§ 9. Виникнення середньовічного міста. Ремесло і торгівля в середньовічному місті. Повсякденне життя

1. Виникнення середньовічного міста

У Римській імперії було багато великих та квітучих міст. Вони виконували, насамперед політичну, адміністративну і воєнну функції, тобто були осередками, де розміщувалися органи влади, війська тощо. Крім того, вони були центрами торгівлі та ремесла. Із занепадом Римської імперії згасло і міське життя. Майдани і вулиці перетворилися на поля й пасовища. Кількість мешканців зменшилася до кількох тисяч або й сотень. Майже 500 років у Західній Європі домінував сільський пейзаж. Тільки деякі міста Італії та півдня Франції зберегли свій ритм і рівень життя завдяки міжнародній торгівлі та резиденціям єпископів.

У Х—ХІ ст. у Західній Європі почалося відродження деяких старих і виникнення нових міст.

Що ж зумовило відродження міського життя у Європі? Насамперед, процеси в економіці, розвиток сільського господарства. Так, у Х—ХІ ст. збільшилося виробництво зерна, розвивалося садівництво, виноградарство, городництво тощо. У селян поступово виникає надлишок сільськогосподарських продуктів, які можна було обміняти на ремісничі вироби. Своєю чергою, зросла майстерність сільських ремісників. Вони вже не встигали займатися сільським господарством, це тільки відволікало їх від основної роботи. Зрештою, ремісництво відокремилося від сільського господарства. Для збуту своєї продукції ремісники зосереджувалися в тих місцях, де були значні скупчення людей: на перехресті важливих шляхів, річних переправах, під стінами замків резиденцій єпископів і королів. Поступово в цих місцях формувалися постійні поселення ремісників.

Руїни античного міста

Будівництво міста (мініатюра)

Мовою документа

Із розповіді про виникнення міста Брюґґе (IX cт.)

Після цього для потреб мешканців замку почали сходитися до воріт його моста торговці або продавці цінних речей, згодом крамарі, потім власники заїжджих дворів для харчування і притулку тих, хто вів торговельні справи в присутності володаря, який часто там бував, почали зводити будинки й готелі, де розміщувалися ті, хто не міг мешкати всередині замку. І стало їхнім звичаєм говорити: «Ідемо до мосту». Тут поселення настільки розрослося, що скоро утворилося велике місто, яке дотепер у простій мові має ім’я «Міст», бо їхньою говіркою «Брюґґе» означало «міст».

Як виникло місто Брюґґе?

Які головні причини виникнення цього міста?

Отже, завдяки розвитку сільського господарства, розвитку ремесла і його відокремлення від сільського господарства, і виникло європейське середньовічне місто.

Будинки стояли досить тісно і мали два-три поверхи. Нерідко верхній поверх нависав над нижнім, оскільки через дорожнечу землі фундаменти будували вузькими. Тривалий час міста зберігали сільський вигляд: біля будинків розташовувалися сади і городи, у дворі тримали худобу і птицю. За мурами міста мешканці мали земельні ділянки і виноградники.

Які основні причини виникнення міст в Європі?

Місто на березі річки

На вулицях середньовічного міста

Вигляд міста

2. Населення міст

Основну масу городян складали бюргери (від нім. Burg — фортеця). Вони були повноправними мешканцями міста, жили з торгівлі й ремесла. Одні виробляли і торгували дрібницями, необхідними городянам і селянам з околиць. Інші, багатші, вели торгівлю з областями або країнами, закуповуючи і продаючи великі партії товарів. Окрім названих груп, значну частину населення складали вантажники, водоноси, вугільники, м’ясники, пекарі, тобто ті, що були зайняті у сфері обслуговування.

Сеньйорам та їхньому оточенню, представникам світської та духовної влади, тобто знатним людям, належали найкращі будинки в місті, вони мали доступ до міської влади і разом із заможними бюргерами утворювали патриціат — правлячу верхівку міста. Найбідніші прошарки міського населення називалися плебеями. У різних містах плебеї складали від 20 до 70 % населення.

Бюргери — повноправні мешканці західноєвропейських міст.

Патриціат — міська верхівка.

Як правило, населення міст поповнювалося за рахунок вихідців із сіл, які тікали від своїх сеньйорів. Якщо такий утікач прожив у місті рік і один день, то він ставав вільним. У деяких міських документах навіть писалося: «Міське повітря робить вільним».

Бюргери

Венеціанський патриціат

Назвіть основні верстви населення середньовічних міст.

3. Цехи. Майстерня ремісника

Середньовічні міста розвивалися, насамперед, як центри зосередження ремісничого виробництва. На відміну від селян, ремісники виготовляли продукцію на продаж. Виробництво товарів розташовувалося в майстерні на першому поверсі помешкання ремісника. Усе виготовлялося вручну, за допомогою простих знарядь праці, одним майстром від початку і до кінця. Зазвичай майстерня правила за крамницю, де ремісник продавав вироблені ним речі, будучи, таким чином, і основним робітником, і власником.

Обмеженість ринку збуту товарів ремісничого виробництва примушувала майстрів до пошуку способів виживання. Одним із них став розподіл ринку й усунення конкуренції. Добробут ремісника залежав від багатьох обставин. Будучи дрібним виробником, ремісник міг виготовити лише стільки товару, скільки дозволяли його фізичні та розумові здібності. Але будь-які негаразди: хвороба, помилка, відсутність потрібної сировини та інше могли призвести до втрати замовника, а відповідно, і засобів до існування.

Для вирішення деяких основних проблем ремісники почали об’єднувати свої зусилля, організовуючи цехи.

Цех — замкнена організація (корпорація) ремісників однієї спеціальності в межах одного міста, створена з метою усунення конкуренції (захисту виробництва і прибутків) і взаємодопомоги.

Будівельники (книжкова мініатюра XIV cт.)

Цехові майстри (середньовічна гравюра)

Члени цеху допомагали один одному опановувати нові способи ремесла, але при цьому вони охороняли свої таємниці від інших цехів. Виборна цехова верхівка пильно стежила за тим, щоб усі члени цеху перебували приблизно в однакових умовах, щоб ніхто не багатів за рахунок іншого, не переманював замовників. Із цією метою вводилися суворі правила, де чітко вказувалося: скільки годин можна працювати, скільки верстатів і помічників використовувати. Порушників виключали з цеху, а це означало втрату засобів до існування. Також існував суворий контроль за якістю товару. Крім виробництва, цехи організовували і побут ремісників. Члени цеху будували власну церкву, школу, разом відзначали свята. На утриманні цеху були вдови, сироти, інваліди. У разі облоги міста члени цеху під власним прапором утворювали окремий бойовий підрозділ, який мав обороняти певну ділянку стіни чи вежі.

Мовою документа

Зі Статуту цеху паризьких ткачів вовни (XIII cт.)

§ 1. Ніхто в Парижі не може бути ткачем, якщо не купив таке право в короля.

§ 3. Кожен ткач може мати у своєму будинку два широкі верстати й один вузький.

§ 8. Кожен ткач вовни може мати лише одного учня, до того ж не менше ніж на чотири роки служби. Плата за навчання має дорівнювати 4 паризьким ліврам... Або на сім років безоплатно.

§ 26. Тканина будь-якого ґатунку може мати ширину 7 чвертей, інакше майстер заплатить 5 су.

§ 31. Ніхто у вироблені сукна не може примішувати до справжньої вовни вовну ягнят під загрозою штрафу в 10 су за кожен шматок.

§ 47. Ніхто не може починати роботу раніше, ніж зійде сонце. Штраф 12 деньє.

Які основні положення щодо праці ткачів містяться в Статуті?

Які вимоги Статуту до знарядь праці?

Як регулюється якість продукції?

Чому Статут не дозволяв починати працю раніше, ніж зійде сонце?

Чому існували такі жорсткі правила щодо учнів?

До цеху входили лише майстри. Вони обирали голову і раду цеху. Підмайстри (помічники майстрів) членами цеху не вважалися, а отже, не користувалися привілеями і не мали права відкривати власну справу. Щоб стати майстром, підмайстер повинен був оволодіти тонкощами і секретами своєї спеціальності, потім пройти випробування і створити виріб, який би засвідчував його майстерність. У Франції цей виріб називався шедевром — «chef-d’oeuvre». Нижче від підмайстра за ієрархічною драбиною були учні, яких іще в дитинстві віддавали майстрам на навчання. Спершу вони виконували роль слуги. Якщо навчання йшло успішно (майстри не поспішали розкривати свої секрети), учень міг стати підмайстром.

Із часом підмайстрам ставало дедалі важче отримати статус майстра. Прагнучи позбутися конкуренції, цехи максимально обмежували доступ нових членів. Членами цеху могли стати сини або зяті майстрів. Деякі підмайстри залишалися такими довіку, фактично перетворюючись на найманих робітників. Із плином часу цехи стали гальмувати розвиток ремесла. Траплялися випадки, коли майстри знищували винаходи і переслідували винахідників.

Виготовлення рицарських обладунків

Що таке цех? Хто в ньому працював?

За малюнком визначте, хто із зображених на малюнку майстер, підмайстри.

4. Торгівля. Лихварі та банкіри

Розвиток торгівлі, як і ремесла, став однією з передумов виникнення міст. Торгівля в басейні Середземного моря ніколи не припинялася навіть після загибелі Західної Римської імперії. Престижні товари був попит, особливо серед верхівки варварських королівств. Дорогі тканини, посуд, зброя, прянощі — це те, на чому ґрунтувалася європейська торгівля перших століть Середньовіччя. Основні торговельні шляхи пролягали Середземним морем і річками. Не дивно, що перші міста виникали на узбережжі або вздовж судноплавних річок.

Купець

Для ведення міжнародної торгівлі потрібні були не тільки великі капітали, а й сміливість. Далекі подорожі були небезпечними: пірати на морях чи розбійники на суходолі грабували купців. Також на товар і гроші претендували й деякі сеньйори, володіннями яких пролягали торговельні шляхи. Нерідко мито за провіз товару сягало половини його вартості.

Для захисту своїх інтересів купці, подібно до ремісників, об’єднувалися в гільдії. Згодом вони утворили торговельні компанії — об’єднання купців із різних міст зі своїми представництвами.

Ярмарок

Ганзейський союз

У середні віки міжнародну торгівлю в Середземному морі контролювали купці з італійських міст Венеція та Ґенуя, де вони конкурували зі своїми візантійськими колегами. У Північній Європі в басейні Балтійського і Північного морів торгівлю контролював торговий союз багатих міст, який одержав назву Ганза.

Основні торгові операції здійснювалися на ринках міст або на сезонних ярмарках. На ярмарки місцевого значення з найближчих містечок і сіл звозили зерно, вино, тканини та інші товари. Сюди приїздили купці закуповувати товари, щоб везти їх далі. У XIII ст. найвідомішими були міжнародні ярмарки в чотирьох містах Шампанського графства на північному сході Франції.

Ярмарки — великі щорічні торги, у яких брали участь купці з різних країн.

Наприкінці XIII ст. в напрямках основних торговельних шляхів сталися зміни. Ґенуезці відкрили морський шлях на північ Європи через Ґібралтар. Це дозволило здешевити перевезення товарів і залучити до активної торгівлі північноєвропейські міста. Як наслідок занепадає шлях суходолом через альпійські перевали, який був занадто небезпечним і важким.

Будь-які значні фінансові операції неможливі без системи позичок. Людей, які позичали гроші під проценти, називали лихварями. Лихварство було досить поширеним явищем із моменту появи грошей. Гроші потрібні всім, а є вони в небагатьох. Відсотки за позиками були досить високими. Ставлення до лихварів у суспільстві було переважно негативним.

Лихварі (мініатюра)

У середні віки основна маса платежів здійснювалася готівкою. Враховуючи те, що тоді в грошовому обігу було чимало різних золотих і срібних монет, які карбувалися в різних містах Європи та Азії, актуальною стала професія мінял. Крім обміну монет, вони також контролювали і їхню якість, бо фальшиві гроші (із домішками неблагородних металів) і зіпсовані (вага монети не відповідала номіналу) траплялися доволі часто.

У XIV ст. лихварі та міняли стали засновниками банків. Перші банки надавали дві основні послуги: зберігали гроші й надавали кредити, тобто позичали гроші за винагороду (під проценти). Розвинулася нова система розрахунків — векселями.

Лихвар — людина, яка надає грошові позики під відсотки.

Вексель — це документ, за яким одна особа доручає іншій у певному місті виплатити третій особі певну суму, що вказана в документі.

Так, наприклад, якщо купець із Любека хотів придбати товар у Венеції, то йому не було потреби їхати з готівкою до того міста, а достатньо було внести необхідну суму в контору, що представляла інтереси його венеціанського торговельного партнера, отримати вексель, який разом із замовленням відправляли до Венеції, і отримати товар. Гроші, що залишилися в Любеку, могли використовувати венеціанці для закупівлі товарів у цьому місті. Банки і векселі дали могутній поштовх розвитку торгівлі та ремеслу.

У період свого розквіту (XII — початок XIV ст.) шампанські ярмарки набули загальноєвропейського значення. Тут, у Шампані, сходилися торговельні шляхи, що йшли з Англії, Нідерландів, Німеччини. Графи Шампані, які отримували від ярмарків величезні прибутки, забезпечували захист і безпеку купців та їхніх товарів. Ярмарки діяли майже впродовж усього року. Вони збиралися шість разів на рік і тривали по 1-2 місяці по черзі в чотирьох містах. Послідовність проведення ярмарків була визначена раз і назавжди: Труа-Провен-Труа-Ланьї-Бар-Провен. Торгівля на ярмарках відбувалася з великим розмахом. Тут продавалися сукна, шовк, хутра, шкіра, прянощі, барвники, сіль, худоба. На ярмарках надавалися кредити і збиралися борги, переказувалися й обмінювалися величезні суми грошей. Але на початку XIV ст. через розвиток морської торгівлі навколо Піренейського півострова, політичних негараздів у Франції, розвитку торгівлі в Нідерландах та Німеччині ярмарки в Шампані поступово почали занепадати. Центр ярмаркової торгівлі регіону перемістився в місто Брюґґе.

Найбільш авторитетними банкірами Європи були Медічі та Строцці в Італії, Фугери і Вельзери у Священній Римській імперії, Жак Кер у Франції.

Де здійснювалися основні торговельні операції в середньовічній Європі?

5. Міське самоврядування. Міста-комуни

Із виникненням міст з’явилася й система управління ними. На чолі міста стояла особа чи група осіб, призначена сеньйором, на землі якого розташовувалося місто, або обрана самими мешканцями міста.

Виникаючи на землях феодала, міста залежали від нього та були зобов’язані платити або, подібно до селянської громади, відробляти податок. Ремісники віддавали частину своїх виробів, купці сплачували товаром або грошима, решта працювали на панщині або виконували іншу роботу. Жителів міст обтяжувала така залежність, і вони прагнули звільнитися від неї.

Боротьба міст за свободу і привілеї розгорнулася в ХІ—ХІІІ ст. Для протистояння сеньйорам жителі міста об’єднувалися в союзи — комуни. Через повстання, подарунки королів, які боролися проти посилення влади сеньйорів, або завдяки викупу міста домагалися права самоврядування: мати власні виборні органи влади, суди, поліцію, ополчення, податки, скарбницю, закони тощо. Ті міста, які здобули самоврядування, називалися комунами.

Комуна — місто, яке користувалося правом самоврядування.

Ратуша — будинок, у якому розташовувалися органи міського самоврядування.

Ратуша

Перші комуни постали в Північній Італії в XI ст. Жителі міст, скориставшись боротьбою між папами та імператорами, проголошували своє самоврядування. Усі спроби імператорів, королів придушити цей рух успіху не мали. Так, комунальний рух став поширюватися Європою. Проте не всі міста зуміли домогтися права самоврядування. Там, де була сильнішою влада сеньйора, успіхи комун були лише тимчасовими.

Символом самоврядування була міська ратуша— приміщення, де розташовувалися органи самоуправління.

Згодом право на самоуправління було оформлено юридично і отримало назву магдебурзьке право. Місто Магдебург було першим, яке оформило такий статус, що став зразковим для інших.

Чому виникає комунарський рух?

Яке місто називали комуною?

6. Городянин — людина нового типу

Поява і розвиток міст підривали засади Середньовіччя. Так, розвиток ремесла, торгівлі, банківської справи сприяли підриву натурального господарства і розвитку нового — товарного. Міста змінювали життя людини середньовіччя. Жителі міст помітно відрізнялися від сільських не тільки заняттями. Вони по-іншому сприймали світ, були більш енергійними, покладалися переважно на свої сили і пишалися своїми успіхами. Вони значно більше знали про навколишній світ, були в курсі головних новин. Темп їхнього життя був вищим від сільського і не таким розміреним. Вони завжди поспішали, цінували час, не випадково, що перший годинник виник у місті. Жителі міст прагнули до успіху, намагалися розбагатіти, примножити те, що вони отримали в спадок. У містах зустрічалося чимало пройдисвітів, шахраїв, тобто таких людей, які за будь-яку ціну були готові здобути багатство. У їхньому розумінні багатство давало свободу, а свобода — найбільша цінність міста. Із часом нащадки жителів середньовічних міст змінили Європу і весь світ.

Городянин

7. Житло

Вигляд житла залежав від природних умов місцевості, виду занять і рівня добробуту його власника. Селянські хати майже не змінилися від давніх часів до XX ст. А от міські будинки, палаци і замки за середніх віків зазнали змін. Споруджували будинки, залежно від матеріального становища і доступних матеріалів, із дерева, каменю або робили глинобитними. Камінь дорого коштував, тому використовувався переважно для будівництва церков, палаців і замків. На півдні дерева не вистачало, тому перевагу надавали каменю. Дах покривали соломою чи очеретом.

Середньовічне житло

Спільним для житла представників різних суспільних верств у ранньому Середньовіччі було внутрішнє планування. У більшості будівель не було окремих кімнат. В одному приміщенні спали, готували їжу, їли.

Лише з ХІ—ХІІІ ст. заможні городяни й селяни розпочали відокремлювати спальні від кухонь та їдалень. У палацах та замках представників знаті з’явилося багато кімнат. Однак кімнати розташовувалися одна за одною, і для того щоб потрапити з однієї частини палацу до іншої, потрібно було пройти всі приміщення. Люди опалювали приміщення й готували їжу, використовуючи відкрите вогнище, яке поступово замінила піч. Печі з’явилися лише на початку XIV ст., коли їх запозичили в північних народів і слов’ян. Освітлювали житло сальними свічками й масляними лампами. Дорогі воскові свічки могли придбати лише заможні люди. Коли розводили вогонь, дим виходив крізь отвір у стелі. Димарі з’явилися перегодом. Маленькі віконця не мали шибок, затуляли їх дерев’яними віконцями, шкірою або пузирем. Холодної пори селянська родина часто жила в одному приміщенні з худобою.

Уся обстановка оселі складалася з грубо збитого столу, кількох лав уздовж стін, скрині для зберігання святкового одягу, що його наживали роками й передавали в спадок. Спали на широкому ліжку або на лавах. Постіллю був сінник або матрац, напханий соломою. Заможні люди замовляли меблі різьблені, інкрустовані коштовними металами й камінням.

Схема середньовічного будинку

Типова сільська хата

Інтер’єр сільської хати

Змалюйте вигляд оселі пересічної людини середньовіччя.

8. Їжа та напої

Переважна більшість європейців харчувалася досить скромно. Їли, зазвичай, двічі на день: уранці й увечері. Повсякденною їжею були житній хліб, каші, боби, ріпа, капуста, зернова юшка з часником або цибулею. М’яса споживали мало. Тим паче, що протягом року було 166 днів посту, коли м’ясні страви їсти заборонялося. Значно більше в раціоні було риби. Із солодощів знали лише мед. Цукор потрапив до Європи зі Сходу в XIII ст. і був дуже дорогим. Фруктів та овочів споживали мало.

Харчовий раціон знаті й бідноти різнився, головним чином, не якістю споживаного, а його кількістю. У замках їли більше м’яса, причому багато було дичини, оскільки полювання вважалося привілеєм знаті. Заможні люди полюбляли готувати й дивовижні страви на кшталт смажених пав чи лебедів або паштету із солов’їних язичків. До їжі додавали східні прянощі — перець, імбир, гвоздику, мускат, корицю. Однак їхня вартість (продавали прянощі на вагу золота) не кожному була по кишені.

У середньовічній Європі багато пили: на півдні — вино, на півночі — пиво. Замість чаю заварювали трави.

Посуд більшості європейців (миски, кухлі) був дуже простим, виготовленим із глини чи олова. Виробами зі срібла чи золота користувалася лише знать. Виделок не було, за столом їли ложками. Шматки м’яса відрізали ножем і їли руками. Селяни споживали їжу з однієї миски всією сім’єю. На бенкетах знаті ставили одну миску на двох та кубок для вина. Кістки вони кидали під стіл, а руки витирали скатертиною.

Обід (гравюра)

Що їли люди в середні віки? Складіть перелік основних продуктів.

Чим їжа та напої людей тих часів відрізнялися від сучасних? У чому особливості харчування середньовічної людини?

9. Одяг і прикраси

Кліматичні умови більшості європейських країн вимагали одягатися тепліше, ніж убиралися римляни. На відміну від античного уславлення краси людського тіла, церква вважала тіло гріховним і наполягала на тому, що його треба прикривати одягом.

Тривалий час жіночий і чоловічий одяг був схожим: довга, до колін, сорочка, короткі штани, верхня сорочка, плащ. У XII ст. він почав дедалі більше розрізнятися, з’явилися перші ознаки моди. Зміни стилів одягу відбивали тогочасні суспільні вподобання. Чоловіки почали носити товсті панчохи, що в XIV ст. перетворилися на штани, жінки одягали виключно спідниці. Однак можливість наслідувати моду мали переважно представники заможних верств. Церква не схвалювала захоплення знаті модою.

Одяг відображав місце людини в суспільстві. У вбранні заможних переважали яскраві кольори, бавовняні й шовкові тканини. Біднота вдовольнилася темним одягом із грубого домотканого полотна. Взуттям чоловіків і жінок були шкіряні гостроносі черевики без твердої підошви. Більшість незаможних людей носили дерев’яні черевики або взагалі ходили босоніж. Головні убори виникли в XIII ст. й від того часу безперервно змінювалися. Звичні рукавички набули за середніх віків важливого значення. Потиснути руку в них уважилося образою, а кинути комусь рукавичку було виявом презирства і викликом на двобій.

Античний одяг

Одяг вельмож

Одяг часів Жанни д'Арк

Середньовічний одяг

Мода XII cт.

Мода XIII cт.

Які основні відмінності між одягом часів Античності і середніх віків?

Знать полюбляла додавати до свого одягу різноманітні прикраси. Чоловіки й жінки носили каблучки, браслети, пояси, ланцюжки.

З одягу селянин звичайно носив лляну сорочку-камизу і штани до колін чи навіть до кісточок. Поверх камизи вдягали ще одну довгу сорочку з широкими і довгими рукавами (блузу). Верхнім одягом був плащ, стягнутий на плечах застібкою (фібулою). Узимку носили або грубо вичесаний овечий кожух, або теплу накидку з цупкої тканини чи хутра.

Закріпимо знання

1. У якому столітті почалося відновлення міст у Європі?

2. Які міста Європи були найбільшими?

3. Як виглядало середньовічне місто? Опишіть його характерні ознаки.

4. Назвіть основні прошарки міського населення і дайте їм характеристику.

5. Що штовхало ремісників об’єднуватися в цехи? Яка їхня роль у житті міста?

6. З якою метою виготовлявся шедевр?

7. Визначте позитивні й негативні сторони виникнення цехів.

8. Хто об’єднувався в гільдії?

9. Хто був союзником міст у боротьбі із сеньйорами?

10. Що було символом міського самоуправління?

11. У європейських мовах назви багатьох міст мають однакові частини: «бург» (нім.) — фортеця, «хафен» (нім.) — гавань, «честер» (латин.) — табір, «фурт» (нім.) — брід, «брідж» (англ.) — міст тощо. Знайдіть на карті атласу міста, які у своїх назвах містять ці частини. Поясніть, як виникли ці назви. Зробіть висновок.

12. Якою була роль лихварів, мінял у розвитку торгівлі та виробництва?

13. Чому жителів міст історики називають людьми нового типу?

14. За зображеннями гербів цехів визначте, чим вони займалися.

15. Який одяг носили люди Середньовіччя?

16. Чим середньовічний одяг відрізнявся від сучасного?

17. Чим середньовічний одяг відрізнявся від античного? Чим ці відмінності зумовлені?

18. Чому представники незаможних верств населення одягалися досить скромно та неяскраво?

19. Визначте основні риси моди Середньовіччя. Про що міг розповісти одяг середньовічної людини?

скачать dle 11.0фильмы бесплатно