Узагальнення до курсу «Основні ідеї, здобутки й виклики "довгого” XIX ст.»

«Довге» XIX ст. заклало підвалини революційних змін у науці, мистецтві й культурі, у відносинах європейської (західної) культури з рештою країн світу.

В останній третині XIX ст. в основному завершився процес оформлення нової політичної системи суспільства, що ґрунтувалася на свободі підприємництва, торгівлі, розширенні політичних прав і встановленні конституційного ладу. Однак ліберальні порядки утвердилися не відразу. Лише після парламентської реформи 1832 р. в Англії, революцій 1848-1849 рр. в Європі, об’єднання на початку 1870-х років Німеччини й Італії до влади прийшла буржуазія. Установилися такі форми державного правління: конституційна монархія, президентська республіка й парламентська республіка.

Упродовж століття індустріальне суспільство сформувалося у всіх європейських країнах, а також США, Японії та інших державах. Це був період змін у соціальній структурі суспільства, піднесення середнього класу й класу найманих робітників.

Поява спочатку у Франції, а потім і в Англії, Італії та Німеччині середнього класу — людей із грошима, певним рівнем освіти й бажанням відігравати провідну роль в управлінні державою та в бізнесі — було важливим етапом у створенні індустріального суспільства й утвердженні нових форм управління державою. Середній клас був налаштований на використання нових форм господарювання, переваг індустріальної революції, був носієм ідеалів Американської та Французької революцій. Ідеї Дж. Локка, який надихнув покоління американських революціонерів, розглядалися як природний шлях до суспільства, організованого на засадах наукового погляду на світ.

Докорінно змінилися погляди на призначення науки, на роль і статус науковців у суспільстві. Наука стала виробничою сферою, а науковці — важливими постатями в індустріальному суспільстві. Наукові відкриття й технічні досягнення зумовили появу нових галузей виробництва — хімічної, електротехнічної та ін. Зароджуються обчислювальна техніка, автоматизація, виробництво штучних матеріалів, використовуються властивості атома. Ці досягнення багато в чому стали основою виробництва вже у XX ст.

Темпи змін істотно пришвидшилися, різко скоротився час упровадження відкриттів і технічних винаходів у виробництво.

Змінилася роль релігії й церкви. Захоплення природничими науками зумовило розмивання релігійних поглядів освічених верств більшості європейських суспільств. Релігія вже не розглядалась як головний показник лояльності громадян.

Освіта стала доступнішою. Держава усунула чи суттєво обмежила вплив релігії та владу церкви в галузі освіти. Приблизно в один час в Англії, Франції та Німеччині були створені світські системи освіти, що фінансувалися й контролювалися безпосередньо державою. Уперше більшість громадян отримала доступ до освіти.

Взаємодія держав світу сприяла взаємовпливу й взаємозбагаченню культур різних країн, народів і континентів. Урізноманітнилися мистецькі течії й напрями.

Зростання чисельності й рівня кваліфікації робітників, удосконалення технології сприяли подальшому підвищенню ефективності виробництва й розподілу товарів і послуг; формувалися національні ринки, стрімко розвивалася міжнародна торгівля.

Друга половина XIX — початок XX ст. — це також період загострення суперечностей між робітниками й роботодавцями. Кількість робітників із зростанням виробництва постійно збільшувалася. У середині XIX ст. у світі нараховувалося до 10 млн робітників, а наприкінці століття стільки ж було в одних тільки США. Наприкінці XIX ст. найчисленнішим загоном промислових робітників були робітники текстильної галузі. Однак до початку XX в. становище змінилося: найчисленнішими групами робітників стали машинобудівники, металурги й залізничники.

Соціальні суперечності між робітниками й роботодавцями були живильним середовищем для різного роду гіпотез і прогнозів. Зокрема, з’явилися теорії Д. Рікардо й Т. Мальтуса, які прогнозували неконтрольоване зростання чисельності населення та відставання виробництва й постачання продовольства від темпів зростання народонаселення. Д. Рікардо припустив, що це означатиме посилення конкуренції за робочі місця й призведе до постійного скорочення заробітної плати працівників. Хоча цей похмурий сценарій кінця світу не справдився, він змусив замислитися багатьох.

Важливим новим явищем стало виникнення профспілкового руху в умовах розвитку машинного виробництва й зростання прошарку кваліфікованих робітників.

На тлі загострення відносин між робітниками й капіталістами набирали популярності політики та політичні партії, які позиціонували себе захисниками людей праці. Найвідомішими їх представниками були К. Маркс і Ф. Енгельс, які висунули ідею побудови безкласового комуністичного суспільства. У 1848 р. вони надрукували працю «Маніфест Комуністичної партії». У США резонанс від «Маніфесту...» був набагато меншим, ніж у Європі, оскільки американці зосередили свою увагу на проблемі рабства й зростанні прірви між промисловими північними та рабовласницькими південними штатами.

«Довге» XIX ст. в Європі — період зростання й оптимізму, наукових досягнень та економічних змін. Це час, коли відбувся новий сплеск інтелектуальної енергії, європейці намагалися визначити своє місце у світі. Суперечності, боротьба та війни йшли пліч-о-пліч з прогресом, зростанням та успіхом.

Французька революція 1789 р. і наполеонівські війни дали потужний поштовх пробудженню національної самосвідомості народів Європи. Ідея створення власних національних держав і відстоювання інтересів нації поширювалася, особливо серед народів, позбавлених державності. На цій хвилі посилився націоналізм, гаслами якого були створення національної держави, захист національної й культурної самобутності (мова, історія, релігія, народні звичаї й традиції).

Імперіалізм і колоніалізм також стали невід’ємними атрибутами «довгого» XIX ст. До кінця століття завершився процес утворення світового ринку, у якому величезне значення мав економічний і територіальний поділ світу. Монополізація зовнішнього ринку передбачала захоплення колоній, які були гарантованими ринками збуту товарів і джерелом сировини. Наукова, технічна й військова перевага європейських країн полегшувала завоювання колоній.

У 1890-х роках у міжнародних відносинах з’явився новий потужний гравець — США, які витіснили Англію з лідерських позицій. Парадоксально, але найбільше посприяла цьому сама Англія. По-перше, вона домоглася знищення залишків іспанського колоніалізму в Західній півкулі й запобігала появі нових європейських колоніальних імперій. По-друге, британська політика «відчинених дверей» у Китаї після «опіумних» воєн забезпечила Сполученим Штатам вигоду з ринкових можливостей у Китаї. По-третє, однакові для всіх країн правила світової торгівлі, яких домагалася Англія, були вигідними для США, чиї товари були дешевшими та якіснішими.

На початку XX ст. Сполучені Штати стали світовим лідером замість Британської корони. США проводили гнучку зовнішню політику, яка полягала в збереженні політичної незалежності зарубіжних країн, у яких були зацікавлені США, за умови їх економічної залежності від Америки. Якщо США вважали, що політичні порядки в такій країні заважають процвітанню американської торгівлі, перешкоджають світовій торгівлі, то вони втручалися у внутрішні справи країни на свій розсуд.

Загалом «довге» XIX ст. було динамічним і важливим етапом у розвитку людської цивілізації. У цей час люди не спромоглися створити ідеальне для всіх суспільство, але саме наприкінці XIX — на початку XX ст. було закладено підвалини нового, справедливого світу. Шлях до нього, як засвідчили події XX — початку XXI ст., є тернистим і тривалим.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно