Англійські колонії в Північній Америці. Війна за незалежність

§ 26. Англійські колонії в Північній Америці. Війна за незалежність

Велика кількість вільної землі в північноамериканських колоніях та нестача робочих рук не сприяли встановленню феодальних відносин у сільському господарстві. Відсутність у містах цехів із жорсткими правилами дозволяла вільно розвиватися мануфактурному виробництву. Через віддаленість колоній від Англії тут могли проводитися демократичні вибори місцевої влади, у деяких колоніях запроваджувалися релігійні свободи. Протистояння колоній з Англією було неминучим.

Варто пригадати! 1. Які країни брали участь у колонізації Північної Америки (§ 3)? 2. Чому частина пуритан залишила Англію в XVII ст.? 3. Як європейські країни використовували свої колоніальні володіння (§ 6)?

Розвиток англійських колоній у Північній Америці.

Англія пізно розпочала колоніальні загарбання, і багата на срібло Південна Америка була для неї недоступною. Тому англійські колонії засновувалися на менш привабливих територіях Північної Америки. Перше постійне поселення — Джеймстаун у Віргінії — англійці створили в 1607 р. Незабаром англійські біженці-пуритани заснували власне поселення — Плімут. Поступово на східному узбережжі Північної Америки виникло 13 англійських колоній.

Ціна колонізації

Землі, на яких засновувалися колонії, належали племенам американських індіанців, але білі переселенці спочатку шляхом обману купували в них частину землі, а потім захоплювали решту. Колоністи нещадно розправлялися з будь-яким опором індіанців. Племена зіштовхували між собою, знищували в ході каральних експедицій. За 100 років колонізації більша частина індіанського населення східного узбережжя Північної Америки була перебита, залишки витіснені на Захід.

Між колоніями існували певні відмінності. Південні й центральні колонії створювалися під контролем держави, і в них великий вплив мали королівські чиновники та англійська аристократія. Королі щедро роздавали землі своїм наближеним, деякі знатні вельможі отримували в управління цілі колонії. Земля в них, особливо на півдні, була дуже родюча, а погодні умови сприяли вирощуванню рису, тютюну й бавовни. У колоніях виникли великі землеробські господарства — плантації. Майже весь свій врожай плантатори продавали в Англію як сировину для англійських мануфактур.

Рис. 1. Схема розташування рабів з Африки у трюмах британського корабля.

Рис. 2. Висадка перших англійських колоністів на узбережжі Північної Америки.

Рис. 3. Північноамериканський індіанець.

Однак для роботи на плантаціях відчувалася нестача робочих рук. Білих переселенців було мало, а індіанці відмовлялися працювати на колонізаторів. Незабаром англійські купці почали завозити в колонії «живий товар». Трюми кораблів, які приходили в американські порти, були заповнені чорношкірими африканцями, яких продавали для роботи на плантаціях (рис. 1). Так у колоніях, які пишалися своєю християнською мораллю, відновилося найганебніше явище людства — рабовласництво. Хоча праця рабів завжди була малоефективною, сприятливі природні умови й освоєння нових земель давали змогу плантаторам отримувати прибуток.

Північні колонії, що зазвичай називають Новою Англією, засновували пуритани, які створювали власні органи управління, незалежні від англійського короля. Природні умови на півночі були більш суворими, ніж на півдні, тому спроби створити в Новій Англії плантації й використовувати працю рабів провалилися. Землю своїми руками обробляли вільні колоністи — фермери. Велике значення мали промисли — рибальство, полювання. У північних містах, що швидко зростали, почало розвиватися мануфактурне виробництво. Значна частина промислової продукції, яку купували колоністи, уже виготовлялася на місцевих підприємствах. Відсутність феодальних пережитків сприяла розвитку північноамериканських колоній.

Самовіддана праця колоністів, відсутність феодальних перепон, знищення корінного населення — індіанців і використання безоплатної праці африканських рабів значно зміцнили становище англійських колоній у Північній Америці у XVIII ст.

Причини війни за незалежність.

У середині XVIII ст. відносини між Англією та північноамериканськими колоніями загострилися. Англійський парламент побоювався, що колонії, які стрімко розвиваються, перестануть купувати англійські товари й зменшать поставки сировини, якої потребували англійські мануфактури. Зростання добробуту колоністів наштовхнуло англійський парламент на ідею збільшення податків із колоній. Англійська буржуазія не хотіла сприяти розвитку буржуазії американської, тому що бачила в ній конкурента.

Парламентські закони дозволяли вивозити з колоній залізо й сталь тільки у вигляді заготовок, а не як готові товари. Уряд створював перешкоди для будівництва й розвитку мануфактур, забороняв ввезення в колонії машин з Англії. Обмежувалася торгівля між колоніями сировиною й готовою продукцією. Заборонялася торгівля колоній з іншими країнами.

Рис. 4. Договір губернатора Пенсильванії В. Пенна з індіанцями.

Рис. 5. Південні плантації. Гравюра XVIII ст.

Обурення фермерів і частини плантаторів викликала королівська заборона на вільне заселення земель на заході Північноамериканського континенту. Для фермерів і плантаторів освоєння нових земель було життєво необхідним, тому що їхні землі швидко виснажувалися.

Загальне невдоволення викликала податкова політика Англії. Витративши великі кошти на ведення Семилітньої війни, король вирішив поповнити збіднілу скарбницю за рахунок колоністів. У 1765 р. був уведений особливий гербовий збір, який мав сплачувати майже кожний колоніст. Незабаром були встановлені високі мита на ввезення багатьох товарів до колоній.

У Північній Америці набули поширення вимоги «Жодних податків без представництва» — колоністи відмовлялися платити податки, тому що не брали участі в роботі англійського парламенту. У колоніях стали гучнішими заклики до опору диктату Англії, встановлення справедливих законів. Особливо рішуче виступали проти політики короля й парламенту пуритани Нової Англії, які засуджували обмеження свободи й прав колоністів.

Політика англійських короля й парламенту викликала невдоволення в більшості колоній і стала основною причиною боротьби колоністів за незалежність.

Початок боротьби за незалежність.

Колоністи рішуче виступили проти дій Англії. Перш за все вони відмовилися купувати англійські товари, оголосивши бойкот. Наляканий падінням доходів, парламент скасував усі мита, але запровадив мито на чай як символ англійського панування над колоніями. У 1773 р. в американські порти прийшли англійські кораблі, завантажені чаєм, який змушені були продавати за заниженими цінами, але зі сплатою мита. Англійці сподівалися, що колоністи куплять дешевий чай і визнають зверхність Англії. Однак жителі міста Бостон, одягнувшись індіанцями, пробралися на англійські кораблі й викинули в море весь вантаж чаю. Ці події, відомі як «бостонське чаювання», показали рішучість колоністів боротися за свої права (рис. 6).

У відповідь англійці ввели війська в Бостон і закрили бостонський порт. Колоністи не підкорилися грубій силі, почали створювати збройні загони з добровольців, готувати зброю й боєприпаси. У Філадельфії відбулися збори представників колоній — I Континентальний конгрес, що закликав не купувати англійські товари. Натомість англійський король Георг III (1760—1820) оголосив колоністів заколотниками й направив до Америки нові війська.

Воєнні дії почалися навесні 1775 р., коли загін колоністів розстріляв із засідки королівські війська поблизу Бостона. Спроби англійців придушити збройний опір провалилися. Боротьбу колоній очолив II Континентальний конгрес, що зібрався в 1775 р. у Філадельфії. Конгрес вирішив створити власну армію й призначив головнокомандувачем багатого плантатора Джорджа Вашингтона.

Спроба Англії обмежити свободу колоній привела до збройної боротьби колоній за свої права.

Більшість колоністів підтримали боротьбу проти Англії. На боці повсталих була молода американська буржуазія, яку розоряли заборони й мита парламенту. До повсталих приєдналися і багато плантаторів, які прагнули захопити землі на Заході. Основу військ колоній становили прості фермери, які боролися за свободу рідної землі. Багато рабів добровільно йшли воювати на боці повстанців, із них формували окремі підрозділи.

Проте частина жителів колоній зберегла вірність англійській короні. Це були представники аристократії, англійські чиновники, чимало плантаторів Півдня, пов’язаних з англійською торгівлею. Прихильники Англії створювали власні загони для боротьби з повсталими, допомагали англійським військам.

Рис. 6. «Бостонське чаювання».

Рис. 7. Створення Декларації незалежності США.

Англійці відправили до колоній велику армію, частина якої була сформована з німецьких найманців. Англійські війська мали перевагу перед загонами колоністів в озброєнні й бойовій підготовці. Королівські офіцери, які мали військовий досвід, були краще підготовлені до війни, ніж колоністи, більшість яких узагалі не тримала в руках зброї.

Армія повсталих

Погано навчені й недисципліновані армії Дж. Вашингтона мимоволі змінили тактику дій піхоти на полі бою. Стандартом дій піхоти в ті часи вважався лінійний стрій, коли солдати рівними шеренгами йшли на ворога. Саме так воювали англійці, які в повний зріст і під барабанний дріб наступали на супротивника. Однак навчити простих фермерів-колоністів такій злагодженості в діях було, як правило, неможливо. Тому колоністи часто використовували розсипний стрій, коли солдати наступали не шеренгами, а ховалися за природними укриттями.

Декларація незалежності.

Боротьба з однією з наймогутніших держав у світі — Англією вимагала від колоній єдності й чіткого визначення мети боротьби. Багато представників колоній боялися повного розриву з Англією й сподівалися на поступки з боку короля. Однак Георг III не хотів іти на переговори й мав намір силою підкорити колонії. Тоді 4 липня 1776 р. II Континентальний конгрес прийняв Декларацію незалежності (рис. 7, 8). Цим документом 13 колоній-штатів об’єднувалися в єдину державу — Сполучені Штати Америки (США) й проголошувалася їх незалежність від Англії. У документі були докладно описані причини повстання колоній проти влади Англії, зазначені порушення королем прав жителів колоній. Найважливішим положенням Декларації стали демократичні принципи устрою США — рівність усіх людей, право народу скидати владу й створювати нову, більш справедливу. Декларація незалежності стала найдемократичнішим документом своєї епохи. Населення колоній сприйняло цей документ з ентузіазмом. Він став програмою дій повсталих, основою майбутнього устрою США.

Рис. 8. Підписи під Декларацією незалежності США.

Рис. 9. Утворення Сполучених Штатів Америки.

Томас Джефферсон

Один з авторів Декларації, Томас Джефферсон, заможний віргінський плантатор, був переконаним прихильником республіки й противником рабства. Навіть у Декларацію він включив пункт про скасування рабства в США. Однак абсолютна більшість депутатів Конгресу зажадала вилучити цю вимогу з документа. На відміну від Джефферсона, їх не бентежило, що в Декларації йдеться про рівність усіх людей, у той час як негри залишаються рабами. Втрата доходу від плантацій для багатьох депутатів конгресу була більш небезпечною, ніж порушення принципів Декларації.

Із прийняттям Декларації незалежності повстання колоній перетворилося на війну за незалежність США.

Війна за незалежність США (1775—1783 рр.).

Після перших успіхів у боротьбі з королівськими військами загони колоністів почали зазнавати поразок. Армії Дж. Вашингтона не вистачало грамотних офіцерів, колоністи були погано озброєні й одягнені, страждали від голоду й хвороб. Англійський флот контролював усе узбережжя США й перешкоджав постачанню боєприпасів та продовольства для повсталих. Регулярна армія англійців кілька разів розбила колоністів і в 1776 р. захопила велике місто Нью-Йорк (рис. 9).

Після вдалих боїв англійське командування мало намір повністю розгромити США, оточивши найбільш активні північні штати. Одна англійська армія з півдня й друга з півночі рушили на північні колонії (Нову Англію). Здавалося, що доля США тримається на волосині. Однак на допомогу прийшли патріотично налаштовані фермери й городяни. Армія Дж. Вашингтона поповнювалася добровольцями, які були готові загинути, але захистити свободу своєї країни. Наступ англійців ішов невдало, командири не змогли узгодити свої дії, і восени 1777 р. 6-тисячний англійський загін був оточений 20-тисячною американською армією й здався в полон поблизу міста Саратога (рис. 10). Успіх під Саратогою став першою великою перемогою армії США й початком перелому у війні.

Рис. 10. Капітуляція англійських військ під Саратогою.

Рис. 11. Капітуляція англійських військ під Йорктауном.

? Яка армія, крім північноамериканської, зображена на малюнку? Чому?

Рис. 12. Джордж Вашингтон, перший президент США.

Рис. 13. Паризький мир. Художник Бенджамін Вест.

? Яка делегація, на вашу думку, відмовилася позувати художнику?

Відповідь Франції

Поразкою Англії вирішили скористатися її давні противники — Франція та Іспанія. Французький король таємно підтримував американців, щоб послабити англійців. Після битви під Саратогою Франція, а потім і Іспанія відкрито уклали зі США військовий союз і почали постачати в колонії зброю й боєприпаси. Французи направили в Північну Америку велику кількість військ, а французький флот завдав кількох поразок англійцям і підійшов до узбережжя США. За підрахунками вчених, Франція витратила на цю війну удвічі більше коштів, ніж самі американці.

Скориставшись допомогою могутніх союзників та патріотичними настроями населення, Дж. Вашингтон посилив армію й завдав англійцям низку поразок. Англійці перенесли воєнні дії в південні штати, розраховуючи на допомогу плантаторів. Однак і тут

війська США змогли домогтися успіху. У 1871 р. основні сили англійців під командуванням генерала Чарльза Корнуоліса поблизу міста Йорктаун були оточені армією Дж. Вашингтона та загонами французів. Французький флот розбив британську ескадру й блокував англійців із моря. Опинившись у безвихідному становищі, Корнуоліс був змушений капітулювати. Бій під Йорктауном став останньою битвою війни США за незалежність (рис. 11).

У 1783 р. між США та Англією в Парижі був підписаний мирний договір, за яким англійці визнавали незалежність Сполучених Штатів Америки (рис. 13). До земель колоній були приєднані величезні території на заході, до річки Міссісіпі. У 1787 р. Конгрес прийняв Конституцію США, у результаті якої в країні була встановлена державна влада, побудована на демократичних принципах.

Патріотизм населення колоній і допомога союзників дали можливість США виграти війну за незалежність.

Запитання й завдання

1. Охарактеризуйте відмінності північних і південних колоній Північної Америки. Чим вони були викликані? 2. У чому були причини боротьби колоній за незалежність? 3. Що, на вашу думку, стало приводом для війни колоній з Англією? 4. Які прошарки колоністів підтримали боротьбу з Англією? Чому? 5. Чим відрізнялися війська колоністів від армії Англії? 6*. Як ви розумієте слова Б. Франкліна під час підписання Декларації незалежності: «Або ми будемо триматися разом, або будемо гойдатися на шибениці порізно»? 7. Охарактеризуйте історичне значення Декларації незалежності США. 8. У чому були причини поразок американських військ на початку війни? 9. Чому монархічна Франція підтримала боротьбу США за незалежність? 10*. Складіть невелике повідомлення на тему «Народження демократичної держави США і доля корінних народів Америки».

Із Декларації незалежності США

Ми вважаємо очевидними такі істини: усі люди створені рівними і всі вони обдаровані своїм творцем деякими невідчужуваними правами, до числа яких належать: життя, свобода й прагнення щастя. Для забезпечення цих прав установлені серед людей уряди, джерелом справедливості влади яких є згода керованих. Якщо ж така форма уряду стає згубною для цієї мети, то народ має право змінити або знищити її й заснувати новий уряд, побудований на таких принципах і з такою організацією влади, які, на думку цього народу, найбільше можуть сприяти його безпеці й щастю...

? Поясніть значення «невідчужуваних прав», про які йдеться в документі.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно