§ 34. Практична робота. Китай і Японія в XVI-XVIII ст.

1. ДОСЛІДЖУЄМО ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ КИТАЮ І ЯПОНІЇ ЗА ІСТОРИЧНИМИ ДОВІДКАМИ

Об’єднайтеся в групи. Опрацюйте історичні довідки про Китай і Японію та визначте особливості політичного устрою і господарського розвитку цих країн у XVI-XVIII ст. Складіть запитання до текстів і запропонуйте своїм однокласникам/однокласницям дати на них відповідь.

КИТАЙ в XVI-XVIII ст.

У XVI ст. в Китайській імперії панувала імператорська династія Мін. Імператор управляв країною, спираючись на численних чиновників.

Китай залишався аграрною країною. Політика імператорів сприяла розвиткові сільського господарства, удосконаленню знарядь праці й технологій обробітку землі. Розвивалася іригаційна система, у спорудженні якої китайці використовували бамбукові труби, водяні колеса.

Найбільшим землевласником був імператор. Селяни могли отримати землю в довічне користування за плату й виконання повинностей. Вони також працювали на будівництві міст, палаців, каналів.

Традиційно в Китаї розвивалося ремесло. Існували як дрібні родинні майстерні, так і великі державні. Діяли також мануфактури, що використовували найману працю.

У 20-х роках XVII ст. внутрішнє і зовнішнє становище імперії Мін значно погіршилося. Усередині країни наростало безвладдя, викликане нескінченною боротьбою за владу. Надмірні податки повністю зруйнували господарства селян.

У середині XVII ст. в країні розгорнулася селянська війна під проводом Лі Цзичена. Для боротьби з повсталими військове керівництво запросило до Китаю войовничих маньчжурів. Ті допомогли придушити повстання, але приступили до завоювання всієї країни. Династія Мін зазнала поразки. Згодом на території Піднебесної запанувала маньчжурська династія Цин (до XX ст.).

У XVI—XVII ст. Китай дедалі більше потерпав від перенаселення, браку землі й грошових ресурсів. Відчувалася технологічна відсталість від Заходу. Спроби династії Цин подолати кризові явища шляхом зовнішніх завоювань не мали успіху. Хоч територія імперії зросла більш як удвічі, війни виснажували ресурси держави. Іншою проблемою було поступове зростання впливу європейців. Щоб запобігти перетворенню Китаю на колонію, правителі династії Цин у 1757 р. перейшли до політики самоізоляції й закрили країну для іноземців.

Імператор Хун Тайцзи — перший імператор династії Цин (малюнок XVII ст.)

ЯПОНІЯ в XVI-XVIII ст.

Політичний розвиток Японії в XVI ст. характеризувався боротьбою за централізацію держави й зміцнення авторитету імператора. Цей час кровопролитних війн дістав назву періоду Трьох Сьогунів. У 1582 р. загинув один із лідерів об’єднання країни — Ода Нобунаґа. Саме він реформував японське військо. Нобунаґа розмежував два стани — військовий (самурайський) і селянський; удосконалив систему мобілізації; укріпив дисципліну; вперше почав масово використовувати вогнепальну зброю.

Сьогуни керували країною, спираючись на військову силу самураїв. У 1603 р. імператор надав посаду сьогуна Токугаві Ієясу, який відтак став засновником сьогунату Едо (сьогунат Едо існував до 1867 р.).

За часів сьогунату розпочалися гоніння на християн, які раніше вільно сповідували свою віру. Щоб запобігти підтримці японських християн, у 1639 р. усім європейським й американським суднам було заборонено прибувати до Японії.

Водночас уряд сприяв встановленню торговельних зв’язків з європейцями. Однак згодом єдиними торговельними партнерами залишилися португальці. Фактично Японія перейшла до режиму самоізоляції («Сакоку») в контактах з європейськими державами. Проте зберігалися дипломатичні й торговельні зв’язки з традиційними партнерами Японії: Китаєм, Кореєю, Рюкю і айнами.

Японське суспільство періоду Едо складалося з чотирьох великих груп: самураїв, селян, ремісників і купців. Країною керували винятково представники першого стану. Поза становою системою перебували парії, які займалися непрестижними роботами.

Панівними релігіями Японії були синто і буддизм. Християнство було заборонене, тому його послідовники перебували в підпіллі. Великим впливом користувалося оновлене конфуціанство.

Господарство Японії залишалося натуральним. Монети хоч і перебували в обігу, однак податки й платні сплачували рисом. Загалом протягом XVII ст. площа орних земель зросла вдвічі, відбувалося вдосконалення знарядь праці, поширилося вирощування технічних культур — коноплі, бавовни, чаю, ріпаку й різноманітних барвників.

Поступово, хоч і повільно порівняно з європейськими країнами, розвивалася промисловість: лісове господарство, солеваріння, гончарство, виготовлення товарів широкого вжитку. Була налагоджена мережа морських і сухопутних шляхів, з’явилася японська поштова служба гінців.

Міста в Японії переважно виконували роль адміністративних центрів. У столиці Японії Кіото розташовувалися резиденції імператорів, а головним містом уряду було Едо.

Протягом двох століть японське суспільство не знало соціальних катаклізмів, через що період Едо називають добою «миру Токугава».

Варто запам’ятати!

Самураї — військовий стан в Японії XII—XIX ст.

Сьогунат — особлива система управління в Японії XVII—XIX ст., коли імператор залишався верховним жерцем синтоїзму й лише вважався главою держави. Реальна влада зосереджувалась у руках сьогуна.

Політика самоізоляції — напрям зовнішньої політики держави, який полягає в обмеженні контактів держави з іншими країнами.

2. ДОСЛІДЖУЄМО КУЛЬТУРНУ СПАДЩИНУ ЯПОНІЇ І КИТАЮ

Уявіть, що ви відвідуєте експозицію музею «Мистецтво Китаю і Японії XVI-XVIII ст.».

Підготуйте словесну екскурсію експозицією «Культурна спадщина Японії XVI-XVIII ст.».

Виставка «Культурна спадщина Японії XVI—XVIII ст.»

Правила хайку від Мацуо Басьо

• Сабі (японською) — зосередженість, спокійна радість самотності;
• Сіфі — усвідомлення гармонії прекрасного;
• Наусомі — глибина проникнення

Приклад хайку:

Старезний став! Стрибнула жаба. Сплеск води.

Портрет Мацуо Басьо (гравюра роботи художника Кацусіка Хокусая, 1807 р.)

Мацуо Басьо (1644-1694 рр.) — японський поет, якого порівнюють з Петраркою. Найвеличніший автор особливого жанру поезії — хайку — трирядкових неримованих віршів з порядком і кількістю складів 5-7-5. Хайку не можна було писати на теми політики, релігії, кохання.

Уявіть себе японським поетом; керуючись правилами укладання віршів, напишіть свій приклад хайку. Поміркуйте, якими якостями має володіти митець, щоб творити в жанрі хайку.

Ідзумо Окуні

Театр кабукі (сучасна Японія)

Ідзумо Окуні (1571/1572—? рр.) — засновниця жанру «дивакуватих танців» — кабукі-одорі, які згодом лягли в основу японського театру кабукі. Спочатку акторами виступали виключно жінки. Головними темами творчості кабукі були сценки з повсякденного життя.

Однак часто вистави мали непристойний характер і супроводжувалися бешкетами. Тому з часом уряд заборонив виступи жінок. Із середини XVII ст. в театрі кабукі акторами виступають виключно чоловіки.

Маски театру Но — неодмінний атрибут акторів театру для еліти японського суспільства. У 1615 р. театр Но було проголошено «церемоніальним театром» правлячих верств. Вистави приурочувалися до різних визначних подій. Бути запрошеним на таку виставу було великою честю.

Португальський корабель (малюнок XVII ст.)

Замок Едо (малюнок XVII ст.)

В образотворчому мистецтві Японії традиційно перевага надавалася оспівуванню краси природи. Однак художники зображували й сцени з повсякденного життя, важливі події, громадських і політичних діячів.

Розгляньте японські мініатюри та розкажіть, яку інформацію про життя японського суспільства вони повідомляють.

3. ТВОРЧА МАЙСТЕРНЯ

За допомогою інтернет-додатка (https://cutt.ly/4b8m8iv) підготуйте власний творчий ілюстрований проект «Культурна спадщина Китаю доби XVI-XVIII ст.».

Презентуйте проект однокласникам/однокласницям.

Токугава Ієясу (мініатюра XVII ст.)

скачать dle 11.0фильмы бесплатно

 

Даний матеріал відноситься до підручника "Всесвітня історія 8 клас Щупак, Бурлака 2021", створено завдяки МІНІСТЕРСТУ ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ (МОН)