§14 ОБ’ЄДНАННЯ НІМЕЧЧИНИ ТА ІТАЛІЇ

1. Як планувалось здійснити об’єднання Німеччини під час революції 1848—1849 рр.?

2. Якими були наслідки революційних подій у німецьких землях?

3. Якими були результати і значення революції 1848—1849 рр. в Італії? Чому вона зазнала поразки?

ОБ’ЄДНАННЯ НІМЕЧЧИНИ

1. Успіхи економічного розвитку Німеччини в середині XIX ст. Піднесення об’єднавчого руху

Політична стабільність в умовах політичної реакції після поразки революції 1848-1849 рр.; ріст ділової активності; ліквідація феодальних порядків у сільському господарстві; розширення Митного союзу; індустріалізація економіки стали передумовами об’єднання Німеччини.

Упродовж 50—60-х рр. XIX ст. розвиток економіки Німеччини характеризувався: завершенням промислового перевороту; швидкими темпами розвитку промисловості в Пруссії, Баварії та Тюрінгії; активним будівництвом залізниць; розширенням внутрішнього ринку; утворенням акціонерних товариств; розвитком кредитування банківськими установами; урбанізацією, зростанням кількості міст; поглибленням капіталізації сільського господарства. Стримуючим чинником подальшого економічного розвитку полишалась політична роздробленість німецьких земель.

ТВОРЦІ СВІТОВОЇ ІСТОРІЇ

Про себе О. Бісмарк писав: «Я розраховую жити й померти в селі, вправно господарюючи в сільському господарстві, і, можливо, відзначитися на війні, якщо вона розпочнеться». З 1849 р. веде активне політичне життя. У цей період він розробляє теорію єдиного прусського націоналізму, формулюючи таке своє бачення німецької нації: вона буде прусською, консервативною, протестантською. Авторитет у суспільстві був настільки великим, що ще за життя почав складатися культ його особи. З приводу свого 80-ліття колишній канцлер отримав 9 875 телеграм і майже 450 000 листів. Йому довелося скористатися послугами 23 секретарів, щоб відповісти на всі вітання. Бісмарк став почесним громадянином 450 міст, було встановлено понад 500 пам’ятних знаків, присвячених йому.

БІСМАРК Отто фон (1815-1898)

Наприкінці 1850-х — на початку 1860-х рр. склалися сприятливі внутрішньо- й зовнішньополітичні умови для об’єднання Німеччини. В об’єднанні були зацікавлені буржуазія, середній клас, консервативне юнкерство. Міжнародна ситуація також була сприятливою: Росія, ослаблена поразкою у Кримській війні, розраховувала на підтримку Пруссії на Сході. Велика Британія, зосереджена на внутрішніх проблемах і протидії Франції, не виступала проти утворення єдиної Німеччини. Ці чинники активізували рух за об’єднання Німеччини, який відомий в історії як «нова ера». Одночасно посилилася боротьба між Пруссією та Австрією за керівництво цим процесом. Учасники руху визначили два шляхи об’єднання країни: «малонімецький шлях» і «великонімецький шлях».

Утілення ідеї об’єднання Німеччини було пов’язано з діяльністю політика сильної волі та великого прагматизму — Отто фон Бісмарка.

МОВОЮ ДЖЕРЕЛА

Із «Промови в бюджетній комісії палати народних представників Пруссії» О. Бісмарка. Пруссія має зібрати всі свої сили у слушний момент... І не промовами та постановами більшості вирішуються великі справи сучасності — це було помилкою в 1848 і 1849 роках, — а залізом та кров’ю», — заявив О. Бісмарк 30 вересня 1862 р. (О. Бісмарк. «Думки і спогади»).

1. Яким шляхом пропонує О. Бісмарк здійснити об’єднання країни?

2. Чому, на Ваш погляд, саме такий шлях об’єднання країни став найбільш можливим?

ОЧИМА СУЧАСНИКА

«У той час Бісмарку виповнилось 45 років. Череп із невеликими залисинами і світле сивіюче волосся; не дуже міцної статури; жовтуватий, хворобливий колір обличчя. Ніколи не посміхається, навіть коли розповідають дотепний анекдот. Загалом він справляє враження розчарованої людини або людини, яка змирилася зі спокійним способом життя. Напади відчаю та смутку, жертвою яких так часто ставав Бісмарк, були наслідком як фізичної, так і розумової перевтоми...» (Зі спогадів співробітника німецького посольства у Петербурзі).

«Народ одразу відчує запах реакції, з усіх боків почнеться невдоволення, і бідолашному татові (Вільгельму І) доведеться пережити чимало неприємних моментів через цю безсовісну людину...», — записав у своєму щоденнику кронпринц Фрідріх Вільгельм.

Які почуття у сучасників викликало призначення О. Бісмарка?

ПОГЛЯД УЧЕНОГО

«На світовому ринку німецькій буржуазії не вистачало сильної держави, здатної захистити її інтереси. Юнкери були тісно пов’язані з династією Гогенцолерів і не могли протистояти прусській монархії, яка прагнула до панування в майбутній Німеччині. Усе німецьке населення усвідомлювало необхідність створення сильної національної держави» (Історія Європи. — Т. 5. Від Французької революції кінця XVIII століття до Першої світової війни).

Які чинники сприяли об’єднанню Німеччини?

Отже, не рахуючись із парламентською опозицією, що відмовила йому в кредитах на реорганізацію армії, «шалений юнкер» О. Бісмарк провів військову реформу. Він створив регулярну армію і поклав в основу своєї політики принцип сили, розпочавши реалізацію політики об’єднання Німеччини під гегемонією Пруссії.

2. Війни за об’єднання Німеччини. Утворення Німецької імперії

Об’єднання Німеччини відбувалося шляхом ініційованих Пруссією війн: із Данією (1863 р.) та Австрією (1866 р.). У результаті до Пруссії було приєднано: Шлезвіг, Гольштейн, Ганновер, Кургуссен, Насау, Франкфурт-на-Майні. Наприкінці серпня 1866 р. 22 німецькі держави (4 королівства, 11 герцогств, 7 князівств, 3 вільних міста) підписали з Пруссією угоду про створення Північнонімецького союзу. 1 липня 1867 р. було затверджено його конституцію.

Остаточне об’єднання країни було неможливе без приєднання південних німецьких держав — Баварії, Вюртембергу, Бадену, Гессен-Дармштадту, які не увійшли до складу Північнонімецького союзу. Противником їх приєднання виступала Франція. Необхідно було спровокувати її на конфлікт, що і вдалося О. Бісмарку. В результаті франко-прусської війни (1870—1871) за Франкфуртським мирним договором до Німеччини приєднувалися Ельзас та третина Лотарингії.

МОВОЮ ДЖЕРЕЛА

Із Конституції Німецької імперії. 16 квітня 1871 р.

...Цей союз називатиметься Німецькою імперією і матиме Конституцію...

ІІ. Президенство в союзі належить королю прусському, який має титул німецького імператора. Імператор є представником імперії у міжнародних відносинах; від імені імперії оголошує війну й укладає мир, входить у союзи та договори з іноземними державами, акредитує і приймає послів... 12. Імператор скликає, відкриває, відстрочує і закриває Союзну раду та рейхстаги. Головування в Союзній раді й керівництво її діяльністю належить імператорському канцлерові, якого призначає імператор... 17. Імператор призначає і звільняє посадових осіб імперії, змушує їх присягати імперії...

Яке значення для об’єднання Німеччини мало прийняття Конституції Німецької імперії?

Ще до закінчення війни з Францією процес національного об’єднання був завершений. 18 січня 1871 р., коли німецькі війська обстрілювали Париж, у ставці німецького командування, у Дзеркальному залі Версальського палацу, було проголошено Німецьку імперію. Прусського короля Вільгельма І обрано імператором Німеччини. А 16 квітня 1871 р. набула чинності Конституція імперії, яка законодавчо закріпила новий статус німецьких земель.

ПОГЛЯД УЧЕНОГО

«Діяльність Бісмарка в іспанській інтризі й створення всезагального піднесення була логічною та послідовною. Наполеон ІІІ завжди проявляв цікавість до різноманітних змов, і коли, за прихильності Бісмарка, він заявив про бажання Франції до територіальних надбань у Бельгії та Люксембурзі, то потрапив у розставлену Бісмарком пастку» (Е. Бріггс, П. Клевін. «Європа Нового і Новітнього часу. З 1789 року і до наших днів»).

У чому виявився політичний геній О. Бісмарка?

ОБ’ЄДНАННЯ ІТАЛІЇ

3. Суспільно-політичні течії та шляхи національного об’єднання Італії

Після поразки революції 1848—1849 рр. Італія залишилась політично роздробленою. Єдиною італійською незалежною державою було сардинське королівство, або П’ємонт. Тут правила Савойська династія, очолювана з 1849 р. королем Віктором Емануїлом ІІ.

Наприкінці 1850-х рр. Сардинське королівство стало головним центром зосередження ліберально-поміркованих і радикально-демократичних сил, які прагнули об’єднання Італії, але різними шляхами.

Два шляхи національного об’єднання Італії

Невдалі повстання у Мілані (1853 р.) та у Сапрі (1857 р.) викликали масові репресії, що значно послабило вплив радикальних демократів і авторитет Дж. Мадзіні у національно-визвольному русі. Частина демократів на чолі з Дж. Гарібальді уклала союз із поміркованими лібералами.

Отже, наприкінці 1850-х рр. у національно-визвольному русі Італії провідну роль починають відігравати помірковані ліберали, очолювані графом К. Кавуром, який перетворив П’ємонт на центр національних сил, що прагнули об’єднання країни.

4. Війни за незалежність. Виникнення національної держави в Італії

Використавши участь П’ємонту на боці Франції у Кримській війні проти Росії (1853-1856 рр.), граф К. Кавур знайшов союзника для майбутньої війни за визволення та об’єднання Італії в особі імператора Наполеона III. За умовами таємної Пломб’єрської угоди (січень 1859 р.) він погодився на участь у війні з Австрійською імперією та приєднання Ломбардії і Венеціанської області до складу Сардинського королівства в обмін на передачу Франції Ніцци і Савойї й гарантування недоторканності світських володінь Папи Римського.

ОЧИМА СУЧАСНИКА

«...тільки-но мене було уведено до кабінету імператора, він одразу ж перейшов до конкретики справи... він заявив, що підтримує війну, лише б вона не передбачала революції... він погодився, що австрійці мусять залишити Італію назавжди... імператора цікавило, чи віддамо ми йому Савойю та Ніццу? Я відповів, що ми не заперечуватимемо стосовно приєднання Савойї до Франції, але щодо Ніцци, то таке приєднання порушувало б принцип національності. імператор, погладивши свої вуса, відповів, що питання не є першочерговими і до них можна буде повернутись у майбутньому...», — доповідав королю Сардинії Віктору Емануїлу II граф К. Кавур.

1. Який принцип об’єднання Італії відстоював К. Кавур?

2. За якої умови імператор французів підтримував об’єднання Італії?

Під час Другої війни за незалежність (перша у 1848—1849 рр.), або франко-італо-австрійської війни (1859 р.) французькі та сардинські війська влітку 1859 р. розбили австрійську армію у битвах при Палестро, Мадженті та Сольферіно. Побоюючись посилення П’ємонту, Наполеон III зраджує К. Кавура. Він уклав сепаратний мир з Австрією (1859 р.), за яким до Сардинського королівства входила тільки Ломбардія. Венеціанська область залишилась під владою Австрії. Сам Наполеон III отримав бажане: Савойю та Ніццу. У 1859—1860 рр. за ініціативою К. Кавура був проведений плебісцит. За результатами голосування Тоскана, Модена, Парма, Романья (частина Папської області) висловились за об’єднання з П’ємонтом. У березні 1860 р. вони були приєднані. Це завершило процес поширення влади Савойської династії на більшу частину Північної та Центральної Італії. Залишалися лише південне Неаполітанське королівство, Папська та Венеціанська області.

Навесні 1860 р. на Сицилії розпочалося повстання. Дж. Мадзіні звернувся до Дж. Гарібальді з проханням організувати експедицію на допомогу повсталим сицилійцям. До її складу увійшла 1000 добровольців (звідси і назва «експедиція тисячі»), яка залишила Геную 6 травня 1860 р. під гаслом: «Хай живе єдина Італія та її король Віктор Емануїл II!» 14 травня 1860 р. біля міста Калатафімі гарібальдійська «тисяча» здобула вирішальну перемогу над 25-тисячною армією неаполітанських Бурбонів. Упродовж липня 1860 р. гарібальдійці оволоділи усім островом. Дж. Гарібальді, оголосивши себе диктатором Сицилії, через 18 днів, 7 вересня 1860 р., з тріумфом увійшов до Неаполя. 1 жовтня 1860 р. у битві під Вольтурно були розгромлені останні військові частини, вірні Бурбонам. Південну Італію було визволено. Гарібальді вирішив іти на Рим.

ТВОРЦІ СВІТОВОЇ ІСТОРІЇ

Із дитинства, захоплений розповідями про море, морські походи, далекі країни, не мислив себе без моря. Незабаром романтику моря замінила романтика революції. Гарібальді познайомився з Мадзіні, був учасником збройного повстання, яке зазнало поразки. Навесні 1848 р. Гарібальді з 63 волонтерами повернувся з еміграції до Італії. Після поразки революції знову емігрував. У 1854 р. він таємно повернувся на батьківщину для подальшої боротьби за незалежність. У 1862 р. його важко поранили; йому загрожувала ампутація ноги, але славетний наш земляк хірург М. Пирогов, на зібрані студентами гроші, поїхав до Італії й урятував життя революціонера-романтика.

ГАРІБАЛЬДІ Джузеппе (1807-1882)

ОЧИМА СУЧАСНИКА

«...на ньому була червона шерстяна сорочка... не на шиї, а на плечах була хустка, так, як її носять матроси: вузлом зав’язана на грудях... Кожна риса його обличчя, яка нагадувала скоріш слов’янський тип, ніж італійський, сповнена життя, пройнята безмежною добротою, любов’ю... Те саме в його погляді, те саме в його голосі, і все це так просто, так від душі. Але однією добротою не вичерпується ні його характер, ні вираз обличчя; поряд із його добродушністю і захопливістю відчувається незламна моральна твердість...» (О. Герцен. «Минуле й думи»).

Про які риси Дж. Гарібальді говорить сучасник?

Прагнучи не допустити походу Дж. Гарібальді на Рим, король Віктор Емануїл і К. Кавур направили вірні війська на південь, які з півночі вступили до Неаполітанського королівства. На вимогу короля 21 жовтня 1861 р. Гарібальді провів плебісцит щодо приєднання до П’ємонту Неаполітанського королівства, закликавши населення проголосувати «для блага батьківщини». Його звернення було достатньо, щоб більшість проголосувала «за». 14 березня 1861 р. вже відбулося урочисте проголошення Італійського королівства і визнання Віктора Емануїла ІІ королем Італії.

МОВОЮ ДЖЕРЕЛА

Після звільнення Сицилії король Віктор Емануїл ІІ звернувся з листом до Гарібальді, в якому писав: «Генерале! Ви знаєте, що я не схвалював Ваших планів і був осторонь їх... За обставин, коли неаполітанський король згодиться на евакуацію своїх військ із Сицилії..., мені здається найбільш розумним припинити військові дії проти Неаполітанського королівства... Якщо Ви іншої думки, то я вважаю себе вільним у виборі дій і утримуюсь від будь-яких зауважень щодо Ваших планів».

Гарібальді так відповів на лист короля: «Якщо нині я не буду поспішати, то не виконаю свого святого обов’язку й у небезпеці буде свята справа визволення Італії. Тому на цей раз дозвольте Вам, королю, не підкоритися».

1. Чому, на Вашу думку, Віктор Емануїл ІІ не підтримав Гарібальді після звільнення Сицилії?

2. Висловіть своє бачення проблеми протистояння короля та народного ватажка.

ОЧИМА СУЧАСНИКА

«...Калатафімі! Коли я, переживши сотню битв, буду при останньому подиху, і мої друзі побачать на моєму обличчі горду посмішку, то знайте, що вмираючи, я згадав тебе, бо не було битви, славнішої за тебе... ми перейшли до рішучої атаки. Наймані війська тиранії не витримали натиску мужніх борців за свободу. ...перемога біля Калатафімі (1860 р.) мала величезне значення. Вона дала натхнення населенню й деморалізувала лави ворогів...» (Дж. Гарібальді. «Мої мемуари»).

Яке значення мала перемога при Калатафімі?

Однак об’єднання Італії не було завершено. Рим, Папська область (збереглася світська влада Папи) та Венеція (залишалася під владою Австрії) не увійшли до складу об’єднаної держави.

У 1866 р., коли розпочалася пруссько-австрійська війна, італійський уряд підтримав Пруссію. Ця війна для Італії стала «третьою війною за незалежність». Але у протистоянні з Австрією королю Віктору Емануїлу не допоміг навіть воєнний талант Дж. Гарібальді, який зібрав корпус волонтерів. У битві при Кустоцці італійські війська зазнали поразки, втративши пізніше і військовий флот в Адріатичному морі. Лише завдяки перемозі у цій війні Пруссії, за Віденським мирним договором до Італійського королівства приєднувалася Венеціанська область (1866).

Вдало використав Віктор Емануїл ІІ і наступну війну Пруссії з Францією у 1870 р. Так, розгром покровителя Папи Римського імператора Наполеона ІІІ дав змогу королівським військам 20 вересня 1870 р. зайняти Рим. Жителі області та «вічного міста» на черговому плебісциті висловилися за приєднання до Італійського королівства. І вже 1871 р. Рим оголошувався столицею Об’єднаного Італійського королівства. Папа Пій IX переїхав до Ватикану (квартал у Римі, де знаходиться палац Папи), при цьому він зберіг політичну владу лише над духовенством Ватикану. На знак протесту проти того, що його позбавили попередніх володінь, «намісник Бога на землі» заявив, що він та його наступники ніколи не виходитимуть за межі Ватикану. Обурені таким приниженням «святого отця», католики почали називати Папу «Ватиканським в’язнем».

Приєднання Римської області завершило об’єднання Італії, яке розв’язало два основні завдання: визволення північно-східних районів країни від австрійського панування та створення національної держави.

Таким чином, упродовж 1859-1870 рр. представники ліберально-поміркованого та радикально-демократичного таборів за підтримки народу розв’язали одне з головних завдань, які стояли перед італійською нацією: домоглися національного визволення та об’єднання Італії, що забезпечило умови для її подальшого політичного, економічного та культурного прогресу.

ПОГЛЯД УЧЕНОГО

«Рисорджименто ліквідувало роздробленість країни й поклало край використанню дрібних італійських держав у якості васальних територій європейськими державами; полегшило становлення італійської нації та єдиного національного ринку; дало потужний імпульс розвитку капіталізму й входженню Італії як усе більше самостійного суб’єкта у світову економіку й політику» (Історія Європи. — Т. 5).

У чому полягало історичне значення об’єднання Італії?

ПОМІРКУЙТЕ

1. Порівняйте передумови, причини та наслідки об’єднання Італії й Німеччини?

2. Порівняйте роль Дж. Гарібальді та О. Бісмарка в об’єднанні своїх країн.

3. Які наслідки для розвитку світової історії мало утворення Німецької імперії?

ТЕРМІНИ І ПОНЯТТЯ

Північнонімецький союз — у 1867—1870 рр. федеративна держава на північ від річки Майн, створена під гегемонією Пруссії після її перемоги в австро-прусській війні.

Плебісцит — всенародне голосування.

ОСНОВНІ ДАТИ

Італія

1859—1870 рр. — об’єднання Італії.

1860 р. — похід Дж. Гарібальді й «експедиція тисячі».

1870 р. — утворення Об’єднаного Італійського королівства.

Німеччина

1862 р. — прихід до влади О. фон Бісмарка і початок об’єднання Німеччини «залізом і кров’ю».

1866 р. — утворення Північнонімецького союзу.

1871 р. — утворення Німецької імперії.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно