Реформація і Контрреформація в Європі

§ 8. Реформація і Контрреформація в Європі

Ідеї Реформації поширилися далеко за межі Німеччини. Вони набули підтримки в країнах, де бурхливо розвивалися капіталістичні відносини. Буржуазія, що зароджувалася, не бажала ділитися доходами з папським двором. У маленькій Швейцарії, розташованій у серці Європи, почалися перетворення католицької церкви.

Варто пригадати! 1. Із якою метою в Середні віки католицька церква створювала й підтримувала чернечі ордени? 2. Яку роль у боротьбі з єрессю відігравала інквізиція?

Швейцарія на порозі Реформації.

Швейцарський союз як держава поступово виник у IX—XV ст. До нього увійшли 13 самостійних адміністративних областей — кантонів, що складалися із самоврядних сільських і міських громад. У більшості кантонів феодальні відносини були розвинені слабко. Швейцарська конфедерація не мала єдиної армії, грошової одиниці, центральних органів управління. Країна зберігала фактичну незалежність від Священної Римської імперії, до складу якої формально входила.

Кантони, у яких переважало міське населення, називали міськими (Базель і Женева — до 17 тис. жителів, Цюрих — 8 тис. жителів) (рис. 1). Тут розвивалися цехове ремесло й промисли. Через гірські перевали проходили важливі торговельні шляхи, що з’єднували країни Південної й Північної Європи. Щорічні ярмарки сприяли розквіту лихварства й банківської справи. Міцніючу швейцарську буржуазію обтяжували церковні побори. Чернечі притулки й промисли на гірських перевалах конкурували з місцевими торговцями, забираючи собі можливі прибутки. Основою економіки сільських кантонів було м’ясне й молочне тваринництво, виробництво сиру, шкіри, вовни, вина.

Рис. 1. Женева. Гравюра Нового часу.

Найприбутковішим промислом у Швейцарії стало військове найманство, організоване в державному масштабі. Швейцарська наймана піхота вважалася найкращою в Європі. Торгівля життям співгромадян, що благословлялася римськими папами, гальмувала економічний розвиток країни.

Рис. 2. Реформація і Контрреформація в Європі.

Рис. 3. Ульріх Цвінглі. Художник Ганс Аспер. XVI ст. Цвінглі сповідував гуманістичні погляди та у справі Реформації церкви пішов далі Лютера.

Рис. 4. Жан Кальвін.

«Женевський папа».

Значна частина населення Швейцарії щиро сприйняла ідеї Реформації. Центрами реформаційного руху стали Цюрих і Женева (рис. 2).

Гуманіст, священик і мандрівний проповідник Ульріх Цвінглі (1484—1531) пристосував ідеї Лютера до інтересів швейцарських міських кантонів (рис. 3). У 1523 р. міська рада Цюриха підтримала програму церковних реформ Цвінглі. Головним джерелом божественної істини визнавалося Святе Письмо. Із церков прибрали ікони й святі мощі, скасували церковну ієрархію і целібат*. Головною ознакою благочестя, на думку Цвінглі, є сумлінна праця. Реформатор навчав, що все, чим володіють люди, є милістю Божою. Неробочим днем вважалася тільки неділя, яку слід було присвячувати благочестивим молитвам. Ідеї цвінгліанства набули поширення в деяких швейцарських кантонах і сусідніх німецьких князівствах. У ході збройної боротьби за свої ідеї Цвінглі загинув.

Виходець із Франції Жан Кальвін (1509— 1564) став засновником кальвінізму — одного з найрадикальніших рухів протестантизму (рис. 4). Як прихильник реформаційних ідей Лютера й Цвінглі, Жан Кальвін зазнав гонінь на батьківщині і втік до Швейцарії. Тут було опубліковано його головну працю — «Напучення в християнській вірі». У 1536 р. магістрат Женеви запросив його в місто для проповіді.

Які ж ідеї Кальвіна зацікавили жителів Женеви? Жан Кальвін висунув ідею про «божественне приречення». На його думку, Господь заздалегідь призначив душу кожної людини для блаженства в раю або вічної муки в пеклі. Це рішення непорушне й абсолютне.

* Целібат — обов’язкова безшлюбність духовенства й ченців.

Рис. 5. Катування інквізиції. Мініатюра XVI ст.

«Ніякими помислами або добрими справами змінити волю Господню неможливо. Тільки діяльне життя во славу Божу, успіхи у справах (ремеслі, торгівлі, землеробстві) свідчать про обраність душі до порятунку», — стверджував Кальвін.

Виконуючи місію «міністра Божого», Кальвін докорінно змінив життя в місті. Із Женеви вигнали єпископа, закрили монастирі, конфіскували все церковне майно. У місті заборонили свята, ігри й танці. Засуджувалася також надмірність у їжі й одязі. Жителі міста, доводячи свою «обраність», увесь свій час мали присвячувати праці й молитві. За поведінкою городян стежили спеціальні пастори (наставники в Слові Божому) і старшини. Міська влада заохочувала ощадливість і скромність у побуті. Приватна власність проголошувалася непорушним «Божим дарунком».

За порушення встановленого Кальвіном порядку накладалися штрафи й інші покарання. Найманство, як небажане Богові заняття, заборонили. Будь-яке інакомислення переслідувалося. За час правління Кальвіна в Женеві до страти були засуджені 58 осіб. До них належав вільнодумець і видатний лікар Мігель Сервет (1511—1553). Він утік до Швейцарії від переслідувань католиків, але в Женеві на вимогу Кальвіна був засуджений до спалення на багатті.

Влада й авторитет Кальвіна в місті були настільки великими, що його називали «Женевським папою».

Кальвінізм набув значного поширення в Європі та виражав інтереси найбільш активної частини буржуазії, що зароджувалася.

Контрреформація.

У результаті Реформації Англія, країни Скандинавії, значна частина населення Франції, Німеччини, Швейцарії, Польщі, Чехії, Угорщини розірвали зв’язки з католицькою церквою. Папи римські докладали величезних зусиль, щоб зупинити й придушити Реформацію. Заходи, які вживала папська влада проти реформаційного руху, називають Контрреформацією, або «Католицьким відродженням».

Основним напрямком Контрреформації стало підвищення авторитету католицького духовенства. Із цією метою засновувалися нові чернечі ордени (театинці, капуцини, кармеліти). Для підготовки високоосвічених священиків церква створювала духовні семінарії.

Активізувала свою діяльність інквізиція. Жертвами суду Священної канцелярії стали вчені й мислителі, чиї погляди не збігалися з догматами католицизму (рис. 5). У 1559 р. був складений перший обов’язковий для всіх католицьких країн «Індекс заборонених книг», які інквізитори вважали єретичними. Книги, що потрапляли до цих списків, спалювали (рис. 6).

Папи римські як відкрито, так і таємно втручалися у внутрішні справи держав. Вони активно підтримували абсолютні монархії в Іспанії, Португалії, князів Південної Німеччини, у Римі влаштовували змови проти непокірних монархів, війни між протестантськими державами тощо.

Перша сторінка «Індексу заборонених книг». Видання 1564 р.

«Товариство Ісуса».

Особлива роль у зовнішній і внутрішній політиці папського двору належала Ордену єзуїтів, який створив Ігнатій Лойола (1491—1556). Він походив із зубожілого іспанського роду, але отримав справжнє рицарське виховання й мріяв про славу непереможного воїна (рис. 7). Після важкого поранення й тривалого лікування Лойола відчув духовне оновлення й написав книгу «Духовні вправи».

«Духовні вправи»

Лойола стверджував: «Необхідно, щоб віра в Бога була настільки великою, щоб людина, не вагаючись, вирушила в море на дошці, якщо в неї немає корабля! Якщо церква стверджує, що те, що нам здається білим, є чорним, — ми повинні негайно визнати це!».

Рис. 7. Ігнатій Лойола. Із картини XVI ст.

Ігнатій Лойола здобув богословську освіту в кращих університетах Іспанії й Франції. Проповіді Лойоли вражали слухачів надзвичайним красномовством і даром переконання. Кілька разів Лойолу навіть заарештовувала й допитувала інквізиція, яка підозрювала студента-проповідника в поширенні єресі.

У 1534 р. Лойола разом зі своїми однодумцями створив чернечий орден «Товариство Ісуса». Члени ордену — єзуїти — беззастережно передавали свої життя й душі папі римському. Шість років Лойола доводив необхідність затвердження нового чернечого ордену. Суворої зими 1539 р. єзуїти врятували від смерті сотні замерзаючих і голодуючих римлян. Після цих подій у 1540 р. Папа Римський Павло III офіційно визнав і благословив орден.

Новий орден помітно відрізнявся від звичних чернечих об’єднань. Головним принципом внутрішньої організації ордену стала найсуворіша дисципліна й покора його членів. Єзуїт міг отримати статус повноправного члена організації лише після 33 років. Очолював орден вибраний генерал («чорний папа»).

Єзуїти не носили чернечого одягу, у них не було монастирів. Члени ордену передавали своє майно ордену, але до кінця життя користувалися ним. Серед єзуїтів були дуже багаті люди. Деякі з них входили до складу ордену таємно. Єзуїти широко використовували шпигунство як важливий інструмент діяльності організації. Єзуїт був готовий виконати будь-яке розпорядження папи, навіть якщо це вело до порушення законів (рис. 8).

«Духовні вправи»

Лойола наполягав: «Папі слід коритися без всяких розмов, навіть заради гріха. І треба вчинити гріх, смертний або простий, якщо начальник вимагає того в ім'я Господа нашого Ісуса Христа...».

«Товариство Ісуса» приділяло велику увагу вихованню й освіті членів ордену й католицької молоді. Єзуїти засновували нові колегії (університети). Для роботи в них залучалися кращі викладачі.

Карикатура на єзуїтів. XVII ст.

Перша єзуїтська колегія.

У єзуїтських колегіях безкоштовно навчалися здібні представники різних верств населення (рис. 9). Серед випускників єзуїтських колегій були видатні політики, вчені, діячі культури. Наприклад, єзуїтську колегію закінчив національний герой України, майбутній гетьман Богдан Хмельницький.

Орден єзуїтів об'єднав рішучих, вірних, добре підготовлених захисників католицької церкви, головних противників протестантизму.

Спираючись на явну й приховану підтримку членів ордену, використовуючи будь-які засоби, «Товариство Ісуса» домоглося великого впливу в католицьких країнах.

Орден зміцнив свої позиції за рахунок активної участі у Великих географічних відкриттях. Єзуїтські місії поширювали вплив католицизму в Японії, Китаї, Індії, Америці, Абіссинії. Вплив і претензії ордену на владу викликали побоювання серед деяких монархів і самої римської церкви. У XVII—XVIII ст. за втручання у внутрішні справи держав єзуїтів вигнали з Японії, Франції, Іспанії, Росії.

Тридентський собор.

Важливе значення в історії Контрреформації мав Тридентський собор, підготовлений зусиллями Папи Павла III. Собор відбувся у місті Тренто (Північна Італія). Засідання з великими перервами тривали понад 18 років (1545—1563 рр.) (рис. 10). Собор беззастережно затвердив, що римський єпископ (папа) є святим, єдиним і природним намісником апостола Петра. Тому папа непогрішний і має необмежену владу у Всесвітній церкві. Собор засудив вченняЛютера, підтвердив усі основні догмати віри, проти яких виступили протестанти.

Заключне засідання Тридентського собору. Художник Тиціан. XVI ст.

Рішення Тридентського собору свідчили про те, що католицька церква вийшла з кризи, а новий розкол у християнстві став остаточним і безповоротним.

Запитання й завдання

1. Чому у Швейцарії ідеї Реформації були підтримані в багатьох кантонах? 2*. Чи можна назвати Лютера, Цвінглі й Кальвіна однодумцями? 3. Дайте визначення понять і термінів: протестантизм, лютеранство, Контрреформація, інквізиція, пастор, єзуїт. 4. Яких заходів вжила католицька церква для зміцнення авторитету папства й боротьби з Реформацією? 5. На прикладі життя Лойоли поясніть, як деякі верстви населення Європи ставилися до Реформації. 6*. Використовуючи уривки з «Духовних вправ» Лойоли, поясніть, які якості повинен мати справжній єзуїт. 7. Чим «Товариство Ісуса» відрізнялося від інших чернечих організацій? 8. Із якою метою католицька церква брала активну участь у Великих географічних відкриттях? 9. Яке значення для католицької церкви мали результати Тридентського собору?

скачать dle 11.0фильмы бесплатно