§ 14. Англія

1. Англосаксонські королівства

Від кінця І до кінця IV ст. острів Британія був провінцією Римської імперії (крім північної частини сучасної Шотландії). Римляни побудували тут міста і фортеці, але переселенців із теплої Італії було обмаль. У 407 р. римські війська залишили острів, оскільки були змушені захищати кордони Італії від варварів, і римо-британські зв’язки фактично припинилися. Римська культура в Британії почала занепадати. Вожді місцевих кельтських племен вели міжусобну боротьбу. Від середини V ст. розпочалося масове вторгнення на територію Британії англо-саксонських завойовників. Англи та юти походили з Ютландського півострова (сучасна Данія), а сакси — із земель між Ельбою та Рейном (сучасна Німеччина).

Спершу завойовники захопили південно-східне узбережжя Британії, а потім почали просуватися вглиб острова. Вони знищували кельтів або перетворювали їх на залежних людей, яких обкладали даниною. Племена бриттів зберегли незалежність на заході (півострови Уельс та Корнуолл), на півночі (Шотландія) та на сусідньому острові Ірландія. Частина кельтів переселилася на континент, до Ґаллії, на півострів Арморика, який згодом одержав назву Бретань.

Кельти не лише тікали від завойовників, а й чинили їм відчайдушний опір. На початку VI ст. правитель бритів й останніх римлян на острові Амвросій Авреліан очолив боротьбу проти германців. Його воєначальником або, можливо, вождем одного з племен був легендарний король Артур. Він зміг завдати саксам декількох відчутних поразок, зокрема 516 р. в битві біля гори Бадон. Невідомий хроніст написав, що битва тривала три дні і три ночі й закінчилася перемогою бритів. Пам’ять про короля Артура збереглася в легендах, які з часом набули майже казкової форми і не мають нічого спільного зі справжніми подіями. Середньовічні європейські письменники написали десятки романів про короля Артура, його рицарів «круглого столу» на чолі з Ланселотом і чарівника Мерліна, який допомагав королю.

Захопивши Британію, завойовники утворили сім королівств. Королівствами англів були Останглія, Мерсія і Нортумбрія; саксів — Ессекс, Уессекс, Сассекс; ютів — Кент. Усі германські племена розмовляли різними говірками, але поступово поширювався і почав переважати діалект англів із Мерсії. Мову, якою розмовляли завойовники, стали називати англійською, а саму країну — Англією. Залишки підкореного населення і завойовники поступово об’єдналися в один народ, який одержав назву англосакси.

Англосаксонські воїни

Перші два-три століття після завоювання населення англо-саксонських королівств поділялося на простих людей (керлів) і знатних (ерлів). Керли були вільними селянами, володіли невеликими ділянками землі, а в разі війни йшли в ополчення. Ерли були представниками англосаксонської знаті й володіли великими ділянками землі, що оброблялася рабами і залежними людьми — поневоленими бритами чи боржниками-керлами.

Англосакси принесли із собою традиції правління германських племен. Після завоювання германські вожді стали королями, їхня влада посилилася. Короля оточувала дружина, що захищала його, отримуючи у винагороду зброю, коней, коштовності й землю. Обов’язковою частиною винагороди були бенкети, розкіш яких сприяла збільшенню популярності короля. Водночас віддавна при королі існувала «рада мудрих», або «тих, хто знає звичаї», що обмежувала королівську владу. Ця рада складалася з представників знаті, затверджувала нові закони і за потреби, могла усунути старого та обрати нового короля.

Унаслідок англосаксонського завоювання Британія перетворилася на Англію: кельтів було знищено або поневолено; римська культура і звичаї зникли.

В англо-саксонських королівствах, як і в континентальних варварських, також почало поширюватися християнство. Християнізація Англії мала два джерела. Перше — це ірландські місіонери, друге — це римська церква. Папа Григорій І Великий (590—604) доклав чимало зусиль, щоб навернути населення Англії до християнської віри. Задля цього він послав 40 ченців на чолі з видатним богословом Августином, який став першим єпископом Англії. Його резиденцією стало містечко Кентербері в Кенті. Римські монахи розгорнули енергійну діяльність, навертаючи до християнства населення південної частини країни і витісняючи мандрівних ірландських проповідників, у яких вони вбачали суперників. В Англії було створено церковну організацію, що підпорядковувалася Риму, у селах створювалися парафії, до яких призначалися постійні священики. Замість маленьких ірландських каплиць запрошені з Ґаллії майстри зводили великі кам’яні церкви.

Георгій Великий

Унаслідок діяльності ірландських і римських проповідників в Англії запанувало християнство.

Коли відбулося англосаксонське завоювання Британії? Які германські племена брали в ньому участь?

Скільки королівств утворили англосакси?

Ще було джерелами християнізації Англії?

2. Англія і вікінги

Англосаксонське завоювання Британії стало для неї не останнім. Англія першою зазнала руйнівних нападів вікінгів і постраждала від них найбільше. Перший такий напад датується 793 р.

На початку правління короля Альфреда становище Англії було дуже тяжким. Данці захопили Лондон, і король був змушений утекти від них на південь, де почав збирати сили для боротьби. Він розділив своє військо на дві частини. Щороку одна йшла в бій, а інша обробляла поля. Така тактика виявилася успішною, і 879 р. король Альфред, відкинувши данців за Темзу, підписав із ними мирну угоду.

Альфред

У війні проти данців Альфред замість звичного англосаксонського народного ополчення створив армію з професійних воїнів-рицарів. За рішенням короля кожні п’ять англосаксів повинні були озброювати і забезпечувати всім необхідним одного воїна, який служив в армії. Це дало можливість Альфреду вести тривалу війну і не дати занепасти господарству.

Поява професійних воїнів-рицарів започаткувала далекосяжні зміни в англійському суспільстві, що почало набувати рис феодального.

Окрім створення рицарства, за наказом короля Альфреда стали будувати бурги — фортеці з вартовими загонами — і кораблі для захисту морського узбережжя від загарбників. Для того щоб вести успішну боротьбу, король потребував значних коштів. Альфред запровадив перший постійний податок із населення — «данські гроші».

Багато уваги Альфред приділяв розвитку освіти і науки. Він сумно промовляв, що раніше іноземці їхали навчатися до Англії, а тепер неможливо знайти людину, яка переклала б листа з латини англійською. Король Альфред утворив при своєму дворі школу, де інколи сам викладав, а також школи в центрах єпископств. За наказом короля здійснювалися переклади латинських книг англосаксонською мовою.

Воїни-вікінги, підвіска «Одін і ворони» X cт.

Велике значення для посилення єдності країни мало створення збірника законів «Правди короля Альфреда». Король наказав зібрати давні англо-саксонські закони — правди — у єдину збірку, додав деякі нові та вимагав від усіх користуватися ними.

Мовою документа

Витяги із «Правди короля Альфреда»

Я, король Альфред, зібрав ці закони й наказав записати більшість із тих, яких дотримувалися наші попередники і які сподобалися мені, а багато злих, що мені не сподобалися, я відкинув за радою мудрих, а інші наказав виконувати; далі, не наважився я передати до запису більшість моїх власних постанов, бо не переконаний, що сподобаються вони нашим наступникам...

4. Якщо хтось замислює зло проти життя короля сам особисто або надає притулок вигнанцеві чи його спільникові, то він відповідатиме своїм життям і всім, чим володіє...

4.2. Хто готує замах на свого пана, той відповість за це своїм життям і всім, чим він володіє, або здійснить очищення клятвою.

5. Також установлюємо ми для кожної церкви, освяченої єпископом, такий захист миру: якщо її досягне піша або кінна людина, яка рятується від помсти, то ніхто не може вивести її звідти протягом семи ночей. Коли хтось це все-таки зробить, то відповість за порушення королівського захисту церковного миру...

5.2. Старший у церкві повинен наглядати за тим, щоб ця людина не отримувала протягом цих семи днів їжі.

5.3. Якщо він сам захоче віддати зброю своїм переслідувачам, то вони повинні берегти його 30 ночей і сповістити про це його родичів.

5.4. Далі про церковний привілей: якщо той, хто вчинив злочин, про який раніше не було відомо, сховається в церкві й там покається перед Богом, то нехай простять половину його провини...

Якщо хтось украде щось у церкві, то нехай заплатить за це одноразове відшкодування і штраф, відповідний цьому відшкодуванню, і нехай у нього буде відрубано руку, якою він здійснив цю крадіжку...

Чим можна пояснити поведінку королівських збирачів податків?

Як король Альфред уклав збірник законів?

Що було спільного у створенні його і «Салічної правди» Хлодвіга?

Яке значення діяльності християнської церкви в Англії за часів короля Альфреда?

У якому році відбувся перший напад вікінгів на Британські острови?

Яку державу утворили вікінги на території Англії?

Чому уессекський король Альфред одержав прізвисько Великий?

3. Нормандське завоювання Англії

У боротьбі проти данців англосаксам допомагало герцогство Нормандія, що існувало на узбережжі Північної Франції. Воно, як ви вже знаєте, було засноване 911 р. на землях, захоплених у Французькому королівстві норманським ватажком герцогом Ролланом.

Битва під Гастінгсом

У 1066 р., скориставшись смертю короля Англії, герцог Нормандії Вільгельм вирішив захопити англійський престол. Приводом до завоювання став заповіт англосаксонського короля, якому нормандський герцог доводився родичем. У ньому йшлося про те, що Вільгельм — спадкоємець англійського престолу. Папа Римський Александр II, намагаючись підкорити своєму впливу англійську церкву, дав благословення Вільгельмові. Восени 1066 р. велика армія герцога вторглася до Англії.

14 жовтня 1066 р. Вільгельм розбив англійську армію на чолі з новим королем Гарольдом у битві під Гастінгсом. Король Гарольд загинув у бою. Армія нормандського герцога вступила до Лондона, де 25 грудня 1066 р. він став новим королем Англії під іменем Вільгельма І Завойовника (1066—1087).

Вільгельм Завойовник

Англосаксонська знать, що не визнала владу нового короля, утратила свої володіння. Їх отримали французько-нормандські загарбники. Сам король став найбільшим землевласником у країні та надавав землі своїм прибічникам — баронам. На своїх прибічників він замінив і єпископат англійської церкви.

Барон — васал короля, але не спадковий.

Король і барони вкрили всю Англію кам’яними замками. У самому Лондоні на березі Темзи було побудовано похмурий королівський замок Тауер, що став символом влади нових володарів країни.

Тауер. Лондон

Величезне значення для Англії мав проведений за наказом короля 1086 р. перепис населення. Із жахом дивилися люди на цю дивовижну і незвичну акцію, вбачаючи у ній звістку про наближення кінця світу. Складені під час перепису списки населення отримали назву «Книги Страшного суду», оскільки деякі вважали, що коли прийде Христос, він судитиме людей за такою самою книгою. Насправді мета перепису полягала в тому, щоб з’ясувати, скільки платників податків існує в країні. Багатьох селян, які до нормандського завоювання були вільними, записали до «Книги Страшного суду» як залежних. Епоху Вільгельма І Завойовника англійські селяни стали називати «нормандським рабством».

Сторінки з «Книги Страшного суду»

Спокій у завойованій Англії Вільгельм забезпечив жорстокими заходами. За вбивство нормандця король установив спільну відповідальність усіх мешканців села або цілої місцевості, де це сталося.

Із часом у країні запанував мир: припинилися данські набіги та усобиці знаті. Зміцненню королівської влади сприяло те, що Вільгельм установив порядок, за яким усі васали підкорялися не лише своїм сеньйорам, а й королю. На вимогу короля кожен рицар, незалежно від того, чиїм васалом він був, повинен був нести службу в королівському війську. Перетворення, які розпочав Вільгельм І, посилили королівську владу і перетворили Англію на централізовану державу.

Вільгельм І створив міцний апарат управління своєю державою. Країна поділялася на графства, на чолі яких стояли шерифи, призначені королем. Шерифи відповідали за збір податків до королівської скарбниці, провадили судочинство й управляли графствами від імені короля.

Зміцнення королівської влади і припинення усобиць у країні сприяло зростанню міст, розвитку торгівлі. Лондон перетворився на великий торговельний центр Англії. Англійські купці продавали вовну, яка поступово ставала головним предметом англійської зовнішньої торгівлі.

Англійська скарбниця отримала назву Палата шахової дошки завдяки системі підрахунку грошей. Великі столи в палаті було переділено лініями на смуги. На них в особливому порядку розкладалися й пересувалися стовпчики монет. Така система нагадувала гру в шахи, звідки і виникла назва палати.

Політику, започатковану Вільгельмом І, продовжив його молодший син Генріх І (1100—1135). За його правління велику роль в управлінні країною стала відігравати постійна Королівська рада. До неї входили вищі посадові особи держави — королівський скарбник, керівник канцелярії, судді та вірні королю представники знаті. Вищою судовою інстанцією в країні став постійно діючий Суд королівської лави. За дорученням короля судді їздили графствами і розбирали там судові справи. Було створено й казначейство, що називалося Палатою шахової дошки. Воно відповідало за надходження податків.

Генріх І

Отже, внаслідок нормандського завоювання в Англії посилилася королівська влада і почалося становлення централізованої держави.

У якому році відбулося нормандське завоювання Англії? Де сталася вирішальна битва?

Для чого була створена «Книга Страшного суду»?

А тим часом в Україні...

1113—1125 рр. — правління Володимира Мономаха.

4. Перші Плантаґенети

По смерті Генріха І, який не залишив нащадка престолу, розпочалася міжусобиця, яка тривала двадцять років. За допомогою церкви період безвладдя в Англії було припинено. Престол отримав онук Генріха І молодий граф анжуйський Генріх, що започаткував династію Плантаґенетів, яка правила країною до кінця XIV ст. Він правив під ім’ям Генріх II Плантаґенет (1154—1189).

Постать в історії

Генріх II Плантаґенет відіграв велику роль в історії Англії. Його мати, донька Генріха І, була дружиною графа анжуйського Жофруа Плантаґенета (це прізвище він отримав від латинської назви рослини «планта ґеніста», якою полюбляв прикрашати свій шолом). За свідченнями сучасників, Генріх II був людиною міцної статури з бичачою шиєю і руками силача. Він мав неврівноважений і вибуховий характер. Генріх міг бути добрим, щедрим, відвертим, але коли щось дратувало його і не було до вподоби — перетворювався на розлюченого тирана. Його гнів, щоправда, швидко минав, і король знову ставав доброзичливою поступливою людиною. Генріх II мав неабияку освіту (володів шістьма мовами) і винятково добру пам’ять. До вишуканої їжі чи розкішного вбрання король був абсолютно байдужим, натомість у справах виявляв наполегливість і рішучість. Генріх II був правителем величезних володінь. До їх складу, крім Англії та Нормандії, входили його спадкові володіння у Франції — Анжу, Пуату, Турень та ін. Після одруження з Елеонорою Аквітанською він отримав і її володіння. Державу Генріха II історики називали «Анжуйською імперією».

Генріх II Плантаґенет

Усі свої сили невтомний Генріх II поклав на те, щоб відновити в державі міцну королівську владу. Він наказав зруйнувати замки феодалів, які брали активну участь у міжусобній боротьбі. Одночасно Генріх II розпочав у країні реформи.

Початок їм поклала судова реформа. Кожна вільна людина в Англії одержала право за певну плату звертатися до королівського суду, оминаючи суд баронів. Королівські судді, що їздили країною, для розгляду справ на місцях залучали особливих присяжних. Ними ставали 12 місцевих жителів, які складали присягу на Біблії, що чесно вестимуть справу. Завершивши розслідування, присяжні доповідали королівському судді, який призначав кару винному або звільняв невинного. Так було започатковано виникнення суду присяжних, що діє й зараз в демократичних країнах. Завдяки проведенню судової реформи Генріх II здобув підтримку дрібних рицарів, селян, міщан, які вбачали в ньому свого захисника. До того ж діяльність королівських судів стала джерелом великих прибутків скарбниці короля.

Генріх II здійснив також військову реформу. Служба рицарів у війську як васалів короля обмежувалася певною кількістю днів на рік. Генріх II дозволяв деяким рицарям не служити у війську; за це вони мали сплачувати королю «щитові гроші», на які утримувалося наймане рицарське військо, що значно зменшило залежність короля від місцевих феодалів. Водночас було зміцнено народне ополчення: кожна вільна людина була зобов’язана мати зброю і з’являтися з нею для участі в королівських походах.

Генріх II намагався поставити під свій контроль англійську церкву, але зазнав поразки. Архієпископ кентерберійський Томас Бекет, який очолював церкву в Англії, рішуче виступив проти домагань короля. Коли Бекета за таємним наказом короля було вбито, у справу втрутився папа. Під загрозою відлучення від церкви Генріх II вимушений був покаятися й відмовитися від своїх планів щодо реформування церкви.

Томас Бекет

Генріха II Плантаґенета вважають одним із найвидатніших королів середньовічної Англії. Однак його величезна англо-французька держава потребувала значних сил для управління нею і за наступників Генріха II — його синів Річарда І Левове Серце (1189—1199 рр.) та Іоанна Безземельного (1199—1216 рр.) швидко занепала.

Іоанн Безземельний

Які реформи здійснив Генріх II Плантаґенет?

5. «Велика хартія вольностей»

Славнозвісний король Річард І Левове Серце був блискучим полководцем, талановитим поетом і музикантом, але за все своє життя в Англії він провів лише кілька місяців. Бажання здобути славу штовхало його до участі в хрестових походах або війн проти Франції. Присвятив усе своє життя боротьбі проти французького короля і його наступник Іоанн Безземельний. У війні проти Філіппа II Августа він зазнавав поразки за поразкою і врешті-решт утратив більшість французьких володінь. Іоанн Безземельний розпочав боротьбу і проти папи, але також її програв. Він був змушений визнати себе його васалом і сплачувати йому щорічну данину в розмірі 1000 фунтів стерлінгів.

Постійні збільшення податків, різноманітні побори чиновників та королівські невдалі авантюри викликали невдоволення в країні. Водночас англійські барони, відчувши послаблення королівської влади, розпочали боротьбу за свої права. Приводом до неї стало проголошення Іоанном Безземельним у 1215 р. підготовки чергової війни проти Франції. Рицарі не хотіли брати в ній участь, вважаючи її безнадійною, і влітку 1215 р. розпочали повстання. Керували виступом великі барони півночі Англії. Повстанці рушили на Лондон і захопили його за підтримки міщан. Іоанн Безземельний, узятий у полон, був змушений прийняти вимоги повстанців і підписати 15 червня 1215 р. складену баронами Велику хартію вольностей.

Хартія (у перекладі з давньогрец. — аркуш папірусу) містила 63 статті, переважна більшість яких захищала інтереси баронів та обмежувала владу короля.

Іоанн Безземельний одразу після підписання Хартії відмовився її виконувати. Обурені барони оголосили про позбавлення влади короля. Розпочалася війна, у розпалі якої Іоанн Безземельний помер.

Мовою документа

Витяг із Великої хартії вольностей

1. По-перше, ми дали перед Богом згоду і підтвердили цією хартією за нас і наших нащадків на віки, щоб англійська церква була вільна, у повній мірі й недоторканності володіла своїми правами і свободами.

12. Ані щитові гроші, ані будь-які інші платежі не повинні стягувати в нашому королівстві інакше, ніж за загальною радою королівства нашого...

13. Місто Лондон повинно мати всі стародавні свободи і вільні свої звичаї, як на суходолі, так і на воді. Крім того, ми бажаємо і дозволяємо, щоби всі інші міста, і бурги, і містечка, і порти мали всі свободи і вільні свої звичаї.

14. Щоби мати загальну раду королівства для призначення нових платежів чи обкладення щитовими грішми, ми накажемо скликати архієпископів, єпископів, абатів, графів, старших баронів нашими листами кожного окремо і, крім цього, накажемо скликати, через шерифів та бейліфів наших, усіх тих, хто має землі, отримані від короля безпосередньо.

16. Нікого не повинні примушувати нести більшу службу за свій рицарський лен або інше вільне володіння, ніж визначено.

20. Вільна людина буде штрафуватися за дрібний проступок відповідно до виду цього проступку, а за більший проступок буде штрафуватися відповідно до його тяжкості, причому повинно залишатися недоторканним основне майно відповідача...

39. Жодна вільна людина не буде заарештована, ув’язнена, або позбавлена майна, або оголошена поза законом, або відправлена у вигнання, або знедолена в будь-який інший спосіб, і ми не підемо на нього інакше, ніж за законним вироком рівних цій людині та за законом країни.

40. Нікому не будемо продавати права і справедливості, нікому не будемо відмовляти в них і уповільнювати їх.

41. Усі купці повинні мати право вільно та безпечно виїздити з Англії та в’їздити до неї, перебувати і їздити Англією, як суходолом, так і водою для того, щоби купувати і продавати без будь-яких незаконних мит, сплачуючи лише старовинні та справедливі, звичаєм установлені мита, за винятком воєнного часу.

Які права надавав король Хартією різним верствам населення?

Які з цих прав ви вважаєте найважливішими і чому?

Прийняття Великої хартії вольностей мало важливе значення. У 39 статті вперше було проголошено принцип, який у майбутньому перетворився на вимогу населення багатьох країн Європи. Можливо саме тому Хартію вважають першим у Європі документом, що підтвердив основні права людини.

Чому короля Іоанна прозвали Безземельним?

Коли було прийнято Велику хартію вольностей?

А тим часом в Україні...

1199 р. — заснування Галицько-Волинської держави.

1214 р. — Спішська угода між Польщею і Угорщиною, за якою Галичина відходила до останньої.

6. Заснування англійського парламенту

Новим королем Англії барони визнали малолітнього сина Іоанна — Генріха III (1216—1272). Слабкий та безхарактерний Генріх III завжди перебував під чиїмось впливом: попервах неповнолітнім королем керували барони, а після одруження він потрапив під вплив родичів своєї дружини-француженки. Він роздавав іноземцям посади й землі, провокуючи цим обурення англійських баронів. Міщани, рицарі, вільні селяни також були невдоволені засиллям королівських чиновників і суддів. Навесні 1258 р., попри неврожай і голод у країні, король зажадав від баронів третину їхніх доходів на авантюру із завоювання Сицилійського королівства. Тоді барони категорично відмовили королю в грошах і зібрали «скажену раду», яка по суті перебрала владу. Але панування баронів не влаштовувало інші прошарки населення. Рицарі, міщани й селяни почали виступати проти баронів. Англію охопила громадянська війна. На бік невдоволених пануванням ради перейшла і частина баронів. Очолив рицарів, міщан і баронів, які продовжили боротьбу проти короля і ради, Симон де Монфор, граф лестерський. Навесні 1264 р. він розбив королівську армію, захопив у полон Генріха III та його старшого сина Едуарда. На деякий час він став правителем країни — лордом-протектором.

Генріх III

Симон де Монфор

20 січня 1265 р. у Вестмінстері Симон де Монфор уперше зібрав раду, на яку, окрім представників вищої духовної та світської знаті, запросив по два рицарі від кожного графства і двох міщан від кожного великого міста. Рицарів обирали всі вільні платники податків графства, а міщан — органи самоврядування міст. Ця рада одержала назву парламент (від франц. parler — говорити).

Так, уперше в середньовічній Західній Європі виник станово-представницький орган влади.

Громадянська війна — війна між громадянами однієї держави, які дотримуються діаметрально протилежних поглядів і яких неможливо примирити.

Парламент — станово-представницький орган влади, згодом законодавчий орган влади.

Лорд — великий землевласник в Англії.

Перемога над королем не припинила громадянської війни: вона, навпаки, спалахнула з новою силою. Селяни громили маєтки прибічників короля, відмовлялися працювати на баронів. Налякана розгортанням війни більшість баронів перейшла на бік принца Едуарда, який, після втечі з полону, став організатором сил короля. Військо Монфора було розбито, він загинув у бою. Владу короля Генріха III було відновлено. Однак за роки громадянської війни і король, і барони переконалися в необхідності зважати на інтереси інших верств населення. Тому головним наслідком громадянської війни стало виникнення в Англії парламенту.

Будинок британського парламенту

Остаточно парламент сформувався у роки правління Едуарда І (1272—1307). За своєю структурою англійський парламент відрізнявся від французьких Генеральних штатів. Основні його повноваження англійського парламенту в основному сформувалися у другій половині XIII — на початку XIV ст. Із 1295 р. парламент в Англії став збиратися систематично. Він мав право затверджувати податки й видавати закони. У 1343 р. англійський парламент розділився на дві палати. Верхня палата називалася палатою лордів і складалася з духовних лордів (архієпископів, єпископів та абатів) і світських лордів — баронів. До нижньої палати — палати громад — входили рицарі від графств і міщани. Вільні селяни та бідні міщани в парламенті представлені не були, а залежним селянам узагалі було заборонено брати участь у виборах. Англійський парламент мав більший вплив на державне життя, ніж Генеральні штати у Франції. Він став тим органом, де висловлювалися погляди представників різних верств населення, а також місцем мирного узгодження різних конфліктів, що виникали в країні.

Едуард І

Отже, у XIII—XIV ст. в Англії сформувалася централізована держава у вигляді станової монархії.

Коли вперше було скликано англійський парламент?

7. Англія в XIV ст.

Кінець XIV ст. виявився для Англії насиченим усілякими соціальними рухами й виступами, які мали досить значний вплив на її розвиток. Поштовхом до них стали поразки в Столітній війні та політика династії Плантаґенетів. У 1377 р. парламент утвердив додатковий податок, що його мали сплачувати всі піддані, які досягли 14-річного віку, незалежно від статі. Цей податок став важким тягарем для населення, до того ж він зруйнував традиційні відносини між селянами, феодалами й державою.

Крім того, у 60—70-ті рр. XIV ст. Англію охопив рух за реформування церкви. Його ідеологом був Джон Вікліф (1320—1384), священик і професор Оксфордського університету. У своїх проповідях Вікліф заперечував владу пап, доводячи, що вони не повинні отримувати від Англії ніякої данини. Він закликав до конфіскації володінь церкви, здешевлення церковних обрядів і рекомендував посилити в богослужінні момент проповіді. Його важливою заслугою було те, що він переклав Біблію англійською мовою, наблизивши Слово Боже до душ віруючих англійців. Заклики Вікліфа знайшли відгук у різних прошарках суспільства. Його послідовників називали лолардами. Під впливом ідей Вікліфа парламент прийняв спеціальний статут, який забороняв звертатися до папи як до вищої інстанції в судово-церковних справах, англійський король відмовився від сплати данини папі тощо. Селянство ж сприйняло ідеї Вікліфа як заклик до виступу проти феодалів.

Джон Вікліф

Збурене новими податками і релігійними вченнями англійське суспільство вибухнуло повстанням у 1381 р. під проводом Вота Тайлера.

Вот Тайлер

Повсталі вступили до Лондона. Вірячи в «доброго короля», вони прагнули розповісти йому про утиски з боку сеньйорів й оголосити свої вимоги. Молодий король Річард II виграв час, майстерно зігравши роль захисника простого люду. Під час чергових переговорів Вота Тайлера було вбито. Селяни, утративши ватажка, були в розпачі, а королівські загони роз’їхалися країною, караючи учасників повстання.

Вбивство Вота Тайлера (гравюра)

Бунти і виступи були наслідком тих соціальних змін, що охопили англійське суспільство. Традиційний становий поділ на феодалів, духовенство і селянство не відповідав реаліям часу. З’являлися і збільшувалися нові прошарки суспільства: ремісники, торговці, купці та ін. Та й самі феодали вже не були схожими на своїх попередників. Їх більше непокоїли проблеми землі й прибутків, аніж слави й війни. Рицарська честь відходила в минуле. Такі зміни в англійському суспільстві, особливо у вищих прошарках, призвели до війни, яка в історії одержала назву Червоної та Білої троянд.

Що зумовило вибух повстання під проводом Вота Тайлера?

8. Війна Червоної та Білої троянд

Поразка в Столітній війні викликала політичну кризу династії Ланкастерів, що прийшла до влади у 1399 р. Опозицію проти них очолив герцог йоркський Річард. Він вирішив скористатися з того, що Генріх VI був несповна розуму, а владу в країні тримала його дружина Маргарита Анжуйська. У 1455 р. Річарда оголосили регентом королівства, хоч у Генріха VI був син. Такий стан речей не влаштовував родину Ланкастерів, яка не бажала поступатися Йоркам. Зрештою, палацові інтриги переросли у відкриті збройні сутички між прихильниками двох родин і в громадянську війну, що одержала назву Червоної (елемент герба Ланкастерів) та Білої (елемент герба родини Тюдорів, що започаткувала після війни нову династію) троянд. На початку війни успіх був на боці Ланкастерів. У 1480 р. під час однієї з битв військо Річарда було розбите, а сам він загинув. Проте вже наступного року син Річарда за підтримки могутнього графа Ворвіка став королем Едуардом IV (1461—1483). Королева Маргарита разом із сином утекла до Франції, а божевільний Генріх VI, покинутий усіма, блукав Англією в супроводі свого духівника, поки його не посадили в Тауер.

Генріх VI

Едуард IV

Ставши королем, Едуард відібрав усі землі в Ланкастерів та їхніх прихильників. Роздаючи ці володіння, він тим самим заручився підтримкою знаті. Едуард також сприяв розвитку торгівлі, особливо міжнародної, проте за це вимагав від купців і банкірів усіляких подарунків і позичок, які не повертав. Із парламентом у нього справи на склалися, тому він скликав його рідко і неохоче. Політика Едуарда IV викликала невдоволення навіть у його прихильників. Граф Ворвік, посварившись із ним, утік до Франції, де уклав союз із Маргаритою. У 1471 р. військо Ланкастерів на чолі з Ворвіком висадилося в Англії та захопило Лондон. Генріха VI знову проголосили королем, але Едуард зміг повернути собі владу. Ворвік, якого назвали «творцем королів», Генріх VI та його син загинули, а Маргариту взяли в полон. Усі роки війни відзначалися нещадним нищенням противників. Після смерті Едуарда IV владу мав отримати його син Едуард V, але брат покійного короля герцог Річард Глостер наказав ув’язнити молодого монарха та його брата (13 і 10 років). Сам же він проголосив себе королем Річардом III (1483—1485).

Річард III

Особа Річарда III привертала до себе увагу істориків і письменників. Так, йому присвятив драму «Річард III» славетний англійський драматург В. Шекспір. У деяких творах і літописах він постає перед нами як справжнє чудовисько: горбатий сухорукий карлик, позбавлений будь-яких моральних якостей. Йому приписують безпосередню участь у вбивстві Генріха IV тощо. Насправді ж він був невисоким на зріст, розумним і сміливим юнаком. Навіть вороги визнавали, що то був тямущий правитель і хоробрий воїн, здібний полководець. Що ж до фізичних вад, то одне плече в нього було дещо вищим за інше, а ліва рука від народження була малорухомою.

Річард III розумів, що війна остаточно зруйнувала старі відносини і що країна прийме будь-якого короля, який забезпечить мир, знизить податки і наведе лад у державі. У цьому напрямку він і діяв, чим здобув прихильність народу. Але над ним тяжіли чутки про його причетність до смерті двох синів Едуарда IV які до того ж він не спростовував.

Зрештою, його противники об’єдналися навколо одного з останніх Ланкастерів, який жив у вигнанні, Генріха Тюдора. Останній зібрав військо і висадився в Англії. Біля містечка Босуарт зійшлися дві армії. Річард III був зраджений, його армія розбіглася. Сам він загинув на полі бою.

Корона з його голови відразу була покладена Генріху Тюдору, який став правити під ім’ям Генріх VII (1485—1503). Щоб остаточно примирити ворожі сторони, Генріх VII одружився з єдиною представницею Йорків, а у своєму гербі поєднав червону та білу троянди. Війна тривалістю в 30 років нарешті скінчилася.

У парламенті, скликаному Генріхом VII після перемоги, виявилося лише 20 лордів із 50, до того ж частина з тих, що залишалася, стала лордами під час війни. Це свідчило про те, що майже вся родова аристократія Англії полягла на полях битв, і її заступила нова, яка сповідувала нові моральні принципи, була залежною від короля і не обстоювала феодальних звичаїв. Майже зникла система васалітету, а замість неї почала діяти система ліврейних почтів. Ліврея — це особливий одяг слуг із гербом господаря. Лівреєю також називали плату сюзерена своєму васалу.

Ліврейний почт — це, по суті, загони найманців, що отримували плату від свого лорда і мали з ним письмовий договір про службу. Старі традиції та чесне слово, на чому трималася система васалітету, уже сприймалися як недостатні.

Отже, в Англії відбувалося руйнування старих феодальних традицій і становлення держави нового типу, що базувалася на необмеженій владі монарха і розгалуженій системі державного апарату. В Англії цей процес відбувався дещо повільніше, ніж у Франції. До того ж в Англії зміцніли традиції парламентаризму, що не давало можливості королю повністю зосередити у своїх руках усю повноту влади.

Єлизавета Йоркська

Генріх VII

Між ким тривала війна Червоної і Білої троянд? Чому вона одержала таку назву?

Чи можна визначити переможця у цій війні?

А тим часом в Україні...

1489 р. — перша згадка про козаків.

1490—1492 рр. — повстання Мухи.

Закріпимо знання

1. Чим суспільний лад англосаксів відрізнявся від порядків, установлених Хлодвігом у Франкському королівстві?

2. Які наслідки мали для Англії набіги вікінгів?

3. Визначте роль короля Альфреда Великого в історії Англії.

4. Що стало приводом до нормандського завоювання Англії? Охарактеризуйте наслідки цього завоювання.

5. У чому виявилося посилення королівської влади за часів правління Генріха II?

6. Що таке Велика хартія вольностей? Чому англійці вважають її появу початком затвердження своїх прав і свобод?

7. Хто очолював селянське повстання 1381 р.?

8. Чому в Англії спалахнула війна Червоної і Білої троянд? До яких наслідків вона призвела?

9. У чому полягає суть учення Джона Вікліфа? Який вплив воно мало на англійське суспільство?

10. Розкажіть, як відбувалося становлення християнської церкви в Англії.

11. Підготуйте розповідь від особи англійського барона, невдоволеного королем Іоанном Безземельним. Подумайте, які претензії він міг висунути королю.

12. На прикладі короля Річарда III поясніть, як письменник може вплинути на образ правителя.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно