Середньовічна культура Західної Європи
- 21-04-2022, 22:51
- 1 585
7 Клас , Всесвітня історія 7 клас Гісем, Мартинюк 2020
Зверніть увагу!!!
§ 17—18. Середньовічна культура Західної Європи
ОПРАЦЮВАВШИ ЦЕЙ ПАРАГРАФ, ВИ ДІЗНАЄТЕСЬ: які риси мала культура Середньовіччя; де і як здобували знання в Середні віки; які ознаки романського й готичного архітектурних стилів; що таке Відродження (Ренесанс).
ПРИГАДАЙТЕ: 1. Якими були наслідки Великого переселення народів для культури Античності? 2. За правління якого короля відбулося «Каролінзьке відродження»? 3. Яким був вплив християнської церкви на середньовічне суспільство?
1. Культура на початку Середньовіччя. «Каролінзьке відродження». Перші століття Середньовіччя називали «темними віками», і навряд чи про них можна говорити як про сприятливі для розвитку культури. Проте саме в цей період відбувалося народження нової європейської середньовічної культури, яка брала свій початок із залишків античної спадщини, культури варварів і християнства. Перші результати такої взаємодії стали відчутними в період «Каролінзького відродження». Так називали піднесення культури за часів правління Карла Великого в IX ст.
Внутрішній вигляд каплиці Карла Великого в Аахені
Це був перший в історії середньовічної Європи прояв глибокого та свідомого інтересу до античної культури й освіти. Не забуваючи і про своє германське походження, Карл Великий також наказав збирати германські старожитності й цікавився давніми франкськими піснями.
Карл мав добру для того часу освіту: знав грецьку й латинську мови, полюбляв читати. Він запрошував до себе й залучав до управління державою вчених з усієї Європи. При дворі імператора існував гурток, який назвали «Академія» — на зразок школи грецького філософа Платона.
Тут читали твори античних філософів і церковних богословів, складали вірші, вільно обмінювалися думками з різних тем, проводили диспути. За допомогою членів «Академії» Карл заснував при центрах єпископств школи, де готували освічених людей для управління державою (така школа існувала й при дворі імператора). На місці цих шкіл згодом виникли середньовічні університети.
Карл Великий цікавився історією. За його наказом збирали й переписували давні римські та грецькі рукописи. Він доручив записувати за роками всі події, які відбувалися в державі. Ці записи дістали назву «аннали» (від латин. annus — рік).
Карл Великий та Алкуїн. Художник Ж.-В. Шнца. 1830 р.
• Складіть розповідь за темою «Правитель і вчений».
Культурне піднесення проявилося і в широкому будівництві. Було споруджено понад 300 палаців, соборів, церков і монастирів. У своїй резиденції в Аахені Карл збудував величний палацовий комплекс. У центрі розташовувалися велика зала для урочистих прийомів, імператорські покої. Бічне крило комплексу, де розміщувалися школа, бібліотека, архів, з’єднувало залу із каплицею — палацовою церквою, яка збереглася до нашого часу.
«Каролінзьке відродження» виявилося нетривалим. Завдяки йому було збережено багато зразків античної спадщини й закладено підвалини для розквіту середньовічної європейської культури. У наступні два століття (IX—X ст.) у культурі знову спостерігався занепад.
2. Школи та університети. Освічених людей у Середні віки було відносно небагато. У Ранньому Середньовіччі, як ви вже знаєте, вони жили здебільшого в монастирях. Проте з X ст. освіта почала виходити за межі монастирів.
У середньовічній Європі можна вирізнити три рівні шкіл. Нижчі школи існували при церквах, монастирях, даючи початкові знання тим, хто бажав присвятити себе служінню Богу. Тут вивчали латину, якою велося богослужіння, молитви й сам порядок богослужіння. Середні школи найчастіше утворювалися в резиденціях єпископів. У них вивчали сім «вільних мистецтв» — граматику, риторику, діалектику, арифметику, геометрію, астрономію та музику. Перші три науки складали «тривіум», наступні чотири — «квадривіум».
З XI ст. у Європі почали зароджуватися вищі школи, які згодом назвали університетами. Перші університети були громадами, які об’єднували вчителів та учнів (учні ще називали університет «альма-матер», тобто «мати-годувальниця»). Ці об’єднання мали чіткі правила поведінки, структуру й претендували на незалежність від влади міста, у якому вони розташовувалися (тобто були самоврядними).
Зустріч лікарів в університеті Парижа. Мініатюра XVI ст.
Перші такі об’єднання виникли в італійських містах Салерно й Болонья, де вивчали медицину та римське право. Упродовж XII—XIII ст. кількість університетів поступово збільшувалася. Найвідомішими університетами були Паризький (Сорбонна), Оксфордський і Кембриджський (в Англії), Саламанкський (в Іспанії) тощо. На початок XVI ст. у Європі загалом налічувалося 65 університетів.
Одним із явищ Середньовіччя в XI—XIV ст. стала поява ватаг мандрівних священників і ченців-утікачів. Вони складали вірші, виконували пісні на площах міст та різних зібраннях. Їх називали вагантами. Особливістю творчості вагантів була критика католицької церкви та духовенства за їхню жадібність, лицемірство і невігластво. Себе вони вважали освіченою елітою суспільства. Ватаги вагантів часто зустрічалися з ватагами студентів, що прямували від одного університету до іншого. Вони обмінювалися новинами та піснями. Якщо пісня подобалася, її запам'ятовували, додавали до неї щось своє або вилучали та поширювали далі. Це був своєрідний фольклор ученої братії. У відомому міжнародному гімні студентів «Gaugeamus» є чимало рядків із поезії вагантів.
Тих, хто навчався в університетах, називали студентами. Викладання велося латиною, що давало студентам змогу почати навчання в одному університеті, а закінчити в іншому. Чіткого терміну навчання не було, і тому деякі студенти вчилися досить довго. Основними формами навчання були лекції та диспути. Середньовічні університети мали зазвичай чотири факультети: артистичний (або факультет мистецтв), богословський, юридичний та медичний. Артистичний факультет (термін навчання на ньому становив шість-сім років) був підготовчим і виконував роль середньої школи.
3. Зародження дослідницьких знань, алхімія. У давнину люди замислювалися над пізнанням навколишнього світу. Одним із перших цікавість до природничих наук виявив професор Оксфордського університету, чернець-францисканець Роджер Бекон (1214—1244). Він доводив, що знання можна отримати не в богословських суперечках, а тільки вивчаючи природу за допомогою дослідів. Роджер Бекон зробив чимало відкриттів. Особливого значення він надавав математиці, фізиці, хімії, намагався створити мікроскоп і телескоп, пояснив походження веселки. Роджера Бекона вважали чарівником: розповідали, що він нібито створив мідну голову, яка вміла говорити. Вчений був переконаний, що можна побудувати самохідні судна й візки, зробити апарати, які б літали в повітрі та пересувалися морським дном.
Роджер Бекон. Гравюра XIX ст.
Слава про його досягнення поширювалася всією Європою. Через заздрощі дослідника звинуватили у зв’язках із дияволом. Ченця кинули до в’язниці, де він провів 14 років і вийшов на волю лише незадовго до смерті.
Жага до пізнання охоплювала більш широкі верстви суспільства. У Сицилійському королівстві, де тісно сплелися західноєвропейська та арабська культури, було перекладено численні природничі твори грецьких та арабських авторів. У медичній школі в Салерно вивчали лікувальні властивості рослин, розробляли практичні рекомендації з протидії отрутам, корисні поради щодо підтримання здоров’я тощо.
Важливі практичні знання накопичувала алхімія. Алхіміки переймалися пошуками «філософського каменя», оскільки вважали, що за його допомогою звичайні метали можна перетворювати на золото. Ці зусилля виявилися марними, але було вивчено властивості різних речовин, створено чимало дослідних приладів тощо. За допомогою астрології віщували долі людей за розташуванням зірок. Астрологи зробили багато відкриттів у галузі астрономії.
Алхімія — середньовічне вчення, метою якого був пошук «філософського каменя» для перетворення різних металів на золото. Дало поштовх до розвитку хімії та фізики.
Героїчний епос — розповіді про героїв — вождів і королів Середньовіччя, казкових героїв, а також відомі битви.
Збагатилися й географічні знання населення Європи. Венеціанський купець Марко Поло здійснив подорож до Китаю та Центральної Азії. Свої враження він описав у «Книзі про різноманітність світу», яка впродовж усього Середньовіччя залишалася найулюбленішим твором у Європі. У XIV—XV ст. з’явилося чимало описів різних земель. Враження від подорожей розширювали знання людей про світ і сприяли вдосконаленню географічних карт. Цим було закладено передумови майбутніх Великих географічних відкриттів.
Мозаїка з портретом Марко Поло. Генуя. 1867 р.
4. Героїчний епос. Розповіді про вождів та королів, героїв битв раніше поширювалися з вуст в уста, а з X ст. їх почали записувати. Найвідомішими героями були рицарі Зігфрід, Роланд, Сід, король Артур, Беовульф.
Про благородного Зігфріда, прекрасну Кримгільду, германців та їхню боротьбу з гунами розповідає «Пісня про Нібелунгів».
Одним із найулюбленіших героїв Середньовіччя був король Артур — хоробрий борець проти англосаксонських завойовників Британії. Його образ, змальований у десятках романів, доповнюють рицарі «круглого столу», чарівний меч Екскалібур, дружина Гвіневра, чарівник Мерлін.
Скандинавський герой конунг Беовульф усе життя боровся зі страшними чудовиськами. Він загинув, убивши останнього дракона.
Найбільш відомими поемами Середньовіччя стали французька «Пісня про Роланда» та іспанська «Пісня про мого Сіда». «Пісня про Роланда» розповідає про часи Карла Великого та боротьбу з арабами. Відважний воїн Роланд ціною власного життя врятував життя сеньйору. Благородний Роланд став взірцем вірності й честі для багатьох поколінь середньовічних рицарів. У «Пісні про мого Сіда» розповідається про воєнні події в Іспанії, де відважний рицар Сід убиває двох мусульманських правителів і велику кількість їхніх воїнів. Сід уславився своєю сміливістю, благородством, любов’ю до батьківщини й відданістю королю.
Двобій Беовульфа з драконом. Ілюстрація до книги «Історія Беовульфа». 1908 р.
5. Рицарська культура. Рицарство, подібно до інших верств феодального суспільства, створило власну культуру, яка остаточно сформувалася в XIII ст. Це була складна система ритуалів, звичаїв, дворянської ввічливості (куртуазність), різноманітних розваг. Крім того, вона залишила після себе рицарську поезію про кохання, романи, які значною мірою доповнили героїчний епос.
У рицарських романах знайшла відображення одвічна мрія людини про високе й віддане кохання, яке здатне подолати будь-які труднощі.
Найвідомішим рицарським твором Середньовіччя став роман «Трістан та Ізольда» — розповідь про високе кохання і трагічну смерть його головних героїв Трістана та Ізольди.
У рицарських романах переважали дві основні теми: куртуазне кохання та рицарська вірність. Ці теми є основними й у відомих віршованих романах французького поета Середньовіччя Кретьєна де Труа, написаних у 60—90-х рр. XII ст. Його найвідоміші твори — «Рицар воза, або Ланселот», «Повість про Грааль, або Персеваль», «Ерек і Еніда» тощо.
Важливою складовою рицарської культури була куртуазна (рицарська) поезія, поширена лише в період Середніх віків від XI до XIII ст. Свого найбільшого розквіту вона досягла у творчості трубадурів — світських поетів, які походили з різних верств суспільства. Головною темою їхніх творів було куртуазне (вишукане) кохання. Трубадури з’явилися на півдні Франції, у Провансі, де вперше в Європі сформувалася літературна мова. Поезія трубадурів була обов’язково пісенною. Її виконували під супровід музичних інструментів самі трубадури або найняті мандрівні співці.
Трубадури. Середньовічна мініатюра. XIV ст.
Поряд із поезією трубадурів у німецьких землях розвивалася власна традиція любовної поезії — мінезанг (у перекладі — «любовна пісня»). Мінезингери, спираючись на народні пісні, поряд з оспівуванням високого кохання велику увагу приділяли опису природи, особливо весни. Найвидатнішим мінезингером вважається Вальтер фон дер Фогельвейде.
Основою рицарської культури був кодекс честі. Згідно із цим неписаним зібранням моральних правил, рицар мав бути безмежно відданим Богу, вірно служити своєму сеньйору й прекрасній дамі, піклуватися про вдів, священників та знедолених, дотримуватися всіх обов’язків і клятв.
Пам'ятник Вальтеру фон дер Фогельвейде в Больцано (Італія)
6. Міська культура. Міщани, життя яких значно відрізнялося від життя інших верств середньовічного суспільства, теж створили власну культуру. Міська культура мала світський (не пов’язаний із церквою) характер і була тісно переплетена з народною творчістю.
Серед населення були популярними віршовані байки, жарти, у яких розповідалося про кмітливих жителів міст, що знаходили вихід із будь-якого скрутного становища. Яскравий прояв міська культура мала в розвитку літератури. Відомим твором жителів міст був французький «Роман про Лиса», у якому під виглядом тварин були представлені всі верстви середньовічного суспільства — феодали, королі, священники, міщани. Не менш популярним був і «Роман про Троянду», у якому оспівувалися природа та людський розум, затверджувалася рівність людей.
Міська література виховувала почуття людяності. Вона відбивала свідомість городян, які цінували свою свободу й незалежність. Невід’ємною частиною міської культури була творчість мандрівних акторів, музикантів, співаків, танцюристів та акробатів, фокусників, яких називали жонглерами. Мандруючи від міста до міста, вони показували свої вистави на площах просто неба.
7. Розвиток техніки. Середньовічна Західна Європа мала бідне технічне оснащення. У період із V до XIV ст. винахідництво проявлялося слабо. До XIII ст. не було жодної книги про технічні винаходи та вдосконалення. Основною енергією для приведення в дію пристроїв була мускульна сила людини і тварини. Однак Середні віки залишили нам декілька суттєвих удосконалень уже відомих пристроїв і нових винаходів. Так, були вдосконалені підйомні крани, винайдено домкрат. Найвагомішим стало винайдення верхньобійного колеса, яке використовувало енергію води для надання руху механізмам. Порівняно з іншими видами колес воно максимально використовувало енергію падаючої води, і його можна було встановлювати навіть на рівнинній місцевості, де річка текла повільно.
Водяне колесо: 1) нижньобійне; 2) середньобійне; 3) верхньобійне
Важливим стало винайдення хомута — нової системи упряжі для коня, що давало змогу здійснювати довготривалу оранку. Суть винаходу полягала в тому, що хомут дозволив перенести головне навантаження коня на шию, де найбільш розвинені та найвитриваліші м’язи. Кінь замінив волів під час обробітку землі. Це сприяло прискоренню внутрішньої колонізації Європи.
У добу Середньовіччя було винайдено механічний годинник. Уперше про нього згадується у візантійських джерелах VI ст. Деякі історики приписують цей винахід Пацифікусу з Верони (початок IX ст.), інші — ченцю Герберту, який згодом став Папою Римським. У 996 р. останній створив вежовий годинник міста Магдебург.
Перший у світі особистий годинник «носив» кінь, який задавав йому рух. За рухом годинника стежив спеціальний конюх. Зручні й надійні годинники почали з'являтися, коли була винайдена пружина. Спочатку її роль виконувала свиняча щетина, згодом пружину почали робити зі сталі.
Також у Середні віки були винайдені скляне дзеркало (XIII ст., Італія), папір (II ст., Китай; XII ст., Іспанія), ножиці (X ст., Центральна Європа) та окуляри (XIII ст., Італія).
Проте найреволюційнішим винаходом Середньовіччя став друкарський верстат (XV ст.).
8. Книгодрукування. У Середні віки книги були рідкістю. Це пояснювалося тим, що кожна книга становила оригінальний рукописний твір, а грамотних людей було мало. Книги писали на спеціально обробленій телячій або овечій шкурі — пергаменті. Такими книгами можна було користуватися тривалий час, вони були красивими, але коштували дуже дорого. Не менш коштовною була й обкладинка. Крім того, книги прикрашали малюнками — книжковими мініатюрами, тому особливо цінні екземпляри тримали в монастирських бібліотеках під суворим наглядом.
Зростання кількості грамотних людей, поширення паперу збільшило попит на книги та зробило їх дешевшими. З’явилися майстерні з масового переписування книг. У XIV—XV ст. цікавість до писаного тексту значно зросла, особливо до Слова Божого. На початку XV ст. у Європі з’явилися перші книги, виготовлені за допомогою відбитків текстів, вирізаних на дощечках.
Проте такий спосіб був трудомістким і не задовольняв потреб часу. До того ж переписувачі працювали швидше, ніж виготовлявся макет такої друкованої книги.
Близько 1445 р. німецький ремісник Йоганн Гутенберг (1399—1468) винайшов спосіб книгодрукування. Із металевих кубиків з опуклими дзеркальними відбитками букв у спеціальних рамках набирався текст сторінки, яку потім друкували за допомогою пресу. Цей винахід докорінно змінив систему передачі інформації: усну форму змінило друковане слово.
Йоганн Гутенберг. Гравюра XVI ст.
9. Архітектура та мистецтво. Упродовж XI—XV ст. мистецтво знало два основні художні стилі — романський і готичний. Риси цих стилів найбільш яскраво проявилися в архітектурі замків і соборів.
Романський стиль — напрям мистецтва XI—XII ст., у якому використовувалися елементи римського мистецтва.
Готичний стиль — напрям європейського мистецтва XII—XV ст. Для архітектури були характерними арки, великі вікна з різнокольоровими вітражами, легкі стіни, нескінченна різноманітність форм, а сама будівля спрямовувалася вгору.
Романський замок — помешкання та оборонна споруда феодала — характеризувався масивністю форм, а навколишні фортечні стіни посилювали це враження. Вигляд замку свідчив про могутність його володаря.
Романський собор, якому притаманні ті самі риси, мав втілювати ідею величі й могутності церкви. В основу романського собору був покладений план римської громадської (світської) будівлі — базиліки.
Прикладом романської будівлі є Вормський собор (Німеччина) із масивним кам’яним склепінням, яке трималося на міцних стінах. Невеликі, схожі на бійниці вікна, пробиті в товстих стінах, горизонтальний поділ стін напівкруглими арками підкреслюють грандіозність і сувору монументальність споруди. Похмуру велич архітектури посилює скульптура, яка лише умовно передає риси людини.
Вормський собор (романський стиль). Сучасний вигляд
Серед будівель готичного стилю, що набув поширення в Західній Європі XII—XV ст., вражають собори у Франції: Реймсі, Ам’єні, Лані, Бове, Шартрі, Парижі. Фундаменти цих будівель закладалися на глибину до 10 м, а їхні вежі підносилися на висоту 40-поверхового будинку. Ці величні собори могли вмістити майже всіх жителів тогочасних міст.
Основними ознаками нового стилю були тонкі стіни, висока стрімка аркова стеля, великі вікна, прикрашені кольоровими вітражами. Справжнім дивом залишаються вітражі собору Шартра, виготовлені у XII—XIII ст. Вітражі в католицьких храмах відтворювали біблійні сюжети.
Ще одним важливим елементом готичного стилю була скульптура, яка наче наповнювала споруду рухом. У готичному храмі скульптура відігравала роль архітектурної прикраси та енциклопедії знань і уявлень про світ середньовічної людини. Поряд зі скульптурами святих, ангелів, Ісуса Христа, Діви Марії, демонічних істот з’явилися скульптури звичайних людей. До того ж усі скульптури набули людських рис. Так, готичний стиль привернув увагу до людини й світу, у якому вона живе. Цей інтерес розвивався вже за наступної епохи Відродження.
Собор Богоматері в Реймсі (готичний стиль). Сучасний вигляд
Храм у Середні віки був центром життя. У Ранньому Середньовіччі під час війн і набігів він давав прихисток, був порятунком від переслідувань. Проте це було не головне. Насамперед храм був домом Бога й мав доводити могутність Бога, його присутність усюди. Тому храми романського стилю були величними. Храм своїм виглядом скріплював сподівання на спасіння та зміцнював віру.
Крім того, храм для людини Середньовіччя, яка переважно була неграмотною, був «Біблією в камені». Фрески, мозаїки, ікони, скульптури «розповідали» про основні положення віри, зміст Святого Письма. Із появою готичних соборів їх суть і призначення не змінилися, але тепер головними настановами для віруючих були милосердя та прощення. Утіленням цього послання стали численні зображення страждань Христа й Богородиці. Велика кількість світла у храмі розвіювала страх перед Богом.
Будівництво величних готичних соборів припадає на період розквіту міського життя. Не кожне місто могло дозволити собі збудувати такий храм. Будівництво згуртовувало міську громаду, робило храм її символом і покровителем.
Кожен віруючий, що входив до храму, відчував себе частиною дому Бога.
10. Ранній гуманізм і Відродження. Наприкінці Середніх віків культура Західної Європи характеризувалася підвищеним інтересом до Античності. Митці намагалися відродити й наслідувати культуру античних часів. Саме тому нову епоху, що почалася, назвали Відродженням, або Ренесансом. Хоча насправді це було не відродження, а створення нової культури, яка поєднала в собі елементи двох культур — античної та середньовічної.
Від XIV ст. шанувальники Античності вважали, що насамперед потрібно пізнати людину. Від кінця XV ст. їх почали називати гуманістами. Сьогодні словом «гуманізм» ми називаємо таке розуміння світу, за якого людина є найвищою цінністю.
На противагу християнським чеснотам гуманісти найважливішими людськими якостями проголошували гідність і доблесть. На порозі великої культури Відродження стояв відомий поет і філософ Данте Аліг’єрі (1265—1321). Він рано почав писати вірші. Усі вони були присвячені одній дівчині — Беатріче. Найвідомішим твором Данте є «Божественна комедія».
Данте для свого твору «Божественна комедія» обрав форму видіння: у темному лісі він раптово зустрічає римського поета Вергілія, із яким вирушає в подорож до потойбічного світу. Із ним він проходить дев'ять кіл Пекла, а потім з іншими героями — Чистилище і Рай. Поема розповідає про Італію, Флоренцію, пап, імператорів, ченців і святих, античних полководців і мудреців. Усі, кого Данте зустрічає в потойбічному світі, продовжують переживати пристрасті земного життя: гнів, гордість, презирство.
Данте і його поема. Художник Д. ді Мікеліно. 1465 р.
Якщо Данте був попередником Відродження, то першою людиною Відродження можна впевнено назвати Франческо Петрарку (1304—1374). Його уславила «Книга пісень», що містила 366 віршів (сонетів), присвячених коханій поета Лаурі. За свої поетичні здібності Петрарка, як в античні часи, був коронований лавровим вінцем на римському Капітолії.
Франческо Петрарка
Послідовником і другом Петрарки був Джованні Боккаччо (1313—1375). Він також писав вірші, але славу Боккаччо принесла збірка зі 100 новел (оповідань) «Декамерон».
Твори Петрарки та Боккаччо були написані живою народною італійською мовою. Цим вони довели, що народною мовою можна писати видатні твори, передаючи різноманіття людських почуттів.
Серед творців нової культури були й художники. Важливим здобутком мистецтва цієї доби стала поява лінійної перспективи. Середньовічні художники на картинах зображували найважливіші фігури або речі більшими, ніж вони були насправді, незважаючи на те, де вони розташовані: на основному чи другорядному плані. Картини в лінійній перспективі виглядають так, як сприймає світ людське око: предмети на основному плані більші, на другорядному — менші. Також художники намагалися передати індивідуальні риси людини, її характер. Швидкого поширення набули картини світського характеру, з’явився новий жанр — портрет.
У мистецтві нову еру започаткував флорентієць Джотто ді Бондоне (1266—1337). Він малював портрети, ікони, фрески. Його першою великою роботою була фреска, присвячена життю Святого Франциска. Найвідомішою роботою Бондоне вважається розпис церкви в Падуї. На фресках він зобразив Ісуса, Діву Марію, апостолів як земних людей — розумними, чесними, красивими, твердими духом. Їхні обличчя передавали людські почуття й переживання. Бондоне багато зробив для рідного міста, за що був похований у соборі Флоренції як почесний громадянин. Тілесність, об’ємність фігур, лінійна перспектива в повному обсязі вперше з’явилися у творчості флорентійця Мазаччо (1401—1428). Найвідомішою стала сцена «Вигнання з Раю» із фрески церкви у Флоренції. Усі наступні художники Відродження навчалися на картинах Бондоне й Мазаччо.
Хрещення неофітів. Художник Мазаччо
Вершиною Раннього Відродження в мистецтві вважається живопис Сандро Боттічеллі (1445—1510). Його картини «Весна», «Народження Венери» передають розуміння не лише внутрішньої, але й зовнішньої краси.
Принципи Відродження знайшли втілення і в скульптурі. Так, флорентієць Донателло (1386—1466) відступив від середньовічних традицій і відродив античні традиції, створивши круглу скульптуру. Така статуя була самостійним витвором митця, а не частиною оздоблення храму. Її можна було споглядати з усіх боків. Найвидатнішим твором Донателло стала скульптура біблійного персонажа Давида.
Філіппо Брунеллескі (1377—1446) розробив закони лінійної перспективи в архітектурі та розв’язав складні інженерні завдання зі створення величезних куполів над соборами. Головним у його творчості стало зведення купола собору Санта-Марія-дель-Фйоре у Флоренції.
Культура Відродження змінила уявлення про світ, життя, людину та її чесноти. Людина стала центром світотворення.
Собор Санта-Марія-дель-Фйоре. Флоренція. Сучасний вигляд
Фрагмент вітража «Богородиця з красивого скла» в соборі в Шартрі
Запам'ятайте дати
• IX ст. — «Каролінзьке відродження»
• XI ст. — поява перших університетів
• 1445 р. — початок книгодрукування Й. Гутенбергом
• XIV—XV ст. — епоха Відродження:
- 1) Проторенесанс (друга половина XIII — XIV ст.)
- 2) Раннє Відродження (початок XV — кінець XV ст.)
- 3) Високе Відродження (кінець XV — перша половина XVI ст.)
- 4) Пізнє Відродження (середина — 90-ті рр. XVI ст.)
Чи погоджуєтесь ви з тим, що... Чому?
• Культура Середньовіччя була тісно пов'язана з релігією та церквою, оскільки саме релігія визначала світогляд тогочасної людини.
• У Середні віки зароджувалися дослідні знання, які стали основою для виникнення науки.
• Середньовічна література брала свій початок із героїчного епосу Раннього Середньовіччя. Рицарські романи, поезія трубадурів і мінезингерів стали характерними рисами епохи.
• Завдяки поширенню паперу й винаходу книгодрукування Йоганном Гутенбергом (1445 р.) книга стала доступною для більш широкого кола людей.
• Середньовічне мистецтво знало два основні художні стилі: романський (XI—XII ст.) і готичний (XII—XV ст.). Ці стилі найбільш яскраво проявилися в архітектурі замків і церков.
• Середньовічні храми прикрашали фресками, іконами, скульптурами, згодом почали використовувати вітражі.
• Друга половина XIII — XV ст. стали початком епохи Відродження. Її батьківщиною була Італія. В основі культури Відродження був гуманізм.
• Культура Відродження змінила середньовічне уявлення про світ. Людина була поставлена в центрі світотворення.
Запитання та завдання
1. Перевірте рівень засвоєння матеріалу параграфа за допомогою гри «Снігова куля».
Правила гри. У грі беруть участь декілька учнів та учениць. Перший(-а) учасник(-ця) гри називає ім'я, твір, назву пам'ятки, поняття тощо з теми, що вивчалася. Це слово повторює наступний(-а) учасник(-ця) гри і називає інше слово. Кожен(-на) наступний(-а) учасник(-ця) називає вже озвучені слова й додає нове. Зрештою утворюється довгий тематичний ланцюжок. Якщо учасник(-ця) гри робить помилку чи довгу паузу, то вибуває з гри. Перемагає учень(-иця), що наведе найдовший ланцюжок.
2. Із яких джерел брала свій початок середньовічна культура? 3. Що таке «Каролінзьке відродження»? Якими були його риси? 4. Яким темам була присвячена рицарська література? 5. Які особливості мала міська культура в Середні віки? 6. Що таке героїчний епос? Назвіть головних героїв епічних творів. 7. Як ви вважаєте, чому культура Відродження виникла саме в Італії? 8. Якою була тематика літературних творів епохи Відродження? 9. Які основні проблеми порушувала середньовічна філософія?
10. За додатковими джерелами визначте, яким був внесок Роджера Бекона в розвиток науки. 11. Робота в малих групах. Складіть порівняльну таблицю «Рицарська та міська середньовічна культура» за такими питаннями: 1) основні риси; 2) прояви, форми; 3) видатні представники. 12. Доповніть порівняльну таблицю «Архітектура Середньовіччя».
13. Чому в IX—XI ст. культура розвивалася переважно в монастирях? 14. Колективне обговорення. У чому полягала важливість винаходу Й. Гутенберга? 15. Обговоріть у групах. У чому погляди гуманістів відрізнялися від традиційного середньовічного світогляду?
Практичне заняття за розділом IV
Узагальнення за розділом IV
Тестові завдання для підготовки до тематичного контролю за розділом IV
Варіант І
Варіант II
скачать dle 11.0фильмы бесплатноДаний матеріал відноситься до підручника "Всесвітня історія 7 клас Гісем, Мартинюк 2020", створено завдяки МІНІСТЕРСТУ ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ (МОН)
Зверніть увагу!!!
Коментарі (0)