§ 33. Японія

1. Об’єднання та самозакриття Японії

Територія Японії невелика. Країна розташована на чотирьох островах — Хоккайдо, Хонсю, Сікоку, Кюсю. У добу Середньовіччя Японія не знала зовнішніх воєн і вторгнень чужинців, хоча місцеве населення підтримувало контакти з Китаєм і Кореєю. Важливу роль у суспільстві відігравали також клани знаті.

Храм Кітано Темлан-гу в Кіото. Період Хейан. Сучасне фото

Самураї з князівства Сацума. Фото. 18604 роки

У VI ст. в Японії тривав процес формування державності, який супроводжувався боротьбою кланів за лідерство. Тоді ж із Кореї стала поширюватися нова релігія — буддизм. Звісно, не всі клани прихильно поставилися до нової віри. Чимало з них відкинули буддизм, сприйнявши його як наругу над давньою релігією японців — сінто. Проте деякі клани розглядали буддизм як невичерпне джерело могутності великого континенту й завдяки його універсальності сподівалися запанувати над іншими кланами. Зрештою спалахнула відкрита ворожнеча між родом Сога, який підтримав буддизм, і кланами, що виступали проти запровадження нової релігії. У вирішальному збройному зіткненні здобули перемогу Сога, а їхній представник очолив уряд і провів реформи, які заклали підвалини повнокровної японської держави. Її правитель отримав титул «небесного імператора» (тенно), а державу стали називати Ніппон (Ніхон), тобто «Корінь сонця». Звідси й походить європейська назва Японія, тобто Країна вранішнього сонця. Перша постійна столиця Японії — м. Нара.

У середині VIII ст. в Японії спостерігається нове протистояння між кланами. У результаті в країні утвердився при владі клан Фудзівара, який позбавив імператора важелів правління. За урядування Фудзівара імператорська резиденція знаходилася в м. Кіото, яке було другою офіційною столицею країни. Така ситуація тривала до XI ст., коли в Японії стали формуватися клани військової аристократії — самураї. Між самурайськими угрупованнями, серед яких найбільший вплив мали Тайра й Мінамото, відбувалася постійна боротьба за владу, яка завершилась у 1158 р. перемогою клану Тайра. Та невдовзі клан Тайра було розгромлено, і в 1192 р. Йорітомо Мінамото здобув титул верховного воєначальника (сьогуна) і став першим узаконеним військовим правителем Японії. Відтак сьогунами стали представники іншого самурайського клану — Асікага.

Невідомий художник. Самурай на коні. XVII ст.

Самураї (від япон. самурау — служити) — військовий стан служивої знаті, що існував у Японії з XI до першої половини XIX ст. і керувався вимогами честі, вірності собі та відданості своєму володареві.

Кано Мотохіде. Ода Нобунага. 1583 р.

У 1467 р. за правління восьмого сьогуна Асікаги Йосімаси в Японії спалахнула громадянська війна. Вона поглибила політичну нестабільність у країні й спричинила безперервні війни в провінціях. На початку 1540-х років до Японії проникають європейці, яких ще з часів подорожі Марка Поло вабили тут неймовірні багатства. Головним предметом європейського імпорту стала вогнепальна зброя — аркебузи й мушкети. Услід за європейськими купцями до Японії приїжджають португальські, іспанські й інші місіонери, які розпочали тут масштабну християнську пропаганду.

Період політичного безладу й громадянських воєн тривав до 1560-х років. Процес національного об’єднання країни розпочав полководець Ода Нобунага (1534-1582), який усвідомлював, що для цього потрібно не лише перемогти своїх супротивників, а й підпорядкувати своїй владі імператорський двір у м. Кіото. Тому Ода Нобунага організував похід на Кіото й у 1568 р. зайняв місто. Він також розпочав війну з войовничими конкурентами й могутніми буддійськими монастирями. Захоплюючи нові землі, Ода Нобунага наділяв ними відданих йому підлеглих, щоб зміцнити своє панування над підкореними територіями. Зростання могутності Оди Нобунаги викликало невдоволення серед частини самураїв. У 1582 р. вороги оточили його в одному з храмів м. Кіото, і він учинив самогубство.

2. Сьогунат Токугава. Політика самоізоляції

Справу об’єднання Японії продовжив один із полководців Оди Нобунаги, колишній селянин Тойотомі Хідейосі (1536-1598). У 1590 р. він контролював більшу частину Японії. Тойотомі Хідейосі двічі споряджав війська на завоювання Кореї, але так і не зміг здобути перемогу над цією країною.

Коли Тойотомі Хідейосі помер, проти його сина, Хідейорі, виступив колишній союзник Оди Нобунаги — Токугава Іеясу (1542-1616). У битві при м. Секігахарі він розгромив прибічників Хідейорі, які після цього отаборилися в замку Осака й продовжували чинити опір. Задля зміцнення влади над країною Токугава Іеясу в 1603 р. проголосив себе сьогуном. Так було засновано сьогунат Токугава (1603-1867) зі столицею в м. Едо (нині — м. Токіо). Фактично Токугава та його послідовники відсторонили імператора від влади й політичного життя. Однак вони й надалі спиралися на його релігійний авторитет і постійно стверджували, що отримали санкцію на владу від самого імператора.

Сьогунат — політична система Японії. Імператор залишався верховним жерцем сінто й лише офіційним, номінальним очільником держави. Усю політичну, економічну й судову владу було зосереджено в руках сьогуна.

Політика самоізоляції - закриття країни від зовнішнього світу, яку проводили правителі деяких держав Далекого Сходу в XVII-XIX ст.

Португальська каракка в Нагасакі

Через два роки Токугава Іеясу формально передав владу своєму синові, однак насправді продовжував керувати країною. Остаточно розправитися зі своїми ворогами Токугава Іеясу зумів у 1615 р., коли заволодів замком Осака й переміг Хідейорі та його прибічників. Після цього владу сьогунів Токугава було встановлено в усій Японією.

Однією з важливих складових внутрішньої політики сьогунату Токугава стало самозакриття країни, спричинене масовим припливом європейців, поширенням християнства й загрозою перетворення Японії на колонію. Ще наприкінці XVI ст. велике обурення в країні викликала практика португальських та іспанських місіонерів вивозити з Японії людей для продажу в рабство. Тож було видано кілька указів, спрямованих проти християнства. За межі Японії було вислано всіх англійців, іспанців і португальців. Станом на 1639 р. християнство було остаточно заборонено.

ВИВЧАЄМО ДЖЕРЕЛА

XVIII ст. Із твору «Записи про розквіт і падіння храму південних варварів» щодо гоніння на християн

(...) У третьому році Кан’єй [1626]... Переказували, що в провінціях знову з’явилася ця [християнська] секта, тому чиновники з адміністрацій провели ретельне слідство. Вони арештували тих, хто не змінив віру, запхали їх [по шию] у солом’яні мішки й склали горою по п’ятдесят осіб у трьох місцях. Той, хто бажав змінити віру, падаючи, виповзав з такої гори, і його бажання задовольняли. [Людину] питали про секту, до якої вона хотіла вступити, викликали ченця з монастиря цієї секти, і [змушували] подавати управителю посвідчення, що він буде прихожанином цього монастиря. Так було започатковано систему монастирських довідок. Мабуть, відтоді [християн], які змінили віру, почали називати коробі — «падаючі».

• Чому сьогунат Токугава змушував навернених у християнство японців відмовлятися від цієї віри?

• Що змушувало японців, урешті-решт, відректися від християнства?

Крім того, сьогунат прийняв рішення «закрити» Японію для іноземців та ізолювати країну від зовнішнього впливу. Будь-який іноземний корабель, який пришвартовувався біля японських берегів, підлягав негайному знищенню разом з екіпажем. Виняток становили тільки голландці. їм залишили факторію на невеличкому о. Десіма, де торгівля здійснювалася під пильним наглядом чиновників. Що ж до японців, то їм було заборонено під страхом смертної кари покидати свою батьківщину й будувати великі кораблі для далекого плавання. Отже, Японія самозакрилася для світу.

3. Культура Японїї

Японська середньовічна культура розвивалася в особливих природних та історичних умовах. На літературу, мистецтво, світосприйняття японців впливали різноманітні чинники: географічні, історичні та релігійно-етичні.

Активний розвиток культури Японії розпочався у VIII ст., коли столицею країни було м. Нара. Найбільшу славу цьому місту приніс монастир Тодайдзі (Великий храм Сходу), споруджений у 728 р., у якому було встановлено бронзову статую Будди заввишки 32 м.

В епоху Нара було створено перший звід японської пісенної народної поезії «Збірник міріад пелюсток». Важливе місце в японській поезії відводилося темі кохання. З’явився навіть традиційний японський п’ятивірш — танка, у якому чітко й лаконічно відображали почуття.

На XI—XII ст. припадає розквіт японського живопису. Передусім митці працювали над ілюстраціями до художньої прози. Для їхніх творів характерне поклоніння природі та її красі. Кожне зображення містило багату палітру золотистих і срібних кольорів.

Літературу цієї доби творили за принципом «з-поміж квітів — сакура, серед людей — самураї».

Саме для самураїв писали літературні твори, що відображали правила їхньої поведінки, учили бути мужніми й вірними обов’язку.

Одночасно формувався цілий комплекс військових мистецтв, заснованих на ритуальному бойовому танці. Період небувалого піднесення переживав японський класичний театр — кабукі, у якому поєднані музика, рухи, поезія, живопис і скульптура. Наприкінці XVI ст. з’явився професійний ляльковий театр — дзьорурі. У ньому використовували маски, ляльок, яскраві театральні костюми.

Японці постійно спілкувалися з природою.

Біля дому зазвичай облаштовували сад, у якому були озерця, росли карликові дерева. В інтер’єрі з’явилася ікебана — букет із засушених квітів.

Сессю. Гори й води. XV ст.

Грим театру Кабукі. Гравюра. 1896 р.

Сессю. Пейзаж. XV ст.

На XV ст. припадає розквіт творчості відомого японського майстра туші й пензля — Сессю (1420-1506). Він фіксує природу в різні пори року, його пейзажі чіткі й сюжетні. Згодом поширюється монументально-урочистий стиль, засновником якого вважають Тоса Міцуйосі (1539-1613).

У XVI ст. зароджується мистецтво виготовлення мініатюрних статуеток — нецке, що зображували ремісників, мандрівних акторів, дітей і тварин. Для цього періоду характерне також поширення так званої чайної церемонії, на яку збиралося обмежене коло осіб і де в невимушеній обстановці обговорювалися питання культури, літератури, політики тощо.

Самурай, сьогунат Токугава; 1603, 1615, 1639; Кансі, Ода Нобунага, Токугава Іеясу, Сессю, Тоса Міцуйосі.

1. Визначте рівень розвитку японської культури. Обґрунтуйте свою думку.

2. Поясніть, чому Європа практично погодилася із «закриттям» Китаю.

Поміркуйте

3. Чи є Ода Нобунага таким же символом Японії, як Богдан Хмельницький — України, Єлизавета І — Англії, Джордж Вашингтон — Сполучених Штатів Америки?

4. Чи було в Європі щось подібне до японських чайних церемоній? Якщо так, то скажіть, що в таких заходах було спільного, що відмінного.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно