§ 4. Велика Британія

• Якими були основні пріоритети політичного й суспільного життя Великої Британії в ранній Новий час?

1. Парламентські реформи 1832 і 1867 рр.

Політичний устрій Великої Британії базувався на конституційному «Біллі про права», прийнятому ще наприкінці XVII ст. За цим актом тільки парламент був наділений правом ухвалювати або скасовувати закони, установлювати нові податки та розподіляти державний бюджет.

Дж. Гейтер. Засідання палати громад. (Фрагмент). 1833 р.

Парламент, до повноважень якого належало формування уряду, складався з двох палат. До верхньої палати — палати лордів — входили представники найбільш знатних родин країни. Титул лорда, який успадковувався, могли присвоїти лише король чи королева. Нижню палату — палату громад — обирали шляхом голосування.

Суспільне життя у Великій Британії, як і в інших європейських державах у XIX ст., перебувало під впливом Французької революції. Виборча система країни вже не відповідала ні демократичним принципам, ні загальноєвропейським віянням, ні потребам країни. Суспільство поступово усвідомлювало необхідність проведення парламентської реформи.

Вади виборчої системи були очевидними: британські вибори не були ні представницькими, ні справедливими. Право голосу людини залежало від статі (жінки не брали участі у виборах), місця проживання, доходу, суми сплачених податків тощо. Промислових робітників також не допускали до виборів. Наприклад, великі промислові міста Бірмінгем і Манчестер не мали своїх депутатів у парламенті, натомість маловідоме містечко, у якому було 2-3 будинки й до 10 виборців, мало в парламенті двох депутатів. Були й «кишенькові» містечка, які належали великим землевласникам і також обирали депутата до парламенту. Оскільки таємного голосування британська виборча система на той час не передбачала, то заможний «покровитель» (фактично — власник) такого містечка міг легко підкупити або залякати виборців і відрядити до парламенту потрібного йому депутата.

Торі й віги — дві партії країни, що конкурували ще з часу їх утворення наприкінці XVII ст., мали різні підходи до системи обрання депутатів до парламенту. Уряд торі (партії, що перебувала тоді при владі) ситуація влаштовувала, і він виступав проти парламентської реформи. Проте партійці підтримували ідею внесення певних змін до виборчого законодавства в інтересах середнього класу.

Наприкінці 1830 р. уряд був відправлений у відставку, і до влади прийшли віги — прихильники реформи. У країні проводилися громадянські акції на підтримку нового виборчого закону. З третьої спроби віги домоглися позитивного голосування за реформу в парламенті, і в 1832 р. король підписав закон про парламентську реформу, або закон про велику реформу. Це була перша виборча реформа в країні. Вона полягала в перерозподілі місць у палаті громад парламенту й збільшенні числа виборців.

Парламентська реформа — парламентський акт, яким було внесено зміни до виборчої системи Великої Британії.

Прогресивні нововведення і половинчастість парламентської реформи 1832 р.

Парламентська реформа, незважаючи на її половинчастість, мала велике значення. Вона засвідчила, що під тиском громадської думки можливі політичні зміни в країні. Кількість виборців зросла з 366 до 650 тис. (майже 18 % усього дорослого чоловічого населення в Англії й Уельсі). Також унаслідок реформи значно посилився вплив палати громад, адже відтепер уряд формувався з представників парламентської більшості. Реформа започаткувала поділ у партійному середовищі на лібералів (реформістів) і консерваторів, що згодом привело до створення двопартійної системи, яка тривалий час визначала політику Великої Британії.

Другу парламентську реформу було проведено в 1867 р. Її прийняття відбувалося в значно спокійнішій суспільній атмосфері. Друга парламентська реформа надала право голосу дрібним власникам і кваліфікованим робітникам, зберігшії при цьому майновий ценз — власне помешкання. У результаті реформи кількість виборців чоловічої статі досягнула 50 %, однак жінки й надалі залишалися дискримінованими. Обмеження, що зберігалися, були доказом того, що в країні був реалізований принцип загального виборчого права.

2. Чартизм (чартистський рух)

Перша парламентська реформа не лише не зменшила хвилю політичної активності, а навіть збільшила кількість людей, які виступали за подальше реформування політичного устрою країни. В умовах тяжкої праці, низької зарплати й високих цін особливо активізувався масовий політичний робітничий рух - чартизм, який виник у 1836 р. і був найактивнішим у період 1838-1848 рр.

Чартизм (від англ, charter — хартія, петиція) — перший політично оформлений робітничий рух в Англії. Назва походить від петиції до парламенту, так званої «Народної хартії» (1838), у якій було викладено політичні вимоги чартистів.

Дж. Ф. Воттс. Голод в Ірландії. 1850 р.

Підтримка чартизму досягла піку за часів економічного спаду й голоду. У великих містах відбувалися масові заворушення й страйки через безробіття, проти скорочення заробітної плати.

У 1845-1849 рр. в Ірландії стався великий картопляний голод, спричинений фітофторозом. Оскільки картопля була основним продуктом харчування населення, то в результаті голоду чверть жителів Ірландії (понад 2 млн осіб) або померла від голоду, або змушена була емігрувати до сусідніх країн. Ірландці, які прибували до Англії, розповідали про трагічну долю своїх співвітчизників, що також посилювало соціальне напруження в британському суспільстві. Чартисти неодноразово заявляли, що вони не схвалюють насильницьких форм протесту, проте деякі противники руху побоювалися, що це тільки відмовка, а насправді чартисти прагнуть революційних змін у суспільстві.

Чартисти подали до парламенту три хартії — у 1839 р. (1,25 млн підписів), 1842 р. (понад 3 млн підписів) і 1848 р. (майже 6 млн підписів), але всі вони були відхилені. Щоразу, коли парламент відмовлявся задовольнити викладені в хартіях вимоги, відбувалися заворушення, які уряд або вгамовував обіцянками, або придушував силою. Велику чартистську петицію 1848 р. планували подати в парламент після масового мирного мітингу в Лондоні. Уряд відправив декілька тисяч солдатів, але холодного дощового дня на мітинг зібралося лише 20 тис. чартистів. Відхилення парламентом і цієї (як виявилося, останньої) хартії стало початком згортання чартистського руху. Проте чартисти відіграли важливу історичну роль: на початку XX ст. п’ять із шести (за винятком щорічного проведення парламентських виборів) вимог чартистів були законодавчо врегульовані.

Хартія — назва деяких документів публічно-правового характеру, у яких відображені політичні вимоги соціальних груп і класів.

3. Перехід до політики вільної торгівлі. Англія — «майстерня світу»

Протягом XIV XVI ст. у Європі сформувалися великі монархічні держави (зокрема, Велика Британія), які потребували значних коштів на утримання апарату чиновників та армії. Пошуки джерел доходів стали причиною появи протекціонізму, тобто політики захисту власних виробників від іноземних конкурентів.

На межі XVI XVII ст. ситуація змінилася. Відтепер протекціонізм був більшою мірою пов’язаний з промисловим виробництвом і світовою торгівлею. Оскільки індустріальна революція почалася саме в Англії й найважливіші винаходи були зроблені англійцями, то Англія отримала значні переваги порівняно з іншими країнами Європи. У XVIII ст. вона досягла піку своєї могутності, перетворившись на світову імперію. За таких умов протекціонізм, що панував у Європі, тільки перешкоджав збуту англійських товарів.

Упродовж XIX ст. в Англії точилася запекла боротьба між прихильниками й противниками протекціонізму. Яскравим проявом протекціонізму були так звані «хлібні закони», ухвалені в перші роки XIX ст. Землевласники, які чисельно переважали в парламенті, прагнули захистити свої прибутки шляхом запровадження мита на ввезення хліба з-за кордону. Під час наполеонівських воєн, коли імпорт хліба до Британії припинився, це сприяло розширенню британського землеробства й установленню високих цін на хліб. Фермери, які побоювалися, що відновлення імпорту хліба після завершення війни призведе до зниження цін, намагалися добре заробити, поки була можливість.

Справді, ціна на хліб суттєво впала. Британські землевласники тиснули на членів палати громад, щоб ті прийняли закони для захисту прибутків фермерів, які регулювали б увезення та вивезення зерна й інших сільгосппродуктів. Голосами депутатів від сільських районів парламент ухвалив закон, що дозволяв безмитне ввезення до країни іноземної пшениці тільки тоді, коли суттєво зростала внутрішня ціна на збіжжя. Захищаючи великих землевласників (лендлордів) і певного мірою фермерів, парламент не переймався долею тих, хто купував продукти за завищеними цінами, насамперед робітників, інших мешканців промислових міст. Обурення суспільства було настільки великим, що під час проходження законопроекту в парламенті його будівля була оточена військовими, щоб захистити депутатів від розлюченого натовпу.

«Хлібні закони» дещо пожвавили фермерське господарство, але виграли від них переважно лендлорди. Усі доходи фермерів від підвищення цін на продукти «з’їдалися» збільшеними цінами на ренту, тому фермери несли тягар «хлібних законів». Представники середнього класу (промисловці, фінансисти, власники магазинів, торговці, люди незалежних професій) були переконані, що парламент діє в інтересах лише великих землевласників.

Після завершення наполеонівських воєн Англію в 1816 р. спіткав неврожай, що призвело до голодних бунтів і стрімкого зростання цін на хліб. У містах серед робітників розпочалися заворушення; люди вимагали підвищення заробітної плати щоразу, як зростали ціни на продовольство. По всій Англії поширювалася агітаційна кампанія проти «хлібних законів». Було навіть засновано Лігу проти «хлібних законів», яка домоглася зниження цін та ухвалення парламентом у 1846 р. рішення про призупинення дії цих законів на три роки. Остаточно вони були скасовані наприкінці 1860-х років. До того ж їх скасування було першим кроком на шляху до вільної торгівлі, або фритредерства. Перехід до фритредерства став перемогою промислової буржуазії над лендлордами.

У 1820 р. купці найбільших британських торгових міст Лондона, Манчестера й Глазго — подали до палати громад клопотання про скасування всіх мит, тобто про перехід до вільної торгівлі.

Майже через три десятиліття парламентом був скасований Навігаційний акт — закон середини XVII ст., що перешкоджав світовій морській торгівлі. Утвердження вільної торгівлі давало Англії право вимагати аналогічних дій від інших країн, розширюючи ринки збуту своїх товарів. Британські ж товари, зроблені на найсучаснішому обладнанні, були якіснішими й дешевшими за іноземні, тому й користувалися величезним попитом як у Англії, так і за її межами. Отже, політика фритредерства допомогла зберегти панівні позиції Великої Британії на світовому ринку.

У середині XIX ст. спостерігалося значне піднесення британської економіки, що забезпечило Англії право на неформальний статус «майстерні світу». Країна посідала чільне місце за обсягами торгівлі, їй належало до 40 % усього торговельного флоту, а зарубіжні капіталовкладення перевищили показники Франції й Німеччини разом. Англійський фунт стерлінгів залишався основною світовою валютою, а Лондон — головним торговельним і фінансовим центром світу. Символом досягнень Британії стала велика виставка промислових товарів усіх народів, що відбулася 1851 р. в Лондоні, яку з огляду на велику кількість країн-учасниць згодом назвали всесвітньою. На ній були представлені промислові товари, ремісничі вироби, машини, прогресивне виробниче обладнання. Виставка викликала небачений інтерес — її відвідали майже 6 млн осіб.

4. Зовнішня й колоніальна політика

Після завершення наполеонівських воєн Велика Британія пильнувала в Європі за тим, щоб ні Франція, ні Пруссія, ні Австрія, ні Росія не зміцніли настільки, щоб якась із них могла порушити рівновагу сил на континенті. Уникаючи підписання ризикованих для себе міжнародних угод і союзів, які могли обмежити свободу її дій чи навіть втягнути у війну, Велика Британія почувалася безпечно.

• Розгляньте ілюстрації й поміркуйте, за що агітували автори та розповсюджувачі цих листівок — за протекціонізм чи вільну торгівлю. Які деталі на малюнках допомогли Вам дійти висновку?

Фритредерство (від англ, free trade — вільна торгівля) — відкрита зовнішньоторговельна політика, що передбачає вільний рух товарів і послуг між країнами без торгових бар’єрів, а також невтручання держави в справи приватного бізнесу у власній країні.

У середині XIX ст. продовжилося формування Британської колоніальної імперії. Загалом Велика Британія закріпила контроль над Індією, Канадою, Австралією та Новою Зеландією. Також розпочалося активне проникнення британців до Південної Африки, Китаю та Японії.

• Чи варто, на Вашу думку, сприймати наведене висловлювання лорда Солсбері як істину? Чиї інтереси відображала ця заява?

«Там, де з’являються влада англійців і англійський вплив, відновлюється мир і порядок, панує процвітання й багатство, і тому перспективу встановлення британського правління підтримують представники кожної раси й кожної віри».

Солсбері, англійський лорд (Uzoigwe Y. N. Britain and the Conquest of Africa 1862-1902. — Ann Arbor: University of Michigan press, 1974. — P. 56)

У 1839-1842 pp. відбулася перша англо-китайська «опіумна» війна, спричинена конфіскацією китайською владою опіуму, який англійці нелегально ввозили до Китаю. Велика Британія захопила в ході війни о. Сянган (Гонконг) і здобула перемогу. Згідно з мирним договором, Китай був змушений відкрити для торгівлі з іноземцями декілька своїх портів.

Прибутки від експлуатації колоній і наявність потужного торговельного флоту забезпечували Великій Британії можливість активного вивезення «вільних» грошей за кордон.

1832 р. — перша парламентська реформа у Великій Британії.

1836-1848 рр. — чартистський рух.

1867 р. — друга парламентська реформа.

1. Дайте визначення поняття «парламентська реформа». Наскільки нагальним, на Вашу думку, було реформування виборчої системи у Великій Британії? Які соціальні верстви не задовольняла існуюча система виборів до парламенту? Чи вважаєте Ви їхні претензії обґрунтованими? Аргументуйте Вашу точку зору.

2. Коли в 1834 р. в будівлі англійського парламенту сталася пожежа, принцеса Аделаїда зауважила, що це, мовляв, кара Божа за прийняття закону про велику реформу. Що, на Вашу думку, могло не задовольняти представницю королівської династії в парламентській реформі 1832 р.? Чи мав король повноваження заборонити реформу?

Колоніальна імперія — імперія, заснована на експлуатації захоплених нею територій — колоній.

3. Охарактеризуйте переваги й недоліки першої та другої парламентських реформ у Великій Британії.

4. Поясніть поняття «чартизм» і «хартія». Як Ви оцінюєте роль чартистського руху в становленні парламентської демократії в Британії?

5. Поясніть поняття «фритредерство». Наскільки, на Вашу думку, закономірним був перехід від протекціонізму до політики вільної торгівлі? У чому полягали переваги політики вільної торгівлі для Великої Британії?

6. «Англія — "майстерня світу”» — це, на Вашу думку, вишукана фраза чи влучна характеристика місця й ролі Великої Британії у світі в середині XIX ст.? Наведіть аргументи на підтвердження Вашої точки зору.

7. Якими були основні напрями зовнішньої та колоніальної політики Великої Британії в середині XIX ст.?

скачать dle 11.0фильмы бесплатно