§ 4. Консульство та Імперія Наполеона Бонапарта

1. Які основні суспільно-політичні зміни відбулися у Франції внаслідок революції? 2. Якими були основні етапи військової та політичної кар'єри Наполеона Бонапарта? 3. Що таке імперія?

1. Консульство. Після перевороту 18 брюмера вся влада у Франції фактично опинилася в руках однієї людини — першого консула Наполеона Бонапарта. Його внутрішня політика була спрямована на створення твердої централізованої влади, умов для розвитку промисловості та сільського господарства, покращення фінансового стану країни, досягнення примирення з тими представниками старого суспільства, які погоджувалися визнати зміни в післяреволюційній Франції.

Організація державної влади в країні доби Консульства визначалася новою Конституцією 1799 р. Зберігалася республіканська форма правління, поверталося загальне виборче право для чоловіків, але запроваджувалася складна багатоступенева виборча система. Законодавча влада була поділена між Державною радою, Трибунатом, Законодавчими зборами й Сенатом. Виконавчою владою наділявся перший консул, яким Конституція оголошувала на десять років «громадянина Бонапарта».

Систему місцевого управління було реорганізовано — департаменти очолили префекти, а міста — мери, яких призначав уряд.

Організація влади у Франції за часів Консульства (9 листопада 1799 — 18 травня 1804 р.)

Особливо складною була ситуація в економіці. Країна стояла на межі банкрутства. Наполеон став щотижня особисто перевіряти видатки кожного міністра. Із його ініціативи в 1800 р. великі паризькі банкіри утворили Французький банк, який надавав кредити державі під заставу від збору податків. Інфляцію було подолано запровадженням нових паперових грошей (асигнацій), забезпечених золотом.

Досягнення фінансової стабільності зумовило економічне піднесення. Зріс обсяг сільськогосподарської продукції. У Франції розпочалася промислова революція. У 1801 р. в Парижі відбулася перша промислова виставка, де свою продукцію представили понад 150 заводів і фабрик. Розвитку промисловості сприяло надання підприємцям державних замовлень на військове спорядження. Створювалися нові робочі місця, проте заборонялися робітничі спілки і страйки. Усі суперечки, які виникали, мала розв’язувати поліція, підприємцям заборонили знижувати заробітну плату робітникам.

Для досягнення національного примирення Наполеон спочатку дозволив повернутися більшості емігрантів, а потім оголосив для них, крім керівників контрреволюційних виступів, загальну амністію. Соціальній злагоді сприяла також укладена 15 липня 1801 р. угода (конкордат) із Папою Римським Пієм VII. За цим договором католицизм проголошувався релігією більшості французів, а перший консул здобував право призначати єпископів, яких потім затверджував папа.

Наполеон на імператорському троні. 1806. Художник Жан-Огюст-Домінік Енгр

2. Установлення Першої імперії. Здобуті перемоги Наполеон використовував для зміцнення своєї влади у Франції. У серпні 1802 р. на хвилі піднесення, що охопило країну після розгрому другої антифранцузької коаліції, було проведено плебісцит (всенародне голосування), за результатами якого Наполеон отримав посаду першого консула довічно.

У лютому-березні 1804 р. було викрито велику змову прибічників відновлення монархії Бурбонів у Франції. У країні розгорнули кампанію за проголошення Наполеона імператором, оскільки вважали, що лише він зможе зберегти республіку. 18 травня 1804 р. Бонапарта було проголошено імператором французів Наполеоном І, а в грудні того ж року відбулася його урочиста коронація.

Історик Євген Тарле в книзі «1812 рік» так описував коронацію Наполеона: «2 грудня 1804 р. в соборі Нотр-Дам у Парижі відбулося урочисте вінчання та помазання на царство Наполеона. Коли нескінченна низка золотих придворних карет просувалася від палацу до собору Нотр-Дам, величезний натовп дивився на це. Проте в цей день де-не-де лунали слова незадоволення таким видовищем. Зокрема, часто згадується фраза, яку історична легенда приписує різним особам і яку нібито сказав один зі старих республіканців із військових у відповідь на запитання Наполеона, як йому подобається урочистість: "Дуже добре, ваша величносте, сумно лише, що сьогодні не вистачає 300 тис. осіб, які склали свої голови, щоб зробити такі церемонії неможливими..."»

Внутрішня політика Першої імперії, як її називають дослідники, продовжувала ту, яка здійснювалася в період Консульства. У серпні 1804 р. було прийнято «Цивільний кодекс», який часто називають «Кодексом Наполеона». Це був перший єдиний для всієї країни звід законів. У ньому закріплювалися принципи рівності всіх громадян у правах, недоторканності приватної власності, свободи приватного підприємництва, норми сімейного права тощо.

Пізніше у Франції було прийнято також «Комерційний кодекс» (1807 р.) та «Кримінальний кодекс» (1811 р.). Норми кодексів 1804—1811 рр. були поширені на французькі колонії, союзні з наполеонівською Францією, та підкорені нею країни. Саме завдяки цьому війни, які проводив Наполеон у Європі, стали чинником, що сприяв руйнації «старих порядків».

Із «Цивільного кодексу» 1804 р.

Стаття 544. Власність є правом користуватися та розпоряджатися речами найбільш абсолютним чином, щоб користування не було таким, яке заборонене законом і регламентом.

Стаття 545. Нікого не можна примусити поступитися своєю власністю, якщо це не робиться для суспільної користі та за справедливу і попередню винагороду. Власність набувається й передається шляхом успадкування, дарування при житті або за заповітом...

1. Чи можна вважати, що закріплене в «Кодексі» ставлення до приватної власності сприяло стабілізації ситуації в післяреволюційній Франції? Чому? 2. Наприкінці життя Наполеон сказав: «Моя справжня слава не є в 40 виграних мною битвах... Проте не буде і не може бути забутим мій "Цивільний кодекс''». Чим, на вашу думку, була обумовлена ця переконаність Наполеона?

3. Криза і падіння Першої імперії. Політика Наполеона в перші роки його правління мала підтримку більшості французів. Пожвавлення в економіці сприяло зростанню заробітної плати більшості працюючого населення. Французька армія, на відміну від армій інших країн Європи, мала високий бойовий дух. Вона захищала країну, де був знищений «старий порядок» і визнані права людини й громадянина. Проте поступово французи втомилися від тривалих війн. Нові мобілізації чоловіків віком від 18 до 25 років усе частіше викликали невдоволення. Стан промисловості, фінансів і торгівлі Франції погіршився в результаті обмежень, накладених Континентальною блокадою. У 1810 р. країну охопила економічна криза.

Поступово ускладнювалися відносини імперії із завойованими територіями. У країнах, що увійшли до складу Імперії Наполеона або залежних від неї, відбувалися важливі зміни: скасовувалися феодальні повинності й станові привілеї, затверджувалася рівність громадян, запроваджувався «Кодекс Наполеона», церковні землі передавалися у власність держави тощо. Одночасно із цим захоплення нових територій французами часто супроводжувалося пограбуваннями та реквізиціями, оскільки постачання їхньої армії здійснювалося за принципом «війна годує війну» — за рахунок підкорених земель. Важким тягарем ставали контрибуції та необхідність постачати десятки тисяч солдатів до наполеонівської армії. Це спричиняло зростання патріотичних почуттів і виникнення національно-визвольних рухів, спрямованих проти наполеонівського панування. Так, в Італії в 1807 р. виникло таємне товариство карбонаріїв (вуглярів). У Пруссії з’явилося таємне товариство «Тугенбунд». В Іспанії в результаті партизанської війни проти французів установчі кортеси в 1812 р. прийняли першу в історії країни конституцію, що перетворила її на конституційну монархію.

Національно-визвольний рух — боротьба поневолених народів проти чужоземного панування, за ліквідацію національного й колоніального гноблення, завоювання національної незалежності.

Контрибуція — грошова сума, яку накладає держава-переможець на переможену державу або на населення захопленої території.

Однак Наполеон, імовірно, не помічав цих змін у своїх володіннях і вважав, що для створення всесвітньої монархії йому необхідно завоювати Росію. Проте похід до Росії в 1812 р. завершився для нього повним провалом.

Повернувшись до Парижа, імператор став збирати нову армію. Тим часом навесні 1813 р. його противники утворили шосту антифранцузьку коаліцію (1813—1814 рр.). Восени того ж року вона зібрала мільйонне військо, якому Наполеон зміг протиставити лише 500-тисячну армію, більшість якої становили щойно мобілізовані юнаки. 16—19 жовтня 1813 р. під Лейпцигом відбулася «битва народів», як її назвали сучасники. Наполеон зазнав поразки та відступив на територію Франції.

Він відхилив пропозицію учасників коаліції укласти мир і відмовитися від завоювань Франції після 1792 р., оскільки був переконаний, що переможе противника.

31 березня 1814 р. війська союзників без бою зайняли Париж. 6 квітня 1814 р.

Наполеон зрікся престолу. Його було заслано на невеликий острів Ельба поблизу берегів Італії.

Переможці разом зі старою аристократією здійснили в країні політичну реставрацію монархії Бурбонів. Королем Франції було проголошено Людовіка XVIII (1814—1824 рр.), 59-річного брата Людовіка XVI, страченого в роки революції. Державним прапором замість синьо-біло-червоного триколора, що виник під час Великої французької революції, знову став білий прапор із ліліями Бурбонів. Союзники підтримували відновлення в країні дореволюційних порядків, але зобов’язали Людовіка XVIII дати народу конституцію. Усі посади в державі отримали прихильники Бурбонів. З армії було звільнено 20 тис. офіцерів, які служили за Наполеона. Колишні емігранти не приховували своїх намірів повернути втрачену в роки революції власність. Покращення відносин із Великою Британією призвело до повернення на ринки Франції англійських товарів, що негативно вплинуло на місцевих виробників. У країні стало наростати невдоволення й почали посилюватися симпатії до колишнього імператора.

Висадка на острів Ельба (Заслання Наполеона в 1814 р.). Карикатура XIX ст.

Що, на вашу думку, автор хотів сказати цією карикатурою?

Реставрація — відновлення будь-чого в початковому вигляді.

Віденський конгрес 1 листопада 1814 — 9 червня 1815 р.— з'їзд представників європейських держав (за винятком Туреччини), яким завершилися війни коаліцій європейських держав із Наполеоном І.

4. Початок роботи Віденського конгресу. «Сто днів» Наполеона. Після першого зречення Наполеона І у Відні зібралися представники держав Європи, щоб визначити нове становище Франції та досягти згоди про територіальні зміни. Головну роль у прийнятті рішень відігравали Велика Британія, Австрія, Росія та Пруссія.

Під час облаштування післявоєнної Європи вони дотримувалися таких принципів:

створення навколо Франції бар’єру, який у разі ускладнень дозволив би її ізолювати;

надання країнам — учасницям антифранцузьких коаліцій компенсацій за участь у боротьбі з Наполеоном;

відновлення кордонів і форм політичного устрою держав такими, якими вони були в 1792 р.;

створення у Європі системи політичної рівноваги: сила однієї держави урівноважується іншими, що не дозволяє їй установити своє панування.

У цей час Наполеон уважно спостерігав за подіями у Франції. Переконавшись, що французи не підтримують Бурбонів, імператор (цей титул за ним зберігався) вирішив спробувати повернути владу. 1 березня 1815 р. Наполеон із 1600 солдатами висадився на узбережжі Жуанвільської затоки й рушив на Париж, закликаючи приєднуватися всіх, хто його підтримує.

21 березня 1815 р. парижани внесли імператора на руках до палацу Тюїльрі. Людовік XVIII утік. Так розпочалися «сто днів» — період повернення до влади Наполеона (20 березня — 22 червня 1815 р.).

Перед небезпекою відновлення Імперії Наполеона його противники у Відні забули про розбіжності в поглядах і знову об’єдналися. Для боротьби з імператором вони створили сьому антифранцузьку коаліцію (1815 р.). У той час коли Наполеон зібрав 120-тисячну армію, його противники мали у своєму розпорядженні 850 тис. солдатів. 18 червня 1815 р. поблизу селища Ватерлоо в Бельгії англійська армія, очолювана Артуром Веллінгтоном (1769—1852), і прусська під командуванням Гебхарда Блюхера (1742—1819) завдали поразки армії Наполеона. 22 червня 1815 р. імператор удруге зрікся престолу. Він здався в полон англійцям і був засланий на невеликий острів Святої Єлени в Атлантичному океані. Перебуваючи там під постійною охороною 3 тис. солдатів, 5 травня 1821 р. Наполеон помер за нез’ясованих обставин.

Артур Веллінгтон

5. Підсумки Віденського конгресу. Утворення Священного союзу. 9 червня 1815 р. відбулося підписання заключного акта Віденського конгресу, де були сформульовані його основні рішення. Франція поверталася до кордонів 1792 р. без втрати власних територій і сплачувала переможцям 700 млн франків контрибуції.

У Франції, Іспанії та Неаполітанському королівстві відновлювалася влада Бурбонів. Велика Британія закріпила за собою частину колишніх французьких і голландських колоній — острови Мальту й Цейлон, Капську колонію на півдні Африки, отримала право контролю над Іонічними островами в Середземному морі. За наполяганням Великої Британії союзникам було передано весь французький військовий флот. Росія отримала колишнє Варшавське герцогство та зберегла приєднані раніше Фінляндію та Бессарабію. Вона повертала Австрії Тернопільщину, подаровану їй Наполеоном у 1809 р., а від австрійського імператора отримувала інші українські землі — Холмщину і Підляшшя.

Зберігалася політична роздробленість Італії. Австрія знову встановлювала свою владу над Ломбардією та отримувала Венецію. Зміцнювалося Сардинське королівство, до якого були включені Савойя, Ніцца та територія Генуезької республіки. Відновлювалися Папська держава й Неаполітанське королівство.

Замість 350 німецьких світських і духовних державних утворень, які входили до колишньої Священної Римської імперії до наполеонівських війн, сформували 39, які разом складали Німецький союз, очолюваний спільним сеймом.

Із листа секретаря Віденського конгресу Фрідріха Генца (26 червня 1815 р.)

Суспільна увага, мабуть, не була збудженою до такого рівня, як перед відкриттям цього урочистого зібрання. Від цього зібрання чекали реформи політичної системи Європи, гарантій вічного миру і, нарешті, повернення «Золотого віку». Воно принесло лише реставрації, заздалегідь визначені силою армій, — угоди між великими державами, що мало сприяли встановленню рівноваги і підтриманню миру в Європі, досить довільні зміни у володіннях менш вагомих держав...

1. Як оцінює роботу Віденського конгресу Ф. Генц? 2. Чи поділяєте ви наведену точку зору? Чому?

Створювалася Швейцарська конфедерація з 19 кантонів, яка отримала стратегічно важливі альпійські перевали та проголосила вічний нейтралітет. До Голландії приєднувалися Бельгія та Люксембург, до Швеції — Норвегія, до Данії — Шлезвіг і Гольштейн. Пруссія отримала Північну Саксонію, лівий берег Рейну, більшу частину Вестфалії, шведську Померанію та острів Рюген.

Для збереження виробленої у Відні системи територіальних змін і боротьби з революційними рухами в Європі за пропозицією російського імператора Олександра І 26 вересня 1815 р. в Парижі монархи Австрії, Пруссії та Росії підписали акт про створення Священного союзу. Пізніше до нього приєдналися Франція та більшість європейських держав. Характер діяльності Священного союзу суттєво змінився після конгресу в місті Троппау в 1820 р., де було проголошено право воєнного втручання у внутрішні справи інших держав у разі початку там національно-визвольних повстань, революцій тощо.

Висновки

За доби Консульства відбулося поступове зміцнення влади Наполеона Бонапарта. Однак при цьому він прагнув проводити політику, що відповідала інтересам усіх верств суспільства.

Імперія, створена Наполеоном, за короткий період досягла вершини своєї могутності. Проте намагання Наполеона встановити повний контроль над континентом спричинило наростання франко-російського конфлікту.

Тривалі війни, процеси в підкорених Наполеоном країнах і провал його російського походу стали головними чинниками, що обумовили крах Першої імперії у Франції.

Розгром Наполеона став приводом до появи в прихильників «старого порядку» бажання відновити його та знищити всі зміни періоду революції.

Віденський конгрес уперше виробив систему договорів, якими було врегульовано міжнародні відносини й закріплено нові кордони в масштабах усієї Європи. Однак територіальні зміни, спричинені рішеннями конгресу, відповідали лише інтересам монархів країн — переможниць Наполеона.

Запитання і завдання

1. Що таке конкордат? 2. Коли було встановлено Першу імперію у Франції? 3. Яке збройне протистояння називають «битвою народів»? 4. Які українські землі отримала Російська імперія за рішеннями Віденського конгресу? 5. Які держави були засновницями Священного союзу?

6. Основною метою своєї внутрішньої політики в період Консульства Наполеон Бонапарт проголосив «спокій, порядок і законність». Якими засобами це гасло реалізувалося в тогочасній Францїі? 7. Як відбулося встановлення Першої імперії у Франції? 8. Охарактеризуйте прояви кризи Першої імперії. Як відбулося її падіння? 9. Чому стало можливим повернення Наполеона до влади? Чим завершився період «ста днів»?

10. Визначте за картою атласу територіальні зміни, які відбулися в Європі за рішеннями Віденського конгресу. 11. Об'єднайтеся в малі групи й обговоріть, наскільки реальними були цілі засновників Священного союзу.

12. Наполеон Бонапарт казав про себе: «Я буваю або лисом, або левом. Увесь секрет управління полягає в тому, щоб знати, коли саме потрібно бути тим або іншим». Проаналізуйте діяльність Наполеона в періоди Консульства та Імперії та наведіть приклади, що підтверджують його слова. 13. Підготуйте есе за темою «Роль Наполеона в історії Франції та Європи».

скачать dle 11.0фильмы бесплатно