Країни басейну Середземного моря
- 21-04-2022, 22:47
- 480
7 Клас , Всесвітня історія 7 клас Гісем, Мартинюк 2020
Зверніть увагу!!!
§ 15. Країни басейну Середземного моря
ОПРАЦЮВАВШИ ЦЕЙ ПАРАГРАФ, ВИ ДІЗНАЄТЕСЬ: чому в Італії існували республіки, у той час як загалом у середньовічній Європі їх не було; якою була роль Папської області в історії Європи та Італії; чим відзначилося в історії Європи Сицилійське королівство; що таке Реконкіста та якими були її результати.
ПРИГАДАЙТЕ: 1. Як склалася доля Італії після падіння Римської імперії? 2. Коли араби завоювали Піренейський півострів? 3. Що таке комуни?
1. Італійські міські республіки. Італія за часів Римської імперії була її центром та одним із найрозвиненіших регіонів. У Середні віки саме з Італії почалося відродження міського життя в Європі. Однак через постійне перебування під владою завойовників (лангобарди, візантійці, франки, араби, нормани, німецькі імператори) італійські міста вважали за краще жити самостійним життям. В XI—XII ст. італійські міста перетворилися на комуни. Тут боролися за владу різні угруповання.
У XII—XIII ст. найвпливовішими були два угруповання — гвельфи і гібеліни. Гвельфами називали прихильників римських пап, гібелінами — прихильників імператора. Проте кожне місто мало власні інтереси та відстоювало їх будь-якими засобами. Наймогутнішими тогочасними містами-державами були Флоренція, Венеція і Генуя.
Гвельфи — політична течія в Італії XII—XVI ст.; прихильники римських пап у їхній боротьбі проти німецьких імператорів.
Гібеліни — політична течія в Італії XII—XVI ст.; прихильники німецьких імператорів у їхній боротьбі проти римських пап.
Флоренція за доби Середньовіччя була одним із найбільш економічно розвинених міст Європи. Основу її багатства становило сукно, що виготовляли у великих суконних майстернях. У середині XIV ст. таких майстерень налічувалося понад 200. Крім суконного виробництва, у Флоренції розвивалися виробництво шовкових тканин, обробка хутра та ювелірна справа. Флоренція також була найбільшим центром торговельно-лихварських і банківських операцій.
Розташовані поряд із Римом флорентійські банки почали обслуговувати фінансові операції римських пап по всій Європі. Свідченням фінансової могутності Флоренції став золотий флорентійський флорин, який широко використовувався в міжнародній торгівлі.
Флорентійський флорин
За формою правління Флоренція була республікою. Згідно з Конституцією 1293 р., верховним органом влади була сеньйорія. Очолював сеньйорію гонфалоньєр, який під час війни ще й командував міським ополченням. Боротьбу за вищі посади в республіці вели декілька найбагатших родин міста. Від кінця XIV ст. найбільший вплив у місті мала родина Медічі. У 1434 р. правителем Флоренції майже на 30 років став Козімо Медічі.
Козімо ді Джованні де Медічі
Наступники Козімо, особливо його онук Лоренцо Пишний (1469—1492 рр.), уже не приховували своєї першості в місті. Розкішні палаци, королівський спосіб життя поєднувалися із широким меценатством (благодійністю). Поступово авторитет членів родини зростав у всіх країнах Європи. У 1537 р. вони отримали титул великих герцогів Тоскани. Із цієї родини вийшли знамениті папи римські, зокрема Лев X, французькі королеви Катерина й Марія Медічі.
Козімо Медічі був простим громадянином Флоренції. Однак жодне рішення не приймалося без його схвалення. Для посилення свого авторитету в місті він зменшив податки з бідних, щедро роздавав привілеї. Для боротьби проти політичних суперників Козімо Медічі широко користувався своїм правом призначати індивідуальні податки, якими просто розорював їх. Він уникав кровопролиття, а найсуворішим покаранням було вигнання з міста.
Міста-республіки Венеція і Генуя досягли найбільшої могутності в XIII—XV ст. Основним джерелом їхнього розквіту була посередницька торгівля в Середземному та Чорному морях, що давала величезні прибутки.
Генуя контролювала Західне Середземномор’я й Чорне море, Венеція — Східне Середземномор’я. Суперництво за контроль над важливими морськими шляхами призводило до збройних протистоянь.
Для панування на торговельних шляхах Венеції доводилося проводити активну зовнішню політику, яка потребувала значних фінансових, військових і дипломатичних ресурсів. Для швидкого реагування на зміни в Європі, які могли вплинути на становище республіки, венеціанці першими почали відправляти спеціальних послів у двори європейських монархів. їхнім головним завданням було повідомляти про події, що відбулися в тих державах, де вони перебували.
Система управління в містах-республіках, особливо у Венеції, була складною. Венеціанську республіку очолював дож, якого обирали на довічний термін. Однак його влада була обмежена Великою радою — вищим законодавчим і контролюючим органом держави. Від кінця XIII ст. влада у Венеції зосередилася в руках вузького кола найбагатших родин. Для контролю за дожами і представниками знаті було створено спеціальні судові органи, що карали за спроби змінити державний устрій.
2. Папська область. Територія римських пап у Центральній Італії — Папська область — поділила Італію на дві частини й стала чинником, який унеможливлював об’єднання Італії аж до середини XIX ст. У своїх володіннях, крім церковної влади, папи здійснювали таку саму світську владу, як і будь-який правитель Європи. Папам, як і королям, не давали спокою великі феодали, які до того ж зазіхали й на Святий престол. До середини XIII ст. Папська область потерпала від майже безперервної боротьби між папами й імператорами.
Папська область — територія держави Папи Римського в Центральній Італії, що проіснувала до другої половини XIX ст.
У XIII ст. папи домоглися розширення своїх володінь за рахунок сусідніх земель, проте влада на місцях належала великим феодалам.
У XIV ст. папи потрапили в залежність від французьких королів і були «ув’язнені» в Авіньйоні. «Авіньйонський полон» мав негативні наслідки для розвитку Папської області. Вона розпалася на безліч феодальних володінь, а в Римі почали правити аристократи.
Спроба проголосити в Римі комуну в середині XIV ст. виявилася невдалою через слабкість торговельно-промислових верств міста. Заклик керівника руху за комуну Кола ді Рієнцо до всіх італійських міст об’єднатися навколо давньої столиці теж не був підтриманий.
Після придушення комунального руху й наведення порядку в 1357 р. з ініціативи кардинала Альборноса на зборах вищого духовенства і знаті було прийнято Конституцію, згідно з якою в Папській області встановлювалася централізована система управління, а знать, вище духовенство, представники комун у провінціях здобули право видавати закони й розподіляти податки.
Проте розкол у християнській церкві 1378 р. завдав нового удару по стабільності. Ситуація покращилася за часів Папи Мартіна V (1417—1431 рр.), який відновив у Римі комуну.
Із XV ст. Папська область залишалася економічно слаборозвиненою і мала найтяжчу систему експлуатації населення. Важким тягарем для нього стали свавілля папських чиновників, податки на утримання папського двору, широке будівництво в Римі.
3. Південна Італія і Сицилія. Інакше склалася доля Півдня Італії та Сицилії, хоча за своїм розвитком вони не поступалися Півночі. Південноіталійські міста були центрами середземноморської торгівлі. Тут найдовше протрималася влада Візантії. Певний час на цій території панували араби, а в XI ст. вона була загарбана нормандцями. Граф Сицилії Рожер II у 1130 р. об’єднав Південь Італії та Сицилію в єдине могутнє Сицилійське королівство, столицею якого стало місто Палермо. Формально вважалося, що сицилійські королі є прямими васалами римських пап, проте вони проводили самостійну політику. У Сицилійському королівстві мирно жили різні народи — італійці, греки, араби, нормандці. Панувала й віротерпимість. У 1189—1268 рр. сицилійською короною володіли німецькі імператори з династії Штауфенів. За часів правління Фрідріха II королівство досягло найбільшої централізації та розквіту.
Імператор Священної Римської імперії Фрідріх II у Палермо. Художник А. Рамберг
Фрідріх II був талановитим правителем, про що свідчать перетворення в Сицилії. За допомогою найманих загонів мусульман він придушив повстання знаті й оприлюднив у 1231 р. Конституцію Сицилійського королівства. Цей документ значно обмежував права феодалів та їхній вплив на державні справи.
Здійснені Фрідріхом II перетворення зробили Сицилійське королівство першою в Європі централізованою державою. Проте постійні війни Фрідріха II розорили державу, і в другій половині XIII ст. вона розпалася на окремі феодальні володіння.
Уся влада в Сицилійському королівстві була зосереджена в руках імператора та його намісників. Королівство було поділено на дев'ять провінцій, де діяли збори представників трьох станів — міщан, баронів і вищого духовенства. Станові збори мали право вирішувати питання обкладання податками різних верств населення. Існував і один, спільний для всіх провінцій королівський суд на чолі з головним королівським суддею. За порядком стежила добре організована поліція. Існували також постійна наймана армія і морський флот, що підпорядковувалися королю.
4. Арабська Іспанія. У VII—VIII ст. весь Піренейський півострів, крім його північної гірської частини, був завойований арабами. Європейці називали їх маврами за назвою місцевості Мавританія в Північній Африці, звідки ті прийшли до Іспанії. На початку X ст. володарі Іспанії відокремилися від Арабського халіфату й заснували окрему державу — Кордовський халіфат, або аль-Андалус (756—929 рр.). Мусульманська Іспанія перетворилася на найрозвиненішу частину тогочасної Європи. Звідси в Європу поширювалися досягнення арабської культури й науки.
Карта «Іспанія»
За арабського панування Іспанія досягла небаченого розквіту. У країні, що завжди потерпала від посухи, араби запровадили систему штучного зрошування й вирощували рис, цукрову тростину, апельсини, лимони та інші нові рослинні культури. Набуло поширення виноградарство. Розвивалося і скотарство, насамперед вівчарство. Селяни брали у великих землевласників ділянки землі та вносили за користування ними грошову плату. У містах процвітали ремесла: виготовлення тканин, виробництво зброї, скла, предметів розкоші, обробка шкіри.
Колони Кордовської мечеті. Сучасний вигляд
Відновилося видобування срібла. Купці везли з мусульманської Іспанії до інших країн шовкові та вовняні тканини, вироби з металу, шкіри, скла. Іспанські араби налагодили торгівлю з країнами Сходу, Візантією, Францією та Італією. Завдяки розвитку господарства значно зросла кількість населення. Кордова — столиця халіфату — в XI ст. була найбільшим містом Європи.
Економічні успіхи супроводжувалися розвитком культури. У Кордові халіфи влаштували найбільшу бібліотеку, що містила декілька сотень тисяч книг, і вищу школу, де здобували знання тисячі студентів. До Кордови навіть приїздили навчатися християни з інших країн Європи.
До нашого часу збереглися пам’ятки архітектури, побудовані арабами в Іспанії: Кордовська мечеть, палац Альгамбра в Гранаді, палац Алькасар у Севільї та інші. Однак поряд із великими досягненнями в халіфаті існували національне гноблення та ісламізація християнського населення (навертання до мусульманської віри).
Палац Альгамбра. Вхід до Зали послів. Сучасний вигляд
5. Реконкіста. Утворення Іспанського королівства. Боротьба за звільнення Іспанії від маврів розпочалася майже одразу після її підкорення. Центром цієї боротьби стало невелике королівство Астурія, що утворилося в горах на півночі Піренейського півострова. Згодом королівство отримало назву Леон, а ще пізніше — Кастилія («країна замків»).
Звільнення зайнятих арабами земель дістало назву Реконкіста і тривало аж до кінця XV ст.
Реконкіста (від ісп. reconquista — відвоювання) — відвоювання християнським населенням Піренейського півострова територій, захоплених арабами.
Першим успіхам Реконкісти сприяло те, що наприкінці XI ст. в арабській Іспанії спалахнула міжусобиця, і єдина аль-Андалус розпалася на велику кількість князівств. У відвоюванні Піренейського півострова від арабів брали участь не лише іспанці й португальці, а й рицарі з інших європейських країн. За рицарями, як і на сході Європи, ішли селяни, осідаючи на завойованих землях. Вони отримували особисту свободу, а жителі визволених міст — самоврядування. Рицарі привласнювали величезні маєтки й палаци, які раніше належали мусульманам.
На звільненій від арабів території на початку XII ст. утворилися чотири християнські держави — королівства Кастилія, Арагон, Наварра і Португалія. У XII ст. Реконкіста перетворилася на священну війну християн проти мусульман. Для боротьби проти арабів, як і на Сході, були засновані духовно-рицарські ордени — Сантьяго, Алькантара, Калатрава. Вирішальна битва відбулася в 1212 р. біля Лас-Навас-де-Толоса. У 40-х рр. XIII ст. під владою арабів залишилася лише невелика територія Гранадського емірату.
Битва біля Лас-Навас-де-Толоса. Сучасний малюнок
На початку XIV ст. Реконкіста більше ніж на 100 років припинилася. Держави, що утворилися завдяки Реконкісті, вирішували внутрішні проблеми. У цих країнах існувала станово-представницька монархія. Спочатку в Кастилії королі скликали на раду лише світську та церковну знать. Згодом на її засідання почали запрошувати представників міст і навіть селянських громад. Так виникли збори представників станів — кортеси.
Кортеси в Кастилії, як і Генеральні штати у Франції, поділялися на три палати. На зборах кортесів затверджували нові податки та закони. Кортеси, що діяли в Кастилії, були першим у Європі парламентом, у роботі якого брало участь селянство.
У 1474 р. наступник арагонського престолу Фернандо (Фердінанд) узяв шлюб із королевою Кастилії Ізабелль (Ізабеллою). 1479 р., коли Фернандо вступив на престол Арагону, вважається датою об’єднання двох королівств у єдину Іспанію. Проте процес реального об’єднання Кастилії та Арагону розтягнувся надовго. Обидві частини держави суттєво різнилися. Фернандо та Ізабелль активно взялися за формування єдиної держави із сильною центральною владою. Різні за характером — розумна, м’яка, доброзичлива Ізабелль і брехливий, хитрий, підступний Фернандо — були єдині у своєму релігійному фанатизмі та прагненні абсолютної влади. Усе, що цьому заважало, підлягало знищенню: місцеві вольності, комунальні права, привілеї дворян тощо. Після зміцнення влади й наповнення скарбниці Фернандо та Ізабелль узялися за вирішення останнього завдання Реконкісти — завоювання Гранади.
Здача Гранади Ізабелль і Фернандо. Художник Ф. Праділья. 1882 р.
Після нетривалої війни 2 січня 1492 р. над сторожовою вежею двору гранадських емірів замайорів іспанський прапор. Реконкісту було завершено. Спочатку арабському населенню дозволили залишити його землю та віру. Проте від моменту завоювання всі обіцянки порушувалися. Почалося насильницьке хрещення. На землях Гранади поширилися релігійні переслідування маврів і євреїв, задля чого було створено інквізицію. У 1502 р. було видано указ, згідно з яким маври та євреї мали або хреститися, або залишити Іспанію. Цей указ започаткував їх масовий виїзд з Іспанії, що призвело до занепаду торгівлі, ремесел, сільського господарства, знелюднення великих територій.
Кортеси (від ісп. cortes — королівський двір) — у період феодалізму органи станового представництва в країнах Піренейського півострова. Спочатку в кортесах засідали лише дворяни й духовенство. Згодом право надсилати своїх представників отримали й міста. У роботі кортесів Кастилії брало участь також вільне селянство, тоді як в Арагоні ця категорія населення не мала свого представництва.
Інквізиція (від латин. inquisitio — розслідування) — церковний суд.
Ціною об’єднання Іспанії стали жертви інквізиції, сотні тисяч вигнанців та економічний застій багатьох районів. Проте ці наслідки проявилися дещо пізніше, оскільки саме в цей час Христофор Колумб відкрив Америку, із якої до Іспанії ринуло стільки золота і срібла, що занепад господарства нікого не турбував.
Фернандо та Ізабелль. Середньовічна мініатюра
Запам'ятайте дати
• 756—929 рр. — Кордовський халіфат
• 1130 р. — утворення Сицилійського королівства
• 1479 р. — утворення Іспанського королівства
• 1492 р. — завершення Реконкісти в Іспанії
Чи погоджуєтесь ви з тим, що... Чому?
• Середньовічна Італія була роздробленою. Навпіл її переділяла Папська область. На півночі країни постала низка заможних міст-держав, наймогутнішими з яких були Флоренція, Генуя, Венеція.
• Південь Італії не мав стабільного розвитку. Він перебував під владою Візантії, арабів, нормандців, німецьких імператорів тощо. Найбільшого піднесення регіон зазнав у період правління Фрідріха II Штауфена. Він перетворив Сицилійське королівство на першу централізовану державу в Європі. Тут панувала віротерпимість.
• У VII—VIII ст. Іспанія була завойована арабами. У X ст. тут постав Кордовський халіфат. Мусульманська Іспанія перетворилася на найрозвиненішу частину тогочасної Європи. Звідси в Європу проникали досягнення арабської культури й науки. Проте християнське населення зазнавало утисків. Розпочалася боротьба проти арабського завоювання — Реконкіста, що тривала до 1492 р. На Піренейському півострові постали дві християнські держави — Португалія та Іспанія.
Запитання та завдання
1. Перевірте рівень засвоєння матеріалу параграфа за допомогою гри «Продовжте розповідь».
Правила гри. Учні та учениці мають продовжити розповідь, фрагмент якої наведено. Кожен(-на) учень(-иця) додає по одному реченню. Виграє той(-а), чиє речення буде останнім.
1) У Середні віки в Італії не склалася єдина держава. Незалежними державами були окремі регіони і навіть окремі міста...
2) Після арабського завоювання Піренейський півострів на століття потрапив під владу Арабського халіфату. У X ст. тут постала держава Кордовський халіфат...
2. Колективне обговорення. У чому полягала суть протистояння між гвельфами та гібелінами? 3. Що було опорою могутності Флорентійської, Генуезької та Венеціанської республік? 4. Чим було зумовлене суперництво Генуї та Венеції? Визначте основні етапи боротьби. 5. Яку роль відігравала Папська область у житті Італії та Європи? 6. Як склалася доля Півдня Італії? Які чинники на неї впливали? 7. Охарактеризуйте реформи Фрідріха II в Сицилійському королівстві. 8. Продовжте роботу із синхроністичною хронологічною таблицею «Європа в добу Середньовіччя» (с. 7). 9. Що таке Реконкіста? Які держави виникли на Піренейському півострові в результаті Реконкісти? 10. Як і коли було утворено Іспанське королівство?
11. Робота в парах. Підготуйте розповідь про Флорентійську республіку від імені одного з її жителів. 12. За допомогою додаткових джерел порівняйте розвиток арабської Іспанії та християнських королівств. Відповідь подайте у вигляді таблиці. 13. Робота в малих групах. З'ясуйте позитивні і негативні риси Реконкісти.
14. Чому хрестові походи в Палестину завершилися поразкою, а Реконкіста — вигнанням мусульман із Піренеїв? 15. Чому на території Італії існували республіки, у той час як у всій Європі влада монарха була незаперечною?
Практичне заняття за розділом III
Узагальнення за розділом III
Тестові завдання для підготовки до тематичного контролю за розділом III
Варіант І
Варіант II
скачать dle 11.0фильмы бесплатноДаний матеріал відноситься до підручника "Всесвітня історія 7 клас Гісем, Мартинюк 2020", створено завдяки МІНІСТЕРСТУ ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ (МОН)
Зверніть увагу!!!
Коментарі (0)