§ 21. Московська держава в XVI-XVII ст.

За цим параграфом ви зможете:

- характеризувати розвиток Московської держави у XVI-XVII ст.;

- оцінювати царювання Івана IV;

- визначати причини і наслідки Смути;

- розповідати про церковне життя у Московській державі.

Пригадайте:

1. Як утворилася Московська держава?

2. Що вам відомо про державницьку діяльність Івана III?

1. Початок правління Івана IV

У той час. коли в країнах Західної Європи закладалися підвалини нової європейської цивілізації, на сході Європи постала велика політична сила — Московське царство. З цієї невеликої держави, що на початку нових часів не справляла відчутного впливу на європейські події, виникла Російська імперія, з якою у XVIII ст. вже не можна було не рахуватись у європейських справах. В історії Московського царства XVI ст. це, насамперед, доба Івана IV Грозного. У цей період відбувався процес становлення абсолютної монархії у вигляді самодержавства — нічим не обмеженої влади царя.

Самодержавство утверджувалось у запеклій боротьбі проти боярства. Царі спиралися у ній на дворянство, яке отримувало землі лише за умови служіння царю. Важливою опорою царської влади була Православна церква, яка утверджувала ідею божественного походження царської влади.

У роки правління Василія ПІ (1505-1533 рр.) було завершено об’єднання Московського царства. Воно стало найбільшою за розмірами державою в світі.

Його наступником став Іван IV (1533-1584 рр.). До вінчання на царство в 1547 р. влада в країні фактично належала конкуруючим боярським угрупованням.

Для приборкання ситуації в країні необхідні були нагальні заходи для встановлення миру між боярською аристократією та дворянами, Іван IV створив «Вибрану раду», до якої входили представники дворян, церкви, бояр. Вона розробляла проекти реформ, які мали зміцнити державу та посилити владу царя.

Думний дяк Іван Пересчетов, за пропозицією царя, подав проект цих реформ. Зразком для здійснення змін він вважав Османську імперію, в якій султан користувався необмеженою владою, а всі піддані були його рабами. Він передбачав обмежити у Московії владу і силу бояр, спираючись на дворян. Цих останніх, на думку Пересвєтова, треба було всіляко підтримувати, висувати на державні посади. Основою армії теж мало стати дворянське військо. За свою службу цареві дворяни повинні були отримувати платню.

► Коли Іван IV був вінчаний на царство?

2. Реформи Івана IV

Реформи започаткували рішення новоствореного земського собору 1550 р. Було затверджено новий Судебник, який посилив централізацію державного управління. Він обмежував владу намісників, звільняв дворян від їхнього суду. Судебник підтвердив право переходу селян від одного до іншого володаря один раз на рік — у Юріїв день, але збільшив суму, яку селяни мали сплачувати попередньому власникові.

Земський собор — дорадчий орган при царі, до якого входили представники всіх станів, окрім селянства.

Судебник — збірник законів.

Кормління — утримання місцевим населенням представника влади.

Стрільці — піше постійне військо царя, озброєне вогнепальною зброєю.

Виникли нові органи центрального державного управління — прикази. У них зосереджувалось управління окремими галузями економіки й політики. Керівників приказів призначав цар. Найважливішими серед цих нових органів були Посольський приказ (зовнішня політика), Розрядний (формування дворянського війська), Помісний (боярське землеволодіння), Стрілецький (організація стрілецького війська).

С. Іванов. В Юріїв день

С. Іванов. Земський собор

Мета і зміст реформ Вибраної ради (1549-1560 рр.)

У 1556 р. «Вибрана рада» ліквідувала систему «кормлінь», за якою місцеві жителі утримували намісника, і створила місцеве самоврядування з «виборних людей», які призначалися з дворян.

Було здійснено військову реформу. Створювалися піше стрілецьке військо й «вибрана тисяча» — особиста царська гвардія із дворян. Вони стати особистою охороною царя. Відтоді цар не залежав від боярського ополчення. Стрілецькі загони мешкали в окремій слободі, отримували регулярну платню, поділялися на 6 полків по 500 вояків. Були озброєні пищалями та бердишами.

У 1556 р. було видано «Уложення про службу». Згідно з ним і для дворян-поміщиків, і для бояр-вотчинників запроваджувалась обов'язкова військова служба терміном 15 років. Із кожних 150 десятин землевласник повинен був виставляти одного кіннотника.

Московські стрільці

Загалом реформи 50-х рр. XVI ст. зміцнили владу царя, ослабили боярство й посилили значення дворянства у Московському царстві. У той же час здійснення реформ спричинило появу в житті Московської держави рис, притаманних східним цивілізаціям.

► Що таке Юріїв день?

3. Опричнина

У 1558 р. цар Іван IV розпочав Лівонську війну за вихід до Балтійського моря. Одначе після перших перемог московські війська почали відступати, а полководець князь А. Курбський перейшов на бік ворога. Розлючений цар Іван IV, якого називали Грозним, усюди вбачав зраду, карав винних і невинних.

Опричнина — система заходів (репресії, страти, конфіскація земель), що здійснювались у Московській державі в XVI ст. царем Іваном IV з метою зміцнення царської влади, для боротьби з опозицією, залишками удільного сепаратизму.

Опричник

З 1564 р. у Московському царстві встановилася опричнина (від давньорус. «опріч» — «крім», що в XIV-XV ст. позначало особливі володіння, виділені в користування членам великокнязівського роду) — система заходів, спрямована на зміцнення царської влади. Сутність опричнини полягала в тому, що Іван IV Грозний, налякавши мешканців Москви своїм раптовим відбуттям до Александровської слободи, удався до масових репресій, страт, земельних конфіскацій, придушуючи опір тих, хто заважав його необмеженій владі.

Сучасники-іноземці вважали, що понад 10 тис. осіб стали жертвами опричнини. Цікавим свідченням про страти тих часів стали «синодики» (списки на поминання), що їх розсилав на поминання душ страчених Іван IV до монастирів. За підрахунками істориків, кількість осіб, згаданих у тих «синодиках» побожним Іваном ІV, перевищувала 4 тис. Ці списки стали справжньою книгою пам’яті тих лихоліть.

І. Рєпін. Іван Грозний вбиває свого сина

Цар отримував у володіння частину земель — опричнину, решта земель — земщина належала боярам. Опричнина постійно зростала за рахунок земель земщини. Опричне військо вбивало тисячі людей по всій країні. Лише в Москві Іван Грозний стратив, буцімто за зраду, 120 бояр і навіть митрополита. Така ж доля спіткала й міста — Новгород, Клин, Твер. Дуже багато людей в роки опричнини у поведінці царя помічали ознаки психічної хвороби.

У 1577 р. цар заборонив опричнину, стратив багатьох опричників і навіть заборонив про неї згадувати. Завдяки опричнині Іван Грозний посилив свою владу та остаточно знищив боярську опозицію.

► Що таке опричнина? Які її наслідки?

П. Соколов-Скаля. Взяття Іваном Грозним лівонської фортеці Кокенгаузена

4. Зовнішня політика Івана IV

За Івана IV зовнішня політика Московської держави набула експансіоністського характеру. Війни, що велися майже безперервно, мали на меті збільшити територію Московської держави за рахунок земель сусідів. Така риса була характерною для зовнішньої політики багатьох тогочасних держав. Але в XVI ст. західноєвропейські країни свою експансію спрямовували в Новий Світ: завойовували там землі та перетворювали їх на свої колонії. Для Московської держави об'єктом колонізації стали сусідні території. Завоювання відповідали інтересам Московії, сприяли її економічному посиленню і територіальному зростанню, але мали негативні наслідки для її сусідів. Завойовані народи опинилися, власне, в колоніальній залежності від Московії, втративши перспективи розвитку власної державності.

Особливістю Московської держави було те, що ядро її державної території, яке сформувалося до XVI ст., знаходилося осторонь світових торговельних шляхів. На заході такі шляхи контролювали Швеція, Литва і Польща; на сході та півдні — Кримське, Астраханське й Казанське ханства.

У результаті війни 1548-1552 рр. було підкорено Казанське ханство. За наказом Івана IV жителів ханства, котрі не хотіли коритися, винищували або відправляли у Московію, де їх насильно навертали у православ’я або страчували.

У 1556 р. Іван IV без бою здобув Астраханське ханство. Внаслідок завоювання цар отримав можливість контролювати багатий Волзький торговельний шлях і додав до свого титулу звання «царя астраханського».

Потому Іван IV розпочав війну проти Кримського ханства, але вона виявилась безуспішною. За спиною кримського хана стояв могутній турецький султан, перед яким тремтіла Європа. Зрозумівши безперспективність війни проти Криму, Іван IV спрямував свою експансію на захід.

П. Коровін. Взяття Казані

Якраз тоді з’явилася можливість налагодити торговельні відносини із Західною Європою. У серпні 1553 р. на узбережжі Білого моря, північній околиці Московії, висадились англійці. Це були учасники експедиції мандрівника Г’ю Віллоубі, які намагалися знайти «північний шлях» до Індії.

Коли Івану IV доповіли про прибуття мандрівників, він одразу збагнув, що для його держави відкривалася можливість підтримувати зв’язки із Західною Європою через Біле море. Цар надав англійським купцям право безмитної торгівлі на території своєї держави.

Одначе цього шляху для підтримки зв’язків із Західною Європою Іванові IV було замало. Тривалі та суворі зими заважали розвитку морської торгівлі через Біле море, яке було скуте кригою.

Територіальні зазіхання Московії поширювалися на землі Балтії, що перебували під владою Лівонського ордену. Метою Лівонської війни 1558-1583 рр. і стала боротьба Івана IV за загарбання Балтії і вихід до Балтійського моря. Агресія Московії занепокоїла Європу. На захист Лівонії виступили Литва, Польща, Швеція і Данія. Тривала 25-річна війна закінчилася для Московської держави цілковитою поразкою.

Основні напрями зовнішньої політики Івана IV

Єрмак (малюнок XVIII ст.)

Іншим об’єктом експансії став Сибір. У 1582 р. почалося завоювання Сибірського ханства. Зацікавлені в підкоренні цих земель купці Строганови з дозволу Івана IV найняли загін волзьких козаків отамана Єрмака. Дії озброєних вогнепальною зброєю козаків нагадувати винищення іспанськими конкістадорами індіанців у Новому Світі. За козаками на завойовані землі рушили купці, ремісники, селяни-втікачі, всілякі шукачі пригод, а вже за ними — царські війська й чиновники, які перетворювали сибірські землі в колоніальні володіння Московської держави. Колонізація Сибіру тривала протягом століття і завершилася наприкінці XVII ст.

Результатами експансіоністської зовнішньої політики Московської держави в XVI ст. стало значне збільшення її території за рахунок земель на сході, поразка в боротьбі за вихід до Балтійського моря і виснаження сил держави у майже безперервних війнах.

► Які території були приєднані до Московії за Івана IV Грозного?

6. Смутні часи

На початку XVI ст. Московську державу охопила криза, що увійшла в історію як Смутні часи (1598-1613 рр.). Тоді Московська держава перебувала на межі загибелі.

Після смерті Івана IV престол посів його слабоумний син Федір (1584- 1598 рр.). Уся влада зосередилася в руках боярина Бориса Годунова, із сестрою якого цар Федір був одружений. Продовжуючи політику Івана IV, Годунов суворо розправився з ворожими йому представниками боярської знаті, спираючись при цьому на широкі кола дворянства.

Значним досягненням Годунова стало проголошення Московської митрополії патріархатом. У 1589 р. до Москви приїздить Вселенський Патріарх Єремія II. Правитель Борис Годунов запросив його на перемовини про можливий переїзд із захопленого турками міста, але з’ясувалося, що патріарху пропонують «стародавню столицю» — Володимир-на-Клязьмі, а в Москві залишать власного митрополита. Коли Єремія відмовився, світська влада тиском змусила його визнати московського митрополита незалежним патріархом.

У 1591 р. за нез’ясованих обставин в Угличі помер спадкоємець московського престолу, останній син Івана IV Дмитрій. За офіційним повідомленням царевич під час гри впав на ніж і заколовся. Одначе ширилися чутки, що його було вбито за наказом Бориса Годунова. У 1598 р. помер і цар Федір. Він не мав нащадків, і з його смертю припинилася давня династія Рюриковичів у Московській державі. Почався перший період Смутних часів — доба династичної кризи (1598-1605 рр.).

Борис Годунов

Завдяки підтримці дворянства новим царем на земському соборі було обрано Бориса Годунова (1598-1605 рр ). Він опікувався розвитком ремесла і торгівлі, розгорнув будівництво нових міст у Поволжі. Проте його плідна діяльність зійшла нанівець, коли під час голоду 1601-1603 рр, влада не спромоглася змінити ситуацію на краще, хоча й організувала роздавання хліба голодним. Зусібіч лунали звинувачення на адресу Годунова, який, зрештою, несподівано помер.

Тоді Московію охопив другий етан кризи — соціальний (1605-1609 рр.). Напруженість у суспільстві переростала в громадянську війну між силами, що прагнули захопити владу в державі. Нараз з'явилася людина, яка оголосила себе врятованим від смерті сином Івана IV Дмитрієм. Оскільки, на думку більшості, він був самозванцем, за ним закріпилося ім'я Лжедмитрія І.

Неврожаї і голод початку XVIII ст. у свідомості більшості населення Московії пов’язувалися з династичними проблемами країни, вважалися Божою карою за вбивство «законного царя». Все це допомагало Лжедмитрію І. Його підтримали незадоволені своїм становищем селяни, козаки, міщани і знать, яку не влаштовувало правління Годунова.

Лжедмитрій І спирався на допомогу польських магнатів, які сподівалися завдяки йому поширити свій вплив на Московію. Зібравши в Україні 4-тисячну армію, більшу частину якої становили козаки, він рушив на Москву. Саме завдяки підтримці запорозьких козаків Лжедмитрію І поталанило захопити Москву і сісти на престолі під ім’ям царя Дмитрія Івановича.

Постать в історії

Лжедмитрій І

Лжедмитрій І правив майже рік (червень 1605 р. — травень 1606 р.). Перші кроки діяльності нового царя свідчили про те, що він мав намір перетворити Московію на країну європейського штибу. Під страхом смерті він заборонив брати хабарі, а водночас підвищив платню державним службовцям. Щоденно, дивуючи всіх, брав участь у роботі Боярської думи. Лжедмитрій І дбав про те, щоб дати народові освіту, переконував бояр у необхідності відвідувати європейські країни і відсилати їхніх дітей вчитися за кордон. Він казав, що в Москві слід відкрити університет, влаштовував диспути між католицьким і православним духовенством. Справді, то була незвична для Московської держави людина. Ким же він був насправді? Відомо, що напередодні свого вінчання на царство Лжедмитрій І зустрівся з матір’ю царевича Дмитрія, і вона визнала в ньому свого сина. Можливо, тим, хто скинув царя Дмитрія, було вигідно зображати його звичайнісіньким самозванцем, який захопив царський престол.

Невдоволені правлінням нового царя бояри на чолі з Василієм Шуйським склали змову. Внаслідок бунту Лжедмитрія І було вбито.

Василій Шуйський

Іван Болотников

На земському соборі новим царем обрали боярина Василія Шуйського (1601-1610 рр.). Проте він не тільки не зумів припинити громадянську війну, а й ще погіршив ситуацію. Невдоволені політикою Шуйського козаки, дворяни та селяни об'єдналися навколо «воєводи царевича Дмитрія» Івана Болотникова, який рушив із загонами на Москву Повстанці спробували захопити місто, але зазнали поразки. Шуйський жорстоко розправився з бунтівниками.

Ще не закінчилася боротьба останнього проти повстанців, як на Брянщині з'явився молодик, котрий заявив, що він є царем Дмитрієм і дивом урятувався від змовників у Москві. Ким був новий самозванець, невідомо.

У січні 1608 р. Лжедмитрій II рушив на Москву. Московська держава виявилася розколотою: одні території визнавали Василія Шуйського, інші — самозванця. Громадянська війна розгорілася з новою силою. Взяти Москву Лжедмитрій II не зміг і влаштував у московському селі Тушино щось на зразок другої столиці держави. Цар Василій Шуйський, зрозумівши, що сам самозванця не подолає, прикликав до Московії шведів. Польський король Сигізмунд III, який у той час воював проти Швеції, побачив у цьому посилення свого ворога і сам вторгся в Московію. У складі війська Сигізмунда III було 40 тис. запорозьких козаків. Сигізмунд III розгромив московитів біля села Клушино і рушив на Москву.

Тим часом група бояр склала змову проти Василія Шуйського і примусила його зректися влади. До часу обрання нового царя країною повинна була правити Боярська дума з семи осіб, яку народ назвав «Семибоярщиною». А втім, через певний час бояри вирішили, що краще «...государичу (Владиславу, сину Сигізмунда III. — Авт.) служити, ніж від своїх холопів битими бути». Вони підписали про це угоду з поляками і відчинили їм брами Москви. Одночасно із захопленням Москви поляками північ країни окупували шведи. Перед Московською державою постала загроза втрати незалежності.

На боротьбу проти інтервентів піднявся народ, розпочався третій період кризи — національно-визвольний (1610-1613 рр.).

Лжедмитрій II

С. Іванов. Тушино. Табір Лжедмитрія II

В. Савинський. Нижньогородські посли у князя Дмитрія Пожарського

Створювалися загони народного ополчення, які йшли визволяти Москву від поляків і відновити православну монархію. До першого ополчення приєдналася більшість дворян і козаків, які підтримували раніше Лжедмитрія II. Сталося це внаслідок убивства другого самозванця у 1610 р. і розпаду тушинського війська. Проте перше ополчення зазнало поразки. Восени 1611 р. за ініціативою земського старости К. Мініна і князя Д. Пожарського у Нижньому Новгороді було створено друге ополчення, яке у жовтні 1612 р. звільнило Москву.

Отже, за Смутних часів долю Московської держави вирішив своїми рішучими діями її народ.

► Який період в історії Московської держави називають Смутними часами?

6. Початок правління династії Романових. Формування абсолютизму царя Олексія

У січні 1613 р. в Москві зібрався земський собор, який обрав нового царя — 16-річного Михайла Федоровича Романова (1613-1645 рр.), сина митрополита Філарета Романова. Він започаткував правління в Московській державі династії Романових, що тривало більш як 300 років.

Новий цар першочерговим завданням вважав припинення війн з сусідами і відновлення розореної країни. Він уклав Столбовський мир 1617 р., за яким Московській державі повертався Новгород, але Швеція залишила за собою все узбережжя Фінської затоки.

У 1618 р. королевич Владислав знову спробував розпочати війну проти Московії. У селі Деуліні (біля Троїцько-Сергіївського монастиря під Москвою), де його зупинили, було підписано перемир’я на 14,5 років. Московська держава віддавала Польщі Смоленськ і Чернігово-Сіверщину.

У другій половині XVII ст. в різних сферах політичного життя Московської держави відбувалися зміни, що остаточно засвідчили про завершення формування абсолютної монархії у формі самодержавства. Вже сам титул царя «Божою Милістю Великий Государ, Цар і Великий Князь всея Великої і Малої Русі Самодержець» підкреслював походження царської влади від Бога та її необмежений характер. Цим титулом користувався цар Олексій Михайлович (1645-1676 рр.).

Михайло Федорович Романов

Олексій Михайлович

Сторінка із Соборного уложения

Засідання Боярської думи (гравюра XVIII ст.)

Засади абсолютизму було юридично закріплено у прийнятому 1649 р. Соборному уложенні — збірнику законів, дві глави якого спеціально присвятили захистові царської влади та покаранням за образу царя.

Свідченням становлення абсолютизму було і зменшення значення земських соборів. Земський собор 1653 р., що ухвалив рішення про приєднання України до Московії, став останнім собором, скликаним у повному складі за роки правління Олексія Михайловича. Земські собори почали поступатися Боярській думі, в якій дедалі більшу роль відігравали дворяни.

Уложення остаточно перетворило селян на кріпаків, дозволило безстроково шукати селян-утікачів і повертати їх господарям.

Одначе спокою нові закони не принесли. У другій половині XVII ст. в Московській державі сталася найбільша за її історію кількість повстань селян і міщан.

Перетворені на кріпаків селяни втікали на Дон, до козаків.

Донські козаки були вільними людьми, несли прикордонну службу. Уряд Московської держави намагався не конфліктувати з ними. За звичаєм тих часів із Дону втікачів не видавали.

Саме там розпочалося найбільше в історії Московської держави XVII ст. повстання (1667-1671 рр.), яке назвали «бунт Стеньки Разіна» за ім'ям його керівника Степана Разіна.

Повстання охопило велику територію на півдні Московської держави.

Стенька Разін (гравюра з англійського видання, 1672 р.)

► Коли у Московській державі почала правити династія Романових?

7. Московська держава та Україна

Найважливішою історичною подією правління царя Олексія Михайловича стало рішення про приєднання України до Московської держави. У середині XVII ст. в Україні запалало полум’я Національно-визвольної війни проти Речі Посполитої. Під час неї було створено Українську козацьку державу — Військо Запорозьке. Гетьман Богдан Хмельницький налагоджував під час війни відносини з сусідніми державами, шукав допомоги у боротьбі з Річчю Посполитою. Неодноразово він звертався за допомогою до Московії, проте у державі московського царя було багато своїх проблем. Її стрясали народні повстання, не вистачало грошей на розпочату царем реорганізацію війська. Олексій Михайлович розумів, що допомога Україні означатиме війну з Річчю Посполитою, з якою у 1634 р. Москва підписала договір про «вічний мир». Але поступово ідея приєднання ставала дедалі реальнішою. Земський собор, який відбувся 1 жовтня 1653 р. у Москві, постановив розпочати війну проти Польщі та ухвалив рішення: «Військо Запорозьке з містами і землями прийняти під свою государеву високу руку». Через кілька днів для підписання договору з Москви в Україну виїхало посольство на чолі з боярином Василієм Бутурліним.

А. Ківшенко. Переяславська рада

8 січня 1654 р. у місті Переяславі відбулася рада, на якій більшість учасників своє ставлення до союзу з Московією висловило так: «Воліємо під царя східного, православного». Після цього Бутурлін передав Хмельницькому царську грамоту про взяття України під «монаршу» руку з обіцянкою захищати її від ворогів. Українці йшли на цю угоду зі щирою вірою в те, що Україна збереже завойовану у визвольній війні державність.

Проте, як засвідчили подальші події, підписуючи договір, кожна зі сторін вкладала в нього свій зміст: московський цар вважав, що Україна стає залежною від нього, українці ж розраховували на широку державну автономію, близьку до незалежності. Основною метою війни з Польщею, яку розпочала після цих подій Московська держава, було повернення земель, утрачених у Смутні часи. В Україну було надіслано лише допоміжні сили, тоді як головна армія на чолі з царем влітку 1654 р. розпочала облогу Смоленська; його здобули через два місяці.

Унаслідок війни з Польщею Московська держава повернула землі, захоплені поляками у період Смути. Проте для України Андрусівське перемир’я 1667 р. стало катастрофою: її було розчленовано Річчю Посполитою і Московією. Війна, розпочата московським царем начебто в ім’я визволення православного українського народу, завершилася розділом України.

► Коли відбулася Переяславська рада?

8. Реформа Никона. Церковний розкол

За Смутних часів авторитет церкви значно зменшився. Більшість духовенства розуміла необхідність реформи церковного життя.

У 1652 р. новим патріархом було обрано Никона, особистого друга царя. Він розпочав реформування московської церкви. Необхідність цієї реформи була пов’язана з тим, що, приєднавши Україну, московський цар у майбутньому розраховував об’єднати під своєю владою всі інші православні народи Східної Європи та Балкан. Для створення такої Імперії необхідна була релігійна єдність. Проте московські обряди значно відрізнялися від тих, котрими тоді користувалися в усьому православному світі. Никон дійшов висновку, що московській церкві слід повчитись у більш освічених київських і грецьких ченців.

За наказом патріарха розпочали виправляти богослужебні книги за грецькими оригіналами, а перегодом внесли зміни і в обряди. З’ясувавши розбіжності московського обряду з грецьким, Никон рішуче став на бік греків і своїм одноосібним рішенням наказав усім віруючим хреститися трьома перстами (а не двома, як було в Московії), бо так хрестилися греки. Було також скорочено обряди хрещення й покути, заборонено ікони, написані не у візантійському, а в західноєвропейському стилі.

Никон здійснював зміни поспіхом, самовладно, вимагав від усіх негайно відмовитися від старих обрядів. Старомосковські обряди патріарх брав на глум, забуваючи про тактовність і повагу, а це ще більше ображало прихильників старих традицій.

Протопіп Авакум

Патріарх Никон

Чимало московських духовних осіб виступило проти нововведень. Тих, хто підтримував старі обряди, очолив протопіп Авакум. Його прихильники утворили «старообрядський» напрям у православній церкві. За закликами протопопа Авакума тисячі людей тікали до лісів, утворювали там старообрядські громади, щоби жити у старій своїй вірі.

Тим часом у розпалі боротьби патріарх Никон став робити те, що викликало дедалі більше невдоволення царя: висував претензії на вищу духовну владу, якій світська мала коритися, наказав називати себе «великим государем», а в рішеннях Боярської думи стало з’являтися таке: «Патріарх указав, а бояри присудили». Погодитись із цим владолюбний Олексій Михайлович не міг.

П. М’ясоєдов. Спалення протопопа Авакума

Розпочалася виснажлива боротьба царя з патріархом. Вісім років знадобилось Олексію Михайловичу для того, щоб позбавити Никона сану патріарха. У 1666 р. за рішенням церковного собору, в якому взяли участь і східні патріархи, Никона відправили простим ченцем до Ферапонтового монастиря. Головним захисником церковної реформи було проголошено царя, а всіх супротивників реформи піддано анафемі й віддано під суд. У 1682 р., після довгих років страждань, лідера «старообрядців» протопопа Авакума спалили на багатті.

Внаслідок боротьби, що розгорнулася між світською та духовною владою у другій половині XVII ст. в Московській державі, царська влада зберегла й підтвердила свій абсолютний характер.

► Реформи якого московського патріарха призвели до розколу у церкві?

9. Культура Московської держави

У XVI ст. в культурі Московської держави завершився період Середньовіччя і почалося становлення нової культури.

У 50-ті рр. XVI ст. у Москві в будинку одного з керівників «Вибраної ради» було створено першу друкарню. Ім’я друкаря цих книг невідоме, але доведено, що книги семи назв вийшли там друком із 1553 р. по 1565 р. Звісно, їх не вистачало. Тому на початку 60-х рр. було створено нову державну друкарню, яку очолили Іван Федоров (Федорович) і Петро Мстиславець. 11 вересня 1564 р. вони випустили першу точно датовану московську друковану книгу «Апостол». Через рік вийшла книга «Часовник». Обидва видання мали церковно-релігійний зміст, але, незважаючи на це, діяльність друкарів викликала незадоволення, й насамперед у церкви, яка вважала книговидання бісівською справою. І. Федоров і П. Мстиславець змушені були залишити Москву. Книгодрукування після від’їзду першодрукарів неприпинилося, і за першу половину XVII ст. у Московській державі було видано понад 200 назв книжок, переважно церковного змісту. Поява друкованих видань сприяла поширенню освіти і наукових знань,

У XVII ст. робилися спроби створити в Московській державі постійно діючий вищий навчальний заклад, У 1687 р. в Москві було відкрито училище, в якому вчені-греки — брати Ліхуди, випускники Падуанського університету в Італії, викладали деякі світські науки (арифметику, риторику та ін.). Згодом на основі цього училища було створено Слов’яно-греко-латинську академію. У трьох її класах близько 200 осіб вивчали грецьку та латинську мови, граматику, геометрію, астрономію, арифметику, богослов’я, готуючись до духовної та державної служби.

Пам’ятник Івану Федорову в Москві

Друкарня Івана Федорова і Петра Мстиславця (гравюра XVIII ст.)

У Московії в XVI-XVII ст. ідеали європейського Відродження поширення не набули. У мистецтві розвивалися традиційні стилі, хоч у них з’явились і деякі нові риси.

До початку XVI ст. Московський Кремль утратив значення військової фортеці й перетворився на символ царського самодержавства, центр Московської держави. Московський архітектор Важен Огурцов разом з англійським майстром звели Спаську вежу Кремля в її сучасному вигляді. Вона стала парадним в'їздом, на ній встановили годинник із курантами, що відбивали кожну годину.

Вершиною архітектурного мистецтва, що повинна була, за задумом Івана IV, уславити могутність Московії, став Покровський собор у Москві на Красній площі, споруджений на честь перемоги над Казанським ханством. Він, відомий під назвою храму Василія Блаженного, складався з дев’яти окремих храмів, зв'язаних внутрішніми переходами.

Жодна вежа цих храмів не повторює одна одну, але водночас утворює єдине ціле з іншими. Іван IV, за легендою, «віддячив» майстрам тим, що осліпив їх, аби не збудували храму ще кращого...

Милував зір тоді, милує й нині храм Вознесіння в селі Коломенському під Москвою, збудований у «шатровому» стилі. 60-метрове кам’яне шатро храму наче злітає білими вежами над високим берегом Москви-ріки, потверджуючи своєю неперевершеною красою велич Божої благодаті.

У живопису домінував іконопис у традиціях минулих віків.

А втім, святим ликам почали надавати рис живих людей — співчуття, скорботи.

Новим явищем стало писання «парсун» — портретів. Найвідомішим автором портретів того часу був художник Симон Ушаков.

Головною тенденцією розвитку живопису в Московській державі XVII ст. стало його «обмирщеніє» — набуття світського характеру, хоча церковний вплив залишався панівним.

Спаська вежа Кремля

Покровський собор

Ікона, написана Симоном Ушаковим

Висновки

XVI-XVII ст. стали важливими в історії Московської держави. Правління царя Івана IV Грозного заклало підвалини самодержавства.

Зміна династії, яка супроводжувалася Смутними часами, дещо загальмувала розвиток Московської держави.

Утвердження династії Романових сприяло й утвердженню самодержавної форми правління.

У XVI-XVII ст. відбулось значне територіальне зростання Московії. Завдяки приєднанню українських земель Московія долучилась до складної європейської дипломатичної боротьби і стала активно запозичувати елементи західної культури і технічних досягнень.

Закріпимо знання

1. Чому Іван IV мав прізвисько Грозний?

2. Чим було зумовлене посилення дворянства за часів Івана IV та його наступників?

3. Чому Московія зазнала поразки у Лівонській війні?

4. Складіть таблицю «Основні напрями зовнішньої політики Московського царства в XVI-XVII ст. та їхня реалізація» за схемою:

5. Складіть таблицю «Смутні часи в Московській державі» за схемою:

6. У чому полягає сутність церковної реформи Никона та розколу в середині XVII ст.?

• Запам'ятайте дати:

1552 р. — приєднання Казанського ханства.

1556 р. — приєднання Астраханського ханства.

1558-1583 рр. — Лівонська війна.

1582 р. — приєднання Західного Сибіру.

1589 р. — проголошення Московського патріархату.

1598-1613 рр. — Смутні часи.

1613 р. — обрання царем Михайла Романова; початок династії Романових у Московській державі.

1667-1671 рр. — повстання під проводом С. Разіна.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно