§ 5. Франція в період Реставрації Бурбонів і Липневої монархії

• Якими були причини й наслідки політичних і соціально-економічних змін у Франції в 1789-1815 рр.?

1. Франція в період Реставрації

У 1815 р. переможена, принижена й тимчасово окупована ворогом, утомлена від революцій і воєн, Франція найбільше жадала миру й спокою. Такою побачили свою батьківщину представники династії Бурбонів, які поверталися з еміграції після бурхливих років Французької революції та епохи Наполеона І.

Історики виокремлюють першу (від зречення Наполеона Бонапарта й до початку Ста днів) і другу (від остаточної поразки Наполеона під Ватерлоо й до липня 1830 р., коли у Франції відбулася революція) Реставрацію.

Після першого зречення імператора Наполеона І на трон було запрошено Людовіка XVIII з династії Бурбонів, брата страченого Людовіка XVI.

Сенат запропонував королю проект нової конституції — суспільного договору між французькою нацією та монархом. Однак Людовік XVIII не погодився з ним і влітку 1814 р. оприлюднив власний варіант конституції — королівську хартію, що встановлювала у Франції конституційну монархію. Усіх громадян було проголошено рівними перед законом; визнано свободу віросповідання, при цьому католицизм отримував статус державної релігії; допускалися свобода слова й друку. Король став особою священною й недоторканною. Монарх був главою держави й очолював виконавчу владу, він також уособлював правосуддя й був верховним головнокомандувачем; королю нарівні з двопалатним парламентом (палата перів, що формувалася королем, і палата депутатів, обрана громадянами, які мали право голосу) належала законодавча влада, він мав виняткове право на законодавчу ініціативу.

Реставрація (від латин. restauratio — відновлення) — період в історії Франції, що тривав від 1814 до 1830 р., коли на королівський трон повернулися представники династії Бурбонів.

Карикатура на повернення Бурбонів до Франції. 1815 р.

Після Ста днів Наполеона І Людовік XVIII улітку 1815 р. посів трон за підтримки союзних держав — переможниць Наполеона. Те, що король повертався до влади в обозі іноземних армій, справило на французів гнітюче враження. Спочатку за бажанням країн-переможниць Людовік XVIII призначив прем’єр-міністром відомого дипломата Шарля Моріса Талейрана, але за декілька місяців замінив його герцогом Арманом Рішелье. До речі, з 1803 до 1814 р. герцог Рішельє жив в Одесі. Був, зокрема, її градоначальником, керував спорудженням Одеського морського порту.

Разом із Бурбонами до країни повернулися з еміграції тисячі дворян, які вимагали розправи над політичними діячами часів революції та Наполеона Бонапарта, відновлення своїх феодальних прав і привілеїв.

У країні, особливо на півдні, почався терор проти тих, кого вважали якобінцями й лібералами. Однак повне повернення до минулого було вже неможливе. Режим Реставрації визнав зміни в розподілі землі, що відбулися, починаючи з часів революції 1789 р. Поверталися титули, зокрема й отримані за правління Наполеона І.

Засновані Наполеоном установи продовжували діяти й у період Реставрації. На своїх місцях залишалися керівники провінцій, зберігалися міністерства, поліція, основи оподаткування, Кодекс Наполеона, суди й навіть орден Почесного легіону. Також залишилася «наполеонівська» система організації армії, шкільної та університетської освіти, конкордат з Папою Римським і багато іншого.

Загалом період Реставрації Бурбонів був досить суперечливим. У ці роки відбулися позитивні зрушення в економіці, відновлено престиж Франції за кордоном, також було створено чимало романтичних творів у французькій літературі й мистецтві. Однак спроби Бурбонів поєднати відновлену монархічну форму правління з революційними надбаннями французів зазнали цілковитої невдачі. На поступливого й поміркованого короля Людовіка XVIII тиснули прихильники відновлення необмеженої монархії на чолі з молодшим братом короля, графом Д’Артуа. Їхні плани виявилися нереальними, адже революційний досвід нації й зміни, що відбулися в країні внаслідок революції 1789 р., епохи Наполеона І та подальших подій, унеможливлювали нав’язування французам влади, яка б ігнорувала їхні громадянські права.

Восени 1824 р. помер Людовік XVIII, і трон посів його брат, 76-річний граф Д’Артуа, під іменем Карл X.

Ф. Жерар. Карл X. 1825 р.

Громадянські права — права та свободи, які забезпечують можливість участі в громадському й політичному житті суспільства.

Він був одіозною постаттю як за своїми людськими якостями, так і за політичними поглядами й діями.

Новий король виявився справжнім політичним лихом для країни. Не надто розумний, але наділений великою силою волі, він свого часу спільно з Марією-Антуанеттою плів інтриги проти революції, а після втечі з Франції очолював емігрантів з числа дворян і духовенства. Після повернення з еміграції граф Д’Артуа разом із найзатятішими прихильниками відновлення абсолютної монархії вимагав помсти й відплати учасникам революції та соратникам Наполеона.

Навесні 1825 р. був опублікований королівський закон, який установлював майже необмежене панування церкви в царині освіти й культури. Почалося вилучення й спалення «шкідливих» книжок. Хвилю обурення в буржуазних колах викликав «закон про мільярдну винагороду емігрантам», за яким усі колишні землевласники отримували грошову винагороду, що у 20 разів перевищувала дохід від конфіскованих у них у 1790 р. земель. Також був виданий закон, який передбачав жорстку цензуру й судове переслідування преси. Політичні репресії супроводжувалися економічною кризою 1827 р. Невдоволення Бурбонами охопило широкі верстви населення й навіть нижню палату парламенту. Уряд розпустив «бунтівну» нижню палату, але нові вибори дали ще більшу перевагу опозиції до Карла X. Король вирішив тимчасово відступити й відправив у відставку уряд, призначивши на початку 1828 р. новий кабінет на чолі з поміркованим монархістом Мартиньяком. Новий уряд обмежив вплив церкви в царині освіти й послабив цензуру. У результаті ним були незадоволені як ліберальна опозиція (через половинчастість реформ), так і ультрароялісти (через «підрив основ» суспільства). Карл X відправив уряд у відставку й сформував новий на чолі з ультрамонархістом Полиньяком. Буржуазія, а також конституціоналісти-роялісти гучно висловлювали обурення з приводу реакційного складу уряду Полиньяка. Наляканий король довго не наважувався скликати парламент. Лише на початку 1830 р. була відкрита чергова сесія парламенту. У своїй промові Карл X кинув виклик опозиції, висловив погрози критикам уряду. Ліберальна опозиція, обурена промовою короля, зажадала від нього відставки уряду.

Розгніваний король негайно видав указ, що переривав сесію. Карл X вирішив розпустити палату, у якій опозиція поводилася занадто сміливо, і призначити нові вибори. У травні був оприлюднений указ про розпуск палати, призначення виборів і скликання нового складу палати на серпневу сесію.

Цей указ викликав обурення в широких колах буржуазії. У результаті виборів ліберальна опозиція знову опинилася в більшості.

2. Революція 1830 р.

Після поразки на виборах уряд зважився на відкрите порушення конституційної хартії, згідно з якою законодавча влада здійснювалася королем спільно з палатою перів і палатою депутатів. 26 липня 1830 р. з’явилися королівські укази, які були актом одноосібної волі Карла X. У королівських указах оголошувалися недійсними щойно проведені вибори, установлювалася жорстка цензура в пресі та вводився новий виборчий закон, що передбачав надання виборчого права тільки великим землевласникам і позбавлення його промисловців і торговців (кількість виборців зменшувалась утричі); палата депутатів позбавлялася законодавчої влади й мала лише дорадчий голос. Ліберальна опозиція сприйняла рішення короля як державний переворот з метою узурпації ним влади й відродження дореволюційних феодальних порядків.

Карл X та його оточення були переконані, що масового соціального вибуху не відбудеться, а з поодинокими акціями протесту уряд легко впорається. Самовпевненість уряду Реставрації посилювалась успіхами в колоніальній війні Франції проти Алжиру.

• Розгляньте ілюстрацію. Який висновок Ви можете зробити щодо реакції на королівські укази представників різних верств парижан?

І. Беланже. Читання опублікованих 26 липня в газетах указів короля. Літографія 1831 р.

Тільки-но парижани дізналися про укази Карла X, місто збурилося. Вулиці столиці, де майже не було військ, заполонили люди, готові до активних протестів.

27 липня 1830 р. в Парижі розпочалося стихійне збройне повстання, що стало початком Липневої революції. На вулицях з’явилися триколірні прапори республіки та барикади. Війська, які протистояли майже беззбройним і неорганізованим повстанцям, зуміли до вечора того ж дня їх розсіяти. Уряд був упевнений, що повстання придушено.

Наступного дня боротьба поновилася. До повстанців приєдналася національна гвардія. Після запеклих боїв повстанці захопили висоти Монмартра й підняли там триколірний прапор. Захопивши ратушу, вони почали наступ на королівський палац. Жінки не відставали від чоловіків: вони влаштовували перев’язочні пункти, витягали поранених, билися на барикадах. До повстанців почали приєднуватися ветерани республіки й імперії, студенти, адвокати, журналісти; подекуди на їхній бік переходили солдати. Майже кожен десятий житель Парижа брав участь у боях.

29 липня повстанці атакували Дувр, який захищали швейцарські найманці, і здобули палац. Париж був у руках повстанців. Того ж дня Карл X скасував свої попередні укази, однак було вже запізно: повстанці захопили останній оплот монархії — палац Тюїльрі.

Колишні депутати й члени ліберальної опозиції обрали муніципальну комісію, яка виконувала роль тимчасового уряду. Найкращою кандидатурою на трон ліберали вважали Луї Філіппа — герцога Орлеанського, найближчого родича Бурбонів.

2 серпня Карл X зрікся престолу й відплив до Англії. Влада перейшла до тимчасового уряду, створеного депутатами ліберальної опозиції, який очолили вожді лібералів — банкір Жак Лафіт і генерал Лафайєт. Хоча більшість учасників революції боролася за республіку, результатом революції стала конституційна монархія.

Луї Філіпп Орлеанський спочатку був проголошений намісником, а 7 серпня 1830 р. на об’єднаному засіданні палати депутатів і палати перів парламенту — королем Луї Філіппом І.

3. Липнева монархія

Три славні дні, як образно назвали революцію французи, поставили крапку в історичному змаганні між дворянством і буржуазією. Дворянство (у минулому — перший стан) поступилося місцем на політичному олімпі буржуазії. Утіленням нової ситуації був сам Луї Філіпп І — великий фінансист і лісопромисловець, «король-буржуа».

Ф. К. Вінтергальтер. Луї Філіпп І. 1841 р.

На відміну від конституційної хартії 1814 р., «дарованої» французам королем, хартія 1830 р. була визнана невід’ємним надбанням французької нації.

За Луї Філіппа І фінансова аристократія здобула високі посади в апараті держави, отримувала державні субсидії, різні пільги й привілеї, які надавалися залізничним і комерційним компаніям. Усе це було тяжким тягарем для бюджету, у якому за Липневої монархії дуже бракувало грошей, унаслідок чого неухильно зростав державний борг. Державні позики, на які зголошувався уряд для «залатування дірок» у бюджеті, давалися під великі відсотки й були джерелом збагачення для одних і ризиком банкрутства й розорення для інших. Збільшення державного боргу посилювало політичний вплив фінансової аристократії на уряд і робило його залежним.

Серйозним випробуванням для влади стали Ліонські повстання 1831 і 1834 рр. Причиною повстання робітників і дрібних ремісників, зайнятих у шовкоткацькому виробництві м. Ліона в 1831 р., стала відмова власників мануфактур прийняти нові, вищі розцінки ткацьких робіт, підготовлені змішаною комісією з підприємців і ткачів. Повсталі робітники на декілька днів вибили урядові війська з міста, але зрештою повстання було придушено. Натомість повстання 1834 р. висувало більшою мірою політичні вимоги: демократичні свободи, установлення республіки, право на створення робітничих асоціацій тощо. Цей виступ, так само, як заворушення в Сент-Етьєні, Греноблі, Парижі та деяких інших містах, був придушений урядовими військами.

• Проаналізуйте схему. Наскільки, на Вашу думку, були важливими новації, запроваджені конституційною хартією 1830 р., порівняно з хартією 1814 р.?

У зовнішній політиці Липнева монархія відновила розпочате ще за Карла X завоювання Алжиру. Алжирці виявилися завзятими воїнами, але перевага французької армії в сучасному озброєнні призвела до того, що в 1847 р. Алжир був завойований і став однією з найбільших колоній Франції.

У другій половині 40-х років XIX ст. у Франції, як і в інших промислових країнах світу, розпочалася економічна криза, яка супроводжувалася різким скороченням виробництва, розхитуванням грошової системи та гострою фінансовою кризою. Державна скарбниця була не здатна забезпечити видатки уряду; країною прокотилася хвиля банкрутств.

В опозиції до режиму Липневої монархії опинилися ліберальна інтелігенція, робітники, фермери, значна частина підприємців.

Опозиція, що гуртувалася довкола впливових ліберальних газет, улітку 1847 р. розпочала широку кампанію публічних політичних бенкетів. Замість тостів на бенкетах виголошували промови з вимогою політичних і соціальних реформ.

Бенкетна кампанія охопила всю країну: у вересні жовтні 1847 р. відбулося майже 70 бенкетів, у яких узяли участь 17 тис. французів. Бенкетна кампанія стимулювала боротьбу за виборчу реформу в різних регіонах Франції. У 1848 р. країна опинилася на порозі третьої революції (починаючи з кінця XVIII ст.).

• Проаналізуйте наведені в діаграмі статистичні показники. Наскільки, на Вашу думку, серйозною постає з цих показників криза? Які верстви населення зазвичай зазнають найбільш дошкульного удару в результаті економічної кризи?

Статистичні показники проявів економічної кризи в середині XIX ст. у Франції (на скільки відбулося скорочення, %)

• Порівняйте оцінки режиму Липневої монархії та особисто короля Луї Філіппа І, представлені сучасниками тих подій. Чи є ці оцінки подібними? Від чого, як Ви вважаєте, могло залежати ставлення історика й художника до подій у країні?

«Я ніколи не розглядав революцію 1830 р. як перемогу одного класу нації над іншими класами, але бачив у ній завоювання безпеки для всіх шляхом збереження й розвитку конституційного режиму. ...Я нічого не розумів у тій шаленій опозиції, яку дуже розумні й патріотично налаштовані люди протиставляли найбільш розумному й найбільш патріотичному з усіх королів, яких будь-коли мала Франція».

Огюстен Тьєррі, французький державний діяч та історик (Далин В. М. Историки Франции ХІХ-ХХ вв. — М.: Наука, 1981. —С. 31-32)

Карикатура на Луї Філіппа І, зображеного в образі обжерливого Гаргантюа, героя сатиричного роману Ф. Рабле. 1831 р.

1814-1830 рр. — період Реставрації Бурбонів.

Липень 1830 р. — Липнева революція у Франції.

1830-1848 рр. — Липнева монархія.

1. Поясніть історичне поняття «Реставрація Бурбонів» і назвіть часові рамки цього періоду в історії Франції.

2. Які політичні сили домінували у Франції в період Реставрації Бурбонів?

3. Якими були причини революції 1830 р.? Що спільного й що відмінного, на Вашу думку, між причинами Французької революції XVIII ст. та Липневої революції 1830 р.?

4. Французький історик і художник, сучасник Липневої революції, Леон Коньє символічно зобразив три славні дні революції 1830 р. Чому, на Вашу думку, змінювався вигляд прапора? Які події революції символізує перший прапор, які — другий, а які — третій?

5. Які Ви можете назвати досягнення та втрати, що випали на долю Франції в період Липневої монархії?

Л. Конье. Три славні дні революції 1830 р. XIX ст.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно