§ 21. РОБІТНИЧИЙ І СОЦІАЛІСТИЧНИЙ РУХ У КРАЇНАХ ЄВРОПИ

1. Соціальні утопії першої половини XIX ст.

Історія соціалістичних теорій сягає глибокої давнини. У процесі розвитку цивілізації виникали все нові й нові ідеї про побудову суспільства, заснованого на засадах загальної рівності, відсутності експлуатації людини людиною. Промисловий переворот в Англії і революції у Франції та США утвердили нові капіталістичні відносини у перші десятиліття XIX ст. Ідеї Просвітительства, які обґрунтували необхідність перетворень, зрештою дістали вияв у повсякденному житті. Однак у дійсності революції не принесли очікуваної свободи, не утвердили в суспільстві принципи і норми демократії. Французька революція, особливо якобінська диктатура, підірвали людську віру в ідею створення справедливого суспільства. У період раннього капіталізму залежність робітника від підприємця була відносною, оскільки перший міг мати дрібну власність і завдяки їй існувати. З розвитком і розширенням капіталізму в Європі ця залежність стає повною. Тепер в основі протиріч між робітником і наймачем лежать як економічні, так і політичні фактори, що виводять на арену боротьби дві соціальні групи - буржуазію і пролетаріат. Мрія робітників про «справедливе суспільство» підштовхнула європейських мислителів до створення соціалістичних і комуністичних теорій. Слова «соціалізм» і «комунізм» з’явилися в Європі у 30-ті рр. XIX ст. у працях французьких мислителів, які викривали вади капіталістичних відносин у зародку і як альтернативу висували нові, кращі, на їхню думку, проекти суспільного устрою. Нове справедливе суспільство повинне було базуватись не на приватній власності підприємців і землевласників, а на суспільній, соціалістичній власності на основні засоби виробництва.

Анрі де Сен-Сімон

Шарль Фур’є

Представниками соціалістичної думки початку XIX ст. були Сен-Сімон, Оуен і Фур’є.

Головним джерелом народних бідувань Анрі де Сен-Сімон (1760-1825) вважав приватну власність. Критика капіталізму, згідно з трактатом «Про промислову систему», зводилася до викриття влади грошей, експлуатації, лицемірства й обману. Реформізм Сен-Сімона мирний, він виключає насильство.

Шарль Фур’є (1772-1837) у 30-ті рр. XIX ст. вирішив стати соціальним реформатором, вважаючи, що сучасне йому суспільство недосконале. Своє світобачення він описав у творі «Новий промисловий і суспільний світ». Основою майбутнього мислитель бачив асоціацію у вигляді промислового колективу.

Роберт Оуен (1771-1858), на відміну від Сен-Сімона і Фур’є, був не тільки теоретиком, а й практиком. Він здійснив спробу поліпшити становище робітників. Головний теоретичний висновок Оуена: приватна власність є причиною зла і бідувань народу. У ній, на думку мислителя, поєднуються усі людські вади - спокуса, обман, шахрайство. Зі зміною приватної власності на колективну зміниться лад, перетворившись на суспільство сімейних общин і комун, зайнятих у виробництві.

В середині XIX ст. почалися спроби впровадження соціалістичних учень у робітничий рух. Цей напрям дістав назву «робітничий комунізм». Більшість його ідеологів визнавала революцію єдиним способом звільнити людство від експлуатації. Представниками цього напряму були О. Бланкі та В. Вейтлінг.

Роберт Оуен

Луї Бланкі

Огюст Бланкі (1805-1881) за світоглядом був комуністом. Головним методом досягнення світлого майбутнього - комунізму і ліквідації капіталізму вважав революційну змову невеликої групи змовників - професійних революціонерів.

На Думку Вільгельма Вейтлінга (1808-1871), причина всіх людських нещасть криється у несправедливому розподілі суспільних багатств. Зрівнявши всі прошарки суспільства, можна встановити загальне щастя. Головною перепоною для його встановлення є гроші. Нове суспільство, за Вейтлінгом, повинне являти собою об’єднання усього людства у «великий сімейний союз». Прийти до нього можна тільки через стихійний народний бунт. Вейтлінг вважав, що, чим гірше становище трудящих, тим швидше вони будуть готові до протесту проти існуючого ладу.

2. Поширення соціалістичних ідей у 50-60-ті рр. XIX ст.

У 50-60-ті рр. у зв’язку із завершенням промислового перевороту у більшості європейських держав з’являються нові проекти соціалістичного перевлаштування суспільства. Однією з моделей суспільного перевлаштування є «теорія компромісу», що заперечувала прояв будь-якого насильства. Яскравим представником цього напряму був відомий французький мислитель П’єр-Жозеф Прудон.

Прудон П’єр-Жозеф (1809-1865) виходець із селянської родини, він пройшов тяжкий життєвий шлях. Працюючи у друкарні складальником, сам набирав свої праці. Головною у його дослідженнях стала проблема власності. Капіталізм і комунізм у чистому вигляді Прудон не визнавав, вважаючи їх потворами цивілізації. Різниця між ними полягає тільки в тому, як ідеться у головній праці філософа «Система економічних суперечностей, або філософія злиднів», що капіталізм зумовлений ходою історичного розвитку, а «комунізм - є вигадкою, що не матиме реального втілення». Тому і до капіталізму, і до комунізму він ставився украй вороже.

Головним винуватцем усіх суспільних негараздів мислитель вважав державу. Прудон гадав, що йому вдалося створити «третю форму суспільства - синтез спільності і власності», що заперечувала як революційну боротьбу пролетаріату, так і соціальні перетворення буржуазії.

Ідеї Прудона підтримав представник російського народництва Михайло Бакунін (1809-1865). Познайомившись у 40-ві рр. XIX ст. із західноєвропейськими ідеологами «робітничого комунізму», він приєднався до робітничого руху. На початку 60-х рр. він став одним із організаторів європейського анархічного руху. Анархічний соціалізм мислитель вважав єдиним засобом позбавити народ від гніту, відтак висловлювався проти будь-якої форми державності.

У 50-ті рр. XIX ст. значну роль у робітничому і соціалістичному русі відігравали німецькі теоретики.

Фердинанд Лассаль (1825-1864) розробив учення про порятунок робітничого класу від капіталістичної дійсності на основі створення політичної партії, що бореться легальними, а не революційними методами, користується загальним виборчим правом, щоб мати робітниче представництво у парламенті. Основу суспільства повинні складати робітничі союзи-асоціації.

Новий підхід до поєднання соціалістичної ідеї і робітничого руху знайшов відображення у діяльності Карла Маркса.

Карл Маркс (1818-1883) народився у Трірі (Рейнська провінція Пруссії) в родині адвоката. Здобув освіту в Боннському і Берлінському університетах. 1841 р. в Ієнському університеті одержав ступінь доктора філософії. Відмовившись від викладацької кар’єри в університеті, зайнявся політичною діяльністю. Від 1844 р. починає розробляти теорію соціалістичної революції, піддаючи критиці раніше розроблені концепції, насамперед ідею «соціальних реформ» Прудона. 1847 р. спільно з Ф. Енгельсом створив першу комуністичну організацію - Союз комуністів.

Спроба створити пролетарські та комуністичні організації в Європі закінчилася переслідуванням Маркса з боку урядів Пруссії, Франції, Англії.

Карл Маркс

Розробляючи комуністичну теорію, Маркс одночасно аналізував становище трудящих мас, критикував існуючі порядки.

Вивчення економічних відносин і критика капіталістичного способу виробництва, які лягли в основу марксистського вчення, були розкриті у найвідомішому його творі - «Капітал», в якому пропонувалось через здійснення пролетарської революції і встановлення диктатури робітничого класу збудувати справедливе суспільство - комунізм. Ця теорія була популярно викладена в «Маніфесті Комуністичної партії».

Маркс вважав, що незабаром капіталізм заступить нове, досконаліше, позбавлене приватної власності суспільство - комуністичне, і «могильником» капіталізму стане пролетаріат.

3. Утворення і діяльність Міжнародного товариства робітників. І Інтернаціонал

Прагнучи поліпшити свої права, робітники поряд із профспілками почали створювати політичні організації. Наприкінці вересня 1864 р. у Лондоні почали працювати збори, скликані керівниками лондонських тред-юніонів - Дж. Оджером та У. Крімером. У їхній роботі взяли участь представники німецького, польського та ірландського робітничих рухів. У промовах робітники висловлювали прагнення підготувати умови для діяльності своєї міжнародної організації. Рішення зборів оформити утворення Міжнародного товариства робітників та обрання виконавчого комітету у складі 30 чоловік поклали початок формуванню першої пролетарської організації. Виконавчий комітет, який очолив К. Маркс, дістав назву Генеральної ради. Штаб-квартира Міжнародного товариства розмістилася в Лондоні. Лідери товариства чітко уявляли собі, що між боротьбою робітників за свої права і соціалістичними ідеями більшої частини ідеологів руху лежить безодня. Різні точки зору створювали можливість пошуку оптимальних шляхів досягнення поставленої мети робітничим класом, тому до складу Ради увійшли як найрадикальніші сили в особі прибічників Мадзіні й Маркса, так і помірковані реформісти - прибічники британського профспілкового руху - тред-юніонізму, однодумці Ф. Лассаля, П. Прудона, представники інших течій.

Під керівництвом К. Маркса почали розроблятися перші програмні документи й оформлюватися Міжнародне товариство робітників, що пізніше дістало назву І Інтернаціоналу. В процесі створення Установчого Маніфесту лідерам товариства довелося зіткнутися з діаметрально протилежними думками про форми боротьби робітничого класу - від поміркованого реформаторського соціалізму до вимог терору та насильства. Головним гаслом статуту стало висловлювання «Пролетарі всіх країн, єднайтеся!». Малося на увазі, що наймані робітники-пролетарі всіх країн повинні відкинути свої національні інтереси і об’єднатися для скинення влади капіталістів і створення всесвітньої держави диктатури пролетаріату. На думку засновників товариства, пролетаріат мусить перейти від економічних вимог до завоювання політичної влади шляхом пролетарської революції. Для організації цієї боротьби необхідно було створити пролетарську партію.

Особливу позицію займали в Інтернаціоналі прибічники М. Бакуніна. Російський революціонер-анархіст не сприймав будь-якого насильства з боку держави, навіть якщо б ця держава була робітничою, пролетарською, тому він був категорично проти зафіксованого в документах І Інтернаціоналу принципу держави диктатури пролетаріату. Виступав Бакунін і проти єдиної пролетарської партії з її жорсткою дисципліною. Він повів відчайдушну боротьбу проти однодумців Маркса. В 1872 р. Бакуніна було виключено з організації.

У межах І Інтернаціоналу К. Маркс та його однодумець Ф. Енгельс вели нещадну теоретичну боротьбу проти всіх тих, хто мав власну думку щодо можливостей подальшого розвитку соціалістичного робітничого руху - англійських тред-юніонів, прибічників Ф. Лассаля та П. Прудона. Маркс учив своїх послідовників нетерпимо ставитись до всіх інакомислячих, навіть якщо вони за кінцеву мету теж мали побудову комуністичного суспільства.

Від початку 70-х рр. політичне й економічне становище в світі стабілізувалося. Робітники, задоволені зростанням заробітної плати, почали відходити від організованого І Інтернаціоналом робітничого руху. Особливо тяжким стало становище І Інтернаціоналу після розгрому Паризької комуни. Уряди країн Європи почали усвідомлювати смертельну небезпеку соціалістичної ідеології, поєднаної з гаслом про необхідність насильницького захоплення влади. Під загрозу ставилось не тільки існування законної державної влади, а й принципи приватної власності.

Фрідріх Енгельс

Державні лідери здійснили ряд заходів, спрямованих проти соціалістів. Деякі з лідерів соціалістичного руху були заарештовані.

Одночасно посилився й вплив на робітничий рух тих політичних організацій, які не приймали ідей І Інтернаціоналу. Англійські тред-юніони виступали за обмеження боротьби робітників тільки організованими виступами за поліпшення їхнього економічного становища. Лідери тред-юніонів вважали, що, підписавши компромісні угоди з окремими підприємцями, вони зможуть добитися більше для робітників, ніж закликаючи їх до непримиренної класової боротьби. Активно виступали проти Інтернаціоналу і прибічники М. Бакуніна - анархісти. Церкви різних релігійних конфесій створювали християнські робітничі організації. В країнах світу почали виникати робітничі організації, лідери яких намагались обмежити боротьбу тільки потребами національного пролетаріату, за створення самостійних національних робітничих партій. К. Маркс відчув, що починає втрачати контроль над робітничим рухом. Тому в 1876 р. за його ініціативою було прийняте рішення про розпуск І Інтернаціоналу. В 1883 р. К. Маркс помер.

4. II Інтернаціонал

Протягом 23 років не існувало єдиної міжнародної організації робітників. Окремі робітничі і соціалістичні організації існували по всьому світі, самостійно визначаючи методи своєї роботи. Лише 1889 р. Ф. Енгельс ініціював скликання в Парижі конгресу, який проголосив створення II Інтернаціоналу. Ця організація продовжила безкомпромісну боротьбу «за права робітничого класу», започатковану І Інтернаціоналом. Боротьба була по-справжньому безкомпромісною, оскільки, на вимогу Енгельса, в організацію не приймали представників тих робітничих організацій, які не визнавали те чи інше положення офіційної ідеології II Інтернаціоналу - марксизму. Однак такі організації продовжували існувати за межами II Інтернаціоналу, а в самій організації постійно виникали ідеї про необхідність переглянути (ревізувати) ту чи іншу ідею Маркса у відповідності із потребами розвитку світу, що змінився.

Після смерті Енгельса спроби переглянути деякі положення марксизму посилились. Соціал-демократичний рух розпадається на дві течії. Представники однієї з них - радикальної, революційної - продовжували твердити, що робітничий клас повинен силою захопити владу в суспільстві і побудувати державу диктатури пролетаріату. Найбільш жорстко і непримиренно обстоював цю позицію російський революціонер-марксист В. Ленін. Щоправда, і він спростував одне з положень вчення К. Маркса про необхідність всесвітньої революції - революції, яка буде здійснена одночасно у всіх країнах світу. В. Ленін твердив, що в XX ст. з’явилась можливість здійснити революцію в одній окремо взятій країні і лише після здійснення цієї революції можна буде здійснити революції і в інших країнах. Йому вдалось не тільки виголосити цю ідею, а й спробувати реалізувати її в Росії.

Друга течія була більш поміркованою. Її представники зблизились із позицією британської лейбористської партії і вважали, що в нових умовах становище робітничого класу змінилося, оскільки прибутки капіталістів зросли. Збільшення прибутків капіталістів дало їм можливість поліпшити рівень життя робітників. Представники цієї течії твердили, що можна прийти до соціалізму шляхом реформування наявного капіталістичного суспільства легальними методами, через парламентську боротьбу. Найбільш відомим теоретиком цієї течії був Е. Бернштейн. В цій течії - витоки сучасної соціал-демократії.

Висновки

До середини XIX ст. на основі теорій «поліпшення суспільства», які існували раніше, виникли соціалістичні вчення, котрі пропагували різні форми і методи побудови «держави рівних». Тяжкі умови, у яких жили робітники, стали своєрідним поштовхом до створення нової комуністичної ідеології. Формування соціалістичних і комуністичних ідеологій передбачало два протилежних шляхи до здобуття нового суспільного ідеалу: мирний, шляхом соціальних реформ, і насильницький, революційний. Головним у політичному осмисленні часу стало усвідомлення необхідності суспільних перетворень.

Запитання і завдання

1. Які явища в суспільстві стали причиною появи соціальних утопій?

2. Назвіть причини створення та розпуску І Інтернаціоналу.

3. Поясніть, чому було створено II Інтернаціонал.

4. Розкажіть про дві течії в робітничому русі, які виникли після смерті Ф. Енгельса.

5. Визначте поняття: робітничий комунізм, теорія компромісу, анархізм, марксизм, ревізіонізм.

Документи та матеріали

З «Маніфесту Комуністичної партії»

«... З розвитком промисловості пролетаріат не тільки зростає кількісно; він скупчується у великі маси, сила його росте, і він все більше її відчуває. Інтереси і умови життя пролетаріату все більше урівнюються в міру того, як машини все більше стирають відмінності між окремими видами праці і майже скрізь зводять заробітну плату до однаково низького рівня. Конкуренція підприємців між собою і спричинювані нею торгові кризи ведуть до того, що заробітна плата робітників стає все більш несталою; невпинне вдосконалювання машин, що все швидше розвиваються, робить становище пролетаріату усе менш забезпеченим; сутички між окремими робітниками і окремими буржуа все більше набирають характеру сутичок між двома класами. Робітники починають з того, що утворюють коаліції (професійні спілки) проти буржуа; вони виступають спільно для захисту своєї заробітної плати. Вони засновують навіть постійні асоціації для того, щоб забезпечити себе засобами на випадок можливих сутичок. Місцями боротьба переходить у відкрите повстання».

Маркс К., Енгельс Ф. Твори. - К., 1959. - Т 4. - С. 417-418.

Назвіть основні суперечності між робітниками і буржуазією, названі в «Маніфесті». Наскільки правильною Вам видається оцінка К. Маркса?

Запам’ятайте дати

40-50-ті рр. XIX ст. - створення ідеології «робітничого комунізму»

1864 р. - створення І Інтернаціоналу

1876 р. - розпуск І Інтернаціоналу

1889 р. - створення II Інтернаціоналу

скачать dle 11.0фильмы бесплатно

 

Даний матеріал відноситься до підручника "Всесвітня історія 9 клас Білоножко", створено завдяки МІНІСТЕРСТУ ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ (МОН)