§ 26. АНГЛІЯ В 1870—1914 рр.

1. Економічний розвиток. Втрата промислової й торговельної першості

В останній чверті XIX ст. Англія вже не відігравала провідної ролі в промисловості й торгівлі, як це було в 50-60-ті рр. XIX ст. Вона почала відставати за темпами розвитку промисловості, пропустивши вперед США і Німеччину. Пояснювалося це передусім технічною відсталістю: устаткування, яке Англія першою освоїла в своєму виробництві в період промислового перевороту, до 1870-1914 рр. вже застаріло, а молоді суперники Великої Британії - США та Німеччина - використовували для оснащення своїх підприємств найновіші технічні досягнення. Запровадження нових технологій дало їм можливість виробляти більше продукції, знижувати її собівартість і, зрештою, позбавити англійців прізвиська «володарі промислової майстерні світу».

У цей період серйозних труднощів зазнало і сільське господарство Англії. Дрібні фермери-орендарі, які становили основну масу населення в сільській місцевості, не мали грошей для ведення господарства на сучасному агротехнічному рівні. Врожайність їхніх ділянок була низькою, а ціни на вироблені продукти - високими. Власники англійських капіталів прагнули до негайного одержання прибутку, віддаючи перевагу або банківським операціям, або вивезенню капіталу за кордон, тобто створенню на англійські гроші підприємств у економічно відсталих країнах, де дешевизна сировини, відсутність витрат на її доставку, низький рівень зарплати і чималий ринок давали високі прибутки. Вже до початку XX ст. загальна сума вивезеного з Англії капіталу перевищила 2 млрд фунтів стерлінгів, а до 1914 р. - 4 млрд.

Свідченням вступу Великої Британії в нову стадію індустріального суспільства в цей період стали утворення в країні монополістичних об’єднань і підвищення їхньої ролі в управлінні. На початку XX ст. 70% банківського капіталу було зосереджено в 12 банках, 5 з яких знаходилися в Лондоні. Утворюються великі монополії в промисловості: «Дорман-Лонг» - в суднобудуванні, «Армстронг-Уїнтворс» - у військовій промисловості й т. д.

Англійський варіант розвитку «індустріального суспільства» мав ще одну важливу особливість - його основу становила експлуатація колоній. Англія експлуатувала і старі колонії, і нові завойовані території не тільки як джерела дешевої сировини та ринки збуту для англійських товарів, а й як захищену від конкурентів сферу для вивозу капіталу. Саме завдяки своїм величезним колоніальним володінням загальною площею понад 33 млн кв. км з населенням 400 млн чоловік (1914) Англія, незважаючи на втрату промислової першості, зберігала міцні економічні позиції.

2. Особливості розвитку робітничого руху в Англії

Втрата Великою Британією промислової першості у світі позначилась і на становищі англійських робітників. Для збереження попереднього рівня своїх прибутків підприємці посилили експлуатацію робітників, зменшили зарплату, підвищили ціни на предмети першої необхідності. В 70-ті рр. XIX ст. близько 30% робітників Лондона проживали за межею бідності. Все це призводило до загострення соціальних протиріч і до зміни характеру англійського робітничого руху. Поряд з давно існуючими тред-юніонами, що об’єднували приблизно 1,5 млн чоловік, стали з’являтися й спілки некваліфікованих робітників: газових заводів, робітників сірникових фабрик, докерів і т. ін. Ці нові організації не мали багаторічного досвіду профспілкової боротьби і орієнтувались не на переговори, а на активні (страйки, мітинги, демонстрації, пікети) методи впливу на роботодавців і уряд.

Частина англійських робітників-радикалів входила не тільки до тред-юніонів, а й до інших політичних співтовариств. Серед останніх особливе місце в цей період займало так зване Фабіанське товариство, яке дістало свою назву від імені античного римського полководця Фабія Максима, що здобув у давнину ряд перемог завдяки тактиці зволікання. Серед лідерів Фабіанського товариства були відомі письменники Герберт Уеллс, Д.Б. Шоу, Сідней та Беатрис Вебб та ін. Ця організація займалася пропагандою серед робітників ідей про можливість поступового перетворення капіталістичного суспільства на соціалістичне шляхом реформ. Фабіанці також твердили, що Англії в цілому властивий еволюційний розвиток, що англійський робітничий клас зможе домогтися соціальних перетворень за допомогою реформ, проведених через парламент, а не революцій. Саме зневіра робітників у звичайних тред-юніоністських методах боротьби і діяльність Фабіанського товариства призвели до появи у Великої Британії третьої масової партії. В 1899 р. з’їзд тред-юніонів Великої Британії ухвалив скликати загальнобританську конференцію кооперативних, соціалістичних і тред-юніоністських організацій, «щоб обговорити шляхи і засоби для проведення в найближчий парламент великої кількості робітничих представників». У лютому 1900 р. відбулася установча конференція нової лейбористської (робітничої) партії, яка в 1906 р. дістала назву Британська лейбористська партія. Першим лідером БЛП став колишній вуглекоп Д. Кейр-Гарді. Вперше з часу чартистського руху робітничий клас Англії створив політичну партію, в лавах якої було понад 1 млн чоловік.

3. Реформи Д. Ллойд-Джорджа

В умовах перегрупування політичних сил у Великій Британії з 1905 по 1916 р. влада була в руках ліберальної партії. Уже перші кроки нового кабінету показали, що він має намір провадити політику поміркованих соціальних реформ, багато з яких пов’язані з іменем Д. Ллойд-Джорджа.

Перебуваючи на посту міністра торгівлі, а згодом очолюючи міністерство фінансів, Д. Ллойд-Джордж провів через парламент низку законів у дусі ліберальних соціальних реформ, зокрема:

- закон про трудові конфлікти, який забороняв підприємцям подавати позови на тред-юніони у зв’язку зі збитками від страйків;

- закон про пенсії для осіб, які досягли 70-річного віку;

- закон про соціальне страхування через хворобу, інвалідність і безробіття;

- створено перші біржі праці;

- здійснено реформу палати лордів, що забезпечила вирішальне слово під час прийняття законів за палатою громад.

Реформи Д. Ллойд-Джорджа розширили соціальну базу ліберальної партії Великої Британії, знизили соціальне напруження в суспільстві, заклали основи сучасної системи «класового миру» в країні.

4. Колоніальна політика консервативних і ліберальних кабінетів у 1870-1914 рр.

У цей період в основі зовнішньої політики і консерваторів, і лібералів був процес розширення Британської імперії. В останній третині XIX ст. розширення цієї імперії триває в Африці, басейні Тихого океану, на територіях, прилеглих до «перлини Британської корони» - Індії. Так, після завершення в 1869 р. будівництва Суецького каналу, який значно скоротив шлях з Європи до Індії і країн Південно-Східної Азії, англійська еліта вирішила заволодіти управлінням цього шляху, що обіцяло величезні прибутки, а також було важливо у стратегічному плані. Уряд торі, очолюваний Б. Дізраелі, скористався в 1875 р. фінансовими труднощами єгипетського уряду і викупив його частку акцій компанії Суецького каналу, що забезпечило Великій Британії вирішальну роль у цій компанії. Потому, з 1882 р., Велика Британія підкорила собі увесь Єгипет, установивши там режим воєнної окупації. Загарбання Єгипту поклало початок британській експансії в Африку, метою якої було створення англійських колоній уздовж осі Каїр - Кейптаун. Виконуючи це стратегічне завдання, англійці в останній чверті XIX ст. завоювали Східний Судан, Кенію, Уганду, Нігерію, частину Сомалі.

Британський марш в Африці було припинено на півдні континенту опором місцевих племен і боротьбою за суверенітет двох республік - Оранжевої і Трансваалю, заснованих бурами (нащадками переселенців із Нідерландів). Якщо винищення африканських племен пройшло в Європі практично непоміченим, то англо-бурська війна (1899-1902) була в центрі уваги засобів масової інформації європейського континенту.

Натиск Англії на бурські республіки зумовлювався геополітичними потребами і вузькими корисливими інтересами - наприкінці XIX ст. тут були відкриті багатющі поклади золота і алмазів. Цікаво, що не тільки перевага військових сил і жорстокі розправи з мирним населенням допомогли англійським колонізаторам здобути перемогу над бурами. Важливу роль при цьому відіграв характер англо-бурської війни. І ті, й інші виступали загарбниками і гнобителями корінного африканського населення.

Досягнутий компроміс - включення територій республік Оранжевої і Трансваалю у створений Англією в 1910 р. домініон - Південно-Африканський Союз - зміцнив позиції і англійських, і бурських переселенців у їхній жорстокій боротьбі з місцевим чорним населенням.

5. Підготовка до війни

Велика Британія на початку XX ст., особливо після англо-бурської війни 1899-1902 рр., взялася за модернізацію збройних сил. В армії було запроваджено форму кольору «хакі», кулемети, скорострільну, в тому числі важку, артилерію. Безпосередню підготовку до війни Англія зосереджувала на створенні невеликої експедиційної армії (6 піхотних і 1 кавалерійська дивізії), участю якої в боях у континентальній Європі британці сподівалися обмежити свою роль союзника Франції та Росії. Інакше кажучи, стратегічний план Великої Британії напередодні Першої світової війни покладав увесь тягар війни на армії союзників. У той самий час, через уразливість острівного розташування Англії в плані підвезення продовольства і сировини, англійці багато уваги і засобів вкладають у модернізацію військово-морського флоту. Одними з перших англійці впровадили в ВМФ турбінний двигун і електромеханізми. З 1905 р. військово-морські сили Великої Британії почали створення найбільших у світі того часу кораблів типу «дредноут». Тільки після того, як стало зрозуміло, що Німеччина активно готується до війни за перерозподіл сфер впливу у світі, Велика Британія починає шукати союзників для майбутньої війни. Уряд держави бере активну участь у створенні нового військово-політичного блоку Антанта.

Висновки

В останній чверті XIX - на початку XX ст. у Великій Британії настало відносне уповільнення розвитку економіки країни. Основою британської моделі «індустріального суспільства» став через це не тільки розвиток продуктивних сил власне Англії, а й фінансові спекуляції, вивіз капіталу й експлуатація колоній. У цей період спостерігається піднесення легального робітничого руху Великої Британії, що завершилося утворенням у 1900 р. Британської лейбористської партії. Дещо приглушили соціальні проблеми англійського суспільства реформи Д. Ллойд-Джорджа на початку XX ст. Зовнішня політика і консервативних, і ліберальних кабінетів у 1870-1914 рр. ґрунтувалася на продовженні розширення Британської імперії, викликавши серію колоніальних воєн і загостривши міжнародні відносини в Європі. Враховуючи претензії німецького блоку на переділ світу, еліта Великої Британії змушена була піти на компромісні союзницькі воєнні угоди з Францією і Росією, аби створити військово-політичний блок Антанту і готуватися до Першої світової війни.

Запитання і завдання

1. Назвіть особливості економічного розвитку Великої Британії в 1870-1914 рр.

2. Схарактеризуйте розбіжності між лібералами і консерваторами Великої Британії наприкінці XIX - на початку XX ст.

3. Назвіть особливості робітничого руху Великої Британії наприкінці XIX ст.

4. Назвіть реформи Д. Ллойд-Джорджа.

5. Розкажіть про напрями експансії Великої Британії в 1870—1914 рр.

6. Розкажіть про англо-бурську війну.

Документи та матеріали

З виступу лідера торі Д. Чемберлена в Глазго 6 жовтня 1903 р.

«Які наші цілі? їх дві. По-перше, ми хочемо збереження і посилення могутності та процвітання Великої Британії... Потім, по-друге, нашою метою є або має бути здійснення найвеличнішого ідеалу, який будь-коли надихав державного діяча якої-небудь країни в усі часи - створення імперії, якої ще не бачив світ.

Ми повинні скріпити союз з нашими заморськими територіями, ми повинні згуртувати британську расу...»

Сборник документов по истории нового времени. 1870-1914 / Под ред. П.И. Острикова, П.П. Ванделя. - М., 1989. - С. 138.

Із «Заповіту» Сесіля Родса (витяг)

«Справжнім наміром і метою має бути поширення британського панування в світі... і колонізація британськими підданими всіх країн, де засоби існування є сприятливими для їхньої енергії, праці й підприємливості, а особливо для захоплення британськими поселенцями внутрішнього континенту Африки, долини Євфрату, всієї Південної Америки, островів Тихого океану, всього Малайського архіпелагу, берегової смуги Китаю і Японії, возз’єднання Сполучених Штатів Америки як складової частини Британської імперії».

Новая история. Пособие для студентов педагогических вузов / И.С. Галкин. - М., 1959. - С. 375.

1. Назвіть стратегічні цілі британських консерваторів на початку XX ст.

2. Зазначте географічні пріоритети Британської імперії наприкінці XIX - на початку XX ст.

Запам’ятайте дати

1900 р. - заснування лейбористської партії

1899-1902 рр. - англо-бурська війна

скачать dle 11.0фильмы бесплатно

 

Даний матеріал відноситься до підручника "Всесвітня історія 9 клас Білоножко", створено завдяки МІНІСТЕРСТУ ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ (МОН)