§ 12. СУСПІЛЬНІ РУХИ В РОСІЇ В 20—40-ві рр. XIX ст.

1. Передумови піднесення суспільного руху в Росії на початку XIX ст.

На початку XIX ст. Російська імперія опинилася в нових історичних умовах. Велика французька революція, поширення в Європі ідей свободи і демократії змушували європейських монархів рахуватися з ростом прогресивних сил, проводити гнучку політику ліберальних обіцянок, поступок і перетворень. Імператор Олександр І (1801-1825) не міг не рахуватися з «духом часу», необхідністю підтримувати престиж. Росії в очах європейської громадськості. Початковий період його царювання відзначений цілою низкою ліберальних реформ. 1803 р. вийшов «Указ про вільних землеробів». Він дозволяв звільняти кріпаків за викуп тільки із землею. Окрім заснованого ще в XVIII ст. Московського університету, були створені в 1804-1805 рр. ще Харківський, Казанський та Петербурзький. Проводилися деякі перетворення в сфері вищого управління. Скасовувалися колегії, створені Петром І, і створювалися міністерства та кабінет міністрів. 1810 р. було створено Державну раду - консультативний орган при імператорі. Членів Ради призначав сам імператор.

Олександр І

Однак далі Олександр І не пішов. У другій половині свого царювання він активно боровся з революційними ідеями, а в ліберальних реформах вбачав шлях до революції. Вся внутрішня політика зосередилася в руках генерала О. Аракчеєва. Він уособлював сили консервативно налаштованого дворянства. По всій країні створювалися військові поселення, в яких солдати самі забезпечували себе, працюючи у вільний від військової муштри час на сільськогосподарських роботах. Вони жили в умовах жорсткої військової дисципліни і на працю ходили строєм, брали шлюб тільки з дозволу керівника-офіцера, а дітей у них відбирали, починаючи з дванадцятирічного віку.

Надії на перетворення Росії завдяки реформам згори виявилися даремними, що і було одною з причин зародження суспільного руху проти існуючого режиму.

Олексій Аракчеєв

Першими його представниками стали офіцери-дворяни. Під враженням французької революції вони стали прихильниками демократичних свобод. Під час закордонного походу вони переконалися в перевагах суспільного і політичного ладу європейських держав. Перемога у Вітчизняній війні 1812 р. висвітлила перед ними виняткову роль народу в житті держави. Необхідність революційного повалення влади царя, знищення кріпосництва вони розглядали як патріотичне завдання для порятунку Росії.

2. Таємні організації декабристів та їхні програми

Прибічники революційного перетворення Росії початку XIX ст. відомі як декабристи (від російської назви місяця їхнього виступу проти царизму). Перше таємне товариство декабристів - Союз порятунку - виникло 1816 р. В 1818 р. створюється Союз благоденства. За три роки (1818-1821) товариство виросло в значну організацію, яка мала близько 200 членів. Через незгоди союз був розпущений, а навесні 1821 р. створюються нові об’єднання. В Україні - Південне товариство на чолі з П. Пестелем, у Петербурзі з ініціативи М. Муравйова виникає Північне товариство.

У 1821-1825 рр. проходило зростання чисельності та організаційне оформлення товариств. У середині 1825 р. до складу Південного товариства влилося Товариство об’єднаних слов’ян, створене братами Борисовими. Встановлюються контакти із Польським патріотичним товариством, яке боролось за відновлення незалежності Польщі.

Північне товариство об’єднувало офіцерів гвардійських полків Петербурга і Москви. Його очолювали М. Муравйов, С. Трубецькой та поет К. Рилєєв. Були розроблені програми і план революційного повстання. Програма Північного товариства («Конституція»), складена М. Муравйовим, передбачала:

- скасування самодержавства і станового поділу суспільства;

- рівність громадян перед законом, свободу слова, преси, зборів, віросповідання;

- кріпосний стан і рабство скасовуються;

- Росія повинна стати конституційною монархією, де імператор - глава виконавчої влади, а Народне віче із двох палат - законодавчий орган. Але щоб обрати чи бути обраним, потрібно було володіти значною власністю;

Павло Пестель

- Росія перетворюється на федерацію з окремих держав із самостійним самоврядуванням. Держави виокремлювалися на основі господарсько-економічних особливостей;

- Україна поділяється на три держави: Українську (із столицею в Харкові) і Чорноморську (із столицею в Києві), Бузьку (із столицею в Одесі).

Іншою була програма Південного товариства («Руська правда»). Її автор П. Пестель ставив за мету;

- повалити царат;

- створити революційний уряд з диктаторськими правами;

- проголосити Росію єдиною неподільною республікою, розподіленою на адміністративні одиниці. Пестель не визнавав прав націй на самовизначення, вважав, що всі народи Росії «зіллються в один народ», а поступки націям тільки послаблять єдність держави;

- законодавча влада в державі повинна була належати Народному віче, а виконавча - Державній думі;

- одночасно з ліквідацією кріпосництва передбачалося наділяти селян землею;

- усі стани повинні бути знищеними, проголошувалися демократичні свободи;

- негативно ставився до планів деяких декабристів українського походження (П. Лукашевича) на відокремлення України від Росії, проте визнавав право поляків на відновлення своєї державності.

Товариство об’єднаних слов’ян ставило завдання створення демократичної федерації держав: Росії, Польщі, Чехії, Сербії, Угорщини, Молдови, Волощини. Керівники товариств планували створити єдиний конституційний проект і спільно виступити влітку 1826 р.

3. Повстання декабристів

Наприкінці 1825 р. члени таємних товариств почали готуватись до збройного виступу. Декабристи вважали, що «воєнна революція» - найбільш організований і швидкий переворот, який попереджує пугачовщину та анархію. В боротьбі за демократію та народні права свою головну опору вони вбачали не в народі, а в армії. Вони панічно боялись повторення подій Великої французької революції, коли участь у революційних подіях простонароддя - санкюлотів - призвела до кривавої якобінської диктатури.

Микола І

Виступ декабристів прискорила смерть Олександра І. Члени Північного товариства вирішили скористатися міжцарів’ям. 14 грудня 1825 р., в день присягання військових новому імператору Миколі І на Сенатську площу в Петербурзі під керівництвом членів таємного товариства вийшло близько 3 тис. солдатів і офіцерів. Планувалося:

- захопити Зимовий палац;

- заарештувати царську родину;

- змусити Сенат оприлюднити «Маніфест до російського народу», яким проголосити скасування кріпосництва й скликання зборів народних представників.

Але реалізувати план не вдалося. Уряд підтягнув до площі військо, повсталі відбили 10 кавалерійських атак. У Зимовому палаці панувала розгубленість. Після кількох спроб провести переговори з повстанцями Микола І, який боявся, що з настанням темряви «бунт міг передатися черні», наказав застосувати артилерію. Постріли картеччю розсіяли повсталих і натовп. До 6 години вечора повстання було розгромлене. 29 грудня 1825 р. почалося повстання Чернігівського полку. 3 січня 1826 р. полк оточили урядові війська і розстріляли картеччю.

Повстання декабристів на Сенатській площі

Слідство над декабристами перетворилося на перший у Росії політичний процес. Верховний суд визнав 121 декабриста винними і засудив на каторгу та поселення в Сибір, а п’ятьох - К. Рилєєва, П. Пестеля, С. Муравйова-Апостола, М. Бестужева-Рюміна, П. Каховського - до страти.

Виступ декабристів справив величезний вплив на російське суспільство. Декабристи стали прикладом громадянської мужності, самовідданості для багатьох поколінь російської радикальної інтелігенції. Програмні положення декабристів - знищення самодержавства, кріпосництва, станового ладу, встановлення республіки - стали ідейною основою соціально-політичного руху в Росії. Офіційна пропаганда часів Російської імперії видавала повстання декабристів за бунт заколотників, які повстали проти законної влади. На довгі роки, до самої смерті Миколи І, настав період жорстокої реакції, під час якого про жодні реформи й мови не могло бути. Самодержавство нещадно придушувало будь-які спроби змінити існуючий лад у державі.

4. Формування напрямів суспільної думки в Росії

З розгромом повстання декабристів у Росії почався період реакції, пов’язаний з ім’ям імператора Миколи І (1825-1855). Державна влада відкрито взяла курс на збереження і підтримку традиційних підвалин. Микола І запровадив у Росії контроль над духовним життям і покарання за будь-яку думку, що суперечила офіційній політиці та ідеології.

Ідейна політика царизму спиралася на теорію офіційної народності. Принципи її стисло сформулював 1832 р. граф С. Уваров (від 1833 р.- міністр освіти) як «православ’я, самодержавство, народність». Згідно із теорією офіційної народності вважалося, що самодержавно-кріпосницька система нібито відповідає «народному духу», а тому «законна», «священна і недоторканна», освячена церквою. «Захід - це повстання і революції, Росія - порядок і спокій». У цьому дусі наказувалося писати літературні та історичні твори, цим повинна була перейматися освіта. Незгода з офіційною народністю, критика її мали наслідком переслідування, репресії з боку держави.

Петро Чаадаєв

Тимофій Грановський

Радикальна російська інтелігенція жила у відчаї і песимізмі. Її настрої відобразив у своїх уславлених «Філософських листах» II. Чаадаев. 1836 р. перший лист опублікував часопис «Телескоп». У ньому було піддано різкій критиці існуючий режим, його соціальну базу та ідеологію. П. Чаадаєв робив висновок про відсутність майбутнього у Росії. І влада жорстоко відплатила філософові. Репресій зазнали всі причетні до публікації, часопис «Телескоп» закрили, а Чаадаева офіційно проголосили «божевільним» і встановили за ним «медично-поліцейський нагляд».

Для передової Росії це було, як висловився О. Герцен, «пострілом, що пролунав у темну ніч». Лист змусив порушити питання про шляхи розвитку Росії, її майбутнє. Першими спробували дати відповідь на запитання, які поставив Чаадаєв, західники і слов’янофіли, які представляли опозиційний напрям суспільного руху.

Слов’янофільство зародилося в 1839 р., коли побачили світ статті його основоположників О. Хом’якова, П. Киреєвського, братів Аксакових. Коріння суперечностей сучасного суспільства вони вбачали в реформах Петра І, які перепинили поступовий розвиток російської історії. Відновлення самобутніх традицій, а головне - селянської общини і колективних вічових форм правління - ось, на їхню думку, шлях до порятунку Росії.

Щоб досягнути єдності російського суспільства та економічного процвітання, слов’янофіли пропонували повернутися до патріархальних допетровських відносин на селі і в місті. Критикуючи миколаївську епоху за панування «німецької» бюрократії, слов’янофіли демонстративно носили бороди, російський народний одяг.

Дехто з них побував під арештом, їм заборонялося вести видавничу діяльність.

Інакше бачилася доля Росії їхнім ідейним противникам - західникам. Ідеологами західників були історик Т. Грановський, письменники І. Панаев, В. Боткін. Вони доводили, що Росія рухається тим же шляхом, що й усі західноєвропейські країни. Реформи Петра І західники розглядали як перший етап оновлення Росії; від другого етапу вони очікували ліберальних урядових реформ: переходу до парламентських форм політичного життя та надання економічної свободи для капіталістичного розвитку.

І західники, і слов’янофіли, по-своєму уявляючи історію і майбутнє Росії, сходились в одному - подальший розвиток російського суспільства можливий тільки за умови поступового мирного реформування, без революцій. Їхня діяльність сприяла розвиткові російського суспільства і його національної свідомості.

5. Радикальний напрям суспільної думки

Умови розвитку Росії і Європи в першій половині XIX ст. прискорювали становлення радикального напряму суспільної думки. Поширенню ідеї революції як засобу перетворення суспільства сприяло небажання уряду Миколи І проводити реформи «згори».

Криза лібералізму в Європі, пов’язана з революціями 1848-1849 рр., висвітлила новий конфлікт в європейському суспільстві - між буржуазією і пролетаріатом. Для частини російської інтелігенції це означало необхідність розробки теорії, яка б відповідала новим суспільним умовам.

О. Герцен та В. Бєлінський, які взялись розробляти цю теорію, мали величезний вплив на російське суспільство в 40-50-х рр. Вони виступили з обґрунтуванням необхідності й неминучості революції для ліквідації кріпосництва і самодержавства. Однак головним для ідеологів російської революції було питання про майбутнє, яке вони уявляли соціалістичним, вільним від усіх форм пригнічення людини людиною, заснованим на рівності й демократії. Створити таке суспільство, на їхню думку, можна було швидше в Росії, аніж в інших країнах, оскільки російська община вміщувала в собі зародки соціалізму, суспільства справедливості.

Олександр Герцен

Герцен Олександр Іванович (1812-1870) - революціонер, філософ, письменник. Закінчив Московський університет. Разом із М. Огарьовим створив революційний гурток. У 1834 - 1842 рр. - заарештований і засланий. 1847 р. емігрував. 1853 р. створив Вільну російську друкарню. Видавав альманах «Полярная звезда», газету «Колокол». У працях «Російський народ і соціалізм», «Старий світ і Росія» та ін. виклав ідеї російського соціалізму.

О. Герцен та його послідовники ідеалізували російське селянство і вважали, що ліквідація кріпосництва стане початком відродження общинної рівності у всьому суспільстві. Завдяки інтелігенції та селянству відбудеться поєднання російської общинної традиції та європейської культури, буде побудоване нове суспільство. Теорія «общинного соціалізму», розроблена О. Герценом, стала ідеологією вождів революційної молоді 50-х рр. - Чернишевського, революціонерів-народників, які вбачали головну революційну силу в селянстві.

40-ві рр. стали в Росії часом, коли до суспільного руху прилучається нове покоління. Його джерелом, головним чином, була університетська молодь. Серед них, поряд із дворянами, все більшає вихідців із різночинного середовища: купецтва, ремісників, дітей священиків, селян. Незважаючи на жорстокий поліцейський режим, у країні виникають таємні політичні гуртки, де обмірковуються питання теперішнього і майбутнього Росії, зокрема соціалістичні вчення.

Одним з найвідоміших став гурток петрашевців (1845-1849). Його засновник - М. Буташевич-Петрашевський. Головним напрямом діяльності гуртка було вивчення соціалістичних ідей, особливо Фур’є і Сен-Сімона. Частина гуртківців перейшла до обговорення злободенних політичних проблем, будувала програми перевлаштування Росії. Вони планували почати з бунту «всередині Росії через повстання селян».

Михайло Буташевич-Петрашевський

Навесні 1849 р. петрашевців заарештували і 21 чоловіка засудили до розстрілу. Засуджених змусили пережити страшні хвилини ритуалу страти і в останню мить зачитали їм указ про скасування для них смертної кари. Керівників гуртка заслали на каторгу до Сибіру.

6. Національно-визвольний рух

Важлива особливість суспільного життя 30-40-х рр. - розвиток національно-визвольного руху в Польщі, Україні, Прибалтиці.

У Польщі національно-патріотичні сили намагалися відродити знищену державність. 1830 р. поляки повстали і проголосили незалежність Польщі. Їм вдалося створити 50-тисячну армію і навіть одержати кілька перемог. Придушувати повстання вирушила 120-тисячна російська армія. Вона завдала поразки повстанцям, а в серпні 1831 р. здобула Варшаву. Польща втратила значну частину своєї автономії.

В Україні на початку 1845 р. виникло Кирило-Мефодіївське товариство. Його члени - Т. Шевченко, М. Костомаров, П. Куліш, М. Гулак - висунули програму соціального, національного і політичного звільнення слов’янських народів і створення шляхом реформ всеслов’янської демократичної федерації. Член товариства, великий український поет Т. Шевченко закликав до народного бунту із метою проголошення незалежності України. 1847 р. членів Кирило-Мефодіївського товариства заарештували.

Висновки

На початку XIX ст. в Росії склалися соціальні, політичні та ідеологічні умови для піднесення суспільного руху. Завданням руху було перетворення суспільного і політичного ладу в Росії: ліквідація самодержавства і кріпосництва. Дворянські революціонери шляхом «воєнної революції» планували реалізувати поставлені завдання. Придушення повстання, прихід до влади Миколи І спричинили встановлення жорстокого поліцейського режиму в країні, відмову від політики ліберальних реформ. Оформлюється офіційна ідеологія, яка орієнтувала російське суспільство і державу на збереження в незмінному вигляді самодержавної монархії та кріпосницької системи. 30-40-ві рр. стали часом подальшого розвитку суспільного руху в Росії. Створюються його ідейні напрями, які по-різному відповідають на питання про майбутнє Росії: слов’янофіли, західники, радикали. Завоювання Росією інших народів і держав вело до політики русифікації, що стало основою протиріч в національних і державних відносинах. У Російській імперії формується національно-визвольний рух.

Запитання і завдання

1. Назвіть причини піднесення суспільного руху в Росії на початку XIX ст.

2. Порівняйте «Руську правду» П. Пестеля і «Конституцію» М. Муравйова.

3. Розкажіть про теорію офіційної народності.

4. В чому виявився консервативний характер політики Миколи І?

5. Чим відрізняються погляди західників і слов’янофілів на майбутнє Росії?

6. Визначіть причини появи та особливості радикального напряму в суспільному русі Росії.

7. Визначте поняття: військові поселення, західники, слов’янофіли, общинний соціалізм.

Документи та матеріали

З нотаток декабриста С. Трубецького

«Потрібно було так переконувати поміщиків, що рано чи пізно селяни будуть вільні, що набагато корисніше для поміщиків самим звільнити їх, тому що тоді вони зможуть укладати вигідні для себе умови, що коли поміщики чинитимуть опір і не згодяться добровільно на звільнення, то селяни зможуть вирвати у них свободу і тоді Вітчизна може виявитися на краю безодні. З повстанням селян почнуться неминучі жахи, яких жодна уява на спроможна уявити собі, і держава стане жертвою чвар, і, може статися, здобиччю корисливців, зрештою, може розпастися на частини і з однієї сильної держави перетворитися на різноманітні слабкі. Уся слава і сила Росії може загинути, якщо не назавжди, то на багато століть».

Мемуары декабристов. - М., 1988.- С. 23.

1. Чим пояснювали декабристи необхідність ліквідації кріпосництва?

2. Яка небезпека могла чекати, на думку С. Трубецького, державу, якщо ініціативу звільнення візьмуть на себе самі селяни?

Запам’ятайте дати

1801-1825 рр. - царювання Олександра І

1821-1825 рр. - створення перших дворянських таємних антиурядових організацій

1825 р., 14 грудня - повстання декабристів у Петербурзі

1825 р., 29 грудня - повстання Чернігівського полку

1830-1831 рр. - повстання в Польщі

1845-1849 рр. - діяльність гуртка М. Петрашевського

1845-1847 рр. - діяльність Кирило-Мефодіївського товариства

скачать dle 11.0фильмы бесплатно

 

Даний матеріал відноситься до підручника "Всесвітня історія 9 клас Білоножко", створено завдяки МІНІСТЕРСТУ ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ (МОН)