§ 11. Утворення незалежних держав у Латинській Америці

За цим параграфом ви зможете:

- визначати характерні риси розвитку Латинської Америки наприкінці XVIII — на початку XIX ст.;

- дізнатися про особливості першого успішного антиколоніального повстання в Латинській Америці;

- аналізувати передумови, перебіг і результати боротьби латиноамериканців проти іспанського панування;

- характеризувати процес здобуття незалежності Бразилією.

Пригадайте:

1. Які європейські держави мали колоніальні володіння в Південній Америці наприкінці XVIII ст.?

2. Що таке національно-визвольна боротьба?

3. Наведіть приклади національно-визвольної боротьби народів тогочасної Європи.

1. Латинська Америка наприкінці XVIII — на початку XIX ст.

Назву «Латинська Америка» використовують стосовно країн Південної та Центральної Америки й островів басейну Карибського моря. Європейські колонізатори, які панували тут упродовж трьох століть і спричинили поширення іспанської, португальської та французької мов, які походять від давньої латинської мови, що й обумовило назву регіону.

Наприкінці XVIII ст. більшість території Латинської Америки належала Іспанії. її колоніальні володіння були об’єднані в чотири віце-королівства—Ла-Плата (сучасні Аргентина, Уругвай, Парагвай, Болівія), Нова Гранада (Колумбія, Панама, Венесуела, Еквадор), Нова Іспанія (Мексика й частина Центральної Америки), Перу (Чилі та Перу). Іспанія володіла також островами Куба, Пуерто-Рико та Гаїті. Португалії належала Бразилія, яка займала близько половини всієї території Південної Америки.

За доби Великих географічних відкриттів португальський мореплавець Педру Кабрал відкрив східну частину Південної Америки. Тривалий час португальці із заснованих тут колоній вивозили лише цінні породи деревини, які називали «пау-бразил». Така назва з часом закріпилася за цією частиною Латинської Америки.

Колонія Сан-Домінго на острові Гаїті складалася з французької (західної) та іспанської (східної) частин, а Гвіана поділялася на британське, нідерландське і французьке колоніальні володіння. В усіх колоніях європейців у Латинській Америці влада належала колоніальній адміністрації, що призначалася з метрополій.

Вирішальне значення для становища людини в Латинській Америці мало її походження та колір шкіри. Перше місце посідали білі, що походили з Європи, далі — креоли — білі, які народилися в колоніях. За ними йшли метиси (народжені від білих та індіанців), мулати (народжені від білих і чорношкірих), самбо (нащадки чорношкірих та індіанців) та індіанці. Нижчими за всіх вважали чорношкірих, які походили від рабів, завезених з Африки.

У складі 16-мільйонного населення іспанських колоній близько 7,5 млн осіб становили індіанці, 5,3 млн — метиси, мулати й самбо, 3 млн — креоли. Населення португальської Бразилії налічувало 3,2 млн осіб, серед яких було 1,3 млн чорношкірих рабів.

Більшість індіанців перебувала у власності держави. Вони сплачували подушний податок, відробляли обов’язкову трудову повинність. Змінювати місце проживання без дозволу колоніальної адміністрації їм заборонялося. Латифундисти (великі землевласники) привласнювали землі індіанців і перетворювали їх на батраків. Лише невелику кількість латиноамериканців становили вільні селяни-скотарі (гаучо в Ла-Платі та льянеро в Новій Гранаді). Значну частину працюючого населення становили боргові раби-пеони, залежність яких від кредиторів передавалася у спадок родині та переходила на наступні покоління.

Жан-Батист Дебре. Індіанці Бразилії. Середина XIX ст.

Більшість місцевої аристократії (креолів) становили досить заможні власники плантацій, торговельних підприємств тощо. їхнє незадоволення викликали високі податки, дозвіл вивозити свою продукцію лише до метрополій, існування державних монополій (виключних прав) на продаж солі, тютюну та інших товарів. Унаслідок того, що креолам заборонялося обіймати адміністративні посади, вони виступали за надання колоніям самоуправління.

► Яку Латинській Америці називали білих, що народилися в колоніях?

2. Повстання на острові Гаїті

Перше успішне в Латинській Америці антиколоніальне повстання розпочалося в західній французькій частині колонії Сан-Домінго на острові Гаїті. Тут зосереджувалося близько 500 тис. чорношкірих рабів і мулатів, якими володіли 4-5 тис. родин плантаторів. Жахливі умови праці на цукрових плантаціях часто викликали спалахи невдоволення. Звістки про події в охопленій революцією Франції мали значний вплив на ситуацію в колонії.

22 серпня 1791 р. на острові спалахнуло повстання, у якому взяли участь понад 10 тис. рабів. Очолив повстанців колишній раб Франсуа Домінік Туссен (близько 1743-1803), якого пізніше стали називати Лувертюром (від фр. — відкриття) за те, що він відкрив усім шлях до свободи.

Ватажок повстанців виявив неабиякі здібності полководця та політика. Шляхом здійснення блискавичних кампаній він домігся звільнення рабів. Після того, як Національний конвент оголосив про скасування рабства у французьких колоніях і визнав владу Туссена, той підпорядкував своїй владі весь острів і перетворив його на керовану чорношкірими країну під протекторатом Франції.

У 1801 р. Туссен оприлюднив конституцію Гаїті, яка підтвердила скасування рабства, оголосила рівність усіх громадян перед законом, недоторканність приватної власності. Перший консул Наполеон Бонапарт у 1802 р. вирішив відновити французький контроль над Гаїті й спрямував туди експедиційний корпус із кількох десятків тисяч солдатів. Однак він наштовхнувся на запеклий опір гаїтян. Тоді французи запропонували Туссену укласти мирну угоду і, заманивши його в пастку, заарештували. Лідер гаїтян помер у французькій в’язниці. Однак опір французам не припинився. Через два роки вони зазнали нищівної поразки.

Я. Суходольський. Битва в Сан-Домінго

Ф.Д. Туссен-Лувертюр. Малюнок 1802 р.

Повстання на Гаїті завершилося перемогою. У 1804 р. тут було проголошено створення першої в Латинській Америці незалежної держави — Гаїтянської республіки.

► Коли розпочалося повстання на острові Гаїті? Хто його очолював?

► Яку незалежну державу Латинської Америки було проголошено в 1804 р.?

3. Передумови боротьби латиноамериканців проти іспанського панування

Велика французька революція кінця XVIII ст., яка зруйнувала підвалини «старого порядку» і проголосила нові принципи суспільної організації у Франції, знайшла багато прихильників у Латинській Америці. Першим відгуком на неї стало повстання 1791 р. на острові Гаїті. Латинська Америка почала пробуджуватися.

Розгортанню національно-визвольної боротьби в іспанських колоніях сприяло послаблення економічних зв’язків Із метрополією під час наполеонівських війн. Фактичне знищення союзного Наполеону І іспанського флоту в битві під Трафальгаром призвело до відсутності основного засобу підтримання відносин з Іспанією.

Ініціаторами національно-визвольної боротьби латиноамериканських колоній виступили креоли. На початок XIX ст. національні почуття креолів настільки зросли, що вони стали усвідомлювати себе не європейськими переселенцями, а латиноамериканцями, корінними жителями цієї землі, що мають виключне право визначати її долю. Креоли вже мали перед собою приклад успішної перебудови держави в Північній Америці з колишніх англійських колоній і познайомилися з ідеями, які дозволили їм зробити теоретичне обґрунтування свого права на незалежність.

Останнім поштовхом до початку боротьби стали події в Іспанії, коли в 1808 р. туди вторглися французькі війська, а на її престол Наполеон І посадив свого брата Жозефа Бонапарта. Перед жителями іспанських колоній у Латинській Америці виникла складна проблема ставлення до нової влади: підтримати її, підкорятися старому королю або взяти владу у свої руки. Відмова Хунти, яка очолила боротьбу з французькими загарбниками в Іспанії, піти на поступки колоністам і надати їм самоврядування збільшила кількість прибічників остаточного розриву з метрополією. Важливу роль у поширенні в Латинській Америці уявлень про необхідність боротьби проти колоніальної експлуатації відіграв масонський рух, започаткований венесуельцем Франциско де Мірандою (1754-1816). Таємні організації масонів нелегально видавали й поширювали документи Великої французької революції кінця XVIII ст., пропагували ідеї здобуття незалежності від метрополії та побудови власної державності за зразком США.

► Що стало поштовхом до початку війни за незалежність країн Латинської Америки?

4. Війна за незалежність іспанських колоній у Латинській Америці (1810-1826 рр.)

Улітку 1810 р. в найбільших центрах іспанських колоній (Буенос-Айресі, Каракасі, Кіто, Боготі) спалахнули повстання, унаслідок яких було повалено панування метрополії. Ці події вважають початком Війни за незалежність іспанських колоній у Латинській Америці. Оскільки в різних частинах континенту вона мала свої особливості, визначають три головні регіони: Венесуела і Нова Гранада (сучасна Колумбія), південь Латинської Америки, Мексика.

Масонство — наднаціональний релігійно-етичний рух, прихильники якого закликали до морального вдосконалення людей та об’єднання їх на принципах свободи, рівності й братерства.

Спочатку центром боротьби стала Венесуела, де національно-визвольний рух очолювало створене креолами «Патріотичне товариство». Воно вимагало від креольської Хунти, до якої перейшла влада в Каракасі після повалення влади іспанців, рішучих дій. Одним із лідерів молодих венесуельських патріотів став Симон Болівар (1783-1830).

Постать в історії

Симон Болівар

Симон Болівар — видатний латиноамериканський військовий і державний діяч, лідер Війни за незалежність іспанських колоній у Латинській Америці. Він походив із заможної венесуельської креольської родини. У 1799-1806 рр. навчався в Європі, був свідком подій, що в той час відбувалися в Іспанії, Італії та Франції. Під впливом поглядів європейських просвітителів Болівар заприсягнув звільнити Латинську Америку від іспанського панування. До Венесуели він повернувся переконаним республіканцем і розпочав боротьбу з колонізаторами. С. Болівар відіграв вирішальну роль у Війні за незалежність іспанських колоній у Латинській Америці.

5 липня 1811 р. в Каракасі Національний конгрес проголосив створення незалежної республіки Венесуела. Її конституція визначила основні громадянські права, скасувала дворянські титули та феодальні повинності. Однак нова влада не ліквідувала рабства та не задовольнила потреб індіанців й метисів. Цим скористалися іспанці, які, нацькувавши частину селян проти господарів-креолів, залучили їх на свій бік.

У 1812 р. іспанці розгромили повстанців і витіснили їх на чолі із С. Боліваром до Нової Гранади. Тут також спалахнуло повстання, після перемоги якого утворилися незалежні від метрополії Сполучені провінції Нової Гранади. Зібравши знову велике військо, С. Болівар розпочав новий наступ. Улітку 1813 р. він оволодів більшою частиною території Венесуели й відновив її незалежність. Однак у 1814 р. іспанці знову розгромили Венесуельську республіку. У травні 1816 р. іспанські війська захопили Нову Гранаду. С. Болівар, рятуючись від переслідувань, виїхав на острів Гаїті, де зібрав загін із 300 вояків. Із ними в грудні 1816 р. він повернувся до Венесуели.

Хосе Франсіско де Сан-Мартін

Хосе Марія Морелос

Поразки змусили С. Болівара піти на рішучі кроки. Він оголосив про скасування рабства й наділення селян землею в разі перемоги. Це дозволило Болівару залучити значну кількість добровольців до своєї армії. У 1816 р. розпочався новий етап війни, що завершився в 1821 р. визволенням від іспанців Венесуели й Нової Гранади, а згодом об’єднанням їх у федеративну республіку Велика Колумбія. Президентом країни тимчасово обрали С. Болівара.

У цей же час на півдні Латинської Америки відбувалася визвольна війна. 9 липня 1816р. тут було проголошено незалежність Сполучених провінцій Ла-Плати (від 1826 р. — Аргентина). На початку 1817 р. генерал-креол Хосе Франсіско де Сан-Мартін (1778-1850) перейшов через гірські пасма Анд до Чилі, де розгромив іспанські війська. 5 квітня 1818р. було проголошено незалежність Чилі. У 1820-1821 рр. Сан-Мартін здійснив похід до Перу, де після перемоги над іспанцями 28 липня 1821 р. урочисто проголосив незалежність країни. Однак іспанці не склали зброї та продовжували утримувати високогірні райони Верхнього Перу. Лише через три роки завдяки допомозі С. Болівара цю частину країни остаточно звільнили від іспанців. Утворену тут державу на честь лідера Війни за незалежність назвали Болівією.

У вересні 1810 р. війна за незалежність охопила Мексику. Вона поєднувалася з боротьбою чорношкірих рабів, індіанців-селян і міської бідноти проти гноблення. Спочатку повстання очолював сільський священик Мігель Ідальго (1753-1811), а після його загибелі — священик Хосе Марія Морелос (1765-1815). У 1813 р. повстанці проголосили незалежність Мексики, але через два роки іспанці розгромили їх і відновили своє панування. Політична нестабільність у метрополії та постійні репресії спонукали місцеву креольську верхівку до поновлення боротьби. Нове антиіспанське повстання очолив полковник-креол Агустін де Ітурбіде (1783-1824). У1821 р. було проголошено незалежність Мексики, яка через два роки стала республікою. У 1823 р. південні регіони, що відокремилися від неї, утворили окрему незалежну державу — Сполучені провінції Центральної Америки.

У січні 1826 р. латиноамериканцям здався останній іспанський гарнізон. Війна за незалежність іспанських колоній у Латинській Америці завершилася перемогою прихильників самостійного розвитку. У володінні Іспанії залишилися лише острови Куба та Пуерто-Рико в Карибському морі.

► Коли було проголошено незалежність Сполучених провінцій Ла-Плати?

5. Здобуття Бразилією незалежності

Упродовж XVIII ст. Бразилія успішно розвивалася завдяки відкритим тут покладам алмазів і золота. Її населення збільшилося в десять разів і зрівнялося з метрополією. У період «золотої лихоманки» 1740-1760 рр. сюди щорічно завозилося 50 тис. чорношкірих рабів. Розвиток Бразилії прискорився після того, як сюди в 1808 р. внаслідок вторгнення наполеонівських військ до Португалії переїхав королівський двір. У 1815 р. Бразилія здобула новий політичний статус і перетворилася з колонії на рівноправну частину Португальського королівства.

Педру І

Педру Америку. Незалежність або смерть.

Проаналізувавши картину, складіть розповідь про проголошення незалежності Бризилії.

Після повернення в 1821 р. до Португалії короля Жоана VI (1816-1826 рр.) правлячі кола метрополії спробували повернути Бразилію до колоніального стану. У відповідь на це в країні став швидко поширюватися рух під гаслом «Незалежність або смерть!». Місцева знать, подолавши за допомогою загонів ополчення португальські гарнізони, створила бразильський уряд і примусила залишеного королем принца-регента Педру видати маніфест про незалежність країни. 7 вересня 1822 р. вона домоглася від принца затвердження рішення уряду про повний розрив відносин із Португалією. Цей день вважається офіційною датою проголошення незалежності країни. Бразилія стала імперією на чолі з імператором Педру І. За формою державного правління вона була конституційною монархією. Чорношкірі раби не встигли підняти повстання та взяти участь у боротьбі. Через це в Бразилії упродовж наступних 66 років для третини населення країни зберігалося рабство.

► Яка з нових незалежних держав Латинської Америки була конституційною монархією?

Висновки

На середину 20-х рр. XIX ст. Латинська Америка фактично звільнилася від колоніального панування. Першою країною регіону, де внаслідок перемоги національно-визвольного повстання скасували рабство і встановили республіку, стала Гаїті. Унаслідок перемоги Війни за незалежність іспанських колоній у Латинській Америці утворилися нові держави: Мексика, Сполучені провінції Центральної Америки, Велика Колумбія, Перу, Болівія, Чилі, Сполучені провінції Ла-Плати, Уругвай і Парагвай. У Бразилії місцева аристократія домоглася перетворення країни на незалежну імперію. Ліквідація колоніального режиму та здобуття політичної незалежності дозволили латиноамериканським країнам звільнитися від багатьох обмежень і розпочати самостійний розвиток.

Закріпимо знання

1. Яким було становище Латинської Америки наприкінці XVIII — на початку XIX ст.?

2. Розкажіть про перебіг, результати та наслідки повстання на острові Гаїті.

3. Розкрийте передумови боротьби жителів Латинської Америки проти іспанського панування.

4. Охарактеризуйте перебіг Війни за незалежність іспанських колоній у Латинській Америці.

5. Як відбулося здобуття незалежності Бразилією?

6. Складіть таблицю «Утворення незалежних держав у Латинській Америці».

7. Проведіть дискусію за темою: «Вплив європейських подій на розгортання боротьби за створення незалежних держав у Латинській Америці». Чому саме в середині 20-х рр. XIX ст. Латинська Америка змогла звільнитися від колоніального панування? Які чинники були вирішальними: внутрішні чи зовнішні? Обґрунтуйте свою точку зору.

8. За додатковими джерелами складіть історичний портрет Симона Болівара.

Узагальнення знань за розділами «Європа та Америка наприкінці XVIII — на початку XIX ст.» і «Європа та Америка у добу революцій і національного об’єднання (1815-1870 рр.)»

1. Складіть перелік подій, що відбувалися в Європі та Америці в окреслений період. Які з них ви вважаєте найважливішими? Обґрунтуйте свій вибір.

2. Назвіть імена видатних історичних діячів цієї доби. У чому ви вбачаєте їхній внесок в історію?

3. Поясніть значення понять і термінів: «індустріальне суспільство», «громадянське рівноправ’я», «парламентська демократія», «революція», «нація», «інтервенція», «терор», «диктатура», «термідоріанці», «консульство», «імперія», «громадянські права», «Кодекс Наполеона», «наполеонівські війни», «Сто днів», «Священний союз», «промислова революція (переворот)», «урбанізація», «міграція», «ідеологія», «консерватизм», «лібералізм», «націоналізм», «радикалізм», «соціалізм», «реставрація», «чартистський рух», «тред-юніони», «карбонарії», «західники», «слов’янофіли», «весна народів».

4. Виконайте завдання за історичною картою.

1) Простежте, як змінювалися кордони країн Європи наприкінці XVIII — на початку XIX ст. З’ясуйте, унаслідок яких подій це відбувалося.

2) Визначте, які територіальні зміни відбулися в Європі за рішеннями Віденського конгресу.

3) Покажіть місця революційних і національно-визвольних рухів у Європі в 1815-1847 рр.

4) Покажіть нові держави, що утворилися в Європі у 1815-1847 рр.

5) Покажіть країни, охоплені національно-визвольною боротьбою в період «весни народів».

6) Покажіть незалежні держави, що утворилися в Латинській Америці.

5. Визначте місце Великої французької революції кінця XVIII в історії Франції та всесвітній історії.

6. Обговоріть у малих групах і представте висновки класу:

1) вплив Великої французької революції та політики Наполеона на розвиток європейських країн;

2) суттєві відмінності між тогочасними основними ідеологічними концепціями й ваше ставлення до них;

3) особливості політичного й соціально-економічного розвитку країн Європи та Америки в першій половині XIX ст.;

4) характерні риси процесу становлення принципів парламентської демократії Нового часу у зазначений період;

5) роль соціальних, політичних і національних чинників у «весні народів».

скачать dle 11.0фильмы бесплатно