§16. ФРАНЦІЯ В ОСТАННІЙ ТРЕТИНІ XIX — НА ПОЧАТКУ XX СТОЛІТТЯ

1. Друга імперія у Франції і передумови війни

Парламентська система Другої республіки викликала невдоволення великої буржуазії. У суспільстві посилювалися прагнення до встановлення влади «твердої руки», яка б захистила заможні верстви населення від нових революційних потрясінь.

Документи та матеріали

«Отже, я роблю чесне звернення до всього народу і кажу вам: якщо ви хочете зберегти цей тривожний стан, який принижує нашу гідність, який компрометує наше майбутнє, то вибирайте іншого на моє місце, тому що я не хочу влади, безсилої робити добро, - влади, що покладає на мене відповідальність за дії, запобігти яким я не в змозі, і яка не дозволяє мені розпоряджатися кермом у той час, коли я бачу, що корабель прямує до загибелі», - зі звернення Луї Бонапарта до народу від 2 грудня 1851 р.

Проаналізуйте причини, які зумовили проголошення імперії у Франції.

У ніч на 2 грудня 1851 р. Луї Бонапарт і його прибічники здійснили державний переворот. Війська заволоділи основними стратегічними пунктами Парижа. Ліві республіканці організували «комітет спротиву», серед його активних членів був відомий письменник В. Гюго. 3 і 4 грудня в народних кварталах Парижа було зведено барикади, відбулися сутички з урядовими військами. Бонапартистам досить швидко вдалося придушити повстання в Парижі. Щоб прискорити розв’язку та залякати населення, вони використали артилерію. При цьому було вбито й поранено до 2 тис. осіб. Уряд розгромив майже всі опозиційні організації, заборонив діяльність політичних клубів, видання опозиційних газет, часописів тощо. За переворотом настав жорсткий поліцейський терор. Уряд оголосив 32 департаменти у стані облоги. 21 тис. республіканців підлягала засланню до колоній, ув’язненню, вигнанню з Франції.

Солдати на вулицях Парижа 2 грудня 1851 р.

Через рік, 2 грудня 1852 р., Луї Бонапарт проголосив себе імператором Наполеоном III (Наполеоном II бонапартисти вважали сина Наполеона І герцога Рейхштадського, який помер ще молодим). Франція стала імперією (1852-1870).

Двічі в XIX cт. у Франції проголошувалася імперія на чолі з династією Бонапартів (1804, 1852). Які верстви населення підтримували Наполеона І та Наполеона III під час встановлення монархії? Що спільного й відмінного ви вбачаєте у причинах встановлення Першої та Другої імперій у Франції?

Із середини 1860-х років Франція терпіла одну за одною зовнішньополітичні невдачі. Уряд Наполеона III не зміг запобігти утворенню небезпечного для країни Північнонімецького союзу; побудова французами Суецького каналу погіршила відносини з Великою Британією; підтримка Наполеоном III Папи Римського посіяла недовіру до Франції з боку прихильників об’єднання Італії. Невдала зовнішня політика французького імператора послабила його позиції серед значної частини промислової та торгової буржуазії. У 1870 р. становище імперії гіршало день за днем. Арешти республіканців, закриття ліберальних газет, придушення за допомогою військових робітничого руху вже не приносили бажаних результатів. За таких обставин французький імператор та його уряд вирішили поліпшити становище за допомогою війни. «Якщо не буде війни, моєму синові не царювати», - ці слова поголос приписував імператриці Євгенії. Але франко-прусська війна не розв’язала цих проблем.

Війну готували обидві сторони багато років. Правлячі кола Франції, які домагалися гегемонії в Європі, прагнули розгромити Пруссію і знищити Північнонімецький союз. Французький імператор Наполеон III у переможній війні вбачав вихід із внутрішньополітичної кризи та можливість піднести міжнародний авторитет своєї держави.

У Німеччині спроби Наполеона III перешкодити завершенню об’єднання країни викликали загальне незадоволення. Юнкерство й фінансово-промислова буржуазія також прагнули війни.

Юнкерство (від нім. - «молодий дворянин») - прошарок німецьких дворян, великих землевласників. Поміщицьке юнкерське землеволодіння стало базою для модернізації сільського господарства Німеччини в XIX ст.

Канцлер Бісмарк сподівався переможною війною проти французів домогтися завершення об’єднання Німеччини. Ці плани мали на меті також пограбування Франції та захоплення частини її території (Ельзасу і Лотарингії). При цьому Бісмарк хотів, щоб війну розпочали французи.

Які цілі ставили перед собою Франція та Німеччина, готуючись до війни?

Приводом до початку воєнних дій стала суперечка через кандидата на іспанський трон. Завдяки інтригам Бісмарка іспанську корону запропонували братові прусського короля принцу Леопольду Гогенцоллерну. Наполеон III рішуче став проти кандидатури Леопольда і фактично примусив прусського короля відмовитися від зазіхань на іспанський трон. Спочатку Вільгельм І, який перебував на відпочинку в Емсі, відмовився дати такі гарантії і не прийняв французького посла, який з’являвся до нього двічі. Згодом переговори поновилися, і Вільгельм І підтвердив беззаперечну відмову Леопольда від іспанського престолу. Про це Бісмарк отримав депешу (термінове повідомлення), складену в примиренних тонах. Але прусському канцлерові потрібна була війна, у переможному завершенні якої він не сумнівався. Із цією метою Бісмарк оприлюднив Емську депешу, викресливши з неї всі примиренні фрази щодо досягнутого компромісу.

Головний акцент у опублікованому тексті було зроблено на фразі: «Його Величність відмовився прийняти французького посла і велів передати, що більше нічого не має повідомити йому». Розрахунки Бісмарка виправдалися: французький уряд сприйняв опубліковану депешу як образу.

Як цей вчинок характеризує Бісмарка?

2. Франко-прусська війна

19 липня 1870 р. Франція оголосила війну Німеччині. Французи були підготовлені до війни набагато гірше об’єднаних німецьких військ. Бонапартисти, які сподівалися на легку й швидку перемогу, не створили єдиного командування і не забезпечили війська навіть найнеобхіднішим. Прикордонні фортеці застаріли, артилерія була озброєна ще бронзовими гарматами, тоді як німецька - залізними. Французька армія нараховувала 250 тис. солдатів, а німецька - 400 тис.

У прикордонних боях ініціативу захопили німецькі війська, примушуючи французькі із самого початку війни зайняти оборонні позиції. Французи програли три битви: біля Вейсенбурга, Форбаха, у Фрешвіллері. 6 серпня 1870 р. прусська армія вступила до Лотарингії. Французькі війська були розколоті на два угруповання: частина знайшла укриття в фортеці Мец, де її незабаром цілком оточили сили противника, друга частина на чолі з імператором Наполеоном III відійшла до Седана, де французи зазнали поразки.

Полонений Наполеон III розмовляє з Бісмарком після битви біля Седана. Художник В. Кампгаузен

Луї Жюль Трошю

Не маючи достатніх відомостей про ворога, війська стали на короткий відпочинок у низькій улоговині біля Седана. Командування противника скористалося із цього прорахунку: усі височини навколо Седана швидко зайняли німці, їхня артилерія почала обстрілювати оточені війська. Французькі солдати билися мужньо, але прорватися не змогли. 2 вересня 1870 р. Наполеон III наказав підняти білий прапор. Понад 80 тис. французьких солдатів і офіцерів на чолі з імператором здалися на милість переможців.

Поміркуйте, як французи сприйняли новину про події біля Седана.

3. Третя республіка

Звістка про катастрофу біля Седана викликала в Парижі всенародне обурення. 4 вересня 1870 р. тисячі парижан вийшли на демонстрації, домагаючись позбавлення влади Наполеона. На вимогу повсталих Францію було проголошено республікою, покладено край владі бонапартистів, зруйновано режим Другої імперії. У ході революції створено тимчасовий уряд - уряд Національної оборони на чолі з генералом Трошю. У першому зверненні до народу уряд заявив про намір продовжувати війну, відстоювати територіальну цілісність Франції. Та він не вжив швидких і дійових заходів, щоб організувати опір загарбникам, хоча мав у своєму розпорядженні чимало військ і значну кількість патріотів-добровольців. Більшість в уряді намагалася якнайшвидше укласти мир із противником.

Скориставшись із цього, німецькі війська просувалися в глиб Франції. У другій половині вересня вони оточили Париж 230-тисячною армією та розпочали його облогу.

Документи та матеріали

Свідок подій, французький письменник Е. Золя в романі «Розгром» змалював Париж тих днів: «Крамниці більше не відкривалися. Перехожих було обмаль, на безлюдних вулицях зникли коляски. Парижани з’їли сорок тисяч коней, дійшли до того, що платили великі гроші за собак, котів і пацюків... їли хліб із рису та вівса, темний, липкий хліб і, щоб отримати встановлену норму - триста грамів, біля пекарень стояли безкінечні черги. Героїчна злиденність великого міста, яке не бажало здаватися!».

З настанням холодної зими люди, крім голоду, страждали ще й від морозів. По суті, усе чоловіче населення, здатне тримати зброю, стало на захист столиці. Обурення народних мас тим, що уряд не хотів організувати опір загарбникам, забезпечити підвезення й справедливий розподіл продовольства й палива, зростало. Не раз народні заворушення набирали форми збройних виступів і спроб повалити уряд Національної оборони. Придушивши такі виступи, уряд намагався зміцнити свої позиції змовою з агресором.

У листопаді французький уряд розпочав переговори про перемир’я. Воно було укладено наприкінці січня 1871 р. Перемир’я було використано для проведення виборів до Національних зборів, які відбулися 8 лютого, а 13 лютого Національні збори розпочали свою роботу. Вони сформували уряд, який очолив А. Тьєр. Уряд Національної оборони було відправлено у відставку.

Портрет Адольфа Тьєра. Художник Л. Баскет

Отримавши від Національних зборів повноваження, Тьєр 26 лютого 1871 р. підписав з Бісмарком у Франкфурті-на-Майні попередні умови мирного договору. Правлячі кола Франції погодилися віддати Німеччині Ельзас і Східну Лотарингію, сплатити 5 млрд франків, причому до сплати їх значна частина країни лишалася окупованою німецькими військами. Остаточно мирний договір було підписано 10 травня 1871 р. Франко-прусська війна закінчилася перемогою Пруссії.

Чи змінився характер війни для Франції і Німеччини після проголошення республіки у Франції? Свою відповідь аргументуйте.

4. Паризька комуна

Уряд Тьєра, посилаючись на закінчення війни, припинив сплачувати утримання національним гвардійцям і видав наказ про їхнє роззброєння, скасував відстрочення за внесення квартирної плати, заборонив демократичні газети та розпочав арешти в Національній гвардії. Це призвело до стихійного повстання 18 березня 1871 р., у результаті якого до влади в Парижі прийшов Центральний комітет Національної гвардії. Уряд Тьєра перебрався до Версаля. Після столичних подій повстання вибухнули в Ліоні, Тулузі, Марселі та інших містах.

26 березня 1871 р. було проведено вибори до Ради Паризької комуни - органу влади повсталих. Було обрано 86 депутатів, які почали працювати в дев’яти комісіях: військовій, внутрішніх справ і громадської безпеки, зовнішніх відносин, судовій, фінансовій, праці й обміну, харчування, освіти та громадських служб. Вищим органом була виконавча комісія, до складу якої увійшло по одній особі від кожної з дев’яти комісій. На базі цієї комісії 7 травня було створено Комітет громадського порятунку.

Наступного дня після свого проголошення Комуна оголосила скасування всіх наказів версальського уряду. Було введено виборність усіх посад, збільшено мінімальний розмір зарплати дрібним службовцям та її максимум.

Барикади Паризької комуни 1871 р.

Мерія Парижа після пожежі 1871 р.

За період 18-28 березня 1871 р. було знято облоговий стан у Парижі, скасовано військові суди, частини постійної армії розпущено, ліквідовано поліцію. Охорону громадського порядку було покладено на загони Національної гвардії.

У Декларації до французького народу, опублікованій 19 квітня 1871 р., Рада Комуни відстоювала право на автономне (самостійне, незалежне) управління Парижа і вважала, що така автономія має поширюватись на всі місцевості Франції. Принципом вільного комунального управління Декларація визнавала постійну участь громадян у справах Комуни, а тому вона турбувалася про реальне користування правом зборів і друку. Таким чином, Паризька комуна була адміністративною одиницею (комуною), у якій було реалізовано принцип самоуправління народу.

Будучи соціалістами за своїми поглядами, комунари насаджували соціалістичну ідеологію серед населення. Вони вірили, що їхні дії «оновлять світ», що саме Франція вторує людству шлях до світлого майбутнього. Тому не дивно, що в діяльності Комуни брало активну участь багато іноземних революціонерів, наприклад угорський робітник Лео Франкель, поляк Ярослав Домбровський та інші.

З’ясуйте причини виникнення Паризької комуни.

Згодом з допомогою вірних урядові військових частин Тьєр розгромив повстання в Ліоні, Марселі, Тулузі. Йому допоміг Бісмарк: він повернув частину військовополонених, дозволив збільшити регулярні війська до 130 тис. На черзі був Париж. 2 квітня версальці розпочали наступ на столицю, у травні оточили її з трьох боків, а 21 травня вдерлися до міста. Розгорнулися запеклі бої на вулицях і майданах.

Падіння Вандомської колони 1871 р.

Увійшовши в місто, урядові війська вчинили «кривавий тиждень» (21-28 травня). Комунарів витісняли з кожної барикади, вулиці, будинку. Щоб зупинити просування версальців, повсталі почали підпалювати будівлі. Унаслідок пожеж, що виникли, згоріли міська ратуша, міністерство фінансів, багато інших громадських і приватних помешкань. Жорстокість одних породжувала подібні дії з боку інших. Успіх урядових частин супроводжувався безжалісним нищенням повсталих. Версальці розстрілювали всіх полонених, у тому числі жінок і дітей. Понад двадцять трибуналів удень і вночі виносили звинувачувальні вироки. Кількість жертв перевищила 100 тис. Під враженням від пережитого влітку 1871 р. член Ради Комуни Е. Потьє написав вірш «Інтернаціонал», який незабаром став гімном соціалістів. Паризька комуна, що проіснувала 72 дні, завершила майже сторіччя французьких революцій, яке розпочала Французька революція 1789-1799 рр. Вона ще раз довела потребу політичного компромісу між урядом і народом.

Документи та матеріали

Паризька комуна - складне історичне явище. Її дійсна сутність залишилась незрозумілою для більшості сучасників. Дехто з них убачав у революційних подіях у Франції березня-травня 1871 р. продовження і завершення Французької революції кінця XVIII ст. Інші розглядали Комуну 1871 р. як відродження середньовічних міських комун. Деякі вважали її першим кроком до заміни великої централізованої держави дрібними самоврядними громадами. Були й такі публіцисти та соціологи, які стверджували, що революція 1871 р. у Франції прагнула ліквідації будь-якої державної влади, повного безвладдя.

Барикада після її захоплення урядовою армією під час «кривавого тижня»

Яку з наведених точок зору ви поділяєте? Поясніть чому. Висловте своє бачення цієї проблеми. Доберіть факти на підтвердження своїх роздумів.

5. Радикали при владі. Ж. Клемансо

Країна жила за Конституцією, ухваленою 1875 р., як парламентська Третя республіка. Главою держави був президент. Він обирався абсолютною більшістю Національних зборів строком на сім років і міг бути переобраний на будь-який новий термін. Конституція надавала йому право командувати армією і розпускати парламент.

Парламент складався з двох палат: верхньої (Сенату) і нижньої (Палати депутатів). До верхньої входили 300 сенаторів (225 з яких призначались на 9 років, а інші - довічно самими сенаторами). Палата депутатів обиралася на основі загального виборчого права. Рада міністрів призначалася президентом, але була підзвітною парламенту, хоча урядові акти мали іноді вищу силу від законів, ухвалених парламентом. Місцевого самоврядування практично не існувало. Згідно із законами 1876-1882 рр., посади мерів стали виборними. Реальна влада в департаментах належала префектам, призначеним урядом.

Жорж Клемансо

Керівники Третьої республіки вважали себе продовжувачами справи Французької революції. Тому своїм прапором Третя республіка затвердила трикольоровий прапор, а гімном - «Марсельєзу». 14 липня було проголошено національним святом - Днем взяття Бастилії.

Наприкінці XIX ст. у політичному житті країни точилася боротьба між монархістами та республіканцями. З початком XX ст. центральним питанням постала боротьба між поміркованими республіканцями (правими) та радикалами (лівими).

Партію радикалів було створено в 1881 р. Її лідером був Жорж Клемансо (1841-1929) з династії лікарів, сам лікар за фахом. Розум, бурхливий темперамент, мистецтво оратора сприяли тому, що Ж. Клемансо став політиком, а Партія радикалів, яку він очолював, була популярною серед міської буржуазії та селянства. Її програмними цілями були захист республіканського устрою, приватної власності, боротьба проти впливу церкви, вимога націоналізації великих монополій, уведення прогресивного податку на прибутки.

Документи та матеріали

«Схожі події відбувалися за всіх урядів, і ніхто не спроможний запобігти їм... Нехай же Палата депутатів висловиться, засуджує вона цю політику чи визнає, що заради успіху майбутніх соціальних перетворень ми зобов’язані вести боротьбу проти всіх революціонерів, які добиваються безладдя та насильства; нехай Палата скаже, чи згодна вона захищати разом з нами законність і порядок в ім’я реформ та проти революції», - заявив Ж. Клемансо, виступаючи в парламенті у травні 1908 р.

Які програмні цілі Партії радикалів відображала така позиція їі лідера?

Яскравим прикладом зрощування державного апарату та інтересів капіталу є справа, що отримала назву «Панама».

З ініціативи французького інженера Ф. Лессепса на початку 1880-х років для будівництва Суецького каналу було створено акціонерне товариство. Значна кількість французів, повіривши в успіх справи, придбала акції товариства. Будівництво виявилося тривалим, і в 1888 р. компанія оголосила про своє банкрутство. Тисячі акціонерів утратили вклади, тоді як керівництво компанії витратило на будівництво каналу лише 50 % зібраних коштів. Іншу частину коштів, як згодом з’ясувалося, було витрачено на підкуп посадових осіб: 150 депутатів парламенту, редакторів газет, державних чиновників, що дозволили випуск додаткових акцій. Але незважаючи на великий поголос, більшість депутатів, причетних до афери, було виправдано. Цікавим є й той факт, що втягнутими в аферу були і представники різних політичних партій від радикалів до монархістів.

Чому слово «Панама» стало синонімом шахрайства, хабарництва, продажності політичних діячів та урядовців?

Еміль Комб

Значну роль у політичному житті Франції відігравала соціалістична партія, яка з кінця XIX ст. була тісно пов’язана з робітничим рухом і мала досить значну фракцію в парламенті. Поряд з революційними та соціалістичними традиціями у Франції існували й стійкі монархічні та клерикальні (від лат. - «церковні») традиції. 1905 р. французькі монархісти організували свою політичну організацію «Французька дія». Її головним гаслом було «Геть республіку! Хай живе Франція! Хай живе король!».

Ще однією особливістю політичного життя країни була багатопартійність. На початку XX ст. у французькому парламенті було представлено близько десятка політичних партій та груп, але жодна не мала більшості, тому не могла сформувати уряд. Тільки об’єднавшись, вони могли сформувати коаліційний уряд. За двадцять років (1878-1898) у Третій республіці змінилося 25 урядових кабінетів. Практично кожен уряд при владі перебував 9-10 місяців.

Схарактеризуйте політичну систему Франції кінця XIX - початку XX ст.

На парламентських виборах 1902 р. перемогу здобув блок лівих сил, який об’єднав радикалів та соціалістів. Главою уряду лівого блоку став один з видатних французьких політиків та діячів радикальної партії Еміль Комб. Саме із цього часу й до початку Першої світової війни радикали відігравали провідну роль в усіх урядах. їхня політика була спрямована на демократизацію політичного життя в країні: церкву відокремлено від держави, а школу - від церкви, скасовано викладання теології у школах, проголошено свободу совісті, слова та рівність усіх культів. Введено Закон «Про робітничі та селянські пенсії», який запроваджував пенсії із 65-річного віку.

Таким чином, наприкінці XIX - на початку XX ст. у Франції остаточно утвердився республіканський устрій із сильною владою Кабінету міністрів. Спроби монархістів відновити монархічні форми правління зазнали невдач.

ПЕРЕВІРТЕ СЕБЕ!

1. Що відбулося раніше: початок франко-прусської війни чи Паризької комуни?

2. Ельзас, Лотарингія, Седан, Франкфурт-на-Майні. Що об’єднує ці історико-географічні назви?

3. Бісмарк і Наполеон III. З’ясуйте, що об’єднує їх, робить людьми однієї епохи.

4. Чи можна вважати події, що розпочалися в Парижі 18 березня 1871 р.: а) революцією; б) громадянською війною? Свій вибір поясніть.

5. Схарактеризуйте зовнішню та внутрішню політику Третьої республіки.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно