§18 НІМЕЦЬКА ІМПЕРІЯ (1870-ті — 1914 рр.)

1. Назвіть причини, етапи та наслідки об’єднання Німеччини.

2. Що означав вислів «об’єднати Німеччину залізом і кров’ю»?

3. Якою була роль Отто фон Бісмарка в об’єднанні країни?

4. Коли і за яких обставин відбулося проголошення Німецької імперії?

1. Внутрішньополітичне життя Німецької імперії в останній третині ХІХ — на початку ХХ ст.

Першим канцлером Німецької імперії став Отто фон Бісмарк, який водночас обіймав посаду міністра-президента Пруссії. Він став фактичним керівником нової держави, а кайзер Вільгельм І, як правило, погоджувався з його політикою. У своїй політиці тодішній канцлер опирався на парламентську більшість, утворену з консервативних та націонал-ліберальних партій, більшість посад у державі були надані прусській аристократії.

Головним завданням внутрішньої політики «залізного канцлера» було забезпечення централізації влади в імперії та реформування основних сфер суспільно-політичного та економічного життя.

ОЧИМА СУЧАСНИКА

«Найбільш гнітючий елемент берлінського вуличного життя — це військовий. Іде рум’яний, задоволений, ніби щойно одержав платню, що не заважає йому ставитися до ближнього із суворістю. Коли я проходжу повз берлінського офіцера, мене завжди бере острах. Не тому моторошно, що я боявся, що офіцер гукне міського поліцейського наглядача, а тому, що він усім своїм виглядом, осанкою, випнутими грудьми, виголеним підборіддям так і тикає в мене: я герой!» (М. Салтиков-Щедрін. «За кордоном»).

Про яку рису повсякденного життя останньої третини ХІХ ст. йдеться в уривку спогадів?

МОВОЮ ДЖЕРЕЛА

«...Зростаюча загроза з боку соціал-демократів, збільшення з кожним роком розбійницької ватаги, яка проживає у великих містах, відмова більшості Рейхстагу допомогти уряду в боротьбі з цією загрозою — все це змушує німецьких государів, їх уряди й усіх прихильників державного порядку до солідарності в самозахисті, яку демагогічним нападам ораторів та преси не здолати до того часу, доки уряд буде діяти в єдності та рішуче, як в останній час. Мета Німецької імперії — правовий захист; парламентська діяльність ... розглядається як засіб, а не як самоціль» (О. Бісмарк).

1. У чому О. Бісмарк убачав запоруку державного порядку?

2. Які засади у побудові Німецької держави визначав О. Бісмарк?

ПОГЛЯД УЧЕНОГО

«Бісмарк, будучи творцем об’єднаної Німеччини, після 1871 р. спрямував усі свої зусилля на збереження і зміцнення створеної ним державно-політичної системи. Послідовний провідник «революції згори» Бісмарк рішуче боровся з усіма силами, які, на його думку, могли зруйнувати створену ним систему, оголошуючи «ворогами імперії» усіх, у кому бачив загрозу для неї — будь то католицька Партія центру, соціал-демократія чи лівий лібералізм» (А. С. Єрусалимський. «Бісмарк. Дипломатія і мілітаризм»).

Чому тодішнім державним діячам об’єднаної Німеччини вкрай важливо було створити сильну імперську державу?

Із політикою «нового курсу» Лео фон Капріві розпочинається «епоха нової ери»: співпраця з партією центру і соціал-демократами; знижено митні тарифи на ввезення зернових культур та ціни на продовольство, підписано вигідні торговельні угоди з Росією, Австро-Угорщиною, Румунією. Ці заходи посприяли промисловому піднесенню, підвищенню життєвого рівня населення, зменшенню соціальної напруги у суспільстві.

Після відставки Л. фон Капріві, під тиском консервативного юнкерства, уряди часто змінювались до 1900 р., коли канцлером стає Бернгард фон Бюлов — активний прихильник політики пангерманізму — доктрини, яка пропагувала ідею об’єднання німецькомовного населення різних країн у єдину державу.

Отже, внутрішня політика Німеччини в останній третині ХІХ — на початку ХХ ст. була спрямована на подолання наслідків політичної роздробленості, посилення централізації імперської влади, зміцнення військової могутності Німецької імперії, створення умов для розвитку передової індустрії.

ТВОРЦІ СВІТОВОЇ ІСТОРІЇ

Канцлер Німеччини у 1890—1894 рр. Збудував свою політичну і державну кар’єру в армії, учасник австро-прусської та франко-прусської війн. Стати канцлером йому особисто запропонував імператор Вільгельм ІІ. За сприяння у підписанні вигідних для держави торговельних угод був удостоєний графського титулу.

КАПРІВІ Лео фон (1831-1899)

ТВОРЦІ СВІТОВОЇ ІСТОРІЇ

Рейхсканцлер Німецької імперії у 1900-1909 рр. Сприяв розширенню колоніальної експансії Німеччини. У 1914-1915 рр. Бюлов був послом в Італії, але не зміг забезпечити її підтримку Німеччини або нейтралітет. Багато лідерів Рейхстагу сподівалися на його повернення на посаду рейхсканцлера у 1917 р.

БЮЛОВ Бернхард фон (1849-1929)

2. Економічний розвиток

Упродовж останньої третини ХІХ ст. («роки грюндерської лихоманки») Німеччина перетворюється з аграрної в індустріальну державу.

Економічний розвиток Німеччини в останній третині XIX ст.

ОЧИМА СУЧАСНИКА

«Це я впроваджую інновації і створюю нові виробництва, а не робітник. Він має бути задоволений своєю зарплатнею, а чи отримую я прибуток чи несу збитки, це моя особиста справа» (Альфред Крупп).

1. Наскільки така позиція співвідноситься з позицію К. Маркса?

2. У чому справедливість такого твердження німецького підприємця?

МОВОЮ ДЖЕРЕЛА

«... з повідомлення в газеті ...ми дізнались, що на загальних зборах синдикату... що можуть привести до змін для нас неприйнятних...тому ми змушені припинити кредит, яким ви користувались...але якщо на цих зборах не буде ухвалено неприйнятних для нас рішень і нам буде дано відповідні гарантії що до цього на майбутнє, то ми готові відкрити новий кредит» — з листа правління Берлінського банку до правління Північно-Західного середньонімецького цементного синдикату «Про умови надання кредиту».

1. Якого характеру вимоги висувало правління банку до синдикату?

2. Який економічний процес ілюструє лист правління банку?

ПОГЛЯД УЧЕНОГО

«Чималу роль в економічному розвитку Німеччини зіграла вдосконалена система освіти. Високий рівень вищої і професійної освіти справив великий вплив на зростання ефективності та продуктивності праці, а досягнення німецьких інженерів — на розвиток промисловості...» (С. А. Бартенєв. «Економічна історія»).

Чому освіта наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст. почала відігравати все більшу роль у всіх сферах суспільного життя?

Отже, комплексна внутрішня політика, ставка на нові галузі промисловості перетворили Німецьку імперію в одну з найпотужніших у Європі. Разом із цим її подальший розвиток був пов’язаний із розширенням колоніальних володінь.

3. Перехід Німеччини до «світової політики»

Економічні успіхи Німецької імперії сприяли посиленню прагнень правлячої еліти відігравати провідну роль у міжнародних відносинах та розширити свою колоніальну імперію. У 1873 р., прагнучи зберегти ізоляцію Франції, канцлер О. фон Бісмарк іде на утворення німецько-австрійсько-російської коаліції — «Союзу трьох імператорів». Вона проіснувала до 1887 р., поки не загострилися російсько-німецькі та російсько-австрійські суперечності. Зростаючі німецько-російські суперечності обумовили утворення упродовж 1879-1882 рр. Троїстого союзу (Німеччина, Австро-Угорщина та Італія). Він започаткував виникнення військово-політичного блоку та розкол Європи на ворогуючі військові угруповання.

Наприкінці 70-х — у 80-ті рр. ХІХ ст. посилюється й колоніальна експансія Німецької імперії в Африці та Океанії. У 1884 р. Німеччина встановлює контроль над Південно-Західною Африкою, Того та Камеруном. Процес отримання колоній в Африці проходив і завдяки активності окремих авантюристів. У 1885 р. Карл Петерс, один із таких авантюристів, заснував «Товариство німецької колонізації» і шляхом обману, підкупу, грубого насилля загарбав землі на сході континенту, заклавши основи нової колонії — Східної Африки. В Океанії було анексовано Маршаллові острови, північно-східну частину Нової Гвінеї.

Новий етап зовнішньополітичної активності Німеччини припадає на 90-ті рр. ХІХ ст., коли значний вплив на політику уряду мав Пангерманський союз (1891 р.), який виступав за встановлення світового домінування Німеччини. У 1896 р. імператор Вільгельм ІІ заявив про перехід Німеччини до «світової політики».

Напрямами колоніальної експансії стали: Близький, Середній і Далекий Схід, Африка. Просування Німеччини на Близький Схід (у 1889 р. кайзер домігся від турецького султана згоди на будівництво трансконтинентальної магістралі Берлін — Багдад), неприховані територіальні претензії в Африці призвели до різкого загострення німецько-британських відносин, яке супроводжувалось гонкою військово-морських озброєнь (із 1898 р. Німеччина розпочала будівництво свого могутнього військового флоту).

ОЧИМА СУЧАСНИКА

«Австрія в союзі з Росією і Німеччиною — ось комбінація, на користь якої я завжди працював. Угода трьох монархій, що утворюють греблю проти лавини соціалізму і революцій, які насуваються та з усіх боків загрожують Європі» (Бісмарк про «Союз трьох імператорів» / В. Н. Ламздорф. «Щоденник. 1886—1890 рр.»).

1. Які геополітичні загрози вбачав канцлер О. фон Бісмарк?

2. Які шляхи протистояння їм він пропонував?

МОВОЮ ДЖЕРЕЛА

«Ми не потерпимо, щоб яка-небудь іноземна держава, щоб який-небудь чужоземний Юпітер сказав нам: «Що робити? Світ уже поділено!» ... Ми не будемо пасивно стояти осторонь... у той час, як інші ділять світ... Ми маємо свої інтереси в усіх частинах світу... Якщо англійці говорять про Велику Британію, французи про нову Францію, росіяни завойовують Азію, то ми вимагаємо створення Великої Німеччини... В столітті, що настає, німецький народ буде або молотом, або ковадлом...», — заявляв у рейхстазі Б. Бюлов у 1899 р.

Про які стратегічні інтереси завляв політик?

ТВОРЦІ СВІТОВОЇ ІСТОРІЇ

Молодий, амбіційний кайзер не бажав миритися з тим, що майже вся влада перебувала в руках О. фон Бісмарка, і відправив канцлера у відставку. Утверджуючи свою одноосібну владу, призначав на керівні посади лише особисто відданих йому представників вищої аристократії та військової еліти. Відсутність особливих політичних талантів, невміння працювати з паперами та взагалі відраза до праці перетворювали молодого кайзера в неуспішного державця. Мав гоноровий та заздрісний характер. Вихований у суворих традиціях прусського вояцтва, кайзер обожнював паради, військову форму. Зовнішньополітична діяльність кайзера відзначалась недалекоглядністю та непродуманістю, була прямолінійною, навіть занадто.

ВІЛЬГЕЛЬМ ІІ (1859-1941)

ПОГЛЯД УЧЕНОГО

«Троїстий союз Німеччини, Австро-Угорщини та Італії... це відверто агресивний блок, спрямований на руйнацію статус-кво, що склався, а також на встановлення гегемонії в глобальному масштабі. Замість європейської єдності визначальною тенденцією розвитку континентального співтовариства стала його поляризація, темпи якої невпинно зростали» (І. А. Хижняк. «Нова історія міжнародних відносин у системному форматі (1648—1918)».

У чому була небезпека такої позиції військово-політичного блоку?

Отже, утворення єдиної Німецької імперії поклало край територіальній роздробленості Німеччини. Ця подія стала важливою не тільки в історії німецького народу, а й у європейській історії. У Європі розпочалося формування нової системи міжнародних відносин. У центрі Європи виникла нова держава, яка у майбутньому претендуватиме на європейську гегемонію та територіальний переділ колоніального світу.

ПОМІРКУЙТЕ

1. Чому Німеччина в останній третині ХІХ ст. поставила пріоритетом в економіці розвиток саме інноваційних галузей промисловості?

2. Які особистісні риси та політичні кроки на посаді канцлера зробили Отто фон Бісмарка національним героєм Німеччини?

3. Оцініть позитивні й негативні наслідки політики «Культуркампфу».

4. У чому німецька влада вбачала небезпечність діяльності соціал-демократичних партій для держави?

5. У чому полягала особливість зовнішньополітичного курсу Німеччини наприкінці ХІХ ст.?

ТЕРМІНИ І ПОНЯТТЯ

Мілітаризм — державна ідеологія, спрямована на виправдання політики постійного нарощування військової міці держави й, одночасно з цим, допустимості використання військової сили при вирішенні міжнародних і внутрішніх конфліктів.

Пангерманізм — доктрина, яка пропагувала ідею об’єднання німецькомовного населення різних країн у єдину державу.

ОСНОВНІ ДАТИ

1871—1878 рр. — «ліберальна ера» в Німеччині.

1872—1887 рр. — проведення політики «Культуркампф».

1878 р. — ухвалено Рейхстагом «Закону проти шкідливих і небезпечних прагнень соціал-демократії» («Винятковий закон»).

1882 р. — утворення Троїстого союзу між Німеччиною, Австро-Угорщиною та Італією.

1891 р. — утворення Пангерманського союзу.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно