Середньовічне європейське суспільство
- 21-04-2022, 22:39
- 2 034
7 Клас , Всесвітня історія 7 клас Гісем, Мартинюк 2020
Зверніть увагу!!!
§ 6. Середньовічне європейське суспільство
ОПРАЦЮВАВШИ ЦЕЙ ПАРАГРАФ, ВИ ДІЗНАЄТЕСЬ: яким було становище трьох станів середньовічного суспільства; що таке «феодалізм», «феодальна драбина», «феод», «феодальна роздробленість», «суспільний стан», «народність», «замок», «панщина», «оброк», «громада».
ПРИГАДАЙТЕ: 1. Яким було суспільство Римської імперії? 2. Чим алод відрізняється від бенефіція? 3. Хто такі васали й сеньйори? 4. Робота в парах. Обговоріть, які риси були притаманні життю римського суспільства доби імперії.
1. Феодалізм. Наприкінці VII — на початку VIII ст. у середньовічній Європі завершилося об’єднання багатих та знатних людей варварського й римського суспільств. Саме вони стали основою для формування панівної верстви, на яку спиралася королівська влада. Найбільш яскраво це проявилося в Західнофранкському королівстві (майбутній Франції).
Столицею нової держави стало місто Париж. Влада останніх Каролінгів утрималася тут найдовше — до кінця X ст. Проте вона поступово слабшала, і королі втрачали контроль над своїми володіннями. Прискорила цей процес зовнішня небезпека. Від кінця VIII ст. країни Європи зазнавали нападів норманів, які на кораблях перетинали море та грабували прибережні країни. До цього додалися спустошливі набіги арабів та угорців. Представники місцевої влади зобов’язували великих землевласників у разі небезпеки з’являтися зі своїми загонами для відбиття нападів. Водночас дрібні землевласники самі шукали порятунку від набігів і переходили під захист сильних покровителів — сеньйорів. Людей, які за надання їм захисту мали служити своєму покровителю, прибуваючи озброєними на його вимогу в будь-який час, називали васалами.
Феодалізм — панівна за часів Середньовіччя в Західній і частково Центральній та Східній Європі суспільно-господарська система.
«Феодальна драбина» — система взаємного підпорядкування серед феодалів, заснована на відносинах сеньйор—васал.
Феод — земля, надана васалу сеньйором у користування з правом успадкування за умови несення васалом служби на користь сеньйора.
Щоб мати у своєму розпорядженні загін важкоозброєних вершників (рицарів), землевласник міг частину своєї землі роздати воїнам за службу. Вони, у свою чергу, могли передати її за службу своїм васалам. Це започаткувало нову систему відносин між сеньйорами і васалами — феодалізм. Ця система нагадувала драбину або піраміду. На її вершині був король, який вважався васалом Бога. Деякі королі були васалами Папи Римського. Історики називають такий порядок «феодальною драбиною».
«Феодальна драбина». Сучасний малюнок
• Поясніть, у чому полягали особливості системи відносин, яку називали «феодальна драбина».
Коли напади норманів почастішали, Карл II Лисий у 847 р. зобов’язав «кожну вільну людину обрати собі сеньйора». Права сеньйора над своїми васалами прирівнювалися до влади короля над своїми підданими. А ще через 30 років було визнано спадковість бенефіціїв і графських титулів. Тепер бенефіції перетворилися на спадкові володіння — феоди, а їхніх володарів почали називати феодалами.
Кожен феодал мав велику владу, а останні Каролінги не мали ані авторитету серед феодалів, ані війська для боротьби проти зовнішньої небезпеки. Поступово почали утворюватися графства, що нагадували маленькі королівства. Настав час феодальної роздробленості. Король уже був лише «першим серед рівних». Поступово такий лад поширився на інші країни Західної та Центральної Європи.
Основними причинами встановлення феодальної роздробленості вважають такі: перетворення земельних володінь на спадкові; посилення влади графів; зростання міст; економічний розвиток земель; розвиток народностей; велика територія держави, що ускладнювало централізоване управління.
У Середні віки поняття «феодал» і «феодальне суспільство» не використовувалися. Їх почали вживати лише в XVII—XVIII ст. Спочатку вони мали лайливий зміст та позначали відсталий суспільний лад і тих людей, що його захищали. В історичній науці ці слова знайшли застосування ще пізніше та набули широкого вжитку.
Феодальна роздробленість — поділ середньовічної держави на малі й великі володіння, які не мали централізованої влади.
Суспільний стан — велика група людей, умовно об'єднана своїм правовим та економічним становищем у суспільстві.
Народність — форма об'єднання людей, яка формується на певній території у процесі злиття різних племен або інших стійких угруповань людей.
2. Три стани середньовічного суспільства. Протягом X—XIII ст. у Західній Європі остаточно сформувалися основні стани середньовічного суспільства.
Найбільшого поширення в цей час набула теорія про поділ суспільства на три стани: «тих, що моляться» (священники й ченці), «тих, що воюють» (світські феодали) і «тих, що працюють» (селяни, ремісники та інші). Соціальний статус другого та третього станів успадковувався від батька до сина. Кожен стан мав свої права й обов’язки та був необхідним для інших. Вони не могли існувати один без одного. Так, духовенство піклувалося про душі, рицарі захищали країну, а селяни всіх годували.
Запропонована система поділу суспільства була досить спрощеною і не відповідала реальному життю. Насправді в межах кожного з трьох станів існували більш дрібні групи, які також мали свої права, привілеї та обов’язки.
3. Духовенство. Перше найпочесніше місце в середньовічному суспільстві Європи посідало духовенство. Його основним обов’язком було здійснення богослужінь і церковних таїнств (хрещення, вінчання, сповіді, причастя тощо). Духовенство поділялося на біле (священники та ті, хто їм допомагав у богослужінні) і чорне (ченці). Ченцям заборонялося одружуватися, а на латинське (західне) біле духовенство ця заборона поширилася в XI ст.
Три стани середньовічного суспільства. Середньовічна мініатюра
• Визначте належність кожної із зображених постатей до певного стану. Поясніть свою думку.
Перший стан був єдиним, який поповнювався вихідцями з інших двох. Священниками й ченцями могли стати як молодші сини феодалів, яких віддавали до монастирів, щоб вони не претендували на спадок, так і селянські діти.
Посвяту в священники здійснював єпископ, а місцевий феодал надавав священнику «титул» — гарантований прибуток. «Титулом» у середньовічній Європі найчастіше був земельний наділ. Унаслідок існування системи «титулів» духовенство дуже залежало від світської (нецерковної) знаті.
Священники жили серед віруючих у містах, містечках та селах, а ченці — у монастирях. Вважалося, що ченці здійснюють більший духовний подвиг і тому їхні молитви краще доходять до Бога.
Засновниками монастирів виступали королі й світська знать. Вони наділяли монастирі землею й за це привласнювали собі право призначати старших над ченцями (абатів). Часто це здійснювалося за винагороду.
Середньовічне суспільство Русі-України також поділялося на три стани на чолі з великим князем київським. Ці стани були численними, відносно замкненими суспільними групами зі своїми правами й обов'язками.
Духовенство вмовляло віруючих заповідати або дарувати церквам і монастирям майно й землі для спасіння своєї душі. Тому в середньовічній Європі монастирям належали великі земельні наділи.
Серед духовенства було багато людей, що мали добру для свого часу освіту. Майже всі вчені й мислителі Середньовіччя, а також значна частина письменників, поетів, художників, музикантів належали до духовенства.
4. Феодали. Замки. Світські феодали становили 2—5 % населення та посідали панівне становище в суспільстві. Між кожним сеньйором і його васалом існувала своєрідна усна угода: васал зобов’язувався віддано служити господарю, а той, у свою чергу, обіцяв васалу підтримку й захист. Цей договір укладався при свідках і вважався непорушним.
«Феодальну драбину» очолював король. Його прямими васалами найчастіше були герцоги, васалами герцогів — маркізи, васалами маркізів — графи, далі барони й рицарі. Хоча вважалося, що король є сеньйором для всіх, проте у Франції існувало правило: «Васал мого васала — не мій васал». Тобто король не мав втручатися у відносини між герцогами й маркізами та іншими.
У IX—XI ст. напади арабів, угорців, норманів привели до появи в Європі нового виду оборонних споруд — замків. Замок був одночасно і фортецею, і помешканням феодала. Замок будували переважно на пагорбі. Оточений ровом із водою, високими стінами й вежами в декілька рядів, він був досить надійним укриттям.
Замок — укріплене житло феодала в середньовічній Європі.
Над усіма будівлями замку височіла головна вежа — донжон, призначена для оборони. Її підвали пристосовували для зберігання продуктів. Також там часто викопували криницю або влаштовували в’язниці. На верхніх поверхах розміщувалися кімнати феодала та його родини і слуг.
Важливим елементом вежі був потаємний хід, що дозволяв господареві в разі необхідності втекти в безпечне місце. Сама вежа могла оборонятися самостійно навіть тоді, коли інші укріплення замку захоплювали.
Середньовічний замок. Сучасний малюнок
• Опишіть за ілюстрацією вигляд середньовічного замку. Визначте його ключові елементи
Разом із замками в Європі розвивалося важкоозброєне рицарство. Рицар був не просто вершником, а самостійною бойовою одиницею. Спершу він одягався в кольчугу — сорочку зі скріплених між собою металевих кілець. Згодом її змінили ковані лати, що захищали рицаря з ніг до голови. Крім того, воїн прикривався в бою щитом, на якому було зображено герб — розпізнавальний знак його роду і девіз — стислий вислів, що пояснював зміст герба. Озброєння рицаря складалося з довгого важкого списа й меча (рідше бойової сокири або палиці). Бойовий кінь вершника теж споряджався обладунками. Отже, рицар на коні ставав своєрідною рухомою фортецею.
5. Селянство та його обов'язки. Селянство було найчисленнішою верствою середньовічного суспільства. Вони перебували поза «феодальною драбиною», не могли бути васалами, а вважалися підданими.
Життя в середньовічній Європі було сповнене небезпеки, і селянину доводилося шукати захисту в могутнього сеньйора. В обмін сеньйор отримував право на землю селянина та примушував його відбувати повинності — панщину та оброк.
Крім того, сеньйор вершив суд над своїми селянами. Селянин не мав права переселятися до іншої місцевості без дозволу. Однак у середньовічній Західній Європі він усе ж таки не був безправним. Якщо селянин добре виконував повинності, сеньйор не міг відмовити йому в користуванні земельною ділянкою, на якій працювали його пращури.
Не всі селяни мали однакові права. Вони поділялися на особисто залежних та особисто вільних. Особисто залежних селян у Середні віки називали сервами (у Стародавньому світі слово «серв» означало раб). Головною повинністю сервів була панщина, яка інколи досягала трьох-чотирьох днів на тиждень. Крім того, вони сплачували й оброк. Власністю сеньйора вважалася не тільки земля, а й майно серва. Якщо серв хотів щось продати, він мав отримати дозвіл від сеньйора, заплативши певний податок.
Селянин працює в полі. Середньовічна мініатюра
Дещо більше прав мали особисто вільні селяни — віллани (від латин. villa — вілла, маєток). Вони, як правило, сплачували лише оброк. Такий селянин міг продати свій земельний наділ, але новий господар також мав сплачувати сеньйору оброк.
У Середні віки серед селянства були поширені ранні шлюби: дівчата виходили заміж із 12—13 років, юнаки одружувалися із 14—15 років. Наречену або нареченого часто обирали за вигодою. Мали значення не кохання або врода, а працездатність, здоров'я та майнове становище. Шлюб, як правило, улаштовували батьки. Наречений дарував батькам нареченої подарунок. У свою чергу, за наречену давали посаг. Дітей у шлюбі народжувалося багато, проте до десяти років доживала лише половина з них. Виховання дітей полягало в залученні їх до посильної праці ще з раннього віку.
Господарство селянина за своїм характером було натуральним, тобто все необхідне для життя вироблялося на місці: від продуктів харчування до ремісничих виробів. Гроші в селян були рідкістю. Проте у XV ст. відбулося руйнування натурального та становлення товарного господарства, коли те, що було вироблено або вирощено, ішло переважно на продаж.
Жити поодинці в ті часи було складно, тому селяни в середньовічній Європі жили громадами.
Панщина — обов'язкові безоплатні роботи селян у господарстві сеньйора.
Оброк — частина продуктів селянського господарства (зерно, худоба, птиця тощо), яку селянин був зобов'язаний віддавати своєму сеньйору. Оброк міг бути і в грошовій формі.
Громада — група людей, об'єднаних спільністю становища та інтересів із певною метою.
Громада вирішувала спільні господарські справи. Щоб усі члени громади мали однакові умови для ведення господарства, поле розбивали на ділянки з різною якістю ґрунту, і кожному селянину віддавали декілька смуг землі, із яких складався його наділ. Ліси, пасовища, сіножаті, річки, озера перебували в спільному користуванні всієї громади.
Громада допомагала бідним, удовам, сиротам, захищала тих, кого образили чужинці. Вона будувала церкви, утримувала священників, доглядала за дорогами, мостами й стежила за порядком. Найстрашнішим покаранням вважалося вигнання з громади. Таку людину позбавляли всіх прав і підтримки. У громаду об’єднувалися жителі одного або декількох сіл.
Середньовічні селяни намагалися впливати на своє життя магічними діями: заздрість могла викликати бажання всіляко нашкодити щасливцю, любов — приворожити неприступне серце. У кожному селі були свої відьми й чаклуни, яких боялися й водночас поважали. Не менше за злих відьом у Західній Європі боялися вовкулаків (серед германських племен їх називали вервольфами — «людинововками»). Для захисту від усілякої нечисті селяни використовували обереги. Одним із найпоширеніших оберегів у Європі й досі залишається підкова, прикріплена над входом у будинок.
Нечиста сила часто згадувалася в середньовічних казках — одному з найпоширеніших видів тогочасної народної творчості (фольклорі). Крім казок, серед селян були поширені пісні (святкові, обрядові, трудові, героїчні), перекази, оповідання, приказки тощо.
Запам'ятайте дати
• Х—ХІІІ ст. — формування основних суспільних станів у середньовічній Західній Європі
• IX—XI ст. — початок будівництва замків у середньовічній Європі
Чи погоджуєтесь ви з тим, що... Чому?
• У Середньовіччі в Західній Європі встановився феодалізм як панівна суспільно-господарська система.
• В уявленні середньовічної людини правильно організоване суспільство складалося з трьох станів — духовенства, рицарства й селянства.
• Духовенство посідало найпочесніше місце в суспільстві середньовічної Європи. Другим панівним станом були феодали (рицарі). «Годувальниками» суспільства були селяни, які працювали на себе і на феодалів.
Запитання та завдання
1. Перевірте рівень засвоєння матеріалу параграфа за допомогою гри «Три речення».
Правила гри. Учням та ученицям необхідно передати зміст одного пункту параграфа трьома простими реченнями.
2. Укажіть особливості феодалізму як нового суспільного ладу середньовічної Європи. 3. У чому полягала теорія трьох станів середньовічного суспільства? 4. Робота в парах. Чому, на вашу думку, духовенство посідало головне місце у структурі середньовічного суспільства? 5. Яке місце відводилося рицарству? 6. Охарактеризуйте становище середньовічного селянства.
7. Колективне обговорення. Як ви вважаєте, теорія трьох станів середньовічного суспільства відповідала його розвитку, заважала чи сприяла? Поясніть свою думку. 8. Робота в парах. Складіть таблицю «Три стани середньовічного суспільства».
9. Використовуючи додаткові джерела, опишіть повсякденне життя у феодальному замку або селянській господі. 10. Робота в парах. Королі були проти того, щоб їхні васали будували замки. Погрозами або вмовляннями, хитрощами або силою вони примушували їх зруйнувати свої замки. Складіть декілька листів короля до своїх васалів, де він примушує їх ліквідувати замок. Поясніть у ньому причини цього рішення короля. Використовуйте словосполучення «без нашого дозволу», «грабунок подорожніх», «розбійництво», «підготовка змови проти короля», «знущання з населення навколишніх містечок».
скачать dle 11.0фильмы бесплатноДаний матеріал відноситься до підручника "Всесвітня історія 7 клас Гісем, Мартинюк 2020", створено завдяки МІНІСТЕРСТУ ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ (МОН)
Зверніть увагу!!!
Коментарі (0)