Повсякденне життя в країнах західної Європи

§4. ПОВСЯКДЕННЕ ЖИТТЯ В КРАЇНАХ ЗАХІДНОЇ ЄВРОПИ

Поясніть терміни: «буржуазія», «наймані робітники», «розсіяна мануфактура».

1. Домашня оселя. Як і в епоху Середньовіччя, у ХVІ-ХVІІ ст. вигляд житла залежав від географічних і кліматичних особливостей місцевості, а також від роду занять і добробуту його власників. На півночі Європи селяни мешкали в будинках з дерева або виконаних у техніці«фахверка» - на дубовому каркасі зводилися засипні поштукатурені стіни. На півдні, де ліси раніше знищили, оселі споруджували з каменю. Дах на півдні був пласким, а на півночі - гостроверхим. Інколи його покривали очеретом, а частіше - соломою, яку в голодні роки згодовували худобі, коли ж замінювали на нову - використовували для удобрювання ґрунту. Нерідко тільки перегородка відділяла житлове приміщення від худоби.

Подумайте! Чому на півночі Європи дахи будинків робили гостроверхими, а в південних районах - пласкими?

Срібна скриня. Фландрія. XVI ст.

Зазвичай уся сім’я мешкала в одній великій кімнаті, опалюваній вогнищем для приготування їжі. Меблів було небагато. Навколо стола стояли лави, які на ніч відсували до стін, покривали набитими соломою матрацами або перинами і перетворювали на ліжка. Одяг та інший хатній скарб зберігали у великій скрині. Кухонне начиння теж було скромне: чавунний котел, сковороди й горщики, глечики й жбани, діжки й відра. Їли та пили з дерев’яних або глиняних мисок та кухлів, причому нерідко їх було мало і доводилось користуватися спільним посудом.

Подумайте! До чого призводило користування спільним посудом?

У містах зберігалося чимало низьких глиняних та дерев’яних хатин, укритих соломою або дранкою. У них, а також у напівпідвалах чи на горищах багатоповерхових будинків, жила міська біднота. Частина бідняків взагалі не мала постійного даху над головою. Часті пожежі змушували городян переходити до будівництва кам’яного житла. Із цією ж метою з XVII ст. дахи почали вкривати черепицею, але вона коштувала дорого й була по кишені не всім. У будинках торговців та ремісників на першому поверсі розміщалася крамниця або майстерня, а також кухня. На другому жила сім’я хазяїна, там знаходились вітальня і спальні. Третій поверх займали підмайстри, учні та слуги. Горище слугувало складом.

Ян Брейгель. Знатне подружжя в селянському домі. 1600 р.

Значно більше уваги почали приділяти внутрішньому оздобленню житла. Підлогу всюди, навіть у небагатих домах, покривали керамічною або кам’яною плиткою. На паркет зрідка можна було натрапити у палацах знаті; мода на нього почалася лише з XVIII ст. У всіх верствах населення - від звичайного селянина до могутнього монарха - зберігався старовинний звичай засипати підлогу взимку соломою, а влітку духмяними травами і квітами. На зміну їм приходили солом’яні циновки, а також килими, які клали не лише на підлогу, а й на столи, скрині та навіть на шафи.

Пригадайте! Звідки походить мода на використання килимів у Європі?

Дощата підлога верхнього поверху слугувала стелею для нижнього. Її до XVIII ст. не штукатурили, а обтягували тканиною або розписували візерунками. Оббивними тканинами заможні люди закривали також стіни. Дешеві паперові шпалери (їх називали «доміно») спочатку мали попит тільки в небагатого населення і лише згодом здобули широку популярність. У XVI ст. навчилися робити по-справжньому прозоре скло. Вікон з ним побільшало як у містах, так і в селах, проте повністю витіснити промаслений папір і пергамен скло ще не змогло.

При виборі меблів особливо бралися до уваги їхня зручність та зовнішній вигляд. Асортимент меблів став ширшим, а самі вони - більш практичними та гарними. Їх полірували, прикрашали різьбленням, художнім розписом і позолотою. Широко використовували шафи різного вигляду та призначення: в одних зберігали одяг, в інших - посуд і столове приладдя, у третіх - книжки. Славу найдосконаліших у Європі майстрів і законодавців меблевої моди мали італійські меблярі.

XVI ст. Лист про дім німецького банкіра Раймунда Фуггера

Така пишнота в домі Раймунда Фуггера! Його склепіння підтримують мармурові колони. Він має просторі й красиві кімнати та зали, а найгарніша з них - кабінет самого господаря, із позолоченою стелею та надзвичайно розкішно прибраним ліжком. До нього прилягає каплиця Св. Себастьяна, із стільцями з цінного дерева вельми майстерної роботи. Але головна прикраса його - чудові картини.

Здивувало нас зібрання пам'яток старовини, які ми побачили на верхньому поверсі дому... В одній кімнаті зберігалися монети і бронзові статуї, у другій - кам'яні статуї, деякі з них мали колосальні розміри. Нам розповіли, що всі ці старожитності доставлено сюди з великими затратами з різних країн, в основному з Греції та Сицилії. Сам господар - освічена й благородна людина.

Питання до документа 1. Які речі в будинку банкіра справили найбільше враження на автора листа? 2. Чому в документі вказано, що Раймунд Фуггер - освічена і благородна людина?

Меблі для сидіння - стільці та крісла - робили з високими спинками і вигнутими бильцями; їх обтягували тканиною або шкірою. Столи виготовляли прямокутні та овальні, з ніжками найрізноманітніших форм. Ліжко мало високе узголів’я і піднятий на стовпчиках різьблений дерев’яний полог: він мав захищати сплячих від комах. Постільна білизна використовувалася дуже рідко, ліжко застеляли суконними та шовковими ковдрами. Кімнати прикрашали дзеркалами у вишуканих рамах, підсвічниками, годинниками на підставках, декоративними вазами, шторами і занавісками.

Проте справжнього комфорту не існувало навіть у будинках знаті. Окрема ванна кімната й там вважалася великою розкішшю, як, до речі, й туалет зі зливом води, винайдений у XVI ст. англійцями. Рівень гігієни, порівняно із Середньовіччям, знизився: страх перед хворобами змушував закривати міські лазні. До повного миття тіла ставились як до медичної процедури й влаштовували його в кращому випадку раз на рік.

Замість умивання обличчя та руки обтирали вранці мокрим рушником.

Серйозну проблему становили опалення й освітлення. Будинок обігрівало кухонне вогнище, каміни та печі. Каміни могли дозволити собі лише багатії, печі були доступнішими. На півдні використовували жаровні. Опалення коштувало дорого, тому нерідко обігрівалася лише одна спальня. Джерелом штучного освітлення слугували смолоскипи, свічки, кухонне вогнище.

Спальня Катерини Медічі

XVI ст. Розповідь італійського мандрівника про домашній побут мешканців міста Цюріха

У всіх тутешніх будинках одразу після ранішньої молитви служниці, а де їх нема, то й самі господині, починають прибирати кімнати, підмітати коридори й ґанок, мити й чистити лави та інше начиння. Кімнати обставлено дуже просто, часто все оздоблення полягає в чистоті та порядку. Найрозкішнішу частину покоїв складають дерев'яні панелі, якими обшивають стіни. На кожній панелі вирізані з горіхового дерева або портрет, або гірлянди. Така обшивка стін захищає від зимових холодів, але темний колір горіхового дерева і лаку, яким покрито соснові панелі, робить кімнати похмурими. Цьому сприяють також вузькі й низькі вікна та незначна висота поверхів. Узимку кімнати обігрівають великими печами.

Начиння мало, й воно небагате. Уздовж стіни та навколо великого столу поставлено довгі лави. Гостям у багатих домах дають дерев'яні стільці, оббиті оксамитом і обшиті золотою або срібною бахромою. Небагаті люди замість оксамиту використовують сукно або шкіру, а зверху кладуть подушки, вишиті жінками родини. Такими ж вишитими килимами покривають у свята й столи. Крісла цей бадьорий і міцний народ дає лише старим та хворим.

Дорогий посуд використовують лише у святкові дні. Повсякденне столове начиння було глиняним та дерев'яним, у багатих - олов'яним.

Питання до документа. Що, на вашу думку, сподобалось, а що не сподобалось італійському мандрівнику в швейцарському місті Цюріх?

Чим селянське весілля в Нідерландах було схоже на весільне застілля українців?

Пітер Брейгель Старший. Селянське весілля. 1568 р.

Герріт Беркхейде. Пекар

2. Стіл простолюду. У ХVІ-ХVІІ ст.

Європа ще не звільнилася від страху перед голодом. Їжа основної маси населення залишалась досить одноманітною. Основу раціону складали зернові - пшениця, жито, ячмінь, просо. «Хлібне меню» доповнювали гречка, а на півдні Європи ще й завезена з Америки кукурудза, з яких готували супи та каші. До продуктів масового вжитку належали також боби, горох, сочевиця. М’яса - яловичини, баранини, свинини, курятини - споживали досить багато. Готували страви з дичини - м’яса кабанів, оленів, косуль, зайців, а також куріпок, жайворонків, перепелів. Спеціально для їжі розводили голубів. Свіже м’ясо коштувало дорого, тому на столі простолюду більш звичною була солонина.

У минуле відходила «манія прянощів»: їх вживали вже не так багато, як у Середні віки. Почасти це пояснювалось появою нових овочевих культур - спаржі, шпинату, зеленого горошку, цвітної капусти, помідорів, кабачків, кукурудзи й картоплі, почасти - зменшенням використання несвіжого м’яса. До звичайного раціону європейця входили також сири, яйця, вершкове масло, молоко, оливкова олія. Тривалий час Європа була обмежена в солодощах. Цукор спочатку вважали лікарським засобом і продавали лише в крамницях аптекарів. У XVI ст. його отримували із цукрової тростини трудомістким і дорогим способом. Тому цукор залишався предметом розкоші, хоча його споживання поступово зростало.

Франсіско Сурбаран. Натюрморт. 1630-1635 рр.

Майже половина року припадала на пісні дні. Тоді наставала черга дарів моря. Свіжа, але особливо копчена, солена й сушена риба помітно доповнювала та урізноманітила стіл. Балтика і Північне море годували оселедцями, Атлантика - тріскою, Середземномор’я - тунцем і сардинами. Але й далеко від моря води річок, озер та ставків давали чимало риби.

Дізнайтесь! Який раціон харчування в XVI ст. був у переважної більшості міських жителів України? Які з вищеназваних продуктів уживали наші пращури, а про які вони навіть не чули?

Пили переважно натуральне виноградне вино. Справжніми народними напоями були пиво, а в Північній Франції - сидр. До споживання їх спонукала не стільки любов до хмільних напоїв, скільки погана якість води, особливо в містах. Водопроводів існувало мало. Використовували талий сніг, річкову та дощову воду. Особливо небезпечно було пити воду з річок, оскільки в них виливали шкідливі відходи фарбувального, дубильного та інших ремесел. Таку воду очищали, пропускаючи через дрібний пісок, а потім продавали. Щодня на вулицях Парижа лунали крики 20 тис. водоносів, кожен з яких доставляв по 60 відер води у квартири багатоповерхових будинків.

Завдяки Великим географічним відкриттям у Європу проникли нові напої - шоколад, чай і кава. Шоколаду приписували лікувальні властивості, але й побоювались: у Франції противники напою поширювали чутки, начебто в тих, хто вживає шоколад, народжуються чорні діти. Чай з далекого Китаю привезли на початку XVII ст. голландці. Духмяний напій довго залишався привілеєм знаті й лише з XVIII ст. увійшов у широкий вжиток. Особливо до вподоби припала кава, з якою європейці ознайомились у мусульманських країнах. З XVII ст. Париж буквально наповнили мандрівні торговці-вірмени в мальовничих турецьких тюрбанах. Невдовзі розчинили свої двері численні затишні кав’ярні, де за чашкою кави зустрічались і вели нескінченні бесіди аристократи, політики й митці. Повсюди на вулицях з’явилися жінки, які зі спеціальних бачків з краниками та підігрівом продавали звичайним городянам розбавлену молоком гарячу каву.

Чому, на вашу думку, художник обрав своїм персонажем водоноса?

Як ставилися до цієї роботи в Севільї?

Дією Веласкес. Севільський водонос. 1620 р.

Турецька кав’ярня. XVI ст.

Бенвенуто Челліні. Сільничка

Подумайте! У яких країнах у наш час традиційно п’ють більше кави, а в яких - чаю?

З XVI ст. запрацювали численні таверни, де за випивкою та закускою можна було поспілкуватися з друзями, пограти в карти або кості. Нерідко такі таверни ставали справжнім притулком для злочинців та шахраїв, особливо в бідняцьких кварталах.

3. Правила пишного застілля. XVI ст. внесло помітні зміни в європейську кухню. Почали звертати увагу не лише на те, чим нагодувати гостей, а й як подати страви, як поводитися за столом. Мета пишного застілля - не лише дати гостям можливість насолодитися смачно приготовленою їжею та гарно сервірованим столом, а й продемонструвати їм багатство і могутність господарської сім’ї.

На великих бенкетах зазвичай подавали так звану «показну страву». Одну з них наприкінці XVI ст. приготував нюрнберзький кондитер Ганс Шнайдер. З неїстівних матеріалів він виготовив хитромудрі замки, башти, фігурки тварин та птиць і наповнив їх паштетами. Усередині цієї величезної споруди кухар сховав справжніх кроликів і білок, а також дрібних птахів. Коли в урочистий момент паштет відкрили, з нього в різні боки розбіглася й розлетілася на потіху гостям уся живність.

Розширився асортимент кухонного начиння і посуду. Поряд з металевими і дерев’яними у хатньому господарстві дедалі частіше використовували скляні, фаянсові та кришталеві вази, келихи, різноманітні блюда, тарілки, салатниці, цукерниці. Їм намагалися надати якомога гарнішого вигляду. Справжнім витвором мистецтва є золота сільничка, прикрашена емаллю і коштовним камінням, яку знаменитий італійський скульптор і ювелір Бенвенуто Челліні зробив для французького короля Франціска I.

Паоло Веронезе. Весілля в Кані (фрагмент). 1562-1563 рр.

Віллєм Клас. Натюрморт з ожиновим пирогом

Готуючись до бенкету, піклувались про оздоблення зали. Стіни завішували гобеленами та гірляндами з квітів, на видному місці ставили шафу з «парадним» посудом. Столи розміщали літерою «П» і в декілька шарів покривали розкішно вишитими скатертинами. За столами зазвичай сідали попарно - дама з кавалером. Поки чекали першу страву, пили легке вино, пригощались фруктами, слухали музику. Завдання слуг полягало в тому, аби якомога більше здивувати гостей рідкісними витворами кулінарії.

Їжу брали переважно руками, через що використовували багато серветок і упродовж застілля по декілька разів мили руки ароматизованою водою, ллючи її з глечика над спеціальним тазиком. Серед столових приборів головним залишався ніж. Ложкою намагались забезпечити кожного гостя, проте виделки із чотирма зубцями тільки починали входити в ужиток. Не завжди численним гостям вистачало тарілок та келихів, тому ними користувалися разом або по черзі. Застосування столових приборів стало цілком природним наприкінці XVII ст. З’явилися навіть спеціальні, часто розкішно оздоблені футляри, у яких ложки, виделки й ножі клали на стіл.

4. Примхи моди. Європейська мода теж відчула на собі вплив географічних відкриттів. Застосовуючи індійські барвники, фарбували тканини в незвичайні кольори. Використання східних пахощів і прянощів відкрило широкі можливості для створення нових парфумів і косметики. Вживання тютюну викликало попит на трубки та табакерки, форма і вигляд яких змінювались відповідно до вимог моди.

Венеціанські цокколі

Порівняйте, чим відрізнялось вбрання інфанти Ізабелли та Лукреції Борджа?

Лоренцо Лотто. Портрет Лукреції Борджа. Бл. 1510 р.

Алонсо Санчес Коельо. Інфанта (принцеса) Ізабелла. 1579 р.

Уже на світанку Нового часу європейські країни встановили між собою більш-менш постійні торгові та дипломатичні контакти: Європа почала жити єдиним життям. Виникла й загальноєвропейська мода, яку диктували найвпливовіші з політичної точки зору держави. На межі ХV-ХVІ ст. її законодавцями були італійці. На спідню сорочку вони вдягали вузький костюм, а на нього - більш просторий верхній одяг. Серед жінок поширився звичай ходити з непокритою головою. Тому вони приділяли велику увагу зачіскам і головним прикрасам - діадемам, вінкам і сіткам. Венеціанські модниці, аби виглядати вищими на зріст та стрункішими, взували цокколі - туфлі-«копитця» на високій платформі. Таке взуття ускладнювало та уповільнювало рух, але куди поспішати в місті, де все життя підпорядковане повільній течії води у каналах?

У XVI ст. провідна роль в європейській політиці перейшла до Іспанії. Моду теж диктували іспанці. Вони створили чоловічий строгий костюм темних тонів із застебнутим наглухо комірцем. За любов до чорного вбрання іспанців у інших країнах презирливо називали «воронами». Щоправда, інколи про колір в одязі знаті можна було лише здогадуватись, так рясно він був оздоблений коштовним камінням, золотою та срібною ниткою. По всій Європі набули популярності короткі іспанські плащі та маленька вузька борідка - еспаньйолка. Взувались іспанці в м’які вузькі туфлі, прикрашені схожими на кігті розрізами, - так звані «вовчі лапи». Голову покривав твердий капелюх з вузькими краями.

Жіноча іспанська мода на довгі роки подарувала світові спідницю на жорсткому металевому каркасі. Такий костюм важив чимало, і хода знатної дами набувала особливої величності. Вбрання доповнювали сережки, каблучки, намиста і ланцюжки, а також віяло із страусячого пір’я та тонкий носовичок, оброблений вишуканим мереживом. Від часів арабського панування жінки зберегли звичай, виходячи на вулицю, покривати голову темним покривалом. Згодом воно перетворилось на знамениту іспанську мантилью із чорного мережива.

У XVI ст. іспанці почали вирощувати завезену з Нового Світу картоплю. З неї навчились отримувати крохмаль, який здійснив справжній переворот у європейській моді. Підкрохмалений комірець ставав твердим, завдяки чому можна було збільшувати його розміри. Невдовзі він уже нагадував справжні «млинові жорна». Такий комірець тісно обхоплював шию, тому голову доводилося тримати високо підведеною. Ця постава цілком відповідала образу гордого аристократа-іспанця.

Щоб надати комірцю жорсткої складчастої форми, його плоїли спеціальними щипцями, а потім обшивали тонким візерунчастим мереживом. Ціна готового комірця була дуже високою. Аби під час трапези не забруднити і не зіпсувати дорогу річ, наприкінці XVI ст. згадали про давній винахід античності - виделку. Відтоді серед знаті стало непристойним їсти руками.

Пригадайте! Який вигляд мали модні дами в XVI ст. в Україні?

Ісаак Олівер Річард Секвілл. Іспанська мода в Англії. 1616 р.

Із XVII ст. центр моди перемістився у Францію. Взявши за основу іспанський костюм, французи підійшли до справи творчо. Вони зробили вбрання більш вишуканим і яскравим, рясно прикрасили його коштовностями. Тоді ж набув популярності голландський стиль - капелюх з високою тулією та відкладний комірець.

У XVI ст. навчилися плести панчохи. Кишень ще не придумали, тому всі дрібниці тримали в гаманці, прикріпленому ланцюжком до пояса. Ознакою заможності був одяг, оздоблений хутром. Із XVII ст. серед знаті поширився звичай спати в нічних сорочках, але в широкий ужиток спідня білизна ввійшла лише з XVIII ст. Тільки після цього почали відступати захворювання шкіри.

Одяг простих людей не був таким розкішним, хоча частина з них могла дозволити собі вбрання з льону, тонкого сукна, шовку і прагнула, особливо в містах, дотримуватися моди. Біднота носила одяг з грубого полотна, вигляд якої мало змінювався з плином часу.

Цілі армії кравців, шевців та капелюшників заробляли на хліб завдяки забаганкам моди. Зміна фасонів щоразу давала новий поштовх розвитку виробництва і торгівлі. Гонитва за модою не була марною примхою, вона рухала суспільство вперед.

ПЕРЕВІРТЕ СЕБЕ

1. Як змінився, порівняно із Середньовіччям, внутрішній вигляд житла? Чи комфортними можна вважати оселі європейців раннього Нового часу?

2. Як вплинули Великі географічні відкриття на харчування європейців?

3. Чому європейці в ранній Новий час стали менше вживати прянощів?

4. Як проходили пишні застілля та з якою метою їх влаштовували?

5. Яким був стан гігієни і як це позначалося на здоров’ї тогочасних людей?

6. Що нового принесли географічні відкриття в європейську моду?

7. Чому в XVI ст. законодавицею моди стала Іспанія і як виглядало вбрання іспанців?

ВИКОНАЙТЕ ЗАВДАННЯ

1. Опишіть селянський побут за картиною Яна Брейгеля на с. 46.

2. У зошитах складіть таблицю «Найважливіші нововведення раннього Нового часу в повсякденному житті європейця». Розділіть її на чотири колонки: 1) предмети вжитку та посуд; 2) одяг; 3) житло та меблі; 4) продукти харчування та напої.

3. На стрічці часу позначте, які країни були законодавицями моди в певні періоди. Прокоментуйте, із чим це, на вашу думку, було пов’язане.

ТВОРЧО ПОПРАЦЮЙТЕ

Уявіть, що ви запрошені на бенкет до знатної особи XVI ст. Складіть розповідь про те, чим вас пригощали та поведінку гостей за столом.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно