§ 16. Країни басейну Середземного моря

1. Італійські міські республіки

Італія за часів Римської імперії була її центром та одним із найрозвиненіших її районів. У середні віки саме з Італії почалося відродження міського життя у Європі. Але постійне перебування під владою іноземних завойовників (лангобарди, візантійці, франки, араби, нормани, німецькі імператори) зумовило те, що італійські міста вважали за краще жити самостійним життям. У ХІ—ХІІ ст. італійські міста перетворилися на комуни. За формою правління міста-комуни в більшості своїй були республіками. Тут вирувало бурхливе політичне життя: різні угруповання боролися за владу. У ХІІ—ХІІІ ст. найвпливовішими були два угруповання — ґвельфи і ґібеліни. Проте кожне місто мало власні інтереси, які воно відстоювало будь-якими засобами. Наймогутнішими містами-державами були Флоренція, Венеція і Ґенуя.

Ґвельфи — прихильники пап у їхній боротьбі проти німецьких імператорів.

Ґібеліни — прихильники німецьких імператорів у їхній боротьбі проти пап.

Флоренція за доби Середньовіччя була одним із найбільш економічно розвинених міст Європи. Основу її багатства становили сукна, що виготовлялися у великих суконних майстернях. У середині XIV ст. таких майстерень налічувалося понад 200. Крім суконного виробництва, у Флоренції розвивалися виробництво шовкових тканин, обробка хутра та ювелірна справа. Флоренція також була найбільшим центром торговельно-лихварських і банківських операцій. Розташовані поряд із Римом флорентійські банки стали обслуговувати фінансові операції римських пап по всій Європі. Свідченням фінансової могутності Флоренції стала її монета— золотий флорентійський флорин, який широко використовувався в міжнародній торгівлі.

Герб Флоренції

За формою правління Флоренція була республікою. Згідно з конституцією 1293 р., верховним органом влади була сеньйорія. До неї обиралося по одному представнику від семи старших цехів і по два представники від усіх 14-ти молодших цехів. Очолював сеньйорію гонфалоньєр, який під час війни ще й командував міським ополченням. Боротьбу за вищі посади в республіці вели декілька найбагатших родин міста. Від кінця XIV ст. найбільшого впливу в місті досягла родина Медичі. У 1434 р. правителем Флоренції майже на 30 років став Козимо Медичі.

Козимо Медичі

Офіційно він не мав ніяких титулів, а іменувався простим громадянином Флоренції. Але жодне рішення не проходило без його схвалення. Часто сеньйорія засідала в будинку Медичі. Для підняття свого авторитету в місті він зменшив податки з бідних прошарків суспільства, щедро роздавав милостиню. Для боротьби проти політичних ворогів і суперників Козимо широко користувався своїм правом призначати індивідуальні податки, якими просто розорював їх. Він уникав кровопролиття, а найбільшим покаранням було вигнання з міста.

Наступники Козимо, особливо його онук Лоренцо Пишний (1469—1492), уже не приховували своєї першості в місті. Пишні палаци, королівський спосіб життя поєднувалися із широким меценатством.

Лоренцо Пишний

Він скуповував і збирав грецькі й латинські рукописи, античні скульптури та інші цінні речі. На його пенсії жило чимало митців — письменників, поетів, художників. Для проведення своїх фінансових операцій Лоренцо не соромився використовувати й державну скарбницю.

Поступово авторитет родини зростав у всіх країнах Європи. У 1537 р. вони одержали титул великих герцогів Тоскани. Із цієї родини вийшли знамениті папи римські, зокрема Лев X, французькі королеви Катерина й Марія Медичі.

Міста-республіки Венеція і Ґенуя досягли найбільшої могутності в XIII— XV ст. Основним джерелом їхнього розквіту була посередницька торгівля в Середземному морі, що давала величезні прибутки. Ґенуя контролювала Західне Середземномор’я і Чорне море, Венеція — Східне Середземномор’я. Суперництво за контроль над важливими морськими шляхами призвело до збройного протистояння. У 1298 р. в морській битві біля Курцоле в Адріатичному морі ґенуезці завдали поразки венеціанцям і майже століття утримували першість на Середземному морі. Але після вирішальної битви 1380 р. біля Кйоджі, у якій венеціанці вщент розбили флот ґенуезців, рівновагу було відновлено.

Система управління в республіках, особливо у Венеції, була складною. Вона забезпечувала панування вузькому колу знаті. На чолі Венеціанської республіки був дож, який обирався довічно. Але його влада була обмежена Великою радою — вищим законодавчим і контролюючим органом держави. Від кінця XIII ст. влада у Венеції зосередилася у вузькому колі найбагатших родин, прізвища яких було записано в спеціальну «Золоту книгу». Для контролю за дожами і представниками знаті було створено спеціальні судові органи, що карали за спроби зміни державного устрою.

Для панування на торговельних шляхах республіці доводилося вести активну зовнішню політику, яка потребувала значних фінансових, воєнних і дипломатичних ресурсів. Для швидкого реагування на зміни у Європі, які могли вплинути на становище республіки, венеціанці першими почали розсилати спеціальних послів до дворів європейських монархів. Їхнім головним завданням було повідомлення про події, що відбуваються в тих державах, де вони перебувають.

Які були наймогутніші міські республіки на території Італії?

На чому базувалася їхня могутність?

А тим часом в Україні...

1340 р. — бояри отруїли останнього галицько-волинського князя Юрія II Болеслава.

1362 р. — битва на Синіх Водах.

2. Папська область

Володіння пап римських у Центральній Італії — Папська область — поділило Італію на дві частини й стало чинником, який унеможливлював об’єднання Італії аж до середини XIX ст.

У своїх володіннях папи, крім церковної влади, здійснювали таку ж саму владу, як і будь-який правитель Європи. Папам, як і королям, не давали спокою великі феодали, які до того ж зазіхали й на Святий престол.

До середини XIII ст. Папська область страждала від майже безперервної ворожнечі між папами й імператорами. У 1143 р. в Римі було проголошено республіку, яку очолив Арнольд Брешианський. Він виступав проти світської влади пап і засилля великих феодалів. Але республіка проіснувало недовго. У 1155 р. за підтримки Фрідріха І Барбаросси владу пап там було відновлено.

Арнольд Брешианський

У XIII ст. папи домоглися розширення своїх володінь за рахунок сусідніх земель, проте влада на місцях належала великим феодалам.

У XIV ст. папи потрапили в залежність від французьких королів і були «ув’язнені» в Авіньйоні. «Авіньйонський полон» мав негативні наслідки для розвитку їхньої держави. Вона розпалася на безліч феодальних володінь, а в Римі почали правити аристократи. Спроба проголосити в Римі комуну в середині XIV ст. виявилася невдалою через слабкість торговельно-промислових верств міста. Заклик керівника руху за комуну Кола ді Р’єнцо до всіх італійських міст об’єднатися навколо стародавньої столиці теж не було підтримано.

Після придушення комуни і наведення порядку в 1357 р. за ініціативою кардинала Альборноза на зборах вищого духовенства і знаті було прийнято конституцію, згідно з якою в Папській області встановлювалася централізована система управління, а знать, вище духовенство, представники комун у провінціях отримали право видавати закони і розподіляти податки. Проте схизма завдала нового удару по стабільності. Ситуація покращилася за часів папи Мартіна V (1417—1431), який відновив у Римі комуну.

Папська область залишалася економічно слабкорозвиненою і з найтяжчою системою експлуатації селян і міських жителів. Важким тягарем для населення стало свавілля папських чиновників, податки на утримання папської курії, широке будівництво, що розгорнулося в Римі в XV ст. Руйнівною для розвитку Папської області була політика непотизму, коли правлячий папа висував на важливі посади своїх родичів, витісняючи представників свого попередника.

У чому відмінність Папської області від інших держав Європи?

3. Південна Італія і Сицилія

Інакше склалася доля Півдня Італії та Сицилії, хоча за своїм розвитком вони не поступалися Півночі. Південноіталійські міста були одними з центрів середземноморської торгівлі. Тут найдовше протрималася влада Візантії. Певний час там панували араби. У XI ст. ці області були загарбані норманами. Один із норманських правителів Рожер II у 1130 р. об’єднав Південь Італії і Сицилію в єдине могутнє Сицилійське королівство, столицею якого стало місто Палермо. Формально вважалося, що сицилійські королі є прямими васалами римських пап, проте вони проводили самостійну політику. У Сицилійському королівстві мирно жили різні народи — італійці, греки, араби, нормани. Панувала й віротерпимість. У 1189—1268 рр. сицилійською короною володіли німецькі імператори з династії Штауфенів. За часів правління Фрідріха II (1212—1250) королівство досягло найбільшої централізації і розквіту.

Як ви вже знаєте, Фрідріх II був дивовижною людиною для свого часу і незвичним правителем для своїх підданих.

При дворі імператора в Палермо було зібрано арабських, візантійських і єврейських учених. Сам Фрідріх II писав наукові трактати латиною, вірші — італійською, а розмовляв грецькою та арабською мовами.

Проте Фрідріх II був не диваком, а досить талановитим правителем, про що свідчать перетворення в Сицилії. За допомогою найманих загонів мусульман він придушив повстання знаті й оприлюднив у 1231 р. Конституцію (основний закон) Сицилійського королівства. Цей документ значно обмежував права феодалів та їхній вплив на державні справи. Усі замки, побудовані знаттю за останні 40 років, за наказом Фрідріха II було зруйновано. Уся влада зосереджувалася в руках імператора і його намісників. Королівство було переділено на дев’ять провінцій, де діяли збори представників трьох станів — міщан, баронів і вищого духовенства. Станові збори мали право вирішувати питання обкладення податками різних верств населення. Феодали були вимушені, як і представники інших станів, підкорятися суду імператорських намісників. Існував і один, спільний для всіх провінцій, королівський суд на чолі з головним королівським суддею. Усе населення мало сплачувати до королівської скарбниці податок за користування землею. За порядком стежила добре організована поліція. Існували також постійна наймана армія і морський флот, що підпорядковувалися безпосередньо королю.

Фрідріх II приділяв увагу і розвитку освіти. За його наказом 1224 р. в Неаполі був відкритий університет — перший університет, заснований світською владою. Особи, які бажали отримати державну посаду або провадити діяльність, що вимагала спеціальних знань (наприклад, медицина), повинні були скласти державний іспит.

Здійснені Фрідріхом II перетворення зробили Сицилійське королівство першою у Європі централізованою державою — країною, що підпорядкована єдиній центральній владі (у цьому випадку — королівській).

Але постійні війни Фрідріха II розорили королівство. Занепали квітучі міста. Держава розпалася на окремі феодальні володіння. У 1302 р. Сицилія потрапила під владу Арагону, а в Південній Італії (Неаполітанському королівстві) закріпилася французька династія Анжу.

Неаполітанські королі потрапили в залежність до флорентійських, ґенуезьких і венеціанських купців та банкірів. На Неаполітанське королівство висунув претензії король Арагону, який у 1442 р. домігся свого. Під владою Арагону Сицилія і Неаполітанське королівство мали новий короткий період стабільності, економічного й культурного піднесення.

Діяльність якого правителя призвела до розквіту Сицилії в першій половині XIII ст.?

А тим часом в Україні...

1125—1132 рр. — правління київського князя Мстислава Володимировича Великого.

4. Арабська Іспанія

У VII—VIII ст. увесь Піренейський півострів, окрім його північної гірської частини, був завойований арабами. Європейці називали їх маврами, за назвою місцевості Мавританія в Північній Африці, звідки ті прийшли до Іспанії. На початку X ст. володарі Іспанії відокремилися від Арабського халіфату і заснували окрему державу — Кордовський халіфат. Мусульманська Іспанія перетворилася в найрозвиненішу частину тогочасної Європи. Звідси в Європу проникали досягнення арабської культури й науки.

Маври

За арабського панування Іспанія досягла небаченого розквіту. У країні, що завжди потерпала від посухи, араби запровадили систему штучного зрошування і вирощували рис, цукрову тростину, апельсини, лимони та інші нові культури. Відновилося видобування срібла, переживали піднесення ремесла. Купці везли з мусульманської Іспанії до інших країн шовкові та вовняні тканини, вироби з металу, шкіри, скла. Іспанські араби налагодили торгівлю з країнами Сходу, Візантією, Францією та Італією. Завдяки розвитку господарства значно зросла кількість населення. Кордова — столиця халіфату — в XI ст. була найбільшим містом Європи.

Бій іспанських рицарів проти маврів

Халіфи влаштували тут найбільшу бібліотеку, що містила декілька сотень тисяч книг, і вищу школу, де навчалися тисячі студентів. До Кордови навіть приїжджали навчатися християни з інших країн Європи.

До нашого часу збереглися пам’ятки архітектури, побудовані арабами в Іспанії: Кордовська мечеть, палац Альгамбра в Ґранаді, палац Алькасар у Севільї та ін. Вони засвідчують дивовижне поєднання мусульманського та європейського архітектурних стилів.

Альгамбра (Іспанія) (сучасний вигляд)

Однак поряд із великими досягненнями у халіфаті поєднувалися національне гноблення та ісламізація (навернення до мусульманської віри) християнського населення.

Коли утворився Кордовський халіфат?

5. Реконкіста. Створення Іспанського королівства

Боротьба за звільнення Іспанії від арабів (маврів) розпочалася майже одразу після її поневолення. Центром цієї боротьби стало невелике королівство Астурія, що утворилося в горах на півночі Піренейського півострова. Згодом королівство отримало назву Леон, а ще пізніше — Кастилія (країна замків). Безліч збудованих замків стали опорою для просування на південь. Звільнення зайнятих арабами земель одержало назву Реконкіста (від ісп. reconquista — відвоювання) і тривало аж до кінця XV ст.

Маври — узагальнююча назва племен, що переселилися на Піренейський півострів з Північної Африки в результаті арабських завоювань.

Реконкіста — відвоювання народами Піренейського півострова територій, захоплених арабами.

Попервах події Реконкісти проходили з перемінним успіхом. У X ст. за правління халіфа Абд-ар-Рахмана християни ледь не зазнали поразки. Арабське військо під проводом видатного полководця ал-Мансура («Переможець») протягом 20 років здійснило 50 удалих рейдів у володіння християн. Але вже наступного століття внутрішні негаразди халіфату, який розпався на декілька еміратів, дали змогу християнам на чолі з королем Кастилії Альфонсом VI звільнити давню столицю вестготського королівства Толедо.

Успіхи Реконкісти припали на ХІ—ХІІІ ст., коли хрестоносці «звільняли» Палестину, а німецькі рицарі наступали на сході Європи. У визволенні Піренейського півострова від арабів брали участь не лише місцеві рицарі, а й рицарі з інших європейських країн. За рицарями, як і на сході Європи, ішли селяни, осідаючи на землях, завойованих мечами. Вони отримували особисту незалежність, а жителі визволених міст — самоврядування. Рицарі привласнювали величезні маєтки й палаци, які раніше належали мусульманам.

На визволеній від арабів території на початку XII ст. утворилися чотири християнські держави — королівства Кастилія, Арагон, Наварра і Португалія. Часом найбільш напруженої боротьби стало XII ст. Саме тоді Реконкіста перетворилася на священну війну християн проти мусульман. Для боротьби проти арабів, як і на Сході, були засновані духовно-рицарські ордени — Сант-Яго, Алькантара, Калатрава. Рицарські війська успішно наступали, примушуючи арабів відступати на південь півострова. Вирішальна битва відбулася в 1212 р. Король Кастилії Альфонсо VIII на чолі союзного війська вщент розбив берберів при Лас Навас де Толоса. У 40-х рр. XIII ст. під владою арабів залишилася лише невелика територія Ґранадського емірату.

Альфонсо VIII

На початку XIV ст. Реконкіста більш як на сто років припинилася. Держави, що утворилися завдяки Реконкісті, переймалися залагодженням внутрішніх проблем. Королівство Арагон основні свої зусилля спрямувало на встановлення контролю над Західним Середземномор’ям. Воно захопило Балеарські острови, Сицилію і Сардинію, а згодом і Неаполітанське королівство. У королівстві Кастилія вся діяльність була спрямована на боротьбу проти іновірців — мусульман та іудеїв. Королівство Португалія вдалося до освоєння просторів Атлантики та узбережжя Африки.

У 1474 р. наступник арагонського престолу Фернандо узяв шлюб із королевою Кастилії Ізабель. 1479 рік, коли на престол Арагону вступив Фернандо, вважається датою об’єднання двох королівств у єдину Іспанію. Утім, процес реального об’єднання Кастилії та Арагону розтягнувся надовго. Обидві частини держави суттєво різнилися. Фернандо та Ізабель активно взялися за формування єдиної держави із сильною центральною владою. Різні за характером — розумна, м’яка, доброзичлива Ізабель і брехливий, хитрий, підступний Фернандо — були єдині у своєму релігійному фанатизмі та прагненні до абсолютної влади. Усе, що заважало цьому, підлягало знищенню: іновірці, місцеві вольності, комунальні права, привілеї дворян тощо. Монархи активно підтримували священну інквізицію. Після зміцнення влади і наповнення скарбниці Фернандо та Ізабель взялися за вирішення останнього завдання Реконкісти — завоювання Ґранади — володіння мусульман на далекому півдні Піренейського півострова.

Інквізиція — церковний суд, який використовувався як знаряддя зміцнення влади католицької церкви.

Після нетривалої війни 2 січня 1492 р. над сторожовою вежею двору ґранадських емірів було піднято іспанський прапор. Умови капітуляції емірату були для арабського населення вигідними, адже вони зберігали свою землю та віру. Проте з моменту завоювання всі обіцянки почали порушуватися. На землях Ґранади шаленіла інквізиція, почалося насильницьке хрещення. Фернандо та Ізабель були фанатичними католиками. Вони навіть отримали від папи почесний титул — католицькі королі. У 1502 р. Фернандо та Ізабель видали указ, згідно з яким кожен мавр або єврей мав або хреститися, або залишити Іспанію. Цей указ започаткував масовий виїзд з Іспанії маврів та євреїв, що призвело до занепаду торгівлі, ремесел, сільського господарства, до знелюднення багатьох теренів.

Фернандо

Ізабель

Ціною об’єднання Іспанії стали жертви інквізиції, сотні тисяч вигнанців та економічний занепад багатьох районів. Ці негативні наслідки на той час не були такими відчутними, вони проявилися дещо пізніше, оскільки саме в цей час Колумб відкрив Америку, із якої до Іспанії ринуло стільки золота і срібла, що занепад економіки нікого не схвилював.

Закріпимо знання

1. Яких завойовників пережила Італія в середні віки?

2. Якими були причини роздробленості Італії? Назвіть найбільші італійські міста-республіки.

3. Чому на території Італії існували республіки, коли в усій Європі влада монарха була незаперечною?

4. Хто такі ґвельфи та ґібеліни?

5. У якому році в Римі відбулася спроба встановити республіку?

6. За якого правителя Сицилійське королівство досягло найбільшої могутності?

7. Кого європейці називали маврами?

8. Що таке Реконкіста?

9. Які держави виникли на Піренейському півострові в результаті Реконкісти?

10. Як і коли було створено Іспанське королівство?

11. Яку роль відігравала Папська область у житті Італії та Європи?

12. Охарактеризуйте реформи Фрідріха II в Сицилійському королівстві.

13. Визначте основні риси розвитку арабської Іспанії.

14. З’ясуйте позитивні і негативні сторони Реконкісти.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно