводити лад у церковному житті. Нарешті один із них став Папою Григорієм VII. Він розгорнув боротьбу за втілення в життя ідей клюнійців. Упродовж 1073—1085 рр. ним були проведені реформи.

Григорій VII установив новий порядок обрання римських пап конклавом — зібранням кардиналів (вищих духовних осіб католицької церкви), що виключало можливість утручання у вибори світських осіб.

Він запровадив целібат — заборону одруження для духовних осіб, чим забезпечував недоторканність земельних володінь церкви, які раніше дехто з духовенства намагався залишити в спадок своїм дітям.

Целібат — заборона одруження для духовних осіб.

Григорій VII також скасував інвеститури — права імператора чи короля затверджувати духовних осіб на церковні посади та запровадив заборону симонії — продажу і купівлі церковних посад.

Прагнучи зміцнити владу папства, Григорій VII зіштовхнувся з протидією світської влади. В історію ввійшло протистояння Григорія VII та німецького імператора Генріха IV. І хоча ця тривала і виснажлива боротьба завершилася смертю папи, але реформи, здійснені Григорієм VII, заклали підвалини могутності папства в наступні століття.

Ще одна важлива подія в житті християнської церкви припала на XI ст. Суперечки між християнством Заходу і Сходу 1054 р. призвели до розколу (схизми). Папа Римський і константинопольський патріарх прокляли один одного. Відтоді єдина християнська церква розділилася на римо-католицьку і православну. Слово «католицька» означає всесвітня, а «православна» — істинна, справжня.

Католицька і православна церкви мали певні відмінності. По-перше, у догматах віри. Православна церква не визнає вчення про головування папи і його непогрішимість, відкидає використання індульгенцій (звільнення від гріхів за плату). Православ’я визнає існування лише пекла і раю, а католицизм також проголошує існування чистилища.

По-друге, в обрядах. Католики здійснюють хрещення обливанням, а православні — зануренням у воду; миропомазання в католиків здійснює лише єпископ і тільки над дорослими. Також у католиків у суботу піст. У православних є ікони, а в католиків немає, у них — живопис.

По-третє, в управлінні церквою. Католицька церква забороняє мирянам читати Біблію. Також у католиків існує посада кардинала; із IX ст. запроваджений целібат (заборона одружуватися). У православних духовенство поділяється на біле (можуть одружуватися) і чорне (шлюб забороняється).

По-четверте, у звичаях. У католиків богослужіння здійснюється лише латинською мовою і використовуються дзвоники для звертання уваги на найважливіші місця проповіді. До того ж, усі місця в католицькій церкві сидячі, на відміну від православної церкви.

Схизма — розкол у церкві.

Чому між християнськими церквами на Заході та Сході від самого початку існували відмінності?

Коли єдина християнська церква розкололася на католицьку і православну?

Закріпимо знання

1. Яку роль відігравала церква в житті середньовічного суспільства?

2. Яким було становище християнської церкви в ранньому Середньовіччі?

3. Які питання вирішувались на перших церковних соборах?

4. Хто очолював християнську церкву на Заході?

5. За що виступали представники клюнійського руху?

6. Чим 1054 р. відзначився в церковному житті Європи?

7. Як відбувалася християнізація Європи?

8. Якими були наслідки клюнійського руху для католицької церкви?

9. Визначте причини розколу єдиної християнської церкви на католицьку і православну церкви.

10. Яка роль ченців у християнізації Європи та зміцненні християнства?

скачать dle 11.0фильмы бесплатно