Майстри, підмайстри, учні

 

Городяни мали в місті та його окрузі поля й городи, садки й виноградники, тримали корів і свиней, займалися бджільництвом і рибальством. Але, на відміну від селян, вони були передусім ремісниками: ковалями, бондарями, чоботарями, перукарями, пекарями, пивоварами, ткачами, кравцями, теслями, каменярами та ін. Від селян їх відрізняло ще й те, що вони виробляли свою продукцію на продаж, працювали на ринок.

Пекарі

Ремісники об’єднувалися у свої професійні організації — цехи («спілки»). Навіщо це вони робили? Гуртом зручніше було захищатися від свавілля сеньйорів, а головне — від конкурентів, які прибували з інших міст. Попит на більшість ремісничих виробів був тоді мізерним, адже селяни самі забезпечували себе майже всім необхідним, тому конкуренція становила для майстра грізну небезпеку. У більшості західноєвропейських міст для охочих зайнятися ремеслом належність до цеху була обов’язковою. Неорганізованих ремісників (їх називали партачами) проганяли з міста.

Праця зброярів. Гравюра XV ст.

Праця каменярів на будівництві. З середньовічної мініатюри

Цехи виникли водночас із появою міст, у Х—ХІІ ст. Звичайно, на нинішні заводські чи фабричні цехи вони були зовсім не схожі. Кожен цеховий майстер працював у своїй майстерні, своїми інструментами, свій товар він виробляв до цілковитої готовності.

Разом з майстром працювали члени його сім’ї, один-два підмайстри та кілька учнів, яких майстер навчав свого ремесла. Але серед них членом цеху вважався лише майстер.

Цехів у містах більшало. З'являлися нові спеціальності — виникали відповідні цехи, тому в окремих містах були десятки чи навіть сотні цехів. Але були міста й без цехів.

Майстри керувалися цеховим статутом. За цим пильнував виборний старшина цеху, який штрафував порушників. Щоб цехова продукція мала збут і щоб уникнути конкуренції серед майстрів, статут запроваджував певні обмеження у виробництві. Так, він встановлював, якими інструментами і якою сировиною потрібно користуватися, якої якості має бути товар, забороняв працювати ночами й у святкові дні, тримати учнів понад норму тощо. Ці обмеження забезпечували високу якість виробів, але загалом гальмували виробництво.

Цех — об’єднання ремісників однієї чи близьких спеціальностей.

Підмайстер — помічник цехового майстра, який готувався стати майстром.

Цеховий статут — правила, що визначали життя цеху.

Джерело

XIV ст. Із цехового статуту франкфуртських сукноробів

...Ніхто з членів нашого цеху не повинен робити сукон з каймою, хіба лише на замовлення міських урядників, які разом з членами їхніх сімей можуть носити такі сукна.

...Забороняється користуватися печаткою, що прикладається до сукна, тим, хто не є членом нашого цеху і не живе в місті.

...Коли знайдуть сукна з каймою або порізаними місцями, або вони будуть підправлені світлою пряжею, такі сукна треба забрати в майстра, а цей майстер вносить... штраф.

...Штраф заплатить той, хто працює більше ніж на двох ткацьких верстатах.

...З кожного відрізу сукна належить по монеті двом майстрам, які оглядають сукно, чи добре воно промите.

1. Які обмеження ввів статут для сукноробів? Чи сприяли ці обмеження розвитку сукнарства в місті?

2. Хто і як контролював роботу сукнарів? Поміркуй, що здобував, а що втрачав ремісник, вступивши до цеху.

Найвпливовішою силою в місті був патриціат — багаті купці та лихварі. Влада належала їм, вони використовували її на свою користь. Коли ж посилилися цехи, то ремісники, дрібні торгівці та інші рядові городяни повели боротьбу проти всевладдя патриціату. У тих містах, де ремесло процвітало (Кельн, Базель, Флоренція та ін.), перемагали цехи, в торгових же містах (Гамбург, Любек, Росток та ін.) перемогу святкувала міська верхівка.

У ХІV—ХV ст. погіршувалося становище підмайстрів і учнів. Якщо раніше вони могли вибитися в майстри, то наприкінці середньовічної доби багато з них втратило таку можливість. Щоб стати майстром, треба було зробити вступний внесок у цехову касу, виготовити своїм коштом шедевр, організувати для майстрів та їхніх жінок бенкет. Це було не по кишені для багатьох. Тому зростала кількість «довічних» учнів і підмайстрів, тобто — найманих робітників. Для захисту своїх інтересів вони об’єднувалися в братства, домагалися скорочення робочого дня (він тривав 14—16, а часом і 18 годин), підвищення платні.

Патриціат — міська верхівка, переважно з купців.

Шедевр — зразковий виріб.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно