Московська держава

§ 20. Московська держава

1. Як утворилася Московська держава? 2. Що вам відомо про державницьку діяльність Івана III?

Початок правління Івана IV. В історії Московського царства XVI ст. можна назвати добою Івана IV Грозного. У цей період відбувалося становлення абсолютної монархії у вигляді самодержавства — нічим не обмеженої влади царя.

Самодержавство затверджувалося в запеклій боротьбі проти боярства. У цьому протистоянні царі спиралися на дворянство, яке отримувало землі лише за умови несення служби государю. Опорою царської влади була православна церква, яка проголошувала ідею божественного походження царської влади.

У роки правління Василія III (1505—1533 рр.) було завершено об’єднання Московського царства. Воно стало найбільшою за розмірами державою світу.

Після смерті Василія III московський престол посів його трирічний син Іван IV (1533—1584 рр.). Фактично влада в країні перейшла до конкуруючих боярських угруповань. Боротьба між ними вплинула на характер майбутнього царя. Боярське свавілля тривало до 1547 р., коли Іван IV вінчався на царство.

Ситуація в країні вимагала рішучих заходів для встановлення миру між боярською аристократією та дворянами. Іван IV створив «Вибрану раду», до якої входили представники дворян, церкви, бояр. Вона розробляла проекти реформ, які мали зміцнити державу та посилити владу царя.

Цар І ван IV Грозний

Бояри

Реформи Івана IV. Реформи започаткували рішення Земського собору. У 1550 р. було затверджено новий Судебник (збірник законів), який посилив централізацію державного управління. Він обмежував владу намісників, звільняв дворян від їхнього суду. Судебник підтвердив право переходу селян від одного до іншого господаря один раз на рік — у Юріїв день, але збільшив суму, яку селяни мали сплачувати попередньому власнику.

Виникли нові органи центрального державного управління — прикази. У них зосереджувалося управління окремими галузями економіки й політики. Керівників приказів призначав цар.

У 1556 р. «Вибрана рада» ліквідувала систему «кормлінь», за якою місцеві жителі утримували намісника, і створила місцеве самоврядування з «виборних людей», які призначалися з дворян.

Було здійснено військову реформу. Створювалися піше стрілецьке військо й «вибрана тисяча» — царська гвардія із дворян. Вони стали особистою охороною царя. Відтоді цар не залежав від боярського ополчення.

У 1556 р. було видано «Уложення про службу», згідно з яким і для дворян-поміщиків, і для бояр-вотчинників запроваджувалась обов’язкова військова служба терміном 15 років. За несення служби належала платня. Із кожних 150 десятин землевласник повинен був виставляти одного кіннотника.

Загалом реформи 50-х рр. XVI ст. зміцнили владу царя, ослабили боярство й посилили значення дворянства в Московському царстві. Також здійснення реформ привело до зміцнення в житті Московської держави рис, притаманних східним цивілізаціям.

Земський собор — дорадчий орган при царі, до якого входили представники всіх станів, крім селянства.

Опричнина — система заходів (репресії, страти, конфіскація земель), які здійснював у Московській державі в XVI ст. цар Іван IV із метою зміцнення царської влади.

Опричнина. У 1558 р. цар Іван IV розпочав Лівонську війну за вихід до Балтійського моря. Однак після перших перемог московські війська почали відступати, а полководець князь Андрій Курбський перейшов на бік противника.

Цар Іван IV, якого прозвали Грозним, усюди вбачав зраду, карав винних і невинних. Із 1564 р. у Московському царстві встановилася опричнина, що в XIV—XV ст. означало особливі володіння, виділені в користування членам великокнязівського роду. Сутність опричнини полягала в тому, що Іван IV Грозний, налякавши жителів Москви своїм раптовим відбуттям до Олександрівської слободи, розпочав масові репресії, страти, земельні конфіскації, придушуючи опір тих, хто заважав його необмеженій владі.

Опричники в Новгороді. 1916. Художник Михайло Авілов

? Складіть за наведеною ілюстрацією розповідь про опричнину в Московській державі.

Цар отримував у володіння частину земель — опричнину, решта земель — земщина — належала боярам. Опричнина постійно зростала за рахунок приєднання нових земель земщини. Опричне військо вбивало тисячі людей по всій країні. Лише в Москві Іван Грозний стратив (нібито за зраду) 120 бояр і митрополита. Така сама доля спіткала й міста Новгород, Клин, Твер.

У 1577 р. цар раптово заборонив опричнину, стратив багатьох опричників і навіть заборонив про неї згадувати. Однак цареві опричнина принесла велику користь. Завдяки їй Іван Грозний посилив свою владу, остаточно знищив боярську опозицію.

Сучасники-іноземці вважали, що жертвами опричнини стали понад 10 тис. осіб. Цікавим свідченням про страти тих часів стали «синодики» (списки на поминання), які розсилав Іван IV до монастирів на поминання душ страчених. За підрахунками істориків, кількість осіб, згаданих у тих «синодиках» побожним Іваном IV, перевищувала 4 тисячі. Ці списки стали справжньою книгою пам'яті тих лихоліть.

Зовнішня політика Івана IV. Зовнішня політика Московської держави за Івана IV набула завойовницького характеру. Війни, що велися майже безперервно, мали збільшити територію Московської держави за рахунок земель сусідніх країн. Така риса була характерна для зовнішньої політики багатьох тогочасних держав. Для Московської держави об’єктом завоювань і колонізації стали сусідні території.

Особливістю Московської держави було те, що ядро її території, яке сформувалося до XVI ст., перебувало осторонь світових торговельних шляхів. На заході такі шляхи контролювали Швеція, Литва і Польща; на сході та півдні — Кримське, Астраханське й Казанське ханства. У результаті війни 1548—1552 рр. було підкорено Казанське ханство. За наказом Івана IV його жителів, які не хотіли коритися, винищували або відправляли до Московської держави, де насильно навертали у православ’я або страчували.

У 1556 р. Іван IV без бою здобув Астраханське ханство. Так він отримав можливість контролювати багатий Волзький торговельний шлях. Згодом Іван IV розпочав війну проти Кримського ханства, яка не мала успіху. Кримський хан у 1571 р. захопив і спалив Москву. Тоді Іван IV спрямував свою завойовницьку політику на Захід.

? Якими методами відбувалося розширення володінь Московської держави?

Територіальне зростання Московської держави в XVI—XVIII ст.

Територіальні зазіхання Московської держави поширювалися на землі Балтії, що перебували під владою Лівонського ордену. Розпочалася Лівонська війна 1558—1583 рр. за вихід до Балтійського моря. На захист Лівонії виступили Литва, Польща, Швеція і Данія. Тривала війна закінчилася для Московської держави повною поразкою.

Іншим об’єктом загарбницької політики став Сибір. У 1582 р. почалося завоювання Сибірського ханства. Зацікавлені в підкоренні цих земель купці Строганови з дозволу Івана IV найняли загін волзьких козаків отамана Єрмака. За козаками на завойовані землі вирушили купці, ремісники, селяни-утікачі. За ними рухалися царські війська й чиновники. Колонізація Сибіру тривала протягом століття й завершилася наприкінці XVII ст.

Результатами завойовницької зовнішньої політики Московської держави в XVI ст. стали значне збільшення її території за рахунок земель на сході, поразка в боротьбі за вихід до Балтійського моря і виснаження сил держави в майже неперервних війнах.

Цар Борис Годунов

Смутні часи. На початку XVII ст. Московську державу охопила криза, що увійшла в історію як Смутні часи (1598—1613 рр.). Тоді Московська держава була на межі загибелі.

Після смерті Івана IV престол посів бідний на розум його син Федір (1584—1598 рр.). Уся влада зосередилася в руках боярина Бориса Годунова, із сестрою якого цар Федір був одружений. Продовжуючи політику Івана IV, Б. Годунов суворо розправився з ворожими йому представниками боярської знаті, спираючись на широкі кола дворянства.

У 1591 р. за нез’ясованих обставин в Угличі помер спадкоємець московського престолу, останній син Івана IV царевич Дмитрій. За офіційним повідомленням, царевич під час гри впав на ніж і заколовся. Однак ширилися чутки, що його було вбито за наказом Б. Годунова. У 1598 р. помер і цар Федір. Він не мав спадкоємців, і з його смертю припинилася давня династія Рюриковичів у Московській державі. Почався перший період Смутних часів — доба династичної кризи (1598—1605 рр.).

Завдяки підтримці дворянства новим царем на Земському соборі було обрано Бориса Годунова (1598—1605 рр.). Він опікувався розвитком ремесла і торгівлі, розгорнув будівництво нових міст у Поволжі. Проте під час голоду 1601—1603 рр. влада виявилася неспроможною змінити ситуацію на краще, хоча й організувала роздачу хліба голодним. З усіх боків лунали звинувачення на адресу Годунова, який невдовзі несподівано помер.

Лжедмитрій І

Цар Василій IV Шуйський

Тоді Московську державу охопив другий етап кризи — соціальний (1605—1609 рр.). Напруження в суспільстві переростало в громадянську війну між силами, що прагнули захопити владу в державі. У той самий час з’явилася людина, яка оголосила себе врятованим від смерті сином Івана IV Дмитрієм. Оскільки, на думку більшості, він був самозванцем, за ним закріпилося ім’я Лжедмитрія І.

Лжедмитрія І підтримали незадоволені своїм становищем селяни, козаки, міщани і знать, яку не влаштовувало правління Б. Годунова.

Лжедмитрій І спирався на допомогу польських магнатів, які сподівалися поширити свій вплив на Московію. Зібравши в Україні 4-тисячну армію, більшу частину якої складали козаки, він рушив на Москву. Саме завдяки підтримці запорозьких козаків Лжедмитрій I захопив Москву та посів престол під ім’ям царя Дмитрія Івановича.

Невдоволені правлінням нового царя бояри на чолі з Василієм Шуйським влаштували змову. У ніч на 16 травня 1606 р. Лжедмитрія I було вбито. На Земському соборі новим царем обрали боярина Василія Шуйського (1606—1610 рр.). Проте він не тільки не зумів припинити громадянську війну, а ще погіршив ситуацію. Невдоволені політикою Шуйського козаки, дворяни та селяни об’єдналися навколо «воєводи царевича Дмитрія» Івана Болотникова, який рушив із загонами на Москву. Повстанці спробували захопити місто, але зазнали поразки. Шуйський жорстоко розправився з повсталими.

У той самий час на Брянщині з’явився молодик, який оголосив, що він є царем Дмитрієм і дивом урятувався від змовників у Москві. Ким був новий самозванець, невідомо.

У січні 1608 р. Лжедмитрій II рушив на Москву. Московська держава виявилася розколотою: одні території визнавали Василія Шуйського, інші — самозванця. Громадянська війна спалахнула з новою силою. Захопити Москву Лжедмитрій ІІ не зміг і влаштував у московському селі Тушино щось на зразок другої столиці держави. Цар Василій Шуйський зрозумів, що один самозванця не подолає, і покликав на допомогу шведів. Польський король Сигізмунд III, який у той час воював проти Швеції, побачив у цьому посилення свого ворога і сам вторгся в Московську державу. Сигізмунд III розгромив московські війська біля села Клушина і рушив на Москву.

Армія Івана Болотникова

Пам'ятник Мініну і Пожарському в Москві

На згадку про які події в Москві було встановлено зображений пам'ятник?

Тим часом група бояр примусила Василія Шуйського зректися влади. До часу обрання нового царя країною правила Боярська дума із семи осіб, яку народ назвав «Семибоярщиною». Проте згодом бояри вирішили підписати угоду з поляками і відчинили їм браму Москви. Одночасно із захопленням Москви поляками північ країни окупували шведи. Перед Московською державою постала загроза втрати незалежності.

На боротьбу проти інтервентів піднявся народ. Розпочався третій період кризи — національно-визвольний (1610—1613 рр.). Створювалися загони народного ополчення, які йшли визволяти Москву від поляків і відновлювати православну монархію. До першого ополчення приєдналася більшість дворян і козаків, які підтримували раніше Лжедмитрія II. Проте перше ополчення зазнало поразки. Восени 1611 р. з ініціативи земського старости Кузьми Мініна і князя Дмитрія Пожарського в Нижньому Новгороді було створено друге ополчення, яке у жовтні 1612 р. звільнило Москву.

Отже, за Смутних часів долю Московської держави своїми рішучими діями вирішив її народ.

Початок правління династії Романових. Формування абсолютизму царя Олексія. У січні 1613 р. в Москві зібрався Земський собор, який одразу виніс рішення: ніяких іноземних претендентів на московський престол не обирати. Найбільш прийнятною для всіх кандидатурою став 16-річний Михайло Федорович Романов (1613—1645 рр.), син митрополита Філарета Романова. Він започаткував правління в Московській державі династії Романових, що тривало понад 300 років.

Цар Михайло Федорович Романов

Цар Олексій Михайлович Романов

Новий цар першочерговим завданням вважав припинення війн із сусідами і відновлення розореної країни. У 1617 р. він уклав Столбовський мир, за яким Московській державі повертався Новгород, але Швеція залишала за собою все узбережжя Фінської затоки.

У 1618 р. королевич Владислав знову спробував розпочати війну проти Московської держави. За умовами перемир’я Московська держава змушена була віддати Польщі Смоленськ і Чернігово-Сіверщину.

У другій половині XVII ст. в різних сферах політичного життя Московської держави відбувалися зміни, що свідчили про завершення формування абсолютної монархії у формі самодержавства. Уже сам титул царя «Божою Милістю Великий Государ, Цар і Великий Князь, Усієї Великої і Малої Русі Самодержець» підкреслював походження царської влади від Бога та її необмежений характер. Цей титул мав цар Олексій Михайлович (1645—1676 рр.).

Засади абсолютизму були юридично закріплені у прийнятому в 1649 р. збірнику законів — Соборному уложенні. Свідченням становлення абсолютизму стало і зменшення ролі Земських соборів. Вони стали поступатися Боярській думі, у якій усе більшу роль відігравали дворяни.

Уложення остаточно перетворило селян на кріпаків, дозволило безстроково шукати селян-утікачів і повертати їх господарям. Однак спокою нові закони не принесли. У другій половині XVII ст. в Московській державі сталася найбільша за її історію кількість повстань селян і міщан.

Перетворені на кріпаків селяни тікали на Дон, до козаків. Донські козаки були вільними людьми, несли прикордонну службу. Уряд Московської держави намагався не конфліктувати з ними. За звичаєм тих часів із Дону втікачів не видавали. Саме тут розпочалося найбільше в історії Московської держави XVII ст. повстання (1667—1671 рр.), яке очолив Степан Разін.

Московська держава та Україна. У середині XVII ст. на українських землях почалася Національно-визвольна війна проти Речі Посполитої. Під час війни на звільненій території було створено Українську козацьку державу — Військо Запорозьке. Гетьман Б. Хмельницький, який очолював її, під час війни налагоджував відносини з сусідніми державами, шукав допомоги в боротьбі із Річчю Посполитою. Олексій Михайлович розумів, що допомога Україні означатиме війну з Річчю Посполитою, із якою в 1634 р. Москва підписала договір про «Вічний мир». Проте поступово ідея приєднання ставала все реальнішою. Земський собор, який відбувся 1 жовтня 1653 р. у Москві, постановив розпочати війну проти Польщі та ухвалив рішення: «Військо Запорозьке з містами і землями прийняти під свою государеву високу руку».

8 січня 1654 р. у місті Переяславі відбулася рада, на якій більшість учасників своє ставлення до союзу з Московською державою висловила так: «Воліємо під царя східного, православного».

Проте, як показали наступні події, підписуючи договір, кожна зі сторін вкладала в нього свій зміст: московський цар вважав, що Україна стає залежною від нього, українці ж розраховували на широку державну автономію, близьку до незалежності. Основною метою війни з Польщею, яку розпочала після цього Московська держава, було повернення земель, втрачених у Смутні часи. В Україну було надіслано лише допоміжні сили, тоді як головна армія на чолі із царем влітку 1654 р. розпочала облогу Смоленська.

Унаслідок війни з Польщею Московська держава повернула землі, захоплені поляками в період Смути. Проте для України Андрусівське перемир’я 1667 р. стало катастрофою: її територію було розділено між Річчю Посполитою і Московською державою.

Реформа патріарха Никона. Церковний розкол. За Смутних часів авторитет церкви значно зменшився. Більшість духовенства розуміла необхідність реформи церковного життя.

У 1652 р. новим патріархом було обрано Никона, який розпочав реформування московської церкви. Необхідність цієї реформи була пов’язана з тим, що, приєднавши українські землі, московський цар у майбутньому розраховував об’єднати під своєю владою решту православних народів Східної Європи та Балкан. Для створення такої імперії необхідна була релігійна єдність. Проте московські обряди значно відрізнялися від поширених у всьому православному світі.

Церковний собор 1654 р. 1880. Художник О. Ківшенко

Авакум йде зі своєю родиною на заслання до Сибіру. 1898. Художник С. Милорадович

З’ясувавши відмінності московського обряду від грецького, Никон рішуче став на бік греків і наказав усім віруючим хреститися трьома перстами (а не двома, як звикли в Московській державі). Було також скорочено обряди хрещення й покути, заборонено ікони, написані не у візантійському, а в західноєвропейському стилі.

Никон здійснював зміни поспіхом, самовладно, вимагав від усіх негайно відмовитися від старих обрядів. Це ображало прихильників старих традицій.

Чимало московських духовних осіб виступило проти нововведень. Тих, хто підтримував старі обряди, очолив протопіп Авакум. Його прихильники утворили «старообрядський» напрямок у православній церкві. За закликами протопопа Авакума тисячі людей тікали до лісів, утворювали там старообрядські громади, щоб жити у своїй старій вірі.

Тим часом патріарх Никон став висувати претензії на вищу духовну владу, якій мала коритися світська. Погодитись із цим Олексій Михайлович не міг. Розпочалася виснажлива боротьба царя з патріархом. Вісім років знадобилося Олексію Михайловичу для того, щоб позбавити Никона сану патріарха. Головним захисником церковної реформи було проголошено царя, а всіх супротивників реформи піддано анафемі й віддано під суд. У 1682 р. після довгих років заслання й поневірянь протопопа Авакума спалили на вогнищі.

Унаслідок боротьби, що розгорнулася між світською та духовною владою у другій половині XVII ст. в Московській державі, царська влада зберегла й підтвердила свій абсолютний характер.

Культура Московської держави. У XVI ст. в культурі Московської держави завершився період Середньовіччя й почалося становлення нової культури.

У 50-ті рр. XVI ст. у Москві в будинку одного з керівників «Вибраної ради» було створено першу друкарню. Ім’я друкаря цих книг невідомо, але доведено, що книги семи назв вийшли там друком протягом 1553—1565 рр. Звісно, цих книг не вистачало. Тому на початку 60-х рр. XVI ст. було створено нову державну друкарню, яку очолили Іван Федоров (Федорович) і Петро Мстиславець. 11 вересня 1564 р. вони випустили першу точно датовану московську друковану книгу «Апостол». Через рік вийшов «Часовник». Обидві книги мали церковно-релігійний зміст, але незважаючи на це, діяльність друкарів викликала незадоволення, насамперед у церкви. Проте за першу половину XVII ст. в Московській державі було видано понад 200 назв книжок, переважно церковного змісту. Поява друкованих книжок сприяла поширенню освіти і наукових знань.

У XVII ст. робилися спроби створити в Московській державі постійно діючий вищий навчальний заклад. У Москві в 1687 р. було відкрито училище, у якому випускники Падуанського університету в Італії викладали деякі світські науки (арифметику, риторику та інші). Згодом на основі цього училища було створено Слов’яно-греко-латинську академію.

У XVI—XVII ст. в Московській державі ідеали європейського Відродження поширення не набули. У мистецтві розвивалися традиційні стилі, хоч у них з’явилися й деякі нові риси. До початку XVI ст. Московський Кремль втратив значення військової фортеці й перетворився на символ царського самодержавства, центр Московської держави. Московський архітектор Бажен Огурцов разом з англійським майстром звів Спаську вежу Кремля в її сучасному вигляді. Вежа стала парадним в’їздом, на ній встановили годинник із курантами, що відбивали кожну годину.

Вершиною архітектурного мистецтва став Покровський собор у Москві на Красній площі, споруджений на честь перемоги над Казанським ханством. Собор, відомий під назвою «храм Василія Блаженного», складається з дев’яти окремих храмів, поєднаних внутрішніми переходами. Жодна вежа цих храмів не повторює одна одну, але водночас утворює єдине ціле.

«Апостол» Івана Федорова

У живописі домінував іконопис у традиціях минулих віків. Проте святим ликам почали надавати рис живих людей — співчуття, скорботи.

Новим явищем стало писання портретів. Найвідомішим автором портретів того часу був художник Симон Ушаков.

Головною тенденцією розвитку живопису в Московській державі XVII ст. стало набуття ним світського характеру, хоча церковний вплив залишався панівним.

Покровський собор у Москві (храм Василія Блаженного)

Висновки

Період XVI—XVII ст. мав важливе значення в історії Московської держави. Правління царя Івана IV Грозного заклало підвалини самодержавства.

Зміна династії, яка супроводжувалася Смутними часами, дещо загальмувала розвиток Московської держави.

Затвердження династії Романових спричинило й затвердження самодержавної форми правління.

У XVI—XVII ст. відбулося значне територіальне зростання Московської держави.

Запитання і завдання

1. Чому Іван IV мав прізвисько Грозний? 2. Які території були приєднані до Московської держави за Івана IV Грозного? 3. Що таке опричнина? Якою була її мета і як вона здійснювалася? 4. Який період в історії Московської держави називають Смутними часами? 5. Коли в Московській державі почала правити династія Романових?

6. Охарактеризуйте роль бояр і дворян у Московському царстві. Чим було зумовлено посилення дворянства? 7. Чому Московська держава зазнала поразки в Лівонській війні? 8. Визначте наслідки Смутних часів для Московської держави. 9. У чому полягає сутність церковної реформи Никона та розколу в середині XVII ст.?

10. Складіть план пункту 2 «Реформи Івана IV» і підготуйте розповідь за ним. Визначте, із якою метою проводив реформи цар. 11. Складіть у зошиті таблицю «Основні напрямки зовнішньої політики Московської держави в XVI ст. та їх реалізація».

12. Складіть у зошиті таблицю «Смутні часи в Московській державі».

13. Порівняйте обставини та наслідки приєднання Західного Сибіру Московською державою і завоювання Південної Америки іспанськими конкістадорами.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно