§ 19. СКАСУВАННЯ КРІПОСНОГО ПРАВА І ПРОВЕДЕННЯ РЕФОРМ 60-70-х рр.

1. Передумови реформи 60—70-х рр. XIX ст.

До середини XIX ст. почала проявлятися велика різниця між економічним і політичним розвитком Росії та Європи. Якщо на Заході вже завершувався промисловий переворот, то Росія переживала повільне становлення капіталістичного устрою.

У першій половині XIX ст. збільшилося вивезення сільськогосподарської продукції за кордон, зріс попит на неї всередині країни. Почали посилено освоюватися орні землі. Поміщики зменшували селянські наділи, у невеликих маєтках більше половини селян жили в садибах як дворові або наймити. З обезземелюванням селянські господарства розорювалися, а це призводило до зменшення доходів самого поміщика і державної скарбниці. Маєтки ставали збитковими і поміщики закладали їх. На розвиток промисловості грошей не вистачало. Лише 1851 р. будується перша залізниця між Москвою і Петербургом. Почали будувати пароплави, оновлювати військові металообробні підприємства. Оскільки більшість селянства була закріпачена, не було ринку вільних робочих рук, знижувався рівень життя населення, а з ним звужувався і внутрішній ринок для промисловості, не вистачало вільних капіталів для її розвитку.

Невдоволення у суспільстві зростало. Частина дворян, які пристосувалися до нових ринкових відносин і бачили у кріпосництві ганебне явище, демонстрували бажання вирішити селянське питання мирним шляхом. «Кликати Русь до сокири» і шляхом повстання звільнити селянство закликав М. Чернишевський. Поразка у Кримській війні виявила, як далеко пішли країни, де відбувався промисловий переворот: вони мали новітню зброю, паровий флот, який транспортував війська із Лондона до Криму швидше, аніж доходила російська піхота з Петербурга.

Олександр II

Загроза перетворення Росії на другорядну європейську державу вимагала докорінних перетворень. Міністр Олександра II П. Валуєв писав: «Я переконаний, що для змагання з Європою потрібні європейські засоби, як для війни потрібна європейська зброя». На відміну від колишніх спроб модернізації, коли запозичувалися деякі європейські досягнення, тепер перетворення повинні були зачепити всі сторони життя Росії, виходити з принципів особистої свободи громадян і ринкових відносин. Тільки така перебудова могла посприяти зближенню Росії і Заходу. Олександр І, який прийшов до влади після смерті Миколи І в 1855 р., був змушений почати докорінні реформи в Росії.

2. Скасування кріпосного права

Першим кроком на шляху до реформ стала ліквідація кріпосництва. Олександр II говорив: «Краще ми звільнимо селян зверху, аніж очікуватимемо, коли вони самі звільнять себе знизу».

Над проектом звільнення селян працював державний «Головний комітет у селянських справах», свої варіанти пропонували місцеві дворянські комітети. 19 лютого 1861 р. Олександр II підписав законопроекти: Положення і Маніфест про ліквідацію кріпосного права в Росії. 5 березня вони були опубліковані.

У Маніфесті проголошувалася особиста свобода селян:

- селяни перестали бути власністю поміщика;

- могли вибирати місце проживання;

- могли володіти власністю, укладати угоди, займатися будь-яким видом торгово-промислової діяльності;

- мали право вступати на службу, навчання.

Але автори проекту керувалися принципом поступовості у проведенні реформи:

- на невизначений термін зберігалася економічна залежність селянства;

- обмежувався вибір господарської діяльності;

- визнавалося право власності поміщика на всі його землі. Селяни одержували тільки садибу і польовий наділ;

- на дворічний період після реформи укладалася уставна грамота, яка регламентувала відносини поміщика і селян, їхні повинності, розміри наділів;

- селяни ставали тимчасовозобов’язаними: виконували встановлені законом повинності, доки не укладали з поміщиком угоди про викуп наділу.

Багато хто з поміщиків не поспішав відмовитися від звичних форм експлуатації. Навіть у 1881 р. 15% колишніх кріпаків все ще залишалися тимчасовозобов’язаними. Для визначення наділів країна поділялася на три зони: чорноземну, нечорноземну і степову. Для кожної встановлювався розмір польового наділу. Закон передбачав можливість урізання селянського наділу, якщо він перевищував установлену норму. Поміщик також мав право залишити собі кращі землі і ділянки. «Відрізки» на користь поміщика становили 18% надільного фонду, а в чорноземних губерніях, на півдні, у Нижньому Поволжі селянське землекористування скоротилося на 40%. Така система спричинила обезземелювання селян, вони були змушені орендувати ці «відрізки», вносячи за них високу платню або відробляючи поміщикові.

За садибу і наділ запроваджувався викуп. Розміри викупу перевищували вартість одержаної землі та повинні були забезпечити такі прибутки поміщика, які він одержував до реформи. Для пересічного селянина розмір викупу був величезний. Складаючи угоду про викуп, селянин вносив готівкою 20% від загальної суми, а 80% одразу платила держава. Упродовж 49 років борг із відсотками погашався щорічними викупними платежами. Для держави це було дуже вигідно. Вже до 1881 р. вона не тільки повернула витрачений кредит, а й одержала 80 млн карбованців прибутку.

Важливою складовою частиною реформи стало зміцнення сільської общини. Надільна земля перебувала у колективній власності общини, її не можна було продати; ведення господарства регулював колектив. Збереження общини відображало традиційний уклад російського села. З її допомогою селяни захищалися від голоду, стихійних лих, від свавілля поміщика. Це було вигідно для держави, бо пов’язані круговою порукою селяни забезпечували збирання податків, викупних платежів. Якби не община, була б потрібна ціла армія чиновників для врядування на селі. Вихід із общини був не заборонений, але дуже важкий. Сільська община з її колективним сходом, круговою порукою, вірою в богообраність царя повинна була стати ще однією опорою для самодержавства в його боротьбі із революційними республіканськими настроями в суспільстві. Реформа 1861 р. визначила шляхи економічного розвитку російського села та соціальні відносини в ньому більш, ніж на сорок років.

3. Державний устрій Росії у пореформений період

Скасування кріпосного права неминуче породжувало потребу оновити весь державний устрій Росії, провести ліберальні перетворення.

1864 р. було проведено земську реформу. У повітах і губерніях запроваджувалися всестанові органи місцевого самоврядування - земства. До їхньої компетенції належали: розвиток місцевого господарства, початкової освіти, медичного обслуговування, благоустрій, розподіл державних податків і місцевих зборів. Двоступеневі вибори з майновим цензом забезпечували перевагу у земствах ліберального дворянства. Не маючи достатніх коштів, земства багато зробили для піднесення культури, охорони здоров’я, освіти, будівництва шляхів, організації торгівлі, наймали агрономів, ветеринарів для допомоги селянам. Держава переклала на земства чимало обов’язків: ведення статистики, допомогу при епідеміях, голоді тощо.

Частина лібералів, що об’єднались у земствах, вимагала створити централізовану земську установу, а наприкінці 70-х рр. деякі з них почали виступати за встановлення конституційного ладу, обмеження влади царя. І хоч їхні вимоги не були виконані, земства перетворилися на важливі осередки суспільного життя в Росії.

Не менше значення мала міська реформа 1870 р. В містах була дозволена система міського самоуправління. Обрані на основі майнового цензу міська дума і міський голова вели господарчі справи щодо благоустрою міста, розвитку транспорту, будівництва житла і т. ін.

Важливе значення мала судова реформа 1864 р. В основу її були покладені принципи рівності всіх перед законом, незалежності суду від адміністрації, змагальності у суді прокурора і адвокатів. Запроваджувався суд присяжних. Це давало змогу судам виголошувати вироки, що часом суперечили інтересам влади. Судові засідання набували гласності, звіти про них друкувалися в газетах. У Росії сформувалася незалежна ліберальна адвокатура - присяжні повірені, які захищали в суді права людини.

Однак для селян створювалися особливі волосні суди, де збереглися тілесні покарання; у політичних процесах держава сама визначала міру покарання; посадові злочини були непідсудні загальним судам.

У 1863-1864 рр. проводилась військова реформа. В армії вводилися нові статути, скасовувалися тілесні покарання, запроваджувалася загальна військова повинність. Призову до війська підлягали всі чоловіки, які досягли 21 року, терміном на шість, на флоті - сім років. Завдяки такому порядку регулювалась чисельність армії у мирний та воєнний час, створювався резерв для сильної армії у разі війни. Хоча зберігалася в ній і давня традиція формувати офіцерський корпус переважно із дворян.

4. Значення реформ 60-70-х рр.

Сучасники називали 60-70-ті рр. «епохою великих реформ». З початком перетворень перед країною відкрився шлях розвитку нового, більш демократичного, суспільства. Реформи давали можливість Росії прискорити промисловий переворот, розпочати створення індустріального суспільства, формування правової держави.

Однак епоха реформ не створила надійних умов для завершення перетворень. Реформи проводила держава згори: насамперед ставилася мета пристосувати існуючий у Росії режим до нових умов. Відтак вони мали половинчастий характер. Росія залишалася самодержавною монархією, Олександр II категорично відмовлявся створити загальноросійські представницькі збори. Зберігалися дворянська власність на землю, станові привілеї дворянства, майнові і громадянські обмеження селянських прав.

Висновки

Суперечності суспільного життя, криза, в яку потрапила Росія після Кримської війни, стали причиною проведення реформ у 60-70-ті рр.: скасування кріпосного права, оновлення державного устрою завдяки земельній, міській, судовій, військовій реформам. Реформи відкривали шлях для створення суспільства, що ґрунтувалося на засадах особистої свободи людини. Однак реформи виявилися половинчастими, незавершеними, оскільки не мали широкої соціальної бази і здійснювались державою згори. Непорушним залишався принцип самодержавства, його контроль за всіма сферами життя Росії.

Запитання і завдання

1. Що зумовило реформи 60-70-х рр. у Росії?

2. Розкажіть про реформи 60-70-х рр.

3. Назвіть суперечності реформ 60-70-х рр. Що їх спричинило?

Документи та матеріали

Із промови Олександра II в Державній раді 28 березня 1861 р.

«Справу про звільнення селян, яка надійшла на розгляд Державної ради, за важливістю своєю я вважаю життєвим для Росії питанням, від якого залежатиме розвиток її сили і могутності...

Повторюю, і це моя неодмінна воля, аби справа ця тепер же була закінчена. Ось уже чотири роки, як вона ведеться і збуджує різноманітні побоювання й очікування як серед поміщиків, так і селян. Будь-яке подальше зволікання може бути згубним для держави.

...Це перетворення не може здійснитися без деяких жертв з їхнього боку усе намагання моє полягає в тому, щоб жертви ці були як можна менше обтяжливими і тяжкими для дворянства.

Я сподіваюсь, панове, що під час розгляду проектів... ви переконаєтеся, що все, що можна було зробити для захисту вигоди поміщиків - зроблено, якщо ж ви вважатимете за потрібне в чому-небудь змінити чи щось додати до запропонованої роботи, то готовий прийняти ваші зауваження; але прошу тільки не забувати, що основою всієї справи має бути поліпшення побуту селян і поліпшення не на словах тільки і не на папері, а насправді...»

Хрестоматия по истории СССР. - М., 1952. - Т. III. - С. 67-68.

1. Чому Олександр II наполягав на прискоренні реформ?

2. Який найголовніший принцип закладено у проект реформ?

Запам’ятайте дати

1861 р., 19 лютого - підписання Маніфесту і Положення про скасування кріпосного права

1864 р. - земська, судова реформи

1870 р. - міська реформа

1874 р. - завершення військової реформи

скачать dle 11.0фильмы бесплатно

 

Даний матеріал відноситься до підручника "Всесвітня історія 9 клас Білоножко", створено завдяки МІНІСТЕРСТУ ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ (МОН)