Завдання для тематичного оцінювання 7 клас Гісем
- 15-04-2022, 20:06
- 553
... |
| Слава Україні | Героям слава | ЗСУ | ДСНС | 103 | 102 | Обленерго | Лікарі | Вчителі | Українці |
... |
... |
... |
Перші століття Середньовіччя називали «темними віками», тож навряд чи про них можна говорити як про сприятливі для розвитку культури. Проте саме в цей період відбувалося народження нової європейської середньовічної культури, яка брала свої початки з античної спадщини, культури варварів і християнства. Перші результати такої взаємодії стали відчутними в період «Каролінзького відродження». Це був перший в історії середньовічної Європи прояв глибокого й свідомого інтересу до античної культури й освіти. У той же час Карл Великий, не забуваючи і про своє германське походження, наказав збирати германські старожитності й цікавився стародавніми франкськими піснями. Сам Карл мав добру, як на той час, освіту: знав грецьку й латинську мови, полюбляв читати книжки, а от писати так до кінця життя й не навчився. Він запрошував до себе й залучав до управління державою вчених з усієї Європи. Вони створили гурток при дворі імператора під назвою «Академія» — на кшталт філософської школи грецького філософа Платона, — де читали, за присутності Карла, твори античних філософів і церковних богословів, складали вірші, вільно обмінювалися думками з різних тем, сперечалися. За допомогою членів «Академії» Карл заснував при центрах єпископств школи, де готували освічених людей для управління державою. Він видав указ про обов’язкове навчання всіх дітей вільних людей. За організацію цих шкіл і написання для них перших підручників узявся вірний соратник Карла сакс Алкуїн. Однак наказ не змогли виконати через брак достатньої кількості вчителів. Із шкіл, заснованих Карлом при єпископствах, згодом виникли середньовічні університети. Школа, де готували людей для управління державою, існувала й при дворі імператора.... |
У перші століття існування християнської церкви, окрім офіційно прийнятих на церковних соборах поглядів на природу Христа і Святої Трійці в суспільстві, були поширені й інші. Такі погляди називалися єретичними, а осіб, що їх висловлювали, засуджували і проклинали як єретиків. Навіть після усталення християнського вчення випадки єресі були в середньовічній Європі звичним явищем. Чому ж виникали єресі? Однією з головних турбот людей середньовіччя була турбота про спасіння душі. Але люди бачили, що церква, проповідуючи покірність і відмову від земних благ, накопичила значні багатства й отримала величезну політичну владу. У середовищі ремісників, купців, рицарів, простих священиків і монахів, інколи навіть знаті, час від часу з’являлися люди, які замислювалися над суперечностями між євангельським ученням і повсякденною практикою. Вони доходили висновку, що церква навчає неправильно. Тільки повна відмова від багатств і влади може врятувати душу людини. Отже, єретиками ставали люди, які сумнівалися, що офіційне вчення церкви спроможне врятувати їхню душу, а також ті, хто прагнув більш справедливого соціального устрою. Таким чином, єресі набували як релігійного, так і соціально-релігійного спрямування. Єресь — релігійне вчення, що суперечило і не визнавалося християнською церквою. Єретик — визнаний церквою поширювач єресі. Основними центрами єретичних рухів ставали міста. Тут люди обмінювалися знаннями та своїми ідеями. Саме в містах жила більшість грамотних людей, що могли читати й тлумачити Святе Письмо.... |
... |
... |
Італія за часів Римської імперії була її центром та одним із найрозвиненіших її районів. У середні віки саме з Італії почалося відродження міського життя у Європі. Але постійне перебування під владою іноземних завойовників (лангобарди, візантійці, франки, араби, нормани, німецькі імператори) зумовило те, що італійські міста вважали за краще жити самостійним життям. У ХІ—ХІІ ст. італійські міста перетворилися на комуни. За формою правління міста-комуни в більшості своїй були республіками. Тут вирувало бурхливе політичне життя: різні угруповання боролися за владу. У ХІІ—ХІІІ ст. найвпливовішими були два угруповання — ґвельфи і ґібеліни. Проте кожне місто мало власні інтереси, які воно відстоювало будь-якими засобами. Наймогутнішими містами-державами були Флоренція, Венеція і Ґенуя. Ґвельфи — прихильники пап у їхній боротьбі проти німецьких імператорів. Ґібеліни — прихильники німецьких імператорів у їхній боротьбі проти пап. Флоренція за доби Середньовіччя була одним із найбільш економічно розвинених міст Європи. Основу її багатства становили сукна, що виготовлялися у великих суконних майстернях. У середині XIV ст. таких майстерень налічувалося понад 200. Крім суконного виробництва, у Флоренції розвивалися виробництво шовкових тканин, обробка хутра та ювелірна справа. Флоренція також була найбільшим центром торговельно-лихварських і банківських операцій. Розташовані поряд із Римом флорентійські банки стали обслуговувати фінансові операції римських пап по всій Європі. Свідченням фінансової могутності Флоренції стала її монета— золотий флорентійський флорин, який широко використовувався в міжнародній торгівлі.... |
За Верденською угодою 843 р. «землі східних франків» отримав Людвіг Німецький. Саме на цих землях згодом постало Німецьке королівство. Попервах воно мало нагадувало єдину державу. Тут існувало п’ять герцогств, володарі яких майже не підкорялися королям із династії Каролінгів. Знатні роди постійно боролися за владу. Це протистояння феодалів, герцогів і королів часто мало збройний характер і тому одержало назву міжусобних війн. Разом із міжусобними війнами землі Східного Франкського королівства потерпали від нападів чужоземців. Східнофранкські королі та місцеві герцоги змогли захистити свої землі від вікінгів. Однак наприкінці X ст. з’явився новий небезпечний ворог, який прийшов зі сходу, — угри, або мадяри. Ці племена кочових скотарів осіли на рівнині в середній течії Дунаю і почали нападати на сусідні землі. Першою від угорської навали загинула слов’янська держава Велика Моравія. Потім мадяри розпочали спустошувати німецькі землі, що спонукало герцогів до об’єднання в єдине королівство. У 919 р. місцева знать проголосила королем Східного Франкського королівства саксонського герцога Генріха І Птахолова (919—936). Із тієї події бере початок історія нової європейської держави — Німецького королівства.... |
Від кінця І до кінця IV ст. острів Британія був провінцією Римської імперії (крім північної частини сучасної Шотландії). Римляни побудували тут міста і фортеці, але переселенців із теплої Італії було обмаль. У 407 р. римські війська залишили острів, оскільки були змушені захищати кордони Італії від варварів, і римо-британські зв’язки фактично припинилися. Римська культура в Британії почала занепадати. Вожді місцевих кельтських племен вели міжусобну боротьбу. Від середини V ст. розпочалося масове вторгнення на територію Британії англо-саксонських завойовників. Англи та юти походили з Ютландського півострова (сучасна Данія), а сакси — із земель між Ельбою та Рейном (сучасна Німеччина). Спершу завойовники захопили південно-східне узбережжя Британії, а потім почали просуватися вглиб острова. Вони знищували кельтів або перетворювали їх на залежних людей, яких обкладали даниною. Племена бриттів зберегли незалежність на заході (півострови Уельс та Корнуолл), на півночі (Шотландія) та на сусідньому острові Ірландія. Частина кельтів переселилася на континент, до Ґаллії, на півострів Арморика, який згодом одержав назву Бретань. Кельти не лише тікали від завойовників, а й чинили їм відчайдушний опір. На початку VI ст. правитель бритів й останніх римлян на острові Амвросій Авреліан очолив боротьбу проти германців. Його воєначальником або, можливо, вождем одного з племен був легендарний король Артур. Він зміг завдати саксам декількох відчутних поразок, зокрема 516 р. в битві біля гори Бадон. Невідомий хроніст написав, що битва тривала три дні і три ночі й закінчилася перемогою бритів. Пам’ять про короля Артура збереглася в легендах, які з часом набули майже казкової форми і не мають нічого спільного зі справжніми подіями. Середньовічні європейські письменники написали десятки романів про короля Артура, його рицарів «круглого столу» на чолі з Ланселотом і чарівника Мерліна, який допомагав королю.... |