§ 25. Міжнародні відносини XVIII ст.

За цим параграфом ви зможете:

- визначати зміст міжнародних відносин XVIII ст.;

- розповідати про основні конфлікти періоду і їх розв’язання;

- називати провідні країни світу.

Пригадайте:

1. Між якими державами спалахнула Північна війна?

2. Якими були її результати?

1. Війни першої третини XVIII ст.

Перша чверть XVIII ст. відзначилася цілою серією війн, які перекроїли політичну карту Європи, що склалася після Тридцятилітньої війни. Це війна за Іспанську спадщину 1701-1714 рр., Північна війна 1700-1721 рр., Іспансько-австрійська війна 1715-1717 рр. У результаті цих конфліктів дві могутні держави Європи — Іспанія і Швеція, які відігравали провідну роль у XVII ст., втратили свій статус. Внаслідок Північної війни Швеції довелось поступитися своїм пануванням у басейні Балтійського моря, яке перестало бути «Шведським озером». У європейську політику увірвалася нова імперія — Російська. Інші європейські країни не змогли завадити цьому, будучи зайнятими іншим конфліктом, який розгорівся навколо іспанської спадщини.

Леопольд І

Конфлікт розпочався в 1701 р. після смерті іспанського імператора Карла II, який, не маючи спадкоємців по чоловічій лінії, заповів трон Філіппу Анжуйському — внукові французького короля Людовіка XIV Це викликало невдоволення представника австрійської гілки Габсбургів імператора Священної Римської імперії Леопольда І. Він спробував захистити свої права на володіння іспанських Габсбургів. Таким чином, на початку конфлікт розвивався як традиційне протистояння між Францією та Священною Римською імперією. Проте ситуація кардинально змінилась, коли Людовік XIV спробував заволодіти Фландрією, що зачіпало інтереси Англії та Голландської Республіки. У результаті утворилась коаліція, метою якої було не допустити посилення Франції, Війна охопила не лише терени Європи, а й Північної Америки, де англійці намагались витіснити французів з їхніх колоніальних володінь.

Спочатку основним театром бойових дій стала Північна Італія, де французи зазнали нищівної поразки під Турином (1706 р.). Італія опинилась під цілковитим контролем австрійців. Скориставшись англійським флотом, австрійські війська висадилися в Іспанії, Іспанці визнали владу Габсбургів. Англійці, скориставшись ситуацією, захопили острів Менорка та півострів Гібралтар, який до сьогоднішнього часу залишається під владою англійської корони.

Найкровопролитніша битва тієї війни відбулася у 1709 р. поблизу селища Мальплак, що у Фландрії. Французи знову зазнали поразки.

Війна завершилась підписанням Утрехтського (1713 р.) та Раштадтського (1714 р.) мирних договорів. У результаті Філіпп отримав право успадкувати іспанський престол під іменем Філіппа V, проте позбувся права приміряти французьку корону. Це перекреслювало династичний союз між Францією та Іспанією. Австрійці отримати більшість іспанських володінь в Італії та Нідерландах, проте Іспанія зберегла за собою свої заморські володіння. У той же час монопольне право на завезення африканських рабів до іспанських колоній отримала Велика Британія (ще й таким чином почала називатися Англія після 1707 р.). Також вона закріпила за собою Гібралтар, Менорку та деякі французькі острівні колоніальні володіння в Америці. У результаті було покладено край гегемонії Франції у Європі, а ідея балансу (рівноваги) сил, що знайшла відображення в Утрехтському договорі, стала частиною міжнародного порядку. Австрія стала наймогутнішою державою континентальної Європи, а Англія зміцнила свої позиції на морях.

► Який основний наслідок війн початку XVIII ст.?

► Коли було підписано Утрехтський мирний договір?

Утрехтський мир

2. Формування системи рівноваг у міжнародних відносинах

За підсумками воєн в Європі першої чверті XVIII ст. остаточно склалася система, у рамках якої в ролі провідних гравців виступали п’ять основних держав — Франція, Англія, Австрія, Пруссія та Росія, які намагалися не допустити посилення однієї за рахунок іншої. Основними сферами їхньої військової та дипломатичної активності на континенті виявилися території Італії, Німеччини, Польщі та володінь Османської імперії. Коло суперечностей і конфліктів між основними державами упродовж усього XVIII ст. залишалося досить стабільним. Основним стрижнем були англо-французькі суперечності у боротьбі за домінування в Індії і Північній Америці, за контроль над південними Нідерландами і питання європейської торгівлі. Інше коло проблем складали суперечності Австрії і Пруссії, що боролися за домінування в Центральній Європі. До цього всього додавалися прагнення Росії стати провідним гравцем у європейській політиці та розширити свій вплив у балтійському та чорноморському регіонах. Всі війни, дипломатичні конфлікти впродовж XVIII ст. так чи інакше були пов’язані зі взаємним переплетенням вказаних суперечностей.

Наприклад, Австрія, якій у той час належали південні Нідерланди, неминуче втягувалася в протистояння з Францією, яка не припиняла претендувати на цю територію, і також природно тяжіла до союзу з традиційним противником французів — Англією. Одночасно спільні інтереси щодо стримування Османської імперії вели до зближення Австрії та Росії. Пруссія, як найбільш сильний і непоступливий конкурент Австрії в боротьбі за переважання на території Німеччини, упродовж тривалого часу досить послідовно тяжіла до союзу з Францією (яка, до речі, надавала солідні суми Пруссії).

Переважна більшість воєн і конфліктів у XVIII ст. мали коаліційний характер. Тобто у протистояння вступали ситуативні об’єднання держав. У той же час кожна держава мала і власні окремі інтереси, династичні зв’язки, уподобання монархів. Фактично всі війни і союзи були покликані зберегти рівновагу сил, щоб жодна держава не отримала переваги.

Врешті-решт, значно важливіше місце в протистоянні європейських держав стала відігравати боротьба за колонії. Військові кампанії за океанами набули не менш важливого значення, ніж розстановка сил безпосередньо на європейському континенті.

Усі ці перипетії призвели до низки війн (війни за польську (1733-1735 рр.) та австрійську спадщину (1740-1748 рр.), війни з Туреччиною (1735-1739 рр.), які, зрештою, створили передумови до вибуху Семилітньої війни, що стала ще однією загальноєвропейською війною.

Голландська колонія, форт Формоза (гравюра XVIII ст.)

► Який основний зміст системи рівноваг у міжнародних відносинах?

3. Семилітня війна

Після війн другої третини XVIII ст. намітилась нова конфігурація коаліцій європейських держав. Основними суперниками на континенті стали Пруссія та Австрія. Цей конфлікт, який неминуче мав вибухнути новою війною, активізував дипломатичні зусилля сторін. Австрійська дипломатія здійснила, здавалось би, неможливе: був укладений союз із Францією та Росією. Пруссія фактично опинилась в ізоляції. Єдина країна, на яку вона тоді могла розраховувати, це була Англія, та й то лише на її фінансові ресурси. У цій ситуації прусський король Фрідріх II вирішив покластися на свою дисципліновану армію і швидкість дій, щоб розбити союзників поодинці.

У 1756 р. він без оголошення війни напав на Саксонію. Австрійську армію, яка йшла на допомогу саксонцям, було розбито. Потім Фрідріх II завдав поразки французам. Але у росіян, які вступили до Східної Пруссії, швидкої перемоги здобути не вдалося. Битва біля містечка Гросс-Єгерсдорф у 1757 р. переможця не визначила. У 1758 р. російська армія захопила могутню фортецю Кенігсберг і всю Східну Пруссію. У цих умовах Фрідріх II вирішив дати вирішальний бій. Битва відбулась біля містечка Цорндорф, яка знову не виявила переможця.

Нове вирішальне зіткнення відбулося біля Кунерсдорфа (1759 р.). Цього разу російські та австрійські війська завдали поразки Фрідріху II. Той ледве уникнув полону. У вересні 1760 р. російські війська вступили до Берліна, а в 1761 р. здобули сильно укріплену фортецю Кольберг. Фрідріх II навіть вже почав думати про зречення. Та раптово померла Єлизавета, і на російський престол зійшов Петро ПІ, котрий був фанатичним прихильником Фрідріха II та прусських порядків. Петро ІII припинив війну і у 1762 р. уклав мир із Пруссією, навіть запропонував союз. Росія повернула Пруссії всі завойовані землі. Вихід Росії з війни сприяв і укладенню Францією та Австрією миру з Пруссією в 1763 р. на принципах повернення до довоєнного стану.

Учасники Семилітньої війни (картосхема)

О. Коцебу. Битва біля Кунерсдорфа

Петро III

Під час бою головнокомандувач російських військ Фермер утік, полишивши армію напризволяще. Але російські війська, зазнаючи значних втрат, тримали оборону й відбивати навальні атаки пруссаків. Фрідріх II у розпачі сказав: «Я бачу вбитих росіян, але не бачу переможених», і наказав відвести війська. Тільки тоді з'явився Фермер і знов, як і його попередних Апраксій у битві біля Гросс-Єгерсдорфа, дав наказ не переслідувати ворога. Фермора було усунуто з посади й засуджено. Чим можна пояснити такі дії російських головнокомандувачів? Певно, тим, що здоров’я російської імператриці тоді різко погіршилось, і в разі її смерті імператором Росії мав стати Петро ПІ, який був прихильником Фрідріха II. Боягузи-царедворці побоювалися потрапити в немилість до нового імператора... Однак Єлизавета продовжувала правити й мата серйозний намір приєднати Східну Пруссію.

Участь у Семилітній війні виявила Росію як вагомого чинника європейської політики. Імперія практично уперше у своїй історії виступила чи не вирішальним елементом підтримки «європейської рівноваги».

Робота з історичними джерелами

Фрідріх II про одну з битв Семилітньої війни

«Я нещасливий від того, що досі живий. Із армії, що налічувала 48 тис. вояків, у мене не залишилося і 3 тис. Коли я кажу це, все втікає, її у мене немає, вже немає більше влади над цими людьми... У мене немає більше жодних засобів і, правду кажучи, я вважаю, що все втрачено».

• Поміркуйте:

1. Коли були сказані ці слова Фрідріхом II?

2. Чим був зумовлений такий відчай?

На тлі війни на Європейському континенті відбувалась французька боротьба за колонії. Англія намагались заволодіти французькими колоніями в Північній Америці та Індії, Франція — захопити англійські володіння в Європі й таким чином домогтися поступок Англії в колоніальному питанні. Перемога схилялася на користь Англії, яка до 1761 р. захопила Канаду і французькі володіння в Індії. Такі успіхи занепокоїли Іспанію, яка розуміла, що наступною жертвою Британії стануть її колонії. Іспанці відновили династичний союз з Францією та вступили у Семилітню війну. Але їхня армія була погано підготовленою і швидко зазнала поразки, намагаючись підкорити Португалію — союзницю Англії. У результаті Велика Британія додала до своїх володінь частину іспанських колоній.

10 лютого 1763 р. був підписаний Паризький мирний договір. Згідно з його умовами Англія закріпила за собою Канаду і більшість надбань в Індії, а також іспанську Флориду, Франція повернула собі Мартиніку і Гваделупу; Іспанія — Кубу, Філіппіни.

Р. Патон. Обстріл форту Морро в Гавані (1763 р.)

Під час війни англійці захопили у резиденції іспанського намісника Філіппін купу таємних документів. Серед них були карти, звіти про подорожі іспанців і португальців у Південній півкулі. Це стало поштовхом до кількох експедицій, які очолював англійський мореплавець Джеймс Кук. Він двічі здійснив навколосвітню подорож, під час третьої на Гаванських островах загинув. Але встиг ретельно дослідити Тихий океан та новий континент Австралію, який оголосив володінням Англії, Також він намагався віднайти «південний материк», але льодовики завадили цьому.

У результаті Семилітньої візши політична карта Європи не змінилася. Після Паризького миру аж до кінця XVIII ст. на європейському континенті не було воєн між провідними державами. Це пояснювалося цілою низкою причин. По-перше, формуванням свого роду «здійсненої рівноваги сил», у рамках якої у політичних еліт європейських країн переважаючим стало уявлення про те, що війна, врешті-решт, не може компенсувати ті колосальні затрати ресурсів, що необхідні на її проведення. По-друге, збереженням австро-французького союзу. По-третє, зближенням Росії, Пруссії та Австрії, що покоїлося на загальних інтересах по розділу Польщі (перший поділ Польщі стався в 1772 р.). По-четверте, відсутністю непримиренних суперечностей між усіма провідними континентальними державами. По-п'яте, розвиток міжнародного права і панування моральних принципів епохи Просвітництва створювали складнощі з обґрунтуванням необхідності військових дій.

► Коли відбувалась Семилітня війна?

► У чому особливість Семилітньої війни?

► Що врятувало Пруссію від цілковитого розгрому?

4. Поділи Речі Посполитої

У другій половині XVIII ст. ослаблена Польська держава через постійні шляхетські чвари стала об’єктом втручання її могутніх сусідів — Австрії, Пруссії та Росії.

Розподіл Польщі прискорили перемоги росіян у війні з Туреччиною 1768- 1774 рр. Пруссія, Австрія, а також Франція, не бажаючи ще більшого зміцніння Росії, але не маючи можливості йому запобігти, прагнули виторгувати собі володіння в Польщі в обмін на невтручання в російсько-турецький конфлікт. Росія, яка фактично контролювала Польщу, опиралась розвитку подій таким чином. Та обставини, що склалися (боротьба з Барською конфедерацією, окупація Австрією Галичини, дипломатичний тиск з боку Франції, Англії, Пруссії), змусили Росію переглянути свою позицію. Вона згодилась на поділ Польщі разом з Австрією та Пруссією.

У 1772 р. відбувся перший поділ Польщі. Галичина відійшла до Австрії, Східна Білорусія — до Росії, Західна Пруссія — до Прусського королівства. За другим поділом Польщі 1793 р. Правобережна Україна була приєднана до Росії.

Тадеуш Костюшко

Третій поділ Польщі стався 1795 р. Росія отримала Західну Білорусію, Західну Волинь, Литву й Курляндію, Австрія — Краківську, Сандомирську та Люблінську області, а Пруссія — інші землі включно з Варшавою. Внаслідок трьох поділів державну самостійність Польщі було ліквідовано. Більшу частину її земель отримала Росія.

Другий поділ викликав у Польщі хвилю народного обурення.

Очолив боротьбу проти загарбників герой війни за незалежність США Тадеуш Костюшко. На батьківщину він повернувся 1784 р. генералом. Йому боляче було дивитися, як гине Польща. Костюшко зібрав армію, яка 4 квітня 1794 р. завдала поразки росіянам під Рацлавицями. Згодом повсталі оволоділи Варшавою та Вільнюсом.

Проте Росія та Пруссія, зібравши значні сили, перейшли в наступ.

Російська армія під командуванням О. Суворова розгромила основні сили повсталих та оволоділа Варшавою, Костюшка було ув’язнено в Петропавлівській фортеці. Проте після смерті імператриці Катерини II він був звільнений Павлом І. Виїхав в США, але в 1797 р. повернувся до Європи й оселився під Парижем. У 1806 р. Наполеон Бонапарт запропонував йому очолити повстання в Польщі та стати главою Великого герцогства Варшавського. Але Костюшко, не отримавши від Наполеона гарантій відновлення Польщі в колишніх межах, категорично відмовився від пропозиції. У 1815 р. він також відмовився від запрошення вже російського імператора Олександра І очолити адміністрацію Царства Польського, коли дізнався, що Польща не буде відновлена у межах 1772 р. Помер у 1817 р. у швейцарському місті Золотурн.

► Скільки відбулось поділів Речі Посполитої? Які держави здійснювали її поділ?

5. Війни з Османською імперією

Попри занепад, Османська імперія у XVIII ст. залишалась грізною силою і в першій половині століття мала цілий ряд перемог над своїми сусідами. Але у другій половині століття стали все більше відчуватися у ній кризові явища. Європейські держави вже розглядали Османську імперію як об’єкт своїх колоніальних зазіхань. У свою чергу, турецькі султани, збагнувши європейську систему противаг, намагались скористатися нею у протистоянні зазіханням. На тривалий час головним союзником османів стала Франція, яка усвідомила небезпеку для Європи через посилення Росії. Король Франції Людовік XV мету своєї політики щодо Росії висловлював так: «Усе, що в змозі втягнути цю імперію в хаос і примусити її повернутися до мороку, відповідає моїм інтересам». З огляду на це французький уряд провадив політику створення «східного бар’єру» — підтримки Швеції, Речі Посполитої та Османської імперії.

Вибух російсько-турецької війни 1768-1774 рр. став результатом дипломатичних інтриг Франції і прагнення Барської конфедерації знайти союзника у боротьбі проти Росії.

Скориставшись тим, що гайдамаки здійснили напад на м. Балта, яке було в турецьких володіннях, турецький султан оголосив війну Росії. Восени 1768 р. війська кримського хана спустошили деякі райони України. Наступного року воєнні дії розгорнулись у Причорноморських степах, на Балканах і Кавказі. У 1769 р. російська армія на чолі з полководцем Петром Рум'янцевим розгромила турків під Хотином і зайняла Хотин, Ясси, Бухарест, Таганрог. Тим часом російський флот, обігнувши Європу, увійшов у Середземне море та розгромив турецький у Чесменській бухті.

У 1774 р. війна скінчилася вигідним для Росії Кючук-Кайнарджійським миром. До Росії відійшли території між Бугом і Дніпром включно з морським узбережжям, фортеці в Криму — Керч і Єнікале, а також землі до Кубані. Крим і Кубань стали незалежними від Туреччини. Росія отримала право контролю за ситуацією в дунайських князівствах Молдавії та Валахїї, що були на той час васалами Туреччини. Російські судна тепер могли вільно плавати Чорним морем. Скориставшись цим, Австрія приєднала до своїх володінь Буковину.

В. Броневський. Битва в Чесменській бухті

Я. Суходольський. Штурм фортеці Перекоп

Олександр Суворов

Я. Суходольський. Штурм Очакова

У квітні 1783 р. Катерина II видала маніфест про приєднання Криму. Влітку того ж року розпочалося будівництво бази російського Чорноморського флоту — міста Севастополя.

У відповідь Османська імперія стала готуватися до нової війни, яка почалася у 1787 р. Її підтримували Англія та Франція.

Союзником Росії була Австрія. Війна почалася з невдалого турецького десанту біля фортеці Кінбурн, гарнізоном якої командував відомий російський полководець Олександр Суворов.

У 1788 р. росіяни штурмом оволоділи турецькою фортецею Очаків. У цій та інших операціях успішно діяв молодий Чорноморський флот під командуванням адмірала Федора Ушакова.

У 1789 р. біля річки Римнік (притока Дунаю) об’єднаний російсько-австрійський корпус (7 тис. росіян на чолі з О. Суворовим і 18 тис. австрійців) перепинив шлях 100-тисячній турецькій армії та 11 вересня здобув блискучу перемогу «не числом, а вмінням». А в грудні 1790 р. Суворов досяг нового, нечуваного успіху, здобувши неприступну турецьку фортецю Ізмаїл у гирлі Дунаю.

Перемоги росіян вплинули на долю війни. У 1791 р. в Яссах було укладено мирний договір. Росія одержала землі між Південним Бугом і Дністром. Туреччина відмовилася від своїх претензій на Крим і визнала його володінням Російської імперії. Усе Чорноморське узбережжя від гирла Дністра до Криму опинилося в межах Російської імперії.

► Які територіальні здобутки Росії у війнах з Османською імперією?

Висновки

Більша частина XVIII ст. минула у війнах між провідними європейськими державами, які об’єднувалися в ситуативні коаліції.

Метою війн було недопущення посилення однієї з держав. У результаті склався баланс сил між Англією, Францією, Австрією, Пруссією та Росією.

Наймасштабнішим конфліктом у Європі у XVIII ст. стала Семилітня війна, яка закріпила роздробленість Німеччини, показала зростаючу роль Росії в міжнародних відносинах і зміцнила домінування Англії на морях.

Закріпимо знання

1. Які колись могутні держави Європи станом на початок XVIII ст. втратили свій вплив на європейську політику?

2. Чому міжнародні відносини XVIII ст. називають «балансом сил»?

3. Протистояння між якими державами Європи зберігало баланс сил впродовж XVIII ст.?

4. Яка війна перетворила Росію на вагомий чинник європейської політики?

5. Скільки поділів Речі Посполитої відбулося у XVIII ст.?

6. Які держави у війнах з Османською імперією збільшили свої територіальні володіння?

7. Заповніть таблицю «Мета провідних держав Європи у міжнародних відносинах XVIII ст.».

8. Складіть перелік війн, які відбулися у Європі у XVIII ст.

9. Чому у XVIII ст. війни велись не між країнами, а між коаліціями?

• Запам'ятайте дати:

1701-1714 рр. — війна за іспанську спадщину.

1740-1748 рр. — війна за австрійську спадщину.

1756-1763 рр. — Семилітня війна.

1768-1774 рр., 1787-1791 рр. — російсько-турецькі війни.

1772, 1793, 1795 рр. — поділи Речі Посполитої.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно